Концепція системи реферування української наукової літератури

Загальновідомо, що ефективність наукових досліджень значною мірою залежить від ступеня розвитку системи наукової комунікації: чим швидше передається наукова інформація формальними та неформальними каналами комунікації, чим доступніша вона для вчених і фахівців, тим швидшими є темпи наукових досліджень, тим менше вони невиправдано дублюються, тим скоріше результати досліджень впроваджуються у виробництво. Тому вдосконалення систем наукової комунікації та інформації повинно бути включено до кола питань, від вирішення яких залежить розвиток суспільства.

Вдосконалення систем наукової комунікації та інформації повинно здійснюватися за такими основними напрямами:

· скорочення строків і збільшення повноти доведення вторинної та первинної інформації до її потенційних користувачів;

· підвищення якості наукової інформації, що надходить у сферу наукового обігу;

· створення умов для забезпечення загальнодоступності наукової інформації для всіх категорій користувачів.

Головними шляхами вирішення цих проблем є розробка та впровадження новітніх інформаційних технологій, практична реалізація яких сприятиме формуванню національних інформаційних ресурсів. Однією з найважливіших складових таких ресурсів є розгалужена, диференційована за галузями знань та інтегрована в масштабах країни система реферативної інформації. Метою останньої повинно стати забезпечення таких умов для науковців, які б дозволили швидко та вичерпно дізнаватися про нові досягнення вітчизняної науки, а також інформувати вчених інших країн про розвиток української науки та техніки.

Необхідність створення національної системи реферування обумовила проведення в НБУВ теоретичних досліджень з метою розробки науково- обгрунтованих засад побудови й організації функціонування такої системи з урахуванням світового досвіду й особливостей організації вітчизняної системи документальних комунікацій.

Складність реалізації проекту побудови такої системи потребувала послідовного розв'язання наступних завдань:

· визначення методики розподіленої аналітико-синтетичної обробки обов'язкового примірника документів і створення ресурсоощадних (з використанням принципу одноразового вводу даних) комп'ютерних технологій для реалізації цієї методики;

· розробки архітектури та форматного, лінгвістичного й програмно-технічного забезпечення загальнодержавної реферативної БД;

· вирішення комплексу питань, пов'язаних з підготовкою до виданняУРЖ (складу та тематичного наповнення галузевих серій, періодичності їх випуску та інше) як на паперових носіях, так і на компакт-дисках;

· забезпечення доступу до національних реферативних ресурсівзасобами корпоративних і глобальних комп'ютерних мереж.

У ході дослідження сформульовано концептуальні положення, покладені в основу створення національної системи реферування наукової літератури. Головною концептуальною засадою побудови цілісної системи реферування в Україні визначено поєднання принципів розподіленої аналітико- синтетичної переробки вітчизняної наукової літератури з централізованим формуванням загальнодержавної реферативної БД і підтримкою багатоаспектного використання її інформаційних ресурсів. Друге положення визначає організаційні аспекти технології безпосереднього опрацювання наукової літератури, згідно з якими до робіт з реферування публікацій залучаються, насамперед, індивідуальні та колективні автори (учені,фахівці, наукові установи, навчальні заклади), оскільки вони зацікавлені увключенні відомостей про результати своїх досліджень і розробок до національного інформаційного ресурсу, а через нього до світової системи наукової комунікації [119].

Національна система реферування оперує потоком первинних документів, що є організованою динамічною сукупністю тематично пов'язаних матеріалів, які містять закріплену наукову інформацію, призначену для подальшої аналітико-синтетичної переробки та формування інфосферинауки — базиса, котрий використовується в часі та просторі для інформаційного забезпечення наукових досліджень.

Наукова література є основною формою існування науки як системи знань про природу, суспільство та мислення. Вона також є основним засобом передачі знань у часі та просторі, тобто виконує функцію соціальної пам'яті. Науковою літературою є твори друку, що містять результати наукових досліджень і розробок (у цілому згідно з "Тлумачним словником української мови" літературою називається "уся сукупність наукових, художніх таінших творів того чи іншого народу, періоду або всього людства"). У змісті та структурі наукової літератури обов'язково відображаються зміни, що відбуваються в науці.

Підготовка та використання (перегляд, читання) наукової літератури є складовими науки як виду діяльності. Тому від стану та якості наукової літератури значною, якщо не вирішальною, мірою залежить ефективність наукових досліджень, темпи їх розвитку та застосування досягнень науки у виробництві. Наукова література виконує функцію здійснення обміну інформацією про отримані вченими результати, без чого наука як вид колективної діяльності не може існувати.

Ключовим науково-інформаційним принципом формування на основі цього потоку реферативних ресурсів є кумуляція інформації про суміжні галузі знань. Численні дослідження феномену розсіяння публікацій, якеописується "законом Бредфорда" показали, що в журналах публікації з будь- якої галузі, предмета чи проблеми "розпорошені": 1/3 статей вміщено в ядерних періодичних виданнях, які безпосередньо присвячені даному предмету, 1/3 публікацій надруковано в журналах з суміжної тематики і ще1/3 релевантних статей опубліковано в періодичних виданнях, які не мають ніякого відношення до даної галузі, предмета чи проблеми. У публікаціях останньої групи, як правило, розглядаються досягнення даної науки з точки зору інтересів іншої науки або галузі. Даний факт є проявом взаємопов'язаності усіх наук, які вивчають лише різні аспекти тих самих об'єктів, що відносяться до природи, суспільства та мислення. У кількісному вираженні "закон розсіяння" можна проілюструвати таким чином: якщо до першої (ядерної) зони належить 25 журналів, то до другої — 125, а дотретьої — 625. Цілком зрозуміло, що під час підготовки інформаційних видань з однієї галузі чи проблеми доводиться обмежуватися передплатою на журнали, що відносяться до першої (ядерної) та другої зон розсіяння. Значна кількість періодичних видань, що складають третю зону розсіяння і вміщують 1/3 усіх релевантних статей не охоплені та не відображені в інформаційному (реферативному) виданні. Тобто, якщо періодику використовувати для підготовки інформаційних видань лише з однієї галузі, предмета чи проблеми, то ступінь такого використання більшості журналів буде дуже низьким.

Отже, з метою заощадження інтелектуальних зусиль і фінансових коштів доцільно передплачувати та передивлятися всі наукові видання для відбору статей, присвячених різним галузям, предметам чи проблемам сучасної науки та техніки. Іншими словами, для забезпечення вичерпного охоплення та зменшення витрат найбільш ефективним рішенням є централізація підготовки інформаційних видань з усіх галузей науки та техніки. Це такождозволяє використовувати одноразово оброблені матеріали для підготовки інформаційних видань, або виконання запитів з будь-якої міжгалузевої, комплексної тематики.

Основними принципами відбору матеріалів для відтворення у національній системі реферування є:

· максимальна повнота охоплення матеріалів (аналітико-синтетичній обробці підлягає література з усіх основних галузей природничих, технічних і суспільних наук: астрономії, бібліотекознавства та бібліографії, біології, будівництва, географії, геології, гірничої справи, держави та права, економіки, енергетики, інформатики, історії, культури, математики, машинобудування, медицини, мистецтвознавства, освіти, політики, радіоелектроніки, сільського та лісового господарства, соціології, технології металів, транспорту, фізики, філологічних наук, філософії, хімії та хімічної технології тощо);

· новизна, цінність інформаціі, актуальність проблематики.

Принципи та методика відбору матеріалів для реферування є однією з ключових проблем науково-інформаційного забезпечення досліджень. Потрібно відзначити, що метод повного, вичерпного охоплення наукової продукції по суті не застосовується ні у вітчизняній, ні у зарубіжній інформаційній практиці. Для досягнення поставленої мети достатньо реферувати твори, що мають найбільше значення та ввібрали в себе всі особливості того чи іншого напряму.

У процесі відбору увагу необхідно акцентувати на актуальності тематики, наявності нових відомостей, науковій значимості та достовірності даних. Відбір інформації слід розглядати як процес виділення з інформаційного потоку найбільш цінних матеріалів, фактичних даних, які мають наукове значення. Виявляючи новизну теоретичних положень поданих уроботі, не менш важливо оцінити інформативність роботи, її достовірність, оригінальність, повноту інформації, на базі якої зроблено висновки. Наявність великого обсягу застарілих або вже відомих положень і даних призводить до відхилення документа у процесі оцінки та відбору.

Продуманий і послідовно здійснюваний відбір матеріалів має стати основним в діяльності реферативної служби. Але це не повинен бути суцільний облік. Суворий відбір матеріалів для реферування одночасно спонукає до розширення кола обстежених джерел.

На відміну від загальновідомих реферативних служб (ВІНІТІ, CAS, MEDLARS, INIS та інших), які здійснюють аналітико-синтетичну обробку всієї світової інформації, у національній системі реферування вирішено відображати лише потік української наукової літератури. Нами запропоновано здійснювати відбір публікацій за чотирма ознаками поняття українська книга, визначеними вітчизняними фахівцями під час розробки концепції національної бібліографії [89]:

· "твори друку, видані українською мовою, незалежно від місця видання;

· твори друку всіма мовами, видані на території сучасної України;

· твори друку про Україну та український народ, видані всіма мовами, незалежно від місця видання;

· твори друку (авторами яких є українці, українські установи, заклади, організації та об'єднання) незалежно від їх змісту, видані в усьомусвіті всіма мовами".

Тобто "Україніка", в нашому розумінні — це сукупність документів, які за територіальною, мовною, авторською та змістовою ознаками стосуються України.

У національній системі реферування відображається наукова література наступних видів:

· монографії;

· автореферати дисертацій;

· серіальні (періодичні та продовжувані) видання;

· праці наукових конференцій; збірники наукових праць;

· препринти;

· довідники й словники;

· офіційні та відомчі видання, матеріали громадських та державних організацій;

· підручники для вищих навчальних закладів.

Згідно з ДСТУ 3017-95 "Видання. Основні види. Терміни та визначення" [42, с.4] науковими вважаються видання, що містять результати теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовлені науковцями до публікації пам'ятки культури, історичні документи та літературні тексти. Однак, там же навчальним виданням надається визначення як виданням систематизованих відомостей наукового або прикладного характеру, наведеним у зручній для вивчення та викладання формі, а довідковим — як виданням стислих відомостей наукового чи прикладного характеру, розміщеним у порядку, зручному для їх швидкого пошуку. Тому й енциклопедії, які згідно з ДСТУ віднесено до довідкових видань, і словники, і довідники, і підручники для вищих навчальних закладів ми розглядаємо як наукові видання, що підлягають обов'язковій обробці в національній системі реферування.

Такої ж думки додержується й український документознавець С.Г.Кулешов, який у своїй роботі [75] запропонував типологічні ряди наукових видань, що організовані за такими основними соціальними функціями:

· забезпечення первинною науковою інформацією суспільства(монографії, автореферати дисертацій, наукові статті, препринти);

· здійснення процесу професійної підготовки спеціалістів (підручники,навчальні посібники, курси лекцій);

· надання вторинної фактографічної інформації (довідники,енциклопедії);

· популяризація досягнень науки, техніки, виробництва, їх історії.

Не підлягають аналітико-синтетичній обробці у національній системі реферування видання, що не надійшли в книготорговельну мережу,навчальна література для шкіл та середніх навчальних закладів, депоновані наукові роботи, картографічні видання; патентні документи, стандарти та інші нормативно-технічні документи.

Вітчизняні наукові видання є вагомою складовою національних документально-інформаційних ресурсів. Основна соціальна функція цих видань полягає у забезпеченні первинною науковою інформацією суспільства та ознайомленні громадян зі змістом наукової спадщини. Одночасно, як матеріальна форма руху наукового знання, вони виконують соціально важливу функцію фіксації наукових пріоритетів і виступають засобом наукової комунікації.

Аналіз сучасного наукового документального потоку [25, с. 12], зроблений на основі офіційних статистичних даних Книжкової палати України, показав, що за останнє десятиріччя загальний стан книговидання різко змінився. Особливо істотно процес становлення ринкових відносин вплинув на рівень трудомісткого та складного за змістом наукового книговидання, який істотно знизився. Відомості, що вміщено на сторінках статистичного збірника "Друк України (1991-1996 рр.)" [41, с. 23-27], яскраво ілюструють неодноразове фіксоване фаховою пресою падіння обсягу книговидання взагалі й наукового зокрема. Відчутне зменшення обсягу наукового книгодруку відбулося на межі 1993-1994 рр. Якщо за попереднє десятиріччя (80-ті рр.) кількість неперіодичних наукових видань, які щорічно друкувалися на території України, коливалась у межах 1,5-2 тис. одиниць,то в 90-ті рр. їх кількість зменшилася до 500-1 тис. одиниць на рік.

Нестабільність обсягів, зменшення тиражів наукових видань, відносно мала частка у загальній кількості видань цього періоду — цілком закономірна реакція на загальну кризу в економіці країни, посилена податковим тиском, неспроможністю видавничих організацій різних форм власності за умов жорсткої конкуренції та ринкових відносин підтримати наукове книговидання. Ознакою цього періоду стають активний розвиток приватного книгодрукування; випуск видань за особистий рахунок авторів; друкування видань, підготовлених за межами нашої держави.