Вступне слово педагога

Кожен народ має щось своє найдорожче, найсвятіше. Для українців такою святинею є натхненник національних ідей, провідник добра, волі, щастя і правди – Тарас Шевченко. Саме завдяки його влучному слову, що лунало сильно і впевнено, наш народ усвідомив себе як національно єдине начало справжніх українців.

Де б не був, чим би не займався поет, але завжди перед його внутрішнім зором поставав і дорогий серцю Дніпро, що «горами хвилю підійма», і затишний «садок вишневий біля хати», і зелені верби «над ярами, над ставами». До болю милий Шевченкові тихий український вечір, співи соловейка в темнім гаї, гнучка тополя й золоте пшеничне поле, яке розкинулось, наче море широке.

Великий Кобзар з дитинства закоханий у природу рідної України. Саме тому прекрасні пейзажні мініатюри ми знаходимо в багатьох поезіях Кобзаря. Там і байрак шумить, і величні гори - хвилі стогнуть, і стародавні могили в степу височіють – усе зриме, одухотворене. Згадаймо, наприклад, вірші Шевченка: «Тече вода з-під явора», «За сонцем хмаронька пливе», «Вітер з гаєм розмовляє» тощо. В дитинстві Тарас не раз їздив з батьком чумакувати українськими степами і, мабуть, саме тоді полюбив їх на все життя. Під час тих подорожей вперше в душі ворухнулися нові, незнані почування – почування космічні, той особливий стан, коли «хочеться обняти» оком душі цілісність світу, в часі і просторі», - так згадував він свої степові враження

Але поряд з квітучою природою поет бачить людей, які стали «чорніше чорної землі», садочки, які повсихали, біленькі хати, які повалились, погнили. Крашений біль охоплює Шевченка, коли «латану свитину з каліки знімають», вдову розпинають за подушне, «під тином опухла дитина – голоднеє мре», коли «кругом неправда і неволя, народ засмучений мовчить».

Минатимуть роки, спливатимуть роки, спливатимуть вони, а Тарас Шевченко залишатиметься безсмертним у пам’яті нащадків.

Неначе праведних дітей,

Господь люб’я отих людей,

Послав на землю їм пророка …

Т.Г. Шевченко «Пророк»

Сини мої!

Орли мої!

Летіть в Україну…

Т.Г. Шевченко «Гайдамаки»

Може…може…

А меж тими

Меж ножами рута

І барвінок розів’ється

І слово забуте

Т.Г. Шевченко «Чигрине, Чигрине»

Якби ви вчились так як треба,

То й мудрість би була своя.

А то залізете на небо:

«І ми не ми, і я не я…»

Т.Г. Шевченко «І мертвим, і живим, і ненародженим…»

Гамаліє, вітер віє,

Ось-ось наше море!

І сховавшися за хвилі –

За рожеві гори.

Т.Г. Шевченко «Гамалія»

Ой три шляхи широкії

Докупи зійшлися.

На чужину з України

Брати розійшлися.

Т.Г. Шевченко «В казематі»

Пливе човен по Дунаю

Один за водою.

Пливе човен води повен,

Ніхто не спиняє.

Т.Г. Шевченко «Вітер з гаєм розмовляє»

Лечу, лечу, а вітер віє

Передо мною сніг біліє,

Кругом бори та болота,

Туман, туманом і пустота.

Т.Г. Шевченко «Сон»

Чурек і сакля – все твоє,

Воно не прошене, не дане,

Ніхто й не возьме за своє,

Не поведе тебе в кайданах.

Т.Г. Шевченко «Кавказ»

Співай же їм,

Мій голубе,

Про січ,

Про могили.

Т.Г. Шевченко «До Основ’яненка»

І могили мої милі

Москаль розриває

Т.Г. Шевченко «Розрита могила»

Одна я на світі

Без роду і долі –

Стебелина – билина

На чужому полі.

Т.Г. Шевченко «Гайдамаки»

Стоїть в селі Суботові

На горі високій

Домовина України

Широка, глибока

Ото церква Богданова …

Т.Г. Шевченко «Стоїть в селі Суботові»

Зійшло сонце;

Україна –

Де палала, тліла.

Т.Г. Шевченко «Гайдамаки»

Діалог: «Україна - Шевченко»

Україна:

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє,

Радіють люде, що одпочинуть,

А я дивлюсь… і серцем лину

На тую гору, де спочиває

Мій батько любий, мій Тарас.

Одна, одна, як та билина в полю

Стою й нікому помогти мені.

Прийшла до тебе, батьку, на могилу,

Порадь мені, допоможи в біді.

Батьку, Тарасе,

Встань, подивися

На Україну

Свою молоду.

Встань, любий батьку,

Сльозами залийся,

Вируч з біди

Бідну доньку свою.

Ні, ти не встанеш, Тарасе, не встанеш

Тіло твоє покриває земля,

Але якщо голос доньки ти чуєш,

Голос подай свій. Ось слухаю я.

Шевченко:

Я чую голос України,

ЇЇ сльоза пече мене.

Що, моя донько, сеї днини

Сьогодні мучити так тебе?

Україна:

В душі моїй багато горя,

Всього не виплакати тобі

Сини мої, моя надія,

За щастям мчать в краї чужі.

Шевченко:

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві.

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила і воля.

Україна:

А ті сини, що позоставались

В свойому краю, як чужі

Себе ведуть й чужую мову

Ось-ось в ужиток уведуть.

Шевченко:

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте, І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Україна:

І золотої, й дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої,

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу.

А ще до того як побачу

Синів своїх, які в незгоді

У ворожнечі день за днем

Живуть, не мирячись живуть.

Шевченко:

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, -

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами

Обніміться ж, діти мої,

Молю вас, благаю!

Україна:

Тарасе, батьку мій, я вдячна

За слово правди, що його

Ти як бальзам пролляв на душу

Для мене й роду мойого!

Нехай як буде, так і буде.

Чи то плисти, чи то брести,

Хоч доведеться розп’ястись!

Я чашу мук в ріку не виллю,

За вас я, діти, її вип’ю

За вас я все перетерплю!!!

Бо ви сини мої і доньки.

Я мати ваша… Вас люблю!