Такий відомий – такий не знаний

(Сценка. Тарас і дяк.)

Тарас:	Добре, що в мене залишилась вільна хвилина, Помалювати можна, поки дяка немає вдома.
(Ставить свічку, дістає книжечку і змальовує ікону. Зненацька заходить дяк.)
Дяк:	А що це ти, хлопче, робиш? Свічки він спалює! До малювання, бач, його тягне! Я тебе ось помалюю!
(Вириває олівець, ламає його, рве аркуш паперу, б’є Тараса нагайкою.) Я тебе помалюю! Ти в мене потанцюєш! Тарас втікає, дяк женеться за ним)
Хлопчик:	Хто у хаті жив із ним? І де була мати? Що найважчим тягарем стало для хлоп’яти?
Дівчинка:	В похилій хаті край села Над ставом чистим і прозорим Життя Тарасику дала Кріпачка-мати, вбита горем. Кирилівка! Аж в грудях запекло. Кирилівка – Шевченкове село. Від гомону до клекоту Зростає горда суть, Що всі дороги всесвіту В Кирилівку ведуть.
(Мати з малим Тарасиком.)
Мати:	Як гірко, як нестерпно жаль, Що долі нам нема з тобою Ми вбогі, змучені раби, Не маєм радісної днини… Промовиш слово – і нагай Над головою люто свисне, І так усюди – з краю в край Панує рабство ненависне. Росте неправда не землі Згорьованій, сльозами вмитій, О любі діточки малі, Одні залишитесь на світі! Ну хто замінить вам мене, Рожеві квіти нещасливі?
(Мати йде, залишаючи Тарасика. Виходить сестра Катруся.)
Тарасик:	Катрусю! А звідки до нас на літо прилітають птахи?
Катруся:	Прилітають вони з далекого краю, з-за синього моря. На зиму вони знову відлетять туди, де ніколи не буває зими. А прилітають до нас ще й тому, що люблять їх діти. Ти любиш пташки?
Тарасик:	Люблю. А чим живляться пташки?
Катруся:	Комариками, мухами, метеликами…
Тарасик:	А чого метелики бувають білі, червоні, жовті, всякі?
Катруся:	Вони різні, так як і квіти, щоб гарно скрізь було.
Тарасик:	Катрусю! А чорногузи теж відлітають в теплі краї?
Катруся:	Звичайно відлітають. (Виходять.)
Дівчинка:	Були у Шевченка брати й сестри рідні Всі кріпаки, всі сироти усі дуже бідні. А ще дівчинка Оксана як іскра вогниста – Перша любов полум’яна Тарасова чиста.
(Входить старший Тарасик.)
Тарас:	Мені тринадцятий минало, Я пас ягнята за селом Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було? Мені так любо, любо стало, Неначе в Бога… Як прийде – скажу: «Ти моя зіронька.»
(На сцену виходить Оксана – дівчина у вишиванці, стрічка на голові.)
Тарас:	(радіючи) Ось іди сюди, щось скажу.
Оксана:	Ну що?
Тарас:	Та йди ближче.
Оксана:	Та я й звідсіль почую.
Тарас:	Знаєш, я кидаю дяка, піду в Лисянку.
Оксана:	А чого? Не помирили?
Тарас:	Ні, не те: учитимусь там на маляра.
Оксана:	О! То вже годі на кобзаря – підеш на маляра?
Тарас:	За два роки буду малярем!
Оксана:	А що ж вже таке, маляр?
Тарас:	Як що? Що схотів, те й намалював. Схотів – дерево, схотів – хату, а схотів – козака.
Оксана:	Ти ба! Ось воно що!
Тарас:	Зароблю грошей – поставлю хату з віконцями. Віконниці розмалюю лілеями або барвінками, а на дверях… ех! Козака змалюю на стіні (пауза). Тебе змалюю та й дивитимусь на тебе.
Оксана:	(підходить ближче, сідає) Ай! Таке вигадаєш! Бідний ти, Тарасе, у тебе й сорочка не біла.
Тарас:	А ти знаєш оту пісню «Ой зійди, зійди, зіронько моя вечірняя…»
Оксана:	(тихенько) Ну, той що?
Тарас:	Зіронька – це ти!
Оксана:	Як же це? Таке порівняв. Чим же я до неї подібна?
Тарас:	Гарна ти! Немає кращої за тебе.
Оксана:	І на всю Кирилівку?
Тарас:	І на всю Кирилівку, і на весь білий світ!
(Узявшись за руки, виходять.)
Ведуча:	Полюбив Тарас дівчатко У дитинстві рано І до днів своїх останніх Не забув Оксани. Пан погнав тоді Тараса З рідної країни, А Оксана шукать хліба Побрела в чужину.
Ведучий:	Серце мав Тарас велике І любов велику, Очі мав, що вміли плакать По милій до віку.
(Звучить пісня «Плавай, плавай лебедонько»)
Ведуча:	Служив він козачком у пана, Панам палати малював, Але прийшла година світла, Тарас нарешті вільним став!
Ведучий:	Навчався він у Петербурзі, Художником вже справжнім став, Та не забув про Україну, Вірші про неї все писав. Наперекір всім заборонам Про неї думав все життя, І мріяв про її щасливе, Прекрасне, вільне майбуття.
(Звучить музика. Виходять діти.) – Поки буде Дніпро сивий Нести в море воду, Живий буде Тарас в серці Вільного народу. – Над Дніпром могила З вітром говорила: «Не забудьте, кого то я Для вас схоронила».
(Звучить пісня «Кобзар співає»)
– Кобзарем його ми звемо, Так від роду і до роду. Кожний вірш свій і поему Він присвячував народу. – Тарасе, наш Кобзарю, всюди Приходиш нині ти, як свій Тебе вітають щиро люди На всій Україні моїй. – Ми нарвем квіточок Й за нашим звичаєм Сплетемо віночок Портрет заквітчаєм. – Тоді заспіваєм На повнії груди. Нехай люди знають Що Шевченка любим.
(Звучить пісня «Поклін Тобі, Тарасе»)
– Білосніжку, брате, Квітонько раненька, Вже крокує свято Кобзаря Шевченка. – Ми ще невеличкі – Шість-сім років маємо, Але про Шевченка Вже багато знаємо. – Вчителька про нього Нам розповідала – Рушничком новеньким Ми портрет прибрали. – Ми Тараса любимо, Він у нашім серці, Він із нами поруч Йде у майбуття. – Невмирущий генію, Сину України, З нами Ти навіки, На усе життя. – Гомін лине по Вкраїні Сонячно, крилато. Гомонить Дніпро із степом Про велике свято. – Сьогодні день народження Тараса, Великого, святого Кобзаря, Його слова і досі світ хвилюють, І всіх нас зігріва його зоря. – Сьогодні ми його отут згадали, І прозвучали тут палкі слова, На святі тут разом із нами Він в цій світлиці справді побував. – Кобзар послухав, як ми його шануєм, Як залюбки вірші його вчимо, Як ми його всі любимо сердечно, І пам’ять між людьми бережемо. – Про Шевченка про Тараса Знаєм ти і я, Його любить й поважає Вся наша рідня. – Зоря кобзарева нам буде сіяти Допоки квітує земля Тарасова мати, поетова мати Нам дивиться в очі здаля. – Вона пам’ятає кого народила І знає в землі Кобзарів Земля – його пам’ять, земля – його сила І мати навіки віків. – Нам дивиться в очі Тарасова мати Немовби говорить вона Неможна нікому про те забувати Земля, як і мати, одна. – Шанує Тараса велика родина Вітання лунають здаля За сина радіє нова Україна Тарасова мати – земля. – Всю неправду, всі нещастя Що душили груди Виливав він на папері Піснею між люди.
(Звучить пісня «Було колись, на Вкраїні»)
Ведуча:	Нехай запам’ятається усім цей гарний день, Тепло хай в ньому буде від віршів й пісень, Хай буде в ньому радість і соловейка спів, Хай родиться надія від полум’яних слів!
Ведучий:	Розколисались старі верби і тополі, Барвистим полум’ям наповнились поля. Благословенний Богом край, Співай пісень своїх, співай!
Ведуча:	Знов пломеніє ясне сонце над садами, У мирі й спокої заквітчана земля. Благословенний Богом край, Співай пісень своїх, співай, Співай, колиско віри й правди Кобзаря!
(Звучить пісня «Над Дніпром-Славутичем»)

Підготували: Гудзь О., Ятва Г. – УФ-32

Тема: «І мертвим і живим, і ненародженим…»

Ключове питання: Шевченко - пророк і сучасність.

Тематичні питання:

Чи можна Тараса Григоровича Шевченка вважати пророком української історії?

В чому сила Шевченкового слова?

Чим пояснити геніальність та невмирущість громадянської лірики поета?

Змістові питання:

Як називається єдина збірка поезій Т.Г.Шевченка?

Коли вперше було видано «Кобзар»?

Які ви знаєте твори Т.Г.Шевченка, написані на громадянські та патріотичні мотиви?