Інвестиційна стратегія

Формування інвестиційного портфеля та прийняття конкретних інвестиційних рішень здійснюється за певних інвестиційних обмежень та має за мету досягнення визначених інвестиційних цілей. Однак, незважаючи на різні і інвестиційні цілі та обмеження, основна дилема, яка вирішується при прийнятті таких рішень стосується оцінювання та визначення оптимального співвідношення між:

§ інвестиційним обмеженням – рівень ризику;

§ інвестиційною ціллю – дохідність.

Прийняття рішення про купівлю-продаж чи довгострокове вкладення коштів у придбання фінансового чи реального активу є за своєю суттю пошуком компромісного рішення між основними кількісними характеристиками активу – ризиком та дохідністю.

Здійснення підприємством комплексу заходів щодо аналізу, оцінки та вибору фінансових активів, а також розроблення та здійснення заходів щодо управління фінансовими ризиками інвестиційного портфеля можна трактувати його інвестиційною політикою. Досягнення інвестиційних цілей забезпечується у короткостроковому періоді інвестиційною тактикою, а у довгостроковій перспективі – інвестиційною стратегією підприємства. Так, здійснення торгівельних операцій з цінними паперами можна розцінювати як тактичні заходи підприємства, а довгострокові інвестиції у певні фінансові та реальні активи – його стратегічними діями.

Інвестиційна стратегія – це визначення інвестиційних цілей та пріоритетів, а також розроблення і здійснення з цією метою комплексу заходів щодо формування інвестиційного портфеля підприємства та визначення його оптимальної структури.

Інвестиційні стратегії класифікують (рис. 1.3):

§ за відношенням до ризику на: агресивну, нейтральну та консервативну;

§ за способом розподілу активів у портфелі на: низхідну та висхідну;

§ за підходом щодо вибору активів: активну та пасивну.

Якщо підприємство установа чи приватний інвестор схильні іти на вищий ризик заради досягнення вищої дохідності інвестиційного портфеля, то така стратегія розцінюється як агресивна. Реалізація агресивної стратегії на національному ринку можлива шляхом придбання інвестиційних сертифікатів закритих ПІФ, які до обвалу фондового ринку демонстрували найвищу дохідність. Агресивна стратегія притаманна для закритих ПІФ та венчурних компаній. Протилежною до агресивної є консервативна інвестиційна стратегія, згідно до якої інвестиційний портфель формується із низько ризикових, а відтак, низько дохідних фінансових інструментів: державних та муніципальних цінних паперів, депозитних сертифікатів комерційних банків.

Рис. 1.3. Види інвестиційних стратегій

Проміжним варіантом між агресивною та консервативною стратегіями є нейтральна інвестиційна стратегія, яка характеризується середнім за рівнем ризику і дохідністю інвестиційним портфелем.

На практиці інвестиційний портфель підприємства рідко формується за однією із зазначених стратегій. Найчастіше інвестиційні стратегії є агресивно- чи консервативно-нейтральні. У разі використання першої на ризикові інструменти припадає до 40-50% суми інвестицій, а 50-60% коштів вкладається в інструменти з помірним ризиком, що захищає інвестора від ризику неповернення вкладених ресурсів. За нейтрально-консервативної стратегії частка високо ризикових інструментів у портфелі, як правило, не перевищує 25%.

Слід зазначити, що інвестиційна стратегія приватних інвесторів визначається їх суб’єктивним відношенням до ризику. Несхильний до ризику інвестор обере консервативну стратегію, а схильний до ризику – агресивну.

За способом розподілу активів у інвестиційному портфелі або за способом визначення відсоткової структури портфеля стратегії бувають низхідними та висхідними. Формування інвестиційного портфеля передбачає здійснення вибору між певними групами фінансових інструментів (акції, облігації, інвестиційні сертифікати), та вибору між конкретними емітентами інвестиційно привабливих акції, облігацій тощо. Тобто, прийняття рішення про структуру інвестиційного портфеля проходить два етапи. Згідно низхідної стратегії першим етапом формування портфеля є вибір структури портфеля, наприклад 20% акцій, 80% облігацій. На наступному етапі низхідної стратегії приймається рішення про купівлю, наприклад 15% акцій закритих і 5% інтервальних ПІФ, та 50% корпоративних і 30% муніципальних облігацій. У випадку застосування висхідної стратегії інвестор включає до портфеля ті фінансові активи, які мають найвищу інвестиційну привабливість, а як наслідок цього інвестиційний портфель отримує довільну структуру активів. Таким чином, інвестиційний портфель може виявитись недостатньо диверсифікованим.

Визначення активної та пасивної інвестиційної стратегії базується на так званій гіпотезі ефективно функціонуючого інвестиційного ринку. Гіпотеза ефективного ринку передбачає, що ціна фінансових інструментів точно відображає всю наявну інформацію про їх емітентів. Якщо ж на ринку з’являється нова інформація, то цінні папери відразу ж виростає чи падає в ціні. Тобто, згідно цієї гіпотези на ефективно функціонуючому ринку неможливо придбати якісні та високо дохідні активи за заниженою ціною, і навпаки.

Пасивна інвестиційна стратегія або пасивне управління інвестиційним портфелем – це формування диверсифікованого інвестиційного портфеля цінних паперів, яке не має на меті придбання фінансових активів, ціна яких неточно відображає реальний фінансовий стан емітента чи наявну інформацію на ринку. Іншими словами інвестор не намагається придбати цінні папери за заниженою ціною.

Активна інвестиційна стратегія або активне управління портфелем – це формування інвестиційного портфеля на основі ретельного аналізу ринку з ціллю виявити недооцінені фінансові активи та придбати їх.

Очевидно, що активне та пасивне управління інвестиційним портфелем, як і наведені вище агресивна та консервативна стратегії, рідко зустрічаються на практиці у «чистому вигляді». Підприємство чи приватний інвестор деякий час або за певної ситуації на ринку можуть дотримуватись активної стратегії, а за іншої – пасивної.