Соціальні перетворення і наукова революція XVI-XVI століття та їх вплив на розвиток філософії

Сімнадцяте століття відкриває новий період в розвитку філософії, який прийнято називати філософією Нового часу. Почавшись ще в епоху Відродження процес розпаду феодального суспільства поширюється і загострюється у XVII столітті.

В остання третині XVI початку XVII віку відбувається буржуазна революція в Нідерландах, яка відіграє важливу роль у розвитку капіталістичних відносин в протестантських країнах. З середини XVII віку (1640-1688) буржуазна революція розгортається в Англії, найбільш розвиненій в промисловому відношенні країні. Ці ранні буржуазні революції були підготовлені розвитком мануфактурного виробництва, що прийшло на зміну ремісництву. Перехід до мануфактури сприяв швидкому росту продуктивності праці, оскільки мануфактура базувалась на кооперації робітників, кожен з яких виконував окрему функцію в процесі виробництва, розчленованому на мілкі часткові операції.

Розвиток нового буржуазного суспільства породжує зміни не тільки в економіці, політиці, соціальних відносинах, а й змінює і свідомість людей. Найважливішим фактором таких змін являється наука, а передусім екперементально-математичне природознавство, яке саме в XVII столітті переживає період свого становлення: не випадково XVII вік зазвичай називають епохою наукової революції.

У XVII столітті поділ праці у виробництві викликає потребу в

раціоналізації процесів, а тим самим - в розвитку науки, могла б стимулювати цю раціоналізацію.

Розвиток науки Нового часу, як. і соціальні перетворення, пов'язані з розкладанням феодальних суспільних порядків і послабленням впливу церкви, породило нову орієнтацію філософії. Якщо в середні віки вона виступала в союзі з богослов'ям, а в епоху Відродження - з мистецтвом і гуманітарними знаннями, то тепер вона спирається головним чином на науку.

Тому для розуміння проблем, які стояли перед філософією XVII віку потрібго враховувати, по-перше специфіку нового типу науки -екперементально-математичне природознавство, основи якого закладаються в цей період. І по-друге, оскільки наука займає провідне місце в світогляді цієї епохи, то і в філософії на перший план виходять проблеми теорії пізнання - гносеології.

Вже в епоху Відродження, як ми бачимо, середньовікова схоластична освіченість була одним із предметів постійної критики. Ця критика ще гостріше ведеться у XVII столітті. Однак при цьому, хоча і в нові формі, продовжується стара, тривала ще від середні віків полеміка між двома напрямами в філософії: номіналістичним, тим що опирається на досвід, і раціоналістичним, обґрунтовуючим в якості найбільш довіреного пізнання за допомогою розуму. Ці дав напрямки у XVII столітті постають як емпіризм і раціоналізм.