Вчення про примари людського розуму.

Новий метод може спіткати на своєму шляху чимало перешкод, адже людський розум перебуває в полоні хибних уявлень і забобонів, суб'єктивних суджень. Вони, наче примари відволікають його від істини, заважають бачити речі такими, якими вони є. Ф. Бекон застерігає дослідників від можливих помилок, прагнучи запобігти шкідливому впливові цих "примар" на його розум. Філософ висуває вимогу попереднього "очищення" розуму, бо в царстві людини, яке засноване на науці, можна увійти, як і в царство небесне, — лише чистим, наче дитя. Позитивному викладові вчення про метод у Ф. Бекона, иааким чином, передує критична частина: його вчення про"примари" людського розуму.

За Ф. Беконом, існує чотири класи помилкови думок, або "примар", властивих людському розумові: примари "Роду", "Печери", "Ринку, або Площі", «Театру». До першого виду помилок, які Ф. Бекон умовно називає "примарами Роду", належать такі, що закладені в самій природі людини. Вони пов'язані з її пізнавальними якостями. Наприклад, розум людини схильний убачати в речах більше порядку й однаковості, ніж е насправді. Розумові властива певна інерція, через яку він неохоче відступає перед фактами, котрі суперечать усталеним переконанням. Розум схильний відгукуватися радше на сильні ефекти, ніж на малопомітні явища, на нього більше впливає те, що вмить і раптово може його вразити. Людина віддає перевагу тому, що відповідає її власііим смакам і бажанням. Нарешті, розум за своєю природою прагне до абстрактного і плинне мислить як стале. Взагалі людський розум не може діяти ізольовано від інших здібностей людини. Ф. Бекон указує на його взаємозв'язок з емоціями, пристрастями, почуттями як на джерело можливих помилок. "Людський розум не є сухе світло, він містить домішок волі і пристрастей; звідси пішли науки, які можна було б назвати "як кому бажано". Джерелом можливих помилок є і

чуття людини. Ф. Бекон відзначає обмеженість людських почуттів, їхні зашкарублість і недосконалість, що заважають пізнанню.

"Примари Роду", таким чином, створюють суб'єктивні перешкоди для пізнавальної діяльності людини. ВОНИ вроджені, тому позбутися їх практично неможливо. Проте усвідомлення небезпеки й дослідницька дисципліна можуть послабити їхній вплив.

"Примари Печери" зумовлені індивідуальними особливостями людини, її вихованням, звичками. Ф. Бекон використовує тут Платонівський символ — печеру, перебування в якій визначає напрям думок людини, особливості її індивідуальної психіки. Одні люди шанують, давнину, інші схиляються перед новим, одні мислять природу синтетично, інші — аналітичне, одні шукають у речах тільки відмінності, інші — лише те, що тотожне, в кожному

випадку ці крайнощі викривлюють істину. "Примари Печери", так само як і

і

"примари Роду", є проявом суб'єктивного ставлення людини до природи. Усвідомлюючи неминучість певного суб'єктивізму, Ф. Бекон закликає до стриманості. Врівноваженість і безсторонність — ось головна умова подолання примар "Роду" й "Печери".

Набагато більшу небезпеку становлять "примари Площі", які проникають у розум разом зі словами й іменами. Джерело цієї омани — спілкування людей, їхнє суспільне життя, і зумовлена вона неправильним слововживанням. Ф. Бекон цілком слушно підкреслює той факт, що мова,

опосередковуючи відношення знання до дійсності, має відносну самостійність. Термінам,словам, за допомогою яких формулюються ці знання, притаманні певні значення, зміст яких часто й, відповідає природі речей, що перешкоджає пошукові істини. Це відбувається тому, що "слова, які загалом створені й застосовуються відповідно до здібностей натовпу, наслідують порядок речей, найбільш очевидний для вульгарного розуміння".

Подолати цю перешкоду можна, точніше пояснюючії слова, але це робиться за допомогою інших слів і т. л. Стара схоластична наука, відірвана

від чуттєвого досвіду, не може розірвати це зачароване коло. Ось чому "високі та урочисті дискусії вчених мужів часто закінчуються суперечками навколо слів та імен". Вихід із цієї ситуації, на думку Ф. Бекона, один — треба дійти в науковому дослідженні до самих речей.

"Примари Театру" на відміну від інших «не є вродженими і не проникають у розум таємно, а відкрито передаються та сприймаються з вигаданих філософських систем». Вони виникають із засліплення хибними теоріями та упередженими гіпотезами. Філософські системи, з допомогою яких люди намагаються з'ясувати природу речей, здебільшого нагадують театральні вистави, які не мають нічого спільного з дійсністю. Ф. Бекон розрізняє три види хибних філософських систем, де причиною помилки є софістика, емпірика та забобони. До першого виду належить філософія Арістотеля, який своєю діалектикою зіпсував науку про природу. До другого — поверхові природничі теорії, побудовані на основі вузьких та плутаних дослідів. Однак найнебезпечнішими є філософські системи, у яких наука змішана з теологією та забобонами. До них Ф. Бекон зараховує всю ідеалістичну філософію, починаючи від Піфагора. Найтоншою, а отже найнебезпечнішою він уважає філософську школу Платона

Вчення Ф. Бекона про "примари" людською розуму містить дотепний і тонкий аналіз пізнавальної діяльності, її суб'єктивних аспектів, який не втратив свого значення й донині. Головним результатом його був висновок про необхідність вивчення природи, виходячи з неї самої. Звільняючи розум дослідників від хибного впливу всіляких авторитетів, філософських і релігійних вірувань та упереджень, Ф. Бекон наголошує, що джерелом істинного знання є сама природа, а формою безпосереднього зв'язку з нею — чуттєвий досвід.

' За Ф. Беконом, існує два способи пізнання природи: її антиципація (пізнання що виходить із певних припущень, попередніх часто непевних понять) та її інтерпретація (поступове й методичне сходження від

емпіричних фактів до теоретичних узагальнень). Саме з другим способом Ф. Бекон пов'язує можливість подолання хибних уявлень і прогрес науки. Надійним підґрунтям йому править чуттєвий досвід. Метод, про який веде.мову Ф. Бекон, має забезпечити достовірність пізнання шляхом експериментального дослідження природи та пов'язаної з ним логічної індукції.

Вчення про метод.

Особливості емпіризму. Визнаючи чуттєвий досвід як основу достовірного знання, Ф. Бекон водночас відзначав непевність чуттєвого сприйнятя. Людські почуття обмежені, обманні, вони дають лише знання зовнішніх властивостей речей. Цю ваду чуттєвого сприйняття можна подолати за допомогою різних приладів. Але й цього не досить. У достовірному пізнанні природи вирішальну роль відіграє науковий дослід, експеримент. "Відчуття самі по собі річ непевна й хибна, так само небагато варті й інструменти, призначені для підсилення та загострення відчуттів. Однак ^сі правдиві тлумачення природи досягаються через позитивні й негативні інстанції та експерименти, в яких відчуття судять лише про дослід, а дослід уже про природу й речі як такі".

Таким чином, за основу пізнання Ф. Бекон бере не первісне спостереження, а дослід, з науковою метою організований експеримент, що відрізняється від звичайного чуттєвого досвіду системністю й цілеспрямова­ністю. В науковому експерименті природні явища вивчають, штучно створюючи такий стан, коли все приховане відкривається швидше, ніж у звичайних умовах. Значення експериментального дослідження природи полягає гакож у тому, що, відкриваючи шлях до наукової істини, наукові досліди, експерименти не відходять від потреб практики. Тобто наука, в основі якої лежить експериментальне дослідження природи, відповідає своєму призначенню — служити практиці.

Отож, розглядаючи чуттєвий досвід як джерело достовірного знання про природу та грунтовно доводячи необхідність її експериментального вивчення, Ф. Бекон виступає як засновник емпіризму. Проте треба зазначити, що Ф. Бекон був далекий від грубого, поверхового емпіризму. Так, ми знаходимо в нього багаю суджень, де висловлена недовіра людському розумові. Залишившись наодинці з собою, розум швидко відривається від речей і підноситься до абстрактних узагальнень.

Розум, за Беконом, потребує не стільки крил, скільки гир. Але ж і дослід сам по собі ще не дає необхідного результату. Аби отримати цей результат — істинне знання природи, дані експериментального дослідження треба піддати раціональній обробці, застосувати до неї раціональний метод пізнання.

Союз досліду і розуму — вихідний пункт методології Ф. Бекона. Такого союзу, вважає він, ніколи раніше не було, але до нього треба прагнуги. У своїн методології філософ виступає як проти схоластичного, абстрактно спекулятивного пізнання, так і проти вузького емпіризму. Свою позицію у цьому питанні він пояснює за допомогою алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання.

Перший — це шлях павука, тобто спроба людського розуму, ігноруючи факти, виводити істини з самої, себе. Цей шлях — утілення абстрактного раціоналізму. Другий — шлях мурахи. Він уособлює однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадженню голих фактів, і, нарешті, третій, справжній шлях науки - це шлях бджоли. Як бджола переробляє нектар' у дорогоцінну речовину — мед, так і справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів на наукову істину. Це і є шлях від емпірії до теорії, від чуттів до загальних аксіом.

Метод, за яким відбувається сходження від одиничних фактів, окремих спостережень до теоретичних узагальнень, — це метод наукової індукції. Саме ")го вважає Ф. Бекон справжнім методом дослідного вивчення природи, відрізняючи, проте, від звичайногоіндуктивного виводу. Філософ добре бачить обмеженість звичайної індукції: адже індуктивний вивід завжди має лише ймовірний характер. Аби він набув достовірності, треба цілком вичерпати всі можливі випадки, що є практично недосяжним. Головна ж вада індуктивною методу, як зазначає Ф. Бекон, полягає в тому, що дослідники зважають лише на ті факти й випадки, як підтверджують результат індуктивного узагальнення, ігноруючи ті, що його заперечують. Вади звичайної індукції він пояснює, як і завжди, за допомогою алегорії. До храму,

Посейдона привели скептика, намагаючись перекипати його в існуванні цього божества. Оглянувши різні подарунки, що їх принесли до вівтаря люди, які врятувалися під час шторму завдяки молитвам, зверненим до Бога, скептик запитав: а де ж подарунки тих, хто не врятувався? Мораль зрозуміла:

звичаіінз індукція обмежується вивченням лише позитивних випадків, залишаючи поза увагою негативні. "Індукція, яка здііісшосться методом простої енумерації, — підсумовує Ф. Бекон, — є дитяча справа. Її висновки випадкові й іагрожені з боку протилежних інстанцій, вона взагалі судить на підставі занадто малої кількості фактів, і то лише тих, що під руками"

, На думку Ф. Бекопа, індукція може привести до надійних висновків лише після вивчення певної кількості негативних випадків. Негативні інстанції, таким чином, вплітаються в саму тканину індуктивного виводу. Саме так досягається достовірність наукового пізнання. Ф.Бекон розробляє, детальну методику експериментальною дослідження природних явищ. Воно здійснюється за допомогою складання різних за змістом таблиць. Це таблиці присутності, відсутності та ступенів. Порівняльний аналіз фактів, зібраних у цих таблицях, приводить урешті-решт до позитивного результату — знання законів природи та причин. Ефективність цього способу Ф. Бекон демонструє на прикладі дослідження такого явища, як тепло. І, варто зазначити, доходить цілком правильного висновку, вбачаючи причину тепла у внутрішньому русі.

Методологія експериментального дослідження природи та індуктивний метод Ф. Бекона справили великий вплив на всю подальшу історію науки. Цей і/е^д став уособленням науковою пізнання як такого, а ті науки, що спиралися у своєму розвитку на емпіричну базу, тривалий час називалися індуктивними. І лише поступове зростання рівня теоретичних досліджень у так званих емпіричних науках виявило обмеженість і вади Беконової методології. Вони були пов'язані з недостатнім розумінням ролі теоретичних, у тому 'іііслі філософських, понять у науковому пізнанні, закономірностей побудови наукових теорій. Ці вади стали предметом критики з боку

протилежного напряму — раціоналізму, предстазники якого з самого початку орієнтувались саме на теоретичне, передусім магематьчне, пізнання.

Філософія природи

Вчення Ф. Бекона про метод, його методологія мають безпосередній зв'язок із його онтологією. Якщо методологія дає відповідь на запитання "як вивчати природу?", то онтологія, вчення про буття, відповідає на запитання "що є природа як об'єкт наукового пізнання?". Онтологічні нопяття дають загальні визначення дійсності, окреслюють той її теоретичний образ, у якому вона входить у сферу наукових досліджень.

Незважаючи на те, що Ф. Бекон не розробив отологію так детально й систематично, як методологію, деякі уявлення про цей бік його філософії ми можемо отримати з різних публікацій: з головного методологічного твору Ф. Бекона «Новий органон», із незакінченої праці "Про принципи та начала" та з фундаментального дослідження "Про гідність та примноження наук", у якому він дає класифікацію наукового.знання і своє розуміння предмета його різних галузей.

Згідно з цією класифікацією все знання Ф. Бекон поділяє на теологію і філософію. Перша має божественне походження, друга — земне. Виходячи з концепції двоїстої істини, Ф. Бекон проводить ідею їх розмежування й o6omJx...oro невтручання. Всю філософію, своєю чергою, він поділяє на першу філософію, філософію природи та філософію людини. Перша філософія передує всім іншим розділам філософської науки, її предметом є загальні принципи (аксіоми) наукового пізнання, такі як, наприклад, положення про рівність двох величин через третю. Філософія людини складається з учення про тіло і вчення про душу, про різні здібності душі й про їх застосування, тобто постає як «Логіка», «Етика» і «Громадська наука». Проте найбільший інтерес у Ф. Бекона, звичайно, викликає філософія природи, розробці якої він приділяє головну увагу.

Філософія природи у нього має теоретичну і практичну частини. Теоретична філософія природи складається з фізики і метафізики. Дуже цікавим і водночас показовим нововведенням Ф. Бекона було те, що

метафізика, яка, починаючи з Арістотеля, традиційно відігравала роль "першої. філософії" й утворювала загальнотеоретичне, спекулятивне ядро філософської науки, відокремлюється у нього від першої філософії й перетворюється на один з розділів філософії природи. Ф. Бекон поєднує її з фізикою, намагаючись зробити знаряддям реального пізнання природи. Центр теоретичних інтересів, таким чином, переноситься до натуральної і філософії.

- Фізика і метафізика — основні розділи Беконової філософії природи. Відмінність їх предметів грунтується у нього на традиційному для арістотелівської і схоластичної філософії розмежуванні матеріальної, фор­мальної, діючої та цільової причин. Предметом фізики є матеріальні та діючі причини. Метафізика — наука про причини формальні та цільові (кінцеві). Треба зазначити, що, вказуючи згідно з традиційними уявленнями на необхідність вивчення кінцевих причин, Ф. Бекон водночас вважав, що вони мало що дають для реального знання природи. Тут він приєднується до точки зору Демокріта, протиставляючи її телеологічному поглядові на природу Платона й Арістотеля. Доцільність є характеристикою людської діяльності, а в природі, на думку Ф. Бекона, мають місце матеріальні та діючі причини. Саме вивчення цих причин і становить першочергове завдання фізики. З цього ь^агалі починається наукове дослідженіня природи. "Істинне знання є знанням причин".

Трактування Беконом причинності значною мірою наслідує традиційне її розуміння в попередній філософії. Він використовує арістотелівські поняття, хоча й переосмислює їх. Бекон змішує порівняно з Арістотелем ак­центи стосовно співвідношення різних видів причинності. В Арістотеля формальна, рушійна та цільова причини фактично зводяться до одного начала, яке протиставляється матерії. Бекон, навпаки, відокремлює формальну й рушійну причини від цільової, об'єднавши їх із матерією. Разом з нею вони становлять предмет наукового пізнання.

У цілому картина природи у Ф. Бекона має детерміністський характер, а погляд на природу як на арену дії самих лише об'єктивних законів і причин, де немає місця суб'єктивним намірам і виявам надприродної волі, цілком відповідав духові нового природознавства.

Розглядаючи природу як об'єкт природничої науки, Ф. Бекон зазначає, що фізика має справу як із конкретними речами (вчення про конкретне), так і з різними станами та рухами матерії (вчення про абстрактне). Для того щоб

дослідити причини речей та закони їх утворення, необхідно розкласти ці речі

і на «прості природи», тобто такі первісні елементи, з поєднання яких і

утворюються різноманітні речі й світ загалом. У такий спосіб Ф. Бекон висуває характерну для науки XVII ст. вимогу аналітичного вивчення природи "Належить здійснювати розклад та розподіл природи,звичайно, не вогнем, але розумом, який є наче божественний вогонь", — наголошує він.

Ці елементи ("прості природи") є найзагальнішими властивостями речей, такими як тепло, вологість, вага, непроникність, світло, колір тощо. Саме вони становлять об'єкт фізичного пізнання. І це справді так, бо фізика

вивчає не конкретні речі, а їхні якості. "Природи", за Беконом, це своєрідні

і атоми, проте на відміну від атомів Де'мокріта вони мають якісний характер і

сприймаються відчуттями. Розклад речей на "природи" якраз і відбувається в процесі аналізу чуттєвого досвіду, а індуктивний метод Ф. Бекона є не що інше, як знаряддя цього аналізу.

Проте пізнання природи на цьому не закінчується. Від пізнання занурених у матерію "природ" треба перейти до пізнання "форм", що лежать у їхній основі. "Форми" й "природи"співвідносяться між собою як сутність і явище, вони є ключовими для Беконової філософії природи і визначають основний напрям її розвитку. Цей розвиток означає перехід від фізики до і метафізики. Метафізика поглиблює розпочате фізикою дослідження природи, доводячи його до вивчення "форм". Поняття форми не є у Ф. Бекона однозначним. По-перше, це — сутність (суть), що лежить в основі простіших властивостей, "природ". По-друге, це закон, за яким виникає й існує та чи інша "природа" Нарешті, це — причина. "Коли я кажу про форми, пише Бекон, — то розумію не що інше, як закони та визначення абсолютної реальності, які скеровують і засновують будь-яку просту природу, таку як тепло, світло, вага, в кожному з видів матерії й суб'єкті, здатному їх сприймати". Кількість таких форм, на думку Ф. Бекона, конечна й незмінна. Опанування їх відкриває перед людиною безмежні можливості у відтворенні як окремих природ, так і їх різноманітних сполучень. Ось чому саме пізнання форм є основою могутності людини, її влади над природою. Якщо, наприклад людина зможе опанувати форми таких природ, як вага, ковкість, і жовтизна та ін., то вона буде здатна власноруч створити золото — цю недосяжну мрію середньовічних алхіміків.

Дослідження цих форм розкриває єдність природи в 5 різних матеріях, адже ро^и пов'язують різні речі й поєднують їх в один рід або категорію, як, наприклад, тепло небесних і земних тіл. Із цього погляду найсуттєвішим об'єктом філософії природи виступає саме притаманна всім її явищам єдність, а також усе, що веде до такої єдності.

Матеріальна єдність світу, осягнення загальних законів, яким підкоряється рух усіх матеріальних, чуттєвих речей, — ось мета наукового пізнання природи, за Ф. Беконом. Метафізика, до якої приходить пізнання ів процесі неухильного сходження до такої єдності, є своєрідною вершиною наукового знання природи, його найважливішою частиною.

Чроте метафізика, предметом якої є форми матеріальних речей і явищ, не протиставляється Ф. Беконом фізиці, а самі ці форми розглядаються ним у зв'язку з матерією. На відміну від схоластики та філософії Арістотеля, у якій матерія і форма протиставлялися одна одній, Ф. Бекон, так само як і Дж. Бруно, на матеріалістичний лад переглядає їх співвідношення. Для нього форми — це сутнісні сили самої матерії, вони практично збігаються з матеріальними причинами.

Розуміння Ф. Беконом форми свідчить про його схильність до філософського матеріалізму. Звідси його симпатії до таких античних філософів, як Демокріт, Анаксагор, Емпедокл, Геракліт. Серед представників філософіГРенесансу найближчим йому був Телезіо. Так, поняття матерії у Ф. Бекона багато в чому збігається з відповідним поняттям у натурфілософській системі Телезіо. Як і в Телезіо, матерія у нього мала безпосередньо чуттєвий, якісний характер. Ф. Бекон заперечує існування абстрактної матерії, якою була "перша матерія" Арістотеля. На противагу Арістотелю він приєднується до тих давніх філософів, для яких перше начало не могло бути чимось пасивним, позбавленим усякої форми і якості. "Звичайно, що така позбавлена усяких якостей і форм пасивна матерія є, очевидно, чистою фікцією людського розуму", — пише Бекон. Матерія як першооснова всіх природних речей завжди має буги оформленою і готовою, аби "всяка сила, сутність, всяка дія і природний рух могли бути її наслідком". Таким чином, підсумовуючи свій аналіз цієї проблеми, Ф. Бекон підкреслює, що першу матерію треба завжди розглядати в нерозривному зв'язку з першою формою і з першим началом руху.

Матерія, за Беконом, постійно перебуває в русі. Цей рух має багато різновидів. Це й різні механічні рухи,, її "магнітний" рух, і деякі інші якісні зміни. Загалом Ф. Бекон налічує 19 видів руху. Важливо, що і "відпочинок", тобто спокій, він розглядає як один із таких видів. Ф. Бекон був ще далекий від чисто кількісного, механічною тлумачення матерії й руху, вони мають у нього багатоякісний, різноманітний характер. Матерія у Ф. Бекона, як і в натурфілософів XVI ст., ще сповнена життєвого руху, внутрішньої напруги.

Бекон робить усілякі спроби виявити внутрішній зв'язок між явищами природи, між формами й різними видами руху, підкреслюючи тим самим причетність руху до внутрішньої сутності речей. Дослідження форми тепла, наприклад, приводить до висновку: воно є не що інше, як внутрішній рух. Отже, всі матеріальні речі, "природи", явища перебувають у безперервному русі. Чуттєвий досвід доводить плинність і тимчасовість матеріального світу. Проте сама матерія вічна. Вона не виникає і не зникає, залишаючись незмінним началом речей. Так само незмінними, за Беконом, є і форми Але пізнання вічних і незмінних форм віднесене Беконом до метафізики, тому не дивно, що й пізнання матеріального начала набуває у нього метафізичного характеру. Стверджуючи якісну багатоманітність матеріального світу, нерозривний зв'язок матеріальних речей із рухом, матеріалізм Ф. Бекона ще несе на собі відбиток ренесансного матеріалізму. Однак він набуває і досить виразних ознак матеріалізму метафізичного. Метафізичного в тому сенсі, що рухома у своїх виявах матеріальна природа вічна й незмінна у своєму матеріальному началі, у формах, кількість яких також обмежена й незмінна.

Як прихильник емпіризму Ф. Бекон намагається звільнити пізнання.від будь-яких апріорних понятів, визнаючи навіть метафізику за результат експериментально-індуктивного дослідження природи. Але коли він визначає метою такого дослідження якісь незмінні елементи (форми, "природи" й т. ін.) і наголошує, що процесові пізнання належить "виходити з того, що постійне, вічне і загальне в природі", він удається до справжньої метафізики. Тобто такої, що має суто умоглядний характер і перетинає межі пізнання природи.

Те саме стосується й матерії як вічного начала, загальної причини речей. "Після Бога, — зазначає Бекон,— вона є причиною всіх причин, а сама не зумовлена будь-якою причиною". (Ідеться про причину природну.) Отже, походження та існування самої матерії мають у Бекона надприродний характер, спричинені Богом. Матеріалістичний у цілому погляд на природу не заважає Бекону визнавати існування Бога й акт творення ним матеріального світу. В цьому пункті критики Беконового матеріалізму справедливо картають його за непослідовність. Але треба визнати, що таким непослідовним є будь-який матеріалізм, якщо він прагне спертися в пізнанні природи на щось "постійне, вічне, загальне". Така метафізика, або онтологія, завжди буває пов'язана з певною теологією. І справа не тільки в лояльності до церкви або прагненні примирити вірність християнському світогляду з вимогами наукового пізнання природи, що для Бекона теж характерно. Справа у природі метафізичного пізнання.

Таку ж непослідовність Бекон виявляє і щодо цільових причин. І справді, з одного боку, він намагається звільнити фізику (природознавство) від телеологічних поглядів на природу, а з іншого — вважає за можливе ввести вчення про кінцеві причини до метафізики. Й оскільки метафізика є найважливішою частиною його філософії природи, то в цьому пункті остання набуває телеологічного характеру

Попри всі телеологічні та теологічні суперечності Беконової філософії, на котрі як на ваду вказують його критики, не підлягає найменшому сумнівові, що Ф. Бекон є родоначальником новоєвропейського матеріалізму Виступивши провісником нової науки, він також започаткував емпіризм як методологічний напрям у науковому пізнанні. І в цьому непересічне значеная його філософських праць. Ба більше, значення Ф. Бекона полягає в тому, що він відкрив для нас царину наукового знання як такого. Вплив його філософських ідей поширився далеко за межі XVII ст Цього впливу зазнали наїївеличніші філософські постаті Нового часу, такі як Лейбніц, Юм, Кант Бекон прагнув звільнити людський інтелект від влади фальшивих теорій і необгрунтованих понять, спрямувавши його на неупереджене дослідження фактів. І тому його філософія зберігає своє значення, лишаючись співзвучною тим настроям, що панують і в науці XX ст.

Висновок

Підводячи підсумки вищесказаного можна зробити висновок про те, що філософія Нового часу - надзвичайно важливий етап в історії всесвітньої філософії. Саме в цей час утверджуються засади сучасного філософствування.

Зачення філософії Нового часу в історії філософської думки полягає в тому, що це - перід становлення і розвитку класичної європейської філософії, перід коли формуються характерні для нової філософії школи та напрями, формулюються головні філософські поняття та принципи, закладаються підвалини нового світорозуміння.

Одним з основних творців Нової філософії по-праву можна назвати Френсіса Бекона, заслугою якого є не тільки руйнація середньовічного способу мислення, а й значний вплив на формування філософської думки новочасної Європи. Хоч за свої поглядами він міг бути зарахованим до філософів доби Відродження: натурфілософія XVI ст. визначала його погляди на природу, а ренесансний гуманізм живив його вчення про безмежну могутність людини, про її панування над природою. Але, як вважав Ф. Бекон, досягти такої могутності людина може лише завдяки наково-технічному прогресові. Така позиція свідчить про належність філософа вже до нової епохи.