Літературознавчі дослідження М. Коцюбинської.

Михайлина Коцюбинська – племінниця класика української літератури М. Коцюбинського, активна учасниця руху Опору, зараз провідний науковий співробітник Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Літературознавчі дослідження М.Коцюбинської завжди характеризувалися вагомістю, глибиною наукового аналізу, вирізнялися новаторським характером, широким резонансом серед науковців та читацького загалу, вмінням беззастережно відстоювати наукову об’єктивність, навіть якщо думати доводилося «проти течій». Теоретичні положення її статей 60-х років і для сьогоднішнього літературознавця часто є великим відкриттям.

Наукові інтереси дослідниці різноманітні (В. Стефаник, М.Коцюбинський, П.Тичина, В.Вовк, Б.Антоненко-Давидович, А.Любченко, О.Олесь, О.Ольжич, М.Лукаш, Ж.Превер, П.Джонсон та ін.), значною мірою фокусуються навколо проблем поетики Т.Шевченка. Але особливе місце належить шістдесятництву. Духовна аура покоління у її свідомості визначила систему цінностей, неадекватних до тогочасного стану суспільного буття, сприяла формуванню світогляду, зростанню до розуміння власного «я». Шістдесяті породили плеяду талановитих однодумців, які утвердили віковічні моральні принципи в добу тотального фальшування істинних цінностей, заявили про право на внутрішню свободу в умовах тотального тиску на особистість. Не випадково велику частину доробку Михайлини Коцюбинської становлять ґрунтовні дослідження про творчий феномен шістдесятництва, його витоки, філософський зміст та естетичну природу, а також статті про визначних учасників руху І.Світличного, Є.Сверстюка, Алли Горської, В.Підпалого та ін.

Та чи не найбільше праць М. Коцюбинської присвячено В.Стусу, одному з чільних представників шістдесятництва. Ставлення до поета в авторки особливе: разом перебували на дорозі «прямостояння», виборювали право на свободу особистості.

Коло наукових зацікавлень дослідниці останнього періоду становить художня документалістика шістдесятницької доби – мемуари, щоденники, епістолярій. У такій праці авторка віднаходить щасливу можливість зафіксувати найдрібніші деталі літературного процесу, що є надбанням історії. М.Коцюбинська й надалі розширює не тільки свої, але й загальноукраїнські літературознавчі обрії, є зразком наукової сумлінності й сміливості дослідницької думки.

Творчість М. Коцюбинської стала об’єктом багатьох наукових праць та статей. Серед відомих науковців, що досліджували та аналізували її критичний доробок варто назвати Є.Сверстюка («Незгасаючий обрій: Михайлина Коцюбинська «Мої обрії», «Дух і літера», «Приявність Михайлини Коцюбинської: Штрихи до портрету»), О.Логвиненка («Коли душа з душею розмовляє…»). Ґрунтовною є стаття доктора філософії Людмили Тарнашинської, яка розкриває життєвий і творчий шлях Михайлини Коцюбинської. Вдало апелює до духовного мікросвіту Михайлини Хомівни як до її дому, що творився упродовж десятиліть, Тамара Гундорова у передмові до двотомника праць «Мої обрії», яка має назву «Шістдесятництво: метафора, ім’я, дім».