Літературознавчі праці І.Світличного

Активний громадський діяч, Іван Світличний відіграв значну роль у розвитку сучасної літературознавчої думки в Україні. Своїми літературно-критичними розвідками (“Питання теорії художнього образу”, “Поезія і філософія”, “Шевченко та український романтизм”, “Боги і наволоч” та ін.) він “ виводив соцреалізм на загальнолюдський простір і демонтував теорію партійної літератури”. Доробок І.Світличного як літературного критика, його подвижницька праця, спрямована на віднайдення і підтримку справжніх талантів серед молоді свого покоління, вивчення історії українського красного письменства, занурення в теоретичні глибини мистецтва слова. З середини 50-х років дедалі більше цікавиться поточним українським літературним процесом, відчуваючи, що настав час кардинальних змін. І.Світличний дедалі сміливіше втручається в нього, стаючи одним з активних ініціаторів і виразників післякультівської “нової хвилі” у критиці. Працюючи в журналі “Дніпро”, а згодом у журналі “Радянське літературознавство” (1957-1963), Світличний відшліфовував свою майстерність як критик та літературознавець. Зі сторінок тогочасної періодики він засуджує схематизм, сірість, шаблон і надмірне прикрашування дійсності у тогочасній прозі, обстоює незаданість, життєву повнокровність і правдивість прозового слова, стає на захист молодих нонконформістськи настроєних українських поетів (І.Драч, Л.Костенко, М.Вінграновський, В.Симоненко). Завдяки своїй нетрадиційності й сміливості, ерудиції та органічному поєднанню науковості, академічності (в найкращому розумінні цього слова) та гострої публіцистичності виступи Світличного часто стають предметом широкого обговорення в літературних і кололітературних колах.Період становлення Світличного як громадянина, науковця і літератора збігся з великими змінами в тогочасному радянському суспільстві та народженням нового покоління української інтелігенції, яке ввійшло в історію під назвою шістдесятників.