Формальна школа. Відгомін її ідей в усьому укр л-ві

«Формальний метод» в літературознавстві, теоретична концепція, що затверджує погляд на художню форму як категорію, що визначає специфіку літератури і здібну до саморозвитку. «Ф. м.» до певної міри підготовлений неокантіанством. Як особливий напрям склався на рубежі 19–20 вв.(століття) спочатку як реакція на імпресіоністську критику і позітівістськи забарвлені напрями в літературознавстві і мистецтвознавстві (наприклад, культурно-історична школа в літературознавстві), пізніше – як теоретично обгрунтовувана методика, спрямована до вивчення внутрішніх (структурних) закономірностей художнього твору.

Істотне інше явище по генезису і методології – «формальна школа» у Росії (середина 1910-х – середина 1920-х рр.), що виходила не з мистецтвознавчих концепцій, а з орієнтації на лінгвістику. Одночасно еволюціонує погляд на основні поняття теоретичної і історичної поетики: від оцінки форми як єдиної носійки художньої специфіки і ігнорування вмісту як «внехудожественной» категорії – до постановки і обгрунтування в загальному вигляді концепції «змістовної форми»; від уявлення про зміну літературних явищ в результаті руйнування автоматизму сприйняття і боротьби «старшої» (канонізованою) лінії з неканонізованою «молодшою» лінією до історико-літературному осмисленню зміни жанрів і стилів.

Плідним моментом в працях представників і прибічників «формальної школи» були конкретні дослідження ряду раніше не вивчених проблем в роботах, присвячених стилістичним формам мови і мови (Ст Ст Винограду), римі, метриці і композиції вірша (Ст М. Жірмунський), співвідношенню семантики і віршової конструкції (Тинянов), синтаксису і поетичної інтонації (Б. М. Ейхенбаум), ритму і метра (Б. Ст Томашевський), мовотворенню футуристів (Р. О. Винокур), ритму і синтаксису (О. М. Брік), сюжетосложенію (Шкловський), вимовно-слуховій інтерпретації художньої мови (С. І. Бернштейн), системному опису чарівної казки (Ст Я. Пропп), поетичній фонетиці (Е. Д. Поліванов), принципам фонологічного вивчення вірша і стилістичній семантиці (Р. О. Якобсон) і ін. Впродовж 20-х рр. були висунуті ідеї, що стали актуальними в розвитку структурної поетики, інформації теорії, семіотики машинного переведення. Проблематика досліджень названих учених 2-ої половини 20-х рр. несводіма до положень «Ф. м.». Так, для «функціональної поетики» характерне визнання недостатності синхронічеського плану вивчення поетики і вимога доповнення його планом діахронічеським, що мало слідством рішучий вихід за рамки «літературного ряду» і розгляд літературних систем в широкому контексті літературного побуту, соціального середовища і історичної епохи, які у свою чергу системні. Надалі вчені, розділяючі принципи «формальної школи», приходять до ширшого і універсального наукового методу збагнення форми і вмісту в їх єдності.

Date: 2016-07-05; view: 318; Нарушение авторских прав