Вищий державний навчальний заклад України

„Українська медична стоматологічна академія”

„Затверджено”

на засіданні кафедри пропедевтики

внутрішньої медицини з доглядом за хворими

Завідувач кафедри,

професор Казаков Ю.М.

„_______”_______________200___р.

методичні вказівки

для самостійної роботи студентів

під час підготовки до практичного заняття

Полтава 2009

1. Актуальність теми:

Успішне проведення лікувального процесу в клініці і його ефективність в значній мірі визначаються якістю і своєчасністю дій постової та маніпуляційної медичної сестри терапевтичного відділення. Добросовісне і чітке виконання призначень лікаря, сприяє швидкому регресу патологічного процесу і одужанню хворого. Один із важливих методів лікування хворих – застосування лі­карських препаратів (медикаментів). В структурі підготовки майбутніх медичних фахівців особливо важ­ливе значення має засвоєння методів і форм парентерального застосування лікарських засобів. Тому вивчення даної теми досить актуально.

2. Конкретні цілі:

Знати:

1. Організацію роботи поста медичної сестри, основну документацію, що запов­ню­єть­ся постовою медсестрою (α═ІІ).

2. Термометрію, правила вимірювання артеріального тиску, дослідження пульсу. (α═ІІ).

3. Організацію роботи маніпуляційної медсестри (α═ІІ).

4. Види лікувальної дії лікарських препаратів (α═ІІ).

5. Зовнішнє і внутрішнє застосування ліків, виписування, зберігання і роздачу ліків. (α═ІІ).

Вміти:

1. Виконувати термометрію, вимірювати артеріальний тиск, досліджувати пульс (α═ІІІ).

3. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми

(міждисциплінарна інтеграція).

4. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття.

1. Вивчити організацію роботи поста медичної сестри, основну документацію, що заповнюється постовою медсестрою.

2. Знати термометрію, правила вимірювання артеріального тиску, дослідження пульсу.

3. Знати організацію роботи маніпуляційної медсестри.

4. Знати види лікувальної дії лікарських препаратів.

5. Знати правила зовнішнього і внутрішнього застосування ліків, виписування, зберігання і роздачу ліків.

6. Оволодіти навичками термометрії, вимірювання артеріального тиску, досліджування пульсу.

4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

4.2. Теоретичні питання до заняття:

1. Яка документація заповнюється постовою сестрою, правила її ведення?

2. Функціональне призначення сестринського посту.

3. Яка методична документація терапевтичного відділення?

4. Що входить у поняття “антропометрія”?

5. Які сучасні методи вимірювання температури тіла?

6. Що таке гарячка?

7. Стадії гарячки та догляд за відповідними хворими.

4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

1. робота з листком призначень;

2. термометрія;

3. вимірювання артеріального тиску;

4. визначення пульсу.

5. Зміст теми:

А. Завдання для самоконтролю (таблиці, схеми, малюнки, графіки):

.

Сестринський пост і його функціональне приз­начення.

Пост медичної сестри є робочим місцем палатної медичної сестри. Він розрахований на 25-30 хворих, завжди розміщується біля палат, щоб усі хворі могли перебувати під постійним наглядом медичної сестри. Зазвичай він розташований у коридорі та відокремлюється від нього перегородкою – дерев’яною знизу та прозорим склом угорі. Там має бути таке обладнання та устаткування:

1. Стіл з висувними шухлядами, що обов’язково замикаються, для збереження історій хвороби, листків лікарських призначень, різних бланків.

2. Спеціальні медичні шафи з пластикового матеріалу для збереження: а) меди­ка­мен­тів; окремо зберігаються препарати групи “А” (отруйні) та “Б” (сильнодіючі), препа­рати для внутрішнього приймання та для ін’єкцій; б) медичного інструментарію (пінцетів, корцангів, ножиць, скальпелів); в) медичних термометрів; г) предметів догляду за хворими; д) дезінфікуючих розчинів; е) перев’язного матеріалу.

3. Столик, де знаходиться бікс зі стерильним матеріалом (ватою, бинтами), банка з дезінфікуючим розчином (фурациліном), з опущеним у нього корцангом.

4. Столик з біксом, де знаходяться стерильні шприци.

5. Столик для роздавання ліків з відділеннями для кожного хворого.

6. Холодильник, де зберігаються різні настоянки, відвари, сироватки, вакцини.

7. Пульт світлової сигналізації.

8. Телефон.

9. Засоби аварійного освітлення.

10. Раковина для миття рук, мило, чистий рушник.

Прийом та передача чергувань палатними медичними сестрами

Слід пам¢ятати, що медична сестра ні в якому разі не може самостійно залишати пост, поки не прийде її зміна.

Робочий день палатної медичної сестри звичайно розпочинається о 8.00, 8.30 чи о 9.00.

Здавати та приймати чергування необхідно безпосередньо в палатах та на посту. Таким чином можна виявити якісь недоліки в роботі нічної медичної сестри й одразу ж їх усунути.

Палатна медична сестра, що прийшла на зміну, має перевірити таке: а) якість ранкового прибирання палат та інших приміщень відділення; б) чистоту натільної та постільної білизни хворих; в) якість проведення хворими ранкового туалету, особливо якщо це стосується важкохворих; г) чи зібраний матеріал для ранкових аналізів, його якість (сеча, кал, харкотиння); д) чи підготовлені хворі до діагностичних процедур; е) якість та правильність проведення ранкових призначень; є) вимірювання температури тіла та її відмітку у температурному листку.

На посту чергова медична сестра перевіряє: запас та витрату ліків, наявність нарко­тиків та відповідність їх витрати із записом у журналі обліку наркотиків, наявність необхідної документації, температурних листків, листків призначень, чи підготовлені для роботи шприци, голки, зонди, катетери.

При передачі чергування передаються: ключі від шаф, рахуються термометри, грілки, підкладні судна, сечоприймачі. Наприкінці чергування медична сестра повинна скласти зведення руху хворих у відділенні за попередню добу.

Дуже важливим є звіт нічної медичної сестри на ранковій конференції у відділенні. Цей звіт має відображати кількість хворих на даному посту, кількість хворих що вибули з відділення (виписалися, померли, переведені в інші відділення), кількість хворих що поступили до відділення, їхні прізвища, діагнози, динаміку стану важкохворих з показниками даних температури тіла, артеріального тиску, частоти пульсу, дихання, стану діурезу. Медична сестра звертає увагу на хворих з гарячкою. Вона також звітує про санітарний стан відділення, роботу середнього та молодшого персоналу за минулу добу. Маючи таку інформацію завідуючий відділенням та палатні лікарі обговорюють випадки невиконання призначень лікаря та з¢ясовують причини цього, визначають, кому з хворих слід приділити увагу в першу чергу, намічають процедури, які слід негайно зробити..

На посту ведеться журнал прийому та передачі чергувань, де фіксують

кількість хворих на даному посту, кількість хворих що вибули з відділення (виписалися, померли, переведені в інші відділення), важкохворих, хворих з гарячкою (показник температури тіла), термінові призначення під час чергування, кількість та технічний стан інструментарію та предметів догляду за хворими, санітарний стан приміщень відділення. У цьому журналі медичні сестри ставлять свої підписи про прийом та передачу чергування.

Медична документація терапевтичного відділення

Документація лікаря: а) історія хвороби (медична карта стаціонарного хворого); б) кар­та хворого, що вибув зі стаціонара (статистичний документ); в) листок непрацездат­нос­ті, який видається хворому після виписки зі стаціонару.

Документація постової медичної сестри: а) листок лікарських призначень, який підпи­су­ється медичною сестрою після їх виконання; б) температурні листки; в) журнал передачі чергувань; ж) журнал руху хворих у відділенні; д) журнал обліку наркотиків; е) журнал обліку хворих з високою температурою тіла; є) порційні вимоги до харчоблока лікарні (у двох примірниках); ж) журнал вимог медикаментів; з) журнали зі списками хворих, яким необхідно провести те чи інше лабораторне або інструментальне досліджен­ня; и) журнал для реєстрації списку хворих, які потребують консультації лікарів-фахівців.

Документація процедурного кабінету: а) журнали реєстрації внутрішньовенних стру­мен­них та крапельних ін'єкцій, переливання крові, плазми, кровозаміників та білкових препаратів, взяття крові для біохімічних досліджень, визначення групи крові, резус фак­тора, взяття крові для визначення інфекційних захворювань; б) журнали обліку шприців, голок, систем для крапельного введення різних медикаментів, флаконів з кров’ю, плазмою тощо; в) різні інструкції, що стосуються санітарної обробки приміщення, стерилізації інструментарію, надання невідкладної допомоги при виникненні анафілактичного шоку, різних протиепідемічних заходів; г) таблиці протиотрут.

Документація старшої медичної сестри: а) журнал руху хворих; б) журнал обліку нар­ко­тиків; в) журнал обліку спирту; г) журнал вимог до аптеки; д) журнал адміністратив­но-господарських обходів; е) графіки роботи молодшого та середнього медичного персоналу, табелювання їхньої роботи.

Дослідження пульсу

Основний метод дослідження артеріального пульсу – пальпація. Плечова артерія пальпується в sulcus bicipitalis med., безпосередньо над ліктьовою ямкою; пахвова – на дні пахвової впадини на головці плечової кістки після підняття випрямленої руки в горизонтальне положення. Пальпацію сонних артерій треба проводити обережно, з урахуванням каротидного рефлексу, поперемінно з обох боків. Стегнева артерія пальпується в паховій ділянці при випрямленому стегні з невеликим поворотом його зовні; підколінна - в підколінній ямці в положенні хворого лежачи на животі з зігнутою в коліні ногою. Задня великогомілкова артерія – в м’язовому жолобку за внутрішньою щиколоткою; тильна артерія стопи – в проксимальній частині першого міжплеснового простору з зовнішньої сторони довгого розгинача великого пальця ноги. Частіше всього досліджують пульс на променевій артерії яка розташована поверхнево і пальпується між шилоподібним відростком променевої кістки і сухожиллям внутрішньої променевої м’язи. Досліджувати пульс необхідно на обох руках. При цьому визначають наступні властивості пульсу:

- Ритм (правильний – p.regullaris, неправильний – p.irregullaris).

- Частота – кількість ударів за одну хв.(частий - p. freguens, рідкий- p rarus).

- Наповнення – властивість яка залежить від ударного об’єму, кількості крові і її розпреділення.(повний- p. Рlenus, пустий – p. vacuus).

- Напруження - визначається силою, яка необхідна для повного стиснення судини, що пальпується. Залежить від величини артеріального тиску і тонусу судинної стінки (твердий – p. durus, мякий - p. mollis).

- Величина і висота залежать від наповнення і напруження пульсу. Визначається величиною амплітуди пульсової хвилі (великий – p. magnus, малий – p. parvus, високий – p. altus, низький – p. humilis). Максимальна ступінь зниження величини пульсу називається ниткоподібним пульсом (p. filiformis). Може спостерігатися при гострій серцевій слабкості, колаптоідних станах, шоці, масивних крововтратах.

- Форма – швидкість підйому і спаду пульсової хвилі (швидкий – p.celer, повільний - p. tardus)

Дефіцит пульсу – розходження між кількістю серцевих скорочень і пульсових хвиль за 1 хв. (p. deficiens).

При знижені тонусу периферичних артерій іноді може визначатися дикротичний пульс (p. dicroticus). Виділяють також парадоксальний пульс (p. paradoxus) при якому під час вдиху зменшуються пульсові хвилі.

Венним пульсом називають коливання об’єму вен (набухання і спадання їх) під час одного серцевого циклу, яке обумовлене динамікою відтоку крові в праве передсердя в різні фази систоли і діастоли. У здорових людей венний пульс можна виявити тільки на центральних венах, близько розташованих до серця (на яремній вені) при його графічній реєстрації у вигляді флебосфигмограми. Помітна при огляді пульсація шийних вен, на­бухання яких співпадає з систолою шлуночків, відбувається при недостатності тристул­кового клапану, коли відбувається регургітація крові в праве передсердя і полі вени.

Капілярний пульс – синхронне з роботою серця розширення мілких артеріол, яке викликане значним і швидким коливанням їх наповнення під час систоли і діастоли. Частіше всього капілярний пульс зустрічається при недостатності клапану аорти, іноді при тиреотоксикозі. Капілярний пульс можна спостерігати у молодих здорових людей після теплових процедур. Для виявлення капілярного пульсу злегка натискають на слизову оболонку предметним склом. При цьому можливо спостерігати ритмічне збліднення і почервоніння шкіри або слизової оболонки.

Вимірювання артеріального тиску

Артеріальний тиск вимірюють для оцінки стану серцево-судинної системи як у здорових, так і у хворих.

Розрізняють артеріальний тиск систолічний (максимальний), діастоличний (мінімальний) і пульсовий.

Систолічний артеріальний тиск – це тиск, який виникає в артеріальній системі після систоли шлуночків. Він обумовлений тим, що кров, яка викидається в систолі, натрапляє на опір стінок артерій і маси крові, яка заповнює артеріальну систему, у зв’язку з чим тиск в артеріях підвищується. В період діастоли артеріальний тиск знижується і підтримується на певному рівні за рахунок еластичного скорочення стінок артерій і опору артеріол, завдяки чому продовжується просування крові в артеріоли, капіляри і вени. Таким чином, висота артеріального тиску пропорційна ударномі об’єму крові і периферичному опору.

Різниця між максимальним і мінімальним тиском називається пульсовим тиском.

Величину артеріального тиску прийнято виражати в міліметрах ртутного стовпа або в кілопаскалях (кПа), за системою одиниць – СІ. В нормі систолічний (макси­маль­ний) тиск коливається в межах 100-139 мм рт.ст. (13-18 кПа), діастолічний (міні­мальний) тиск – 60-89 мм рт.ст.(8-11 кПа), пульсовий тиск – 40-50 мм рт.ст. (5-6,5 кПа).

АТ можна вимірювати прямим і непрямим способами. Під час прямого вимірю­ван­ня голку або канюлю, з’єднану трубкою з манометром, уводять безпосередньо в арте­рію. Цей метод зрідка використовують – лише в кардіохірургії. Для вимірювання АТ непрямим способом є три методи: аускультативний, пальпаторний і осцилографічний.

У повсякденній практиці переважно використовують аускультативний метод Короткова, за допомогою якого можна визначити рівень систолічного, і діастолічного АТ. Вимірювання кров’яного тиску здійснюється за допомогою спеціального апарата – сфігмоманометра, основними частинами якого є ртутний або пружинний манометр, гумова манжетка для стискування артерії і насос або балон для нагнітання повітря.

За нормативами ВООЗ, нормальний рівень систолічного АТ у дорослих людей не перевищує 140 мм рт. ст.(18,6 кПа), а діастолічного – 90 мм рт. ст.(12 кПа). Систолічний АТ величиною 160 мм рт.ст.. (21,3 кПа) і вище або діастолічний величиною 95 мм рт.ст.(12 кПа) і вище, за критеріями ВООЗ, вважають артеріальною гіпертензією.АТ, показники якого коливаються в зоні між нормальними і характерними для артеріальної гіпертензії, тобто на рівні 141 – 159/91 – 94 мм рт.ст.., становить так звану межову гіпертензію. Зниження систолічного тиску нижче ніж 60 мм рт.ст..(8 кПа) називається артеріальною гіпотензією.

Відхилення АТ від норми спостерігається у разі розвитку багатьох захворювань.

У здорових людей АТ значно коливається під впливом різних фізіологічних чинників: фізичного навантаження, емоційного напруження, положення тіла, часу вживання їжі тощо. Найнижчий Ат буває зранку, натще, в спокої, тобто за таких умов, коли визначається основний обмін, тому такий тиск називається основним, або базальним. наслідок реакції людини на процедуру вимірювання кровя’ний тиск під час першого дослідження звичайно виявляється дещо вищим, ніж під час наступних. Тому вимірювання рекомендується повторити 2 –3 рази, не знімаючи манжетки з руки. За величину кров’яного тиску приймають найменші показання.

Організація відвідувань хворого

Родичам важкохворих видають постійну перепустку, в якій відмічають години відвідування (виключають години обходу, проведення маніпуляцій, відпочинку). Вони повинні одягати білий медичний халат. З хворими, яким не прописано постільний режим, відвідувачі зустрічаються у спеціально для цього відведених приміщеннях (у певний час, зазвичай з 17.00 до 19.00). Хворих, прикутих до ліжка, відвідують у палаті.Принесену хворому передачу контролює медична сестра. Не можна передавати хворому варену ковбасу, тістечка з кремом, консерви, молоко, прянощі, алкогольні напої тощо. Перевірені харчові продукти повинні зберігатися у холодильнику у поліетиленових мішечках. Інформацію про стан хворого може надати медична сестра або лікар. Лікар детально інформує родичів про стан хворого та його самопочуття.

Виписка хворих із стаціонару

До виписки хворого із стаціонару необхідно підготувати довідку про перебування його у лікарні, листок непрацездатності, виписку з історії хвороби, рецепти на ліки.

Старша медична сестра сповіщає приймальне відділення про виписку, викреслює вибулих хворих з порційних вимог, видає хворому квитанціію на одяг та здані коштовності, що знаходяться на складі, оформлює та видає хворому згадані вище документи. Хворий одержує на руки необхідні документи, забирає зі складу здані коштовності та одяг і йде з відділення у певні години, зазвичай після обіду. Хворі, яким ще не виповнилося 18 років, або ті, що не повністю одужали, а також хворі похилого та старечого віку йдуть із лікарні тільки з родичами.

Хворі, які й після лікування залишилися нетранспортабельними, після виписки доставляються додому санітарним транспортом під наглядом медичної сестри та в супроводі родиичів.

Температура тіла, її вимірювання та реєс­трація.

Температура тіла здорової людини у нормі становить: у паховій ділянці 36,4-36,9⁰С; у порожнині рота – 37,1-37,3⁰С у прямій кишці та вагіні – 37,3-37,5⁰С.

Летальний (смертельний) максимальний рівень підвищення температури становить понад 42,5⁰С, мінімальний – нижче 33⁰С. При таких рівнях температури виникають незворотні порушення обміну речовин та будови клітин, що несумістно з життям.

Зазвичай температуру тіла вимірюють двічі на добу – вранці між 7.00 та 9.00 та ввечері – 17.00 та 19.00. Інколи, для виявлення прихованого ревматизму, туберкульозу, тощо) температуру тіла вимірюють кожні 2-4 години.

Найчастіше температуру тіла вимірюють у пахвинній ямці. Це на практиці є найзручніше, але дає менш точні результати, ніж при вимірюванні в порожнинах. Перед вимірюванням температури шкіру в паховій ділянці, особливо при сильному потовиділенні, протирають рушником, змоченим теплою водою, спиртом чи одеколоном, а потім витирають насухо. Установити термометр необхідно так, щоб увесь ртутний резервуар з усіх боків щільно прилягав до тіла у глибині пахової ямки. Щоб термометр не зсувався потрібно щільно притиснути плече хворого до грудної клітки, а передпліччя розмістити таким чином, щоб долоня знаходилася у протилежній паховій ямці. Потрібно стежити, щоб між термометром та тілом не потрапила білизна.

Якщо хворий перебуває у непритомному стані, або навпаки, він збуджений, потрібно, щоб хтось тримав і хворого і термометр.

Результати щоденного дворазового вимірювання температури записують у спеці­альний температурний листок, який заводять на кожного хворого. Він має такі графи:

1) реєстрація температури тіла за розділами: „Т” - термін вимірювання, „Р” – ранкова температура, „В” - вечірня температура.

2) щоденна реєстрація: частоти пульсу, дихання, артеріального тиску, у разі необхідності – кількість добового діурезу, випорожнень;

3) раз на тиждень визначають масу тіла хворого (у разі необхідності, наприклад, при ожирінні, щоденно або через день).

Після кожного вимірювання температури тіла на відповідному рівні температурної сітки проставляють точки, які з’єднують прямими лініями. Отримана крива виявляє коливання температури тіла за період спостереження за хворим.

Гарячка – це патологічний процес, що характеризується порушенням процесів терморегуляції та підвищенням температури тіла. Залежно від ступеня підвищення розрізняють таку температуру тіла:

- субфебрильна – від 37^оС до 38^оС;

- помірно підвищена – від 38^оС до 39^оС;

- висока – від 39^оС до 40^оС;

- надвисока – від 40^оС до 41^оС;

- гіперпіретична – понад 41^оС.

За тривалістю розрізняють такі види гарячки:

- швидкоминуща (ефемерна) – febris ephemera. Триває декілька годин. Трапляється при грипі, респіраторних вірусних інфекціях.

- гостра – febris acuta. Триває до 2 тижнів. Характерна для гострого бронхіту, пневмонії.

- підгостра – febris subacuta. Триває 15-45 днів. Характерна для ревматизму в стадії загострення, хронічного бронхіту.

- хронічна – febris chronica. Триває понад 45 днів. Характерна для туберкульозу, хронічного тонзиліту, сепсису.

За характером температурної кривої розрізняють такі типи гарячки:

- Гарячка постійного або сталого типу – febris continua: рівень температури зазвичай високий, різниця між ранковою та вечірньою температурою тіла коливається в межах 0,5-1^оС. Характерна для крупозної пневмонії, черевного та висипного тифу, ревматизму.

- Гарячка послаблюючого, ремітуючого типу – febris remmitens: різниця між ранковою та вечірньою температурою коливається в межах 1-2^оС, а інколи і більше; вранці температура тіла падає нижче 38^оС, але не знижується до нормального рівня. Характерна для гноячкових захворювань, вогнищевого запалення легенів.

- Гарячка переміжного, інтермітуючого типу – febris intermittens:спостерігається пері­одич­не, приблизно через однакові проміжки часу (від 1 до 3 діб), у більшості випадків різке підвищення температури тіла (частіше у другій половині дня, іноді вночі) на кілька годин з наступним її зниженням до нормального рівня. Характерна для малярії.

- Гарячка виснажуюча, гектичного типу – febris hectica: це тривала гарячка з добовими коливаннями температури, що доходять до 4-5^оС, з підвищенням температури тіла до 40-41^оС ввечері та вночі та ранковим її падінням до субфебрильних або нормальних величин. Ці коливання температури викликають тяжкий стан хворого. Спостерігається при сепсисі, гноячкових захворюваннях.

- Гарячка зворотного, збоченого, або інвертованого типу – febris inversa: подібна до гарячки гектичного типу, але максимум температури спостерігається вранці, а увечері вона падає до нормальних або субфебрильних величин. Характерна для сепсису, тяжких форм туберкульозу.

- Гарячка поворотного типу – febris recurrens: спостерігається чергування кількаденних гарячкових періодів з безгарячковими (періоди апірексії). Характерна для поворотного тифу.

- Гарячка хвилеподібного, або ундулюючого типу – febris undulans: спостерігається поступове підвищення температури тіла протягом певного терміну з наступним її літичним падінням і більш-менш тривалим безгарячковим періодом. Характерна для лімфогранулематоза, бруцельоза.

- Гарячка нерегулярного типу – febris irregularis, яка ще називається атиповою – febrisatipica: спостерігається непевна тривалість з неправильними та різноманітними добовими коливаннями температури тіла у вигляді постійної, послаблюючої, переміжної, зворотньої та інших гарячок та їх різних поєднань. Характерна для багатьох захворювань, наприклад ревматизму, хронічного бронхіту, холециститу.

Стадії гарячки

І. Стадія підвищення температури тіла. Триває декілька годин, днів, тижнів.

Патогенез характеризується тим, що теплопродукція перевищує тепловіддачу. Теп­ловіддача зменшується внаслідок звуження периферичних судин, зменшення при­пливу крові до шкіри, гальмування потовиділення, зменшення віддачі тепла шкірою. Ви­никає скорочення непосмугованих м’язів волосяних цибулин (утворюється так звана гу­сяча шкіра). Теплопродукція збільшується за рахунок активізації обміну речовин у ске­лет­них м’язах (скорочувальний термогенез) на фоні підвищення м’язового тонусу та виникнення м’язового тремтіння. Внаслідок зменшення припливу крові до шкіри її температура знижується, інколи на декілька градусів. Це призводить до збудження тер­мо­рецепторів шкіри і виникає озноб. У відповідь на це до центру терморегуляції над­ходять еферентні імпульси до рухових нейронів і виникає тремтіння скелетних м’язів.

Клінічна картина. Хворий скаржиться на озноб, головний біль, слабкість, роз­би­ті­сть, біль у м’язах, посилення серцебиття, задишку, спрагу. Іноді спостерігається блідість шкіри, ціаноз кінцівок. Пульс прискорений, артеріальний тиск нормальний або під­ви­ще­ний. Дихання прискорене, поверхневе. Язик обкладений. Іноді виникає закреп, затримка сечовиділення. Може спостерігатися непритомність, збудження, марення, галюцинації.

Догляд за хворими. У цей період слідкують за пульсом, артеріальним тиском, диханням, станом притомності, фізіологічними відправленнями, шкірою. Такі хворі звичайно знаходяться на суровому постільному режимі. Їх необхідно постійно зігрівати: тепло вкрити ковдрою, обкласти теплими грілками, давати у великій кількості гарячі напої (чай, морси, відвари шипшини та ін.). Багато уваги слід приділяти харчуванню таких хворих, їжа повинна бути рідкою або напіврідкою, висококалорійною (дієта №13). Годувати хворих слід невеликими порціями 5-6 разів на день.

Оскільки ці хворі перебувають на постільному режимі, треба своєчасно подавати їм судно, сечоприймач. При запорах слід робити очисну клізму. При затримці сечовипускання, особливо при непритомному стані хворого, роблять катетеризацію сечового міхура. Слідкують за станом шкіри (профілактика пролежнів), ротової порожнини. За призначенням лікаря вводять серцеві засоби, дають дихати киснем.

Заходи, що зменшують гарячку і головний біль: холодні водно-оцтові примочки на голову, міхур з льодом на голову, обтирання тіла хворого водою кімнатної температури з додаванням оцту, вологе обкутування оголеного хворого та включення вентилятора.

При гіпертермії важкого перебігу, що не піддається ніяким лікувальним заходам, рекомендують: обкладання хворого міхурами з льодом, внутрішньовенне введення охолодженого ізотонічного розчину натрію хлориду, клізми з холодною водою.

ІІ Стадія збереження сталої температури тіла на високому рівні. Триває від декількох годин до декількох тижнів, залежно від виду хвороби та реактивності організму.

Патогенез На початку стадії процеси теплоутворення та тепловіддачі приблизно врівноважені. У подальшому тепловіддача збільшується, переважаючи теплопродукцію, температура тіла не підвищується. Включення тепловіддачі відбувається за рахунок розширення периферичних судин, тому блідість шкіри поступається місцем її почервонінню. У хворого виникає відчуття жару. У цей період порушується обмін речовин за рахунок розкладу вуглеводів, жирів, білків; через відсутність апетиту та порушення секреції травних залоз зменшується всмоктування поживних речовин, посилюються процеси аутоінтоксикації організму.

Клінічна картина. Хворий скаржиться на відчуття жару, головний біль, біль у м’язах, спрагу, відсутність апетиту. Можливе почервоніння шкіри, на дотик вона стає гарячою. Пульс прискорений. Артеріальний тиск нормальний або знижений. Дихання прискорене, поверхневе. Язик сухий, вкритий густим білим нальотом, при поганому догляді можуть бути тріщини. Інколи виникають явища психічного збудження хворого, запаморочення, непритомність.

Догляд за хворим такий, як і при І стадії гарячки, з певними особливостями. Вжи­ван­ня рідини повинно бути ще інтенсивнішим. До того ж, якщо хворий вживає суль­фа­ніламідні препарати, які можуть осідати у сечовивідних шляхах у вигляді піску або ка­мінців, слід давати йому лужне пиття (мінеральну воду боржомі, молоко з натрію гідро­карбонатом). Якомога більше обмежити кухонну сіль. Потреба у вітамінах у цей час підвищується, тому необхідно збільшити кількість фруктових соків, відвару шипшини.

Хворий часто буває дуже збудженим, тому важливо пильно стежити за ним. Ліжко потрібно огородити бічними стінками.

Через брак слиновиділення у гарячкових хворих часто спостерігається сухість слизових оболонок ротової порожнини аж до утворення кірок та тріщин на губах та язиці. Тому слід обробляти ротову порожнину 3% розчином натрію гідрокарбонату, 10% розчином бури на гліцерині, змащувати губи вазеліновою олією. З метою видалення з поверхні шкіри продуктів обміну, що накопилися і для покращення видільної функції шкіри слід робити вологе обтирання хворого. своєчасно змінювати вологу натільну та постільну білизну. Хворі в цій стадії, як правило, слабкі, немічні, перебувають на постільному режимі. Тому слід своєчасно подавати їм судна та сечоприймачі.

ІІІ Стадія зниження температури тіла

У цій стадії утворення тепла в організмі знижується, а тепловіддача зростає. Зниження температури тіла може відбуватися двома шляхами – критичним і літичним.

Критичне зниження температури тіла (crysis) Хворий, як правило, перебуває у важкому стані. Температура тіла може швидко, протягом кількох годин, знижуватися з 41-40^оС до 37-36^оС. У цей час може виникнути гостра серцева та судинна слабкість (ко­лапс), що може викликати смерть хворого. вона проявляється певною клінічною карти­ною. Хворі скаржаться на слабкість, відчуття холоду, ознобу, похолодання кінцівок, спрагу, головний біль, безсоння, серцебиття, задишку. при об’єктивному обстеженні виявляють блідість шкіри, яка пізніше стає ціанотичною, вкривається холодним липким потом. Кінцівки холоднішають. Пульс прискорений, слабкого наповнення (нитковидний пульс), артеріальний тиск падає, іноді до загрозливих цифр, дихання стає прискореним та поверхневим. Хворий непритомніє, зіниці розширюються, можуть виникнути судоми.

Догляд за хворим у цій стадії буває загальним і спеціальним. Загальний догляд включає зігрівання теплими грілками і великою кількістю теплого питва. Оскільки після цього з‘являється потовиділення, хворого необхідно обтирати сухим рушником, часто переодягати у суху чисту білизну, перемінювати постільну білизну.

Спеціальний догляд включає спостереження за пульсом, артеріальним тиском, диханням, станом притомності, фізіологічними відправленнями організму. Для покра­щен­ня кровопостачання мозку необхідно, щоб голова хворого знаходилася нижче ніг, тому слід прибрати подушку, ножний кінець ліжка підняти на 30-40 см. за призначенням ліка­ря медична сестра вводить серцеві препарати, препарати що підвищують артеріальний тиск (кофеїн, сульфокамфокаїн та ін.) внутрішньовенно вводять багато рідини (глюкозу з вітамінами, ізотонічний розчин та ін.), заспокійливі та протисудомні препарати.

Літичне зниження температури тіла (lysis) з високих до нормальних цифр відбувається протягом 2-3 діб. Стан хворого поступово покращується. У цей час він потребує великої кількості рідини, висококалорійної вітамінізованої дієти, частої переміни постільної та натільної білизни (з причини надмірного потіння хворого).

Документація процедурного кабінету:

а) журнали реєстрації внутрішньовенних стру­мен­них та крапельних ін'єкцій, переливання крові, плазми, кровозаміників та білкових препаратів, взяття крові для біохімічних досліджень, визначення групи крові, резус фак­тора, взяття крові для визначення інфекційних захворювань;

б) журнали обліку шприців, голок, систем для крапельного введення різних медикаментів, флаконів з кров’ю, плазмою тощо;

в) різні інструкції, що стосуються санітарної обробки приміщення, стерилізації інструментарію, надання невідкладної допомоги при виникненні анафілактичного шоку, різних протиепідемічних заходів; г) таблиці протиотрут.

Види лікувальної дії лікарських препаратів

Застосування різних лікарських препаратів називається фармакотерапією. Вона включає природні речовини (трави, мінерали тощо), а також речовини, синтезовані хімічним шляхом. Лікувальний вплив цих фармакотерапевтичних препаратів відбувається таким чином.

За механізмом терапевтичної дії

§ Етіотропна – лікарський препарат безпосередньо впливає на причину, що викликала захворювання (наприклад, антибіотики, сульфаніламідні препарати знищують збудників запальних або інфекційних захворювань).

§ Патогенетична – лікарський препарат впливає на певні ланки патологічного процесу (застосування гіпотензивних препаратів у хворих на гіпертонічну хворобу).

§ Симптоматична – лікарський препарат призначають з метою усунення певного симптому (застосування препаратів від головного болю у хворих з гіпертонічним кризом).

§ Замісна – лікарський препарат заповнює нестачу якоїсь речовини в організмі (вітаміни, гормони, ферменти).

За місцем дії

§ Місцева – препарат діє на тканину, що безпосередньо стикається з ним (мазі, пасти, присипки тощо).

§ Загальна – препарат впливає на організм в цілому після потрапляння його у кров.

Також розрізняють головну дію лікарського препарату, коли він діє відповідно до мети свого призначення, та побічну, коли препарат негативно впливає на організм, що проявляється:

а) непереносність препарату (так звана ідіосинкразія) з наступними алергіч­ними реакціями, проявами тієї чи іншої хвороби (наприклад, виникнення кандидамікозу при вживанні антибіотиків); б) виникнення толерантності (звикання) до лікарського препарату, що вживається протягом тривалого часу. Наприклад, при тривалому вживанні нітрогліцерину його ефективність значно падає і, щоб досягти лікувального ефекту, треба давати хворому більшу дозу цього препарату. При тривалому і неправильному призначенні наркотичних препаратів виникають наркоманії або токсикоманії.

Терапевтична дія будь-якої лікарської речовини виявляється тільки при введенні певної її кількості. З урахуванням цього існують такі дози введення.

• Терапевтична (середньотерапевтична) – це звичайна доза лікарського препарату, що коливається залежно від віку, статі хворого, фізіологічного стану організму, наявності інших хвороб. При цьому розрізняють разову і добову дози.
• Токсична доза викликає отруєння організму.
• Смертельна доза спричиняє смерть хворого.

Слід знати, що у випадку призначення декількох препаратів можуть виникати потен­ціювання, тобто підсилення дій лікарських препаратів; несумісність лікарських препаратів, яка буває хімічною (одночасне призначення препаратів, що мають кислу та лужну реак­цію), фармакологічною, коли одночасно вживаються препарати, що мають протилежний вплив на одні й ті самі органи або їхні функції.

Date: 2016-07-25; view: 393; Нарушение авторских прав