Дуоденальне зондування

Метод заснований на одержанні дуоденального вмісту шляхом уведення спеціального зонда і дозволяє визначити якісний і кількісний характер жовчі, що надходить у дванадцятипалу кишку із різних відділів жовчних шляхів і дати оцінку їхньої прохідності.

Багатомоментне дуоденальне зондування проводять ранком натще. Олива дуоденального зонда встановлюється під рентгенологічним контролем у низхідній частині дванадцятипалої кишки. Механічне подразнення дванадцятипалої кишки сприяє відкриттю сфінктера Одді і виділенню ясно-жовтої жовчі із загальної жовчної протоки і дванадцятипалої кишки (холедохус-фаза). Кількість жовчі, що виділяється зондом, вимірюється і фіксується на графіку кожні 5 хвилин протягом усього дослідження. У графіку також зазначають реакцію хворого під час дослідження і характер виділення жовчі (переривчастий, безперервний).

Виключити домішки шлункового соку до одержуваного вмісту можна за допомогою подвійного гастродуоденального зонда. Через шлунковий канал представляється можливим аспірувати вміст шлунка.

Після введення через зонд у дванадцятипалу кишку першого подразника (40 мл 33% розчину магнію сульфату, підігрітого до 35-37^оС) сфінктер Одді стуляється (фаза закритого сфінктера Одді). Потім відбувається рефлекторне відкривання сфінктера Одді і виділення ясно-жовтої жовчі порції А. Відкривання сфінктера Люткенса, що знаходиться в місці переходу шийки жовчного міхура в міхурну протоку, характеризується появою темно-коричневого або маслинового кольору в’язкої міхурної жовчі порції В.

Закінчується зондування відкриттям сфінктера Мирицци (розташованого в дистальной частині загальної печінкової протоки) і одержанням бурштиново-жовтої жовчі порції С.

Для перевірки стану скоротливо-евакуаторної функції жовчного міхура наприкінці дослідження через зонд уводять другий подразник (30 мл теплої маслинової олії або 50 мл 10% розчину сорбіту; за відсутності виділення жовчі порції В вводять пітуїтрин підшкірно або холецистокінін внутрішньовенно). Уведення маслинової олії або іншого подразника викликає повторне скорочення жовчного міхура і виділення жовчі порції В лише у випадку його гіпотонії.

У такий спосіб багатомоментне дуоденальне зондування дає можливість виділити 5 фаз.

Перша фаза, або холедохус-фаза, триває 10-15 хв., протягом яких виливається 15-20 мл умісту загальної жовчної протоки і дванадцятипалої кишки.

Тривалість другої фази, або фази закритого сфінктера Одді, - від уведення холецистокінетика до появи жовчі - складає 3-6 хвилин; у цей час припиняється виділення жовчі.

Третя фаза, фаза виділення жовчі порції А, триває 3-5 хвилин, протягом яких виділяється 3-5 мл ясно-коричневої жовчі; вона починається в момент відкривання сфінктера Одді і до появи фази виділення жовчі порції В, тобто закінчується відкриванням сфінктера Люткенса. Швидкість виділення жовчі протягом холедохус-фази і фази А-жовчі 1-2 мл/хв.

Четверта фаза, міхурна фаза виділення жовчі порції В, починається з моменту відкриття сфінктера Люткенса й опорожнения жовчного міхура - з'являється темно-маслинова порція В-жовчі (закінчується появою бурштиново-жовтої С-жовчі). Тривалість міхурової фази (рефлекс Мельтцера-Лайона) залежить від рухової активності жовчного міхура, а кількість одержуваної жовчі - від його тонусу.У здорових людей одержують 30-50 мл порції В-жовчі, час її виділення складає 20-30 хвилин. Адекватний міхурний рефлекс після введення розчину сульфату магнію виникає не в усіх випадках.

За відсутності міхурного рефлексу повторне дуоденальне зондування варто повторити; можна ввести ще 30 мл 33% розчину магнію сульфату; замість нього можна ввести підігрітої до температури 37-38^оС маслинової або соняшникової олії, щоб мати впевненість у повному опорожненні жовчного міхура. Ці речовини як сильні холекінетики стимулюють секрецію холецистокініна, що більш адекватно, ніж магнію сульфат, викликає скорочення жовчного міхура і розслаблення сфінктера Одді.

П'ята фаза - печінкова, фаза С-жовчі від закінчення виділення В-жовчі триває звичайно 10-20 хвилин, протягом яких виділяється 10-30 мл бурштиново-жовтої жовчі.

Госсе і Ламблен увели поняття про дебіте жовчі з графічним зображенням результатів дослідження, за допомогою яких можна наочно уявити варіанти рухових розладів (дискінезій) жовчного міхура і сфінктерного апарату жовчовивідних шляхів.

Застосовується також хроматографічне дуоденальне зондування: напередодні за 14 годин до дослідження (наприклад, о 19 годині) хворому дають прийняти усередину 0,15 г метиленового синього (краще в желатиновій капсулі). Наступного дня о 9 годині ранку вводять дуоденальний зонд. Прийнятий напередодні метиленовий синій перетворюється в печінці у безбарвну сполуку, що виділяється жовчу, не змінюючи її кольору Потрапивши у жовчний міхур метиленовий синій окислюється і відновлює початковий колір. Так можна легко відмежувати міхурну жовч, пофарбовану в темно-синій колір, від жовчі порції А і порції С звичайного забарвлення. Метод дозволяє більш точно установити час появи міхурової жовчі у відповідь на введення подразника, тривалість її відділення і загальну кількість.

Кількість жовчі в першій фазі дає уявлення про динаміку базальної секреції жовчі, частково про функціональний стан сфінктера Одді. Збільшення часу закритого сфінктера Одді говорить про підвищення його тонусу, і, можливо, про зниженні холестатичного тиску в біліарному тракті. Збільшення часу закритого сфінктера Люткенса вказує на підвищення його тонусу або на гіпотонію жовчного міхура. Подовження часу виділення міхурової жовчі в поєднанні зі зменшенням кількості жовчі, що виділяється, вказує на гіпокінез жовчного міхура. Навпаки, скорочення часу скорочення жовчного міхура при одночасному збільшенні об'єму жовчі, що виділяється, відображає гіперкінез жовчного міхура. Збільшення сумарної кількості міхурової жовчі на дію двох подразників вказує на гіпотонію жовчного міхура. Якщо кількість міхурової жовчі на два подразники мала, а тонус сфінктерів при цьому не підвищений, то варто діагностувати гіпертонус жовчного міхура. Значне виділення жовчі у п’ятій фазі говорить про активність сфінктера Мирицци.

Фракційний метод дуоденального зондування дає більш точне уявлення про функціональний стан жовчного міхура і жовчовивідних шляхів, дозволяє вести точний облік відтоку жовчі по хвилинах, уточнити реактивність і лабільність різних відділів жовчовидільної системи.

Мікроскопічне дослідження жовчі дозволяє виявити в ній кристали холестерину, глибки білірубінату кальцію, “голки” жирних кислот (порушення колоїдної стабільності жовчі), появу мікролітів (дрібних камінчиків із конгломератів кристалів холестерину), солей кальцію і слизу, що вказує на дестабілізацію колоїдного розчину жовчі, запальний процес, і появу “літогенної жовчі”, схильної до утворення каменів.

Виявлення в жовчі лейкоцитів діагностичного значення не має. Можна також знайти лямблії, яйця описторисів, або самих паразитів, гриби типу кандида.

Бактеріологічне дослідження жовчі проводять із метою виявлення в ній бактеріальної флори і добору антибактеріальних препаратів для її придушення.

Фізико-хімічне дослідження жовчі дозволяє виявити зміну кольору жовчі (зеленуватий при запаленні), її прозорість (каламутна з пластівцями при запаленні), наявність осаду (“літогенність”), підвищену в'язкість (при запальних процесах), зміну щільності, поверхневого натягу, електропровідності, збільшення сухого залишку, рН.

Date: 2016-07-25; view: 418; Нарушение авторских прав