Клятва флоренс найтінгейл

Перед Богом і перед обличчям зібрання я урочисто обіцяю вести життя, сповнене чистотою, і чесно виконувати свої професійні обов¢язки.

Я буду утримуватись від всього отруйного та шкідливого і ніколи свідомо не використаю і не призначу ліків, які можуть завдати шкоди.

Я зроблю все, що у моїх силах, щоб підтримувати і підвищувати рівень моєї професії. Я буду зберігати у таємниці всю особисту інформацію, яка опиниться у моєму розпорядженні під час роботи з пацієнтами та їх родичами.

Я буду віддано допомагати лікарю в його роботі і присвячу себе невтомному піклуванню про благополуччя всіх доручених моїй турботі.

Організація роботи медичного персоналу в стаціонарних лікуваль­них установах терапевтичного профілю.

Терапевтичне відділення стаціонару призначене для надання медичної допомоги хворим з внутрішніми хворобами, які потребують тривалого лікування, догляду, проведення складних діагностичних процедур.

Розрізняють загальнотерапевтичні (неспеціалізовані) відділення, що зазвичай розміщені у невеликих районних лікарнях, та спеціалізовані (кардіологічне, гастроентерологічне, пульмонологічне тощо) відділення у великих багатопрофільних лікарнях (міських, обласних).

Організація роботи прий­мального відділення:

Приймальні відділення бувають двох типів - централізоване і децентралізоване. Централізований типвикористовуєтьсяу багатопрофільних неінфекційних лікарнях, коли приймальне відділення розміщується на території лікарні у окремому, ізольованому від інших відділень корпусі. Децентралізовані відділення створюються на базі профільного відділення лікарні (інфекційного відділення, пологового будинку).

Організація роботи у приймальному відділенні здійснюється у такій послідовності: реєстрація хворих, огляд лікарем, надання у випадку необхідності невідкладної медичної допомоги, антропометричні дослідження, санітарна обробка, переодягання і транспортування хворого до стаціонару.

При госпіталізації хворого у стаціонар у санпропускнику приймального відділення йому проводять санітарну обробку, яка включає такі процедури: огляд тіла для виявлення інфекційних захворювань, корости, тріхофотії; огляд волосистої частини голови та білизни для виявлення педикульозу; при необхідності – стрижка нігтів, волосся, гоління; проведення гігієнічної ванни, душа, або обтирання, що залежить від стану хворого; переодягання хворого у чистий лікарняний одяг. Питання про необхідність санітарної обробки та її об’єм вирішує лікар. Потім медична сестра допомагає хворому роздягнутися, одяг складають у спеціальний мішок, заповнюючи при цьому квитанцію у двох примірниках із точним описом назви і кількості речей. Один примірник квитанції кладуть у мішок, другий вкладають у історію хвороби. Мішок з одягом зберігають на спеціальному складі. Залежно від стану хворого та призначеного лікарем приймального відділення способу санітарної обробки, хворому проводять гігієнічну ванну, душ або обтирання. Перед наповненням ванної її миють 0,5% розчином хлорного вапна або 2% розчином хлораміну. Спочатку у ванну набирають холодну воду, потім гарячу для уникнення накопичення пару у приміщенні. Ванну наповнюють із таким розрахунком, щоб вода після занурення хворого доходила йому до сосків. Температура води у ванній має бути 35-40⁰С. Після миття шкіру витирають сухим рушником. Якщо є можливість, то краще хворого мити під душем, який легше переноситься, при цьому хворий стоїть або сидить на табуретці. Якщо ванна й душ протипоказані – хворого обтирають теплою водою з милом. Після санітарної обробки хворий одягає чисту лікарняну білизну і капці. На титульній сторінці історії хвороби роблять помітку про проведену санітарну обробку.

У приймальному відділенні обов’язково проводять огляд хворого на коросту та педикульоз. Огляду підлягають волосяні покриви голови, лобок, пахові ямки та одяг (для виявлення одежної воші). При огляді голови можна побачити розчухувані місця, кірки, що утворилися після розчухування, яйця вошей (гниди) сірувато-білого кольору, щільно прикріплені до волосся, особливо поблизу його кореня, вошей

При виявленні хворого на педикульоз виконують такі заходи:

1. Заповнюють та направляють до СЕС за місцем проживання хворого екстрене повідомлення про випадок педикульозу.

2. На титульному листі історії хвороби роблять позначку про захворювання на педикульоз.

3. Одяг хворого відправляють до дезінфікаційної камери.

4. Проводять боротьбу з вошивістю.

У санпропускнику є спеціальна укладка, в яку входять: лупа, настільна лампа, бритва, ножиці, машинка для стрижки волосся, густий гребінець, розфасований карбо­фос, літрову банку для приготування розчину карбофосу, 9% розчин оцтової кислоти, клейонка для вичісування волосся та відро для його спалювання, косинка бавовняна та клейончата, мішок для одягу, окуляри, маски, халат і косинка для персоналу.

При проведенні санітарної обробки хворих з педикульозом медична сестра зав’язує маску, надягає рукавиці, додатковий халат і косинку. Хворого садять на кушетку засте­лену клейонкою і обробляють волосся голови 0,15% водноемуль­сійним розчином карбо­фосу (3 мл 50% розчину або 5 мл 30% розчину розводять в 1 л теплої води). Цей розчин можна використовувати не довше як 8 год. із моменту приготування. Волосся покри­вають бавовняною, а потім клейончатою косинками і залишають на 30 хв. Після цього промивають волосся теплою водою, ополіскують розчином оцтової кислоти і вичісують над клейонкою густим гребінцем протягом 9-15 хв. Вагітним жінкам, дітям до 5 років, та особам з пошкодженням шкіри голови застосування карбофосу проти­пока­зано. В цих випадках користуються 5% борною маззю, 0,25% емульсією дикрезилу, 0,5% розчином метилацетофосу в однакових кількостях з оцтовою кислотою та мильною емульсією.

На титульному листі історії хвороби роблять позначку “Р”, а хворого через 9 днів пов­торно оглядають. Про кожен випадок педикульозу надсилають “Екстрене пові­дом­лення про інфекційне захворювання” (ф. 058-у) у санітарно-епідеміологічну станцію.

Антропометрія. Антропометричні дослідження параметрів фізичного розвитку людини включають вимірювання зросту, маси тіла, окружності грудної клітки та живота. Зазвичай антропометричні дослідження у приймальному відділенні проводить медична сестра.

Вимірювання зросту проводять за допомогою спеціального приладу – зростоміра. Вер­­ти­кальна його стійка має сантиметрові поділки. Вздовж стійки пересувається гори­зон­таль­­но розташована планка. Хворий стоїть спиною до стійки, щільно торкаючись її п’ят­ками, сідницями, лопатками та потилицею. Голова хворого повинна знаходитися у та­кому положенні, щоб верхній край зовнішнього слухового проходу та кути очей були на одній горизонтальній лінії. Планшетку опускають на голову хворого та відраховують по­діл­ки на шкалі до нижнього краю планшетки. Отримані результати заносять до історії хво­­роби. Зріст важкохворого вимірюють сантиметровою стрічкою у положенні хворого лежачи.

Вимірювання маси тіла хворого проводять на медичних вагах, які перед цією процедурою правильно встановлюють та відрегульовують. Зважування проводять натще після випорожнення сечового міхура та кишок. Хворим повинен бути одягнутим тільки в натільну білизну. Хворий обережно стає посередині площадки вагів при опущеному затворі. Коли досягнуто рівновагу, затвор вагів піднімають, важки пересувають на планках коромисла вагів ліворуч до тих пір, поки воно не стане на одному рівні з контрольною рискою. Потім затвор вагів знову опускають, а показники нижньої (одна поділка = 1 кг.) та верхню (одна поділка = 90 г.), планок підсумовують. Отримані результати заносять до історії хвороби. Зважування стаціонарних хворих проводять один раз на тиждень. Двічі або тричі на тиждень проводять зважування хворих з ожирінням, виснажених хворих та хворих з набряками.

Вимірювання окружності грудної клітки проводять м’якою сантиметровою стрічкою спереду по IV ребру (під сосками у чоловіків), ззаду під лопатками. При цьому руки хворого повинні бути опущеними. Окружність грудної клітки вимірюють під час максимального вдиху, а також при спокійному диханні.

Вимірювання окружності живота має значення у хворих з асцитом (вимірюють щоденно), а також при ожирінні (вимірювання проводять натще). Сантиметрову стрічку накладають на рівні пупка, ззаду на рівні ІІІ поперекового хребця. Отримані результати заносять до історії хвороби.

Транспортування. Транспортування хворих – це перенесення або перевезення їх із приймального відділення до лікувального відділення, з одного лікувального відділення до іншого, або з однієї лікарні до іншої. Вид транспортування визначає тільки лікар, бо неправильно обраний він може завдати шкоди хворому (наприклад, при інфаркті міокарду, внутрішній кровотечі). Залежно від загального стану всі хворі поділяються на транспортабельних і нетранспортабельних.

Транспортабельні – це хворі, які без шкоди для свого здоров’я можуть самостійно пересуватися (хворі у задовільному стані), яких можна перевезти на каталці, кріслі-каталці, перенести на ношах (хворі у стані середньої важкості або важкохворі).

Нетранспортабельні – це хворі, які перебувають у важкому стані, яким транспортування може спричинити загрозу для життя. Таким хворим необхідно надати невідкладну або реанімаційну допомогу. Якщо вона виявилася успішною, хворого можна транспортувати до реанімаційного, кардіологічного, хірургічного відділення.

Правила транспортування хворих з приймального до лікувального відділення:

1. Хворі, у яких задовільний стан, йдуть до палати самостійно, але в супроводі медичної сестри або санітарки.

2. Хворих у стані середньої важкості перевозять до відділення на кріслі-ношах.

3. Важкохворих транспортують на спеціальних ношах, вкритій ковдрою та чистим простирадлом (індивідуальним для кожного хворого).

4. При відсутності крісла хворого переносять на ношах.

Правила перенесення хворих на ношах:

1. Перенесення хворого здійснюють два санітари.

2. При перенесенні хворого санітари повинні йти не в ногу, короткими кроками.

3. Якщо відсутній ліфт, а хворого необхідно перенести по сходах, слід дотримуватися таких правил:

- при транспортуванні вгору хворого несуть головою вперед, санітар, що йде попереду, три­має ноші на опущених руках; санітар, що йде позаду - тримає ручки нош у себе на плечах.

- при транспортуванні вниз хворого несуть ногами вперед: санітар, що йде позаду, тримає но­ші на опущених руках; санітар, що йде попереду, тримає ручки нош у себе на плечах.