Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Закономірності і принципи розміщення продуктивних силРозміщення продуктивних сил складається під дією певних закономірностей — багаторазової повторюваності внутрішніх, суттєвих і необхідних причинно-наслідкових зв'язків, що викликаються впливом факторів розвитку виробництва. Вони поділяються на загальні і специфічні. Перші діють у будь-якому товарному виробництві взагалі. Це, перш за все, закономірність територіального поділу праці; концентрації і спеціалізації виробництва; регіональних відмінностей у продуктивності праці та ін. Специфічні закономірності властиві певним суспільно-економічним формаціям і типам господарської діяльності. Їх дія проявляється в різних способах виробництва, що відрізняються своїм базисом. Розміщення продуктивних сил — це результат дії об'єктивних законів і закономірностей, а також суб'єктивних процесів, що виникають в результаті діяльності людини. Закон розглядається наукою як необхідне, суттєве, стійке, повторюване відношення між явищами в природі і суспільстві. Закономірність —об'єктивно існуючий повторюваний, суттєвий зв'язок явищ природи і суспільного життя. Між законами і закономірностями існує найтісніший взаємозв'язок. Саме тому зустрічаємо в літературі ототожнення цих двох понять. Ряд вчених вважає, що законами можна назвати лише ті із множини закономірностей, які відображають найбільш суттєві відношення (є найважливішими для науки і практики). Інші стверджують, що всі загальні закони, діючи в конкретному, специфічному середовищі, набувають характеру закономірності (М.М.Некрасов). Так, наприклад, закон концентрації виробництва у просторовому аспекті виступає як закономірність територіальної концентрації виробництва; закон комплексного розвитку виробництва — як закономірність територіальної комплексності. Інколи закономірність може трактуватись як прояв дії декількох законів. Всі закони і закономірності — відношення об'єктивні, вони проявляються незалежно від волі і свідомості людей. Закономірності розміщення продуктивних сил виявляються відношеннями між виробничою діяльністю людей і територією, на якій ця діяльність проходить. Пізнання і практичне використання закономірностей дозволяє вибрати найефективніші варіанти розміщення виробництва, цілеспрямовано організувати територію відповідно до вимог регіональної політики. Така свідома розробка заходів, спрямованих на організацію території у відповідності із закономірностями розміщення, називається принципами розміщення продуктивних сил. Формування конкретних принципів розміщення продуктивних сил досить часто випливає із змісту відповідних закономірностей. Тому ігнорування закономірностей веде до великих економічних втрат. Виходячи з цього, будь-яка країна повинна здійснювати ефективну регіональну політику, що базується на пізнанні економічних законів і закономірностей розміщення продуктивних сил. Тепер спробуємо розглянути систему основних закономірностей розміщення продуктивних сил, що виявлені в процесі вивчення господарських комплексів. Закономірність територіального поділу праці. Територіальний поділ праці є процесом спеціалізації певної території (групи країн, однієї країни чи її районів) у виробництві певних видів продукції і послуг на основі розвиненого обміну. В результаті територіального поділу праці в народному господарстві формується така територіально-галузева структура, яка відповідає природним, демографічним, економічним і соціальним умовам району і потребам міжрегіонального ринку. Розміщення продуктивних сил з урахуванням територіального поділу праці і спеціалізації регіонів знижує витрати виробництва і веде до підвищення ефективності народного господарства. Практично процес територіального поділу праці відбирає на кожній території ті галузі, для розвитку яких склались найбільш вигідні природні та соціально-економічні передумови. В результаті розвивається ефективна територіальна спеціалізація з допоміжними і обслуговуючими галузями, формується господарський комплекс з його внутрішньою структурою і міжрегіональними зв'язками. Закономірність регіональної інтеграції господарства передбачає встановлення тісних економічних зв'язків між районами. Вона реалізується шляхом поєднання елементів суспільного господарства—локальних і регіональних форм територіального зосередження людської діяльності в процесі територіальної організації виробництва. Внутрірайонна інтеграція означає поєднання елементів суспільного господарства району в єдину цілісну систему — територіальну систему продуктивних сил. Її результат — формування суспільно-господарського комплексу району, що має складну структуру і міцні виробничо-економічні зв'язки. Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил проявляється на основі таких основних груп взаємозв'язків: між галузями спеціалізації, допоміжними і обслуговуючими; між виробництвом і природними ресурсами району; між виробництвом і трудовими ресурсами; між виробництвом і невиробничою сферою; між виробництвом і територією. Елементарний виробничий зв'язок між підприємствами, що виконують певні функції при виробництві спільного кінцевого продукту називається виробничим комплексом. Підприємства здебільшого спеціалізовані і обмінюються між собою комплектуючою продукцією, але вони не обов'язково мають територіальну спільність, а можуть бути на значній відстані. П.М.Ала-мпієв назвав такі утворення елементарними техніко-економічними комплексами. Вони є «тими основними структурними елементами, тими клітинками, з яких складається тканина економічного району» [4, с.73]. Якщо підприємства розміщені компактно і територіальна близькість відіграє важливу роль у їх функціонуванні, тоді формується утворення, що називається територіально-виробничим комплексом (ГВК). ТВК за масштабами дуже різні: від великих (районних) форм до дрібних — локальних. У районному ТВК завжди можна виявити поєднання певних промислових центрів і вузлів, спеціалізованих і багатогалузевих утворень, що доповнюють один одного в процесі територіального поділу праці. Найвищий рівень розвитку комплексності досягається в народногосподарському комплексі країни. Комплексний розвиток означає пропорційність, збалансованість між природними ресурсами, трудовими ресурсами, виробничою і невиробничою сферами, між різними групами галузей (спеціалізації, доповнюючи ми та обслуговуючими), а також внутрігалузевих груп. В умовах перебудови економіки підхід до комплексності має передбачити таку схему: галузь — матеріальне виробництво — господарський комплекс. Це дає можливість повніше виявити ланки комплексного розвитку, яких не вистачає, і своєчасно доповнити ними господарський комплекс регіону. Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил відображає об'єктивну тенденцію суспільного виробництва до зосередження в обмеженому просторі і проявляється у підвищенні виробничого навантаження на одиницю площі. Дія цієї закономірності географічне проявляється у формуванні територіальних утворень елементів виробництва, а економічно — у формуванні агломераційного ефекту (взаємне розміщення сумісних об'єктів в одній точці). Територіальна концентрація дозволяє підвищити коефіцієнт забудови території, створювати міжгалузеві допоміжні виробництва, єдині очисні споруди, формувати цілісну виробничу інфраструктуру і групові форми розселення. Вона сприяє розвитку важливих напрямків науково-технічного прогресу — електрифікації, механізації, автоматизації і хімізації виробництва. Концентрація виробництва в межах певної території — це база формування ТВК. Серед наслідків концентрації виробництва необхідно відмітити, що вона обмежує кількість підприємств у кожній галузі, прискорює агломерацію різних виробництв, виникнення територіальних поєднань і комплексів виробництва. В кінцевому підсумку, вона веде до централізації і локалізації будівництва, зокрема до його зосередження у великих і найбільших містах. Територіальна концентрація виробництва і населення обумовлюється особливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним положенням, загальною економічною ситуацією, а також історико-економічними особливостями розвитку території. Цей процес найбільш чітко проявляється у формуванні промислових утворень — центрів, вузлів, агломерацій, технополісів аж до урбанізованих зон. Однак надмірна концентрація продуктивних сил в ряді регіонів призводить до зниження ефективності суспільного виробництва і може перетворити територію в зону екологічної біди. Такі явища вкрай небажані, оскільки вони викликають негативні економічні і соціальні процеси. Закономірність територіальної диференціації продуктивних сил має безпосередній зв'язок з територіальною концентрацією виробництва і населення. Діалектична єдність процесів розселення і діяльності людини з відповідною територією розкриває особливості розміщення продуктивних сил та всі аспекти їх диференціації. Суть цієї закономірності полягає в тому, що будь-яка територіальна система продуктивних сил (район, країна, група країн) об'єктивно диференціюється на частини. При цьому зберігається територіальна цілісність об'єкта. Отже, будь-яка господарська територія завжди не однорідна з точки зору розміщення продуктивних сил. Диференціація території з її господарством зумовлюється цілим рядом причин і, зокрема, головною — дією процесу територіального поділу праці. Територіальна диференціація продуктивних сил найчастіше проявляється у формуванні територіальної структури виробництва і розселення. Населені пункти виступають ядрами діяльності людини. Навколо цих ядер формуються певні елементи територіальної структури господарства. Закономірність зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів. Її дія проявляється в процесі територіального поділу праці, територіальної концентрації продуктивних сил та інтеграції виробництва. Оскільки між регіонами країни існують досить значні відмінності у забезпеченні природними ресурсами, матеріально-технічною базою, трудовими ресурсами, економічними і соціальними умовами, рівні їх соціально-економічного розвитку різні. Це повинно враховуватись при розміщенні продуктивних сил і при проведенні регіональної економічної політики держави. Закономірність полягає в тому, що рівні соціально-економічного розвитку регіонів у процесі посилення взаємозв'язків між ними мають тенденцію до зближення. Основним показником рівня розвитку регіону прийнято вважати величину національного доходу на душу населення. Зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів не означає, що всі вони на певному етапі розвитку матимуть однакові показники. Такого бути не може через те, що у кожному з них відбуваються соціально-економічні, політичні, демографічні процеси, які істотно впливають на характер виробництва і відтворення. Будь-який регіон — це динамічна територіальна система і, при певних сприятливих умовах, вона може розвиватись прискореними темпами, випереджаючи інші регіони. Економічна політика держави повинна бути спрямована на те, щоб не допустити надмірних розривів між найбільш розвиненими регіонами і тими, що мають найнижчі показники розвитку економіки. Вважається, що розрив між найбільш і найменш розвиненими районами країни не повинен перевищувати 20-25% [25, с.67]. На основі пізнання закономірностей розробляються принципи розміщення продуктивних сил — правила діяльності та управління економікою, економічна політика держави в реалізації законівm розміщення. Це означає, що принципами слід керуватись при розміщенні виробництва. Одним з головних є принцип раціонального розміщення виробництва. Суть цього принципу полягає у тому, щоб при розміщенні об'єктів досягалась висока ефективність народного господарства. Раціональне розміщення виробництва передбачає: — наближення матеріальних, паливно-енергомістких, водомістких галузей до джерел сировини, палива, енергії і води; — наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосередження трудових ресурсів; — наближення масового виробництва малотранспортабельної продукції до місць її споживання; — ліквідація (уникнення) зустрічних перевезень однотипної сировини, палива, готової продукції із одного регіону в інший; — обмеження надмірної концентрації промисловості у великих містах, переважне розміщення нових промислових об'єктів у малих і середніх містах; — охорона природи і науково обґрунтоване природокористування, забезпечення здорових гігієнічних умов життя та праці населення. З принципом раціональності тісно пов'язаний принцип комплексного розміщення виробництва, що випливає з однойменної закономірності. Згідно з цим принципом розміщення об'єктів передбачає: — комплексне використання природних ресурсів та всіх виробничих відходів; — раціональне використання трудових ресурсів усіх вікових груп чоловічої і жіночої статі; — встановлення ефективних виробничих зв'язків між підприємствами та стадіями енерговиробничих циклів; — створення єдиної виробничої інфраструктури з метою обслуговування локальних міських та локальних кущових комплексів. Одним з важливих є принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництва. Він передбачає дотримання збалансованості між виробничими потужностями, обсягом виробництва — з одного боку, і наявністю сировинних паливно-енергетичних, трудових, сільськогосподарських ресурсів регіону — з іншого. Дотримання пропорційності між галузями спеціалізації, допоміжними та обслуговуючими, між видобувною і обробною ланками виробництва, між виробництвом засобів виробництва (група «А») і виробництвом предметів споживання (група «Б»), а також між виробничою та невиробничою сферами. Розміщення виробництва на території країни обов'язково повинно враховувати принцип внутрідержавного та міжнародного територіального поділу праці, спеціалізацію господарства внутрідержавних регіонів і країн в цілому та спеціалізацію і економічні зв'язки між державами. На основі цього принципу країна повинна розвивати ті галузі і виробництва, для яких складаються найкращі умови, а їх продукція користується постійним попитом на міжнародному ринку. Одночасно необхідно проводити політику лібералізації імпорту на ряд товарів, що не виробляються в країні через несприятливі природні умови або ж внаслідок того, що на їх виробництво потрібні високі витрати. Розглядаючи принципи розміщення продуктивних сил в умовах переходу до ринкової економіки, науковці звертають увагу на необхідність дотримання принципу обмеженого централізму, принципу варіантності і принципу етапності (ВА.Поповкін, 1993). Принцип обмеженого централізму передбачає органічне поєднання інтересів країни та її економічних регіонів. При цьому передбачається створювати всі умови до розвитку продуктивних сил в регіоні з метою підвищення рівня соціально-економічного розвитку. Однак розвиток кожного регіону не повинен вступати у суперечність з державною регіональною політикою. Вона розробляється за певними регіональними варіантами з врахуванням обмежень на різні ресурси, можливостей взаємозамінності останніх тощо. Існує також етапність у досягненні цілей регіональної політики і регіональних програм, виходячи із тверезої оцінки наявних можливостей, пріоритету цілей та ін. [24, с.28]. Наукове обґрунтування і реалізація на практиці принципів розміщення продуктивних сил покладені в основу регіональної політики держави, що передбачає управління соціально-економічним розвитком регіонів. Головною метою регіональної політики є рішуча перебудова структури виробництва і управління, засудження і відмова від відомчого підходу до розміщення продуктивних сил, технологічне оновлення виробництва в регіонах і створення нормативних умов праці, побуту та відпочинку трудящих. Запитання і завдання 1. Що розуміють під закономірностями розміщення продуктивних сил, як вони виявляються? 2. Чому при розміщенні продуктивних сил дотримуються певних принципів, які принципи є найважливішими? 3. Розкрийте дію закономірності територіального поділу праці при розміщенні виробництва. 4. Як принципи розміщення продуктивних сил реалізуються на практиці в межах України?
|