Розвиток історико-книгознавчих дисциплін в Україні

Перші спроби узагальнити відомості з історії розвитку історичного книгознавства робились ще в ХІХ ст. В деяких працях, присвячених історії книжкової справи, подаються відомості з історіографії обраної теми, іноді з характеристикою окремих джерел. Найбільш докладними такі відомості є в працях П. Троцького, Ю. Тиховського, Г. Крижанівського, М. Думитрашка.

Систематичне дослідження проблеми історії формування вітчизняного історичного книгознавства починається лише в ХХ ст. В 1932 р. у видавництві "Рух" планувалося видати "Історію української книги". Видання не було здійснене з політичних причин, однак в архіві С. Маслова зберігся план, у якому було зафіксовано тематику та авторів майбутньої праці. Зокрема, перший розділ мав називатися "Історія вивчення української книги", планувався в обсязі 3 друкованих аркушів, автором його повинен був стати М. В. Геппенер.

Бібліографію історії вітчизняної книги містить робота І. Огієнка "Історія українського друкарства", однак її предметом була історія друкарства, а не книгознавчої думки. В 1963 – 1964 рр. вийшли статті Є. Немировського "Очерки историографии русского первопечатания" та "Труды по истории русского первопечатания во второй половине ХІХ – ХХ веках", де охарактеризовано здобутки українських істориків книги ХІХ ст. в дослідженні діяльності І. Федорова. Докладну історіографію цього питання подав М. Ковальський у посібнику "Джерела про початковий етап друкарства на Україні" (1972 р.). Короткий огляд діяльності вітчизняних істориків книги ХІХ ст. подано в статті О. Молодчикова "Радянське книгознавство на Україні" з колективної праці "Українська книга" (1965 р.). Проте у згаданих працях в реаліях того часу відкидалися заслуги вчених, які не вкладалися в ідеологічну концепцію радянської історичної науки, крім того, висвітлювався лише один з аспектів розвитку вітчизняної історії книги.

Першою в Україні науковою розвідкою, спеціально присвяченою історії формування вітчизняної книгознавчої думки, була стаття М. Рудя "Проблеми книгознавства в працях вчених України" (1983 р.). Автор відзначає важливий внесок вітчизняних дослідників ХІХ ст. у формування історії книги, однак невеликий обсяг статті не дав можливості повністю висвітлити це питання.

Вагоме значення для розуміння загального шляху розвитку історико-книгознавчої думки в Україні мають статті Г. Ковальчук "Книгознавча концепція П. Й. Ярковського (До джерел історії вітчизняної бібліологічної науки)" (2000 р.), О. Колосовської "Кирилична стародрукована книга у дослідженнях галицьких учених (кінець XVIII – перша половина ХХ ст.)" (2003 р.).

Докладна характеристика праць західноукраїнських вчених з історії друкованої книги є одним з головних завдань здійсненого у 1998 р. дисертаційного дослідження О. Колосовської "Дослідження та колекціонування стародрукованої кириличної книги в Галичині: (кінець ХVIII – пер. пол. ХХ с.)". Огляд досліджень галицьких стародруків подається з зазначенням взаємовпливів з іншими науками, характеристикою тематики, дослідницьких концепцій та методів вивчення.

Значну за обсягом і цінністю наведених відомостей бібліографію досліджень української книги вміщено в монографіях Я. Запаска "Пам'ятки книжкового мистецтва. Українська рукописна книга" (1995 р.) та Я. Ісаєвича "Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми" (2002 р.). Докладний розгляд історії дослідження питання про можливість існування друкарства в Україні до І. Федорова наведено в колективній праці Я. Запаска, О. Мацюка та В. Стасенка "Початки українського друкарства" (2000 р.).

Таким чином, на сьогоднішній день існують роботи, що стосуються певних аспектів обраної теми, однак широкого, повного й систематичного висвітлення розвитку історико-книгознавчої науки в ХІХ ст. досі не було зроблено.

У вступі обґрунтовано актуальність, наукову новизну дисертації, визначено ступінь наукового опрацювання теми, об'єкт і предмет, хронологічні межі, сформульовано мету і завдання, практичне значення дисертації.

Час від ХІ до кінця XVIІІ ст. можна вважати протоетапом формування історико-книгознавчої думки в Україні, оскільки саме в цей час книга вперше усвідомлюється як частина історії. В свою чергу, цей протоетап можна поділити на два періоди: від ХІ до кінця XVI ст. і від кінця XVI до кінця XVIII ст., тобто до і після появи друкарства в Україні. Цю періодизацію відображено в структурі першого розділу дисертації "Зародження історичного знання про книгу в Україні (ХІ–XVIII ст.)", який складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. "Елементи історико-книгознавчих відомостей в перших пам'ятках української рукописної книжності (ХІ–XVI ст.)" досліджено історичні умови, причини появи та особливості змісту перших елементів історико-книгознавчих відомостей у вітчизняних пам'ятках рукописної книжності.

Книга в Київській Русі з часів прийняття християнства займала особливе місце в житті суспільства, тому природним було звернення уваги інтелектуальної еліти на час та історичні обставини її створення. Формою існування історичних відомостей про книгу спочатку були лише приписки, що вміщувалися на сторінках самої книги, пізніше вони з'являються у передмовах, післямовах, історичних та агіографічних текстах. Незважаючи на те, що пам'яток книжності XVI–XVI ст. збереглося дуже небагато, наявність у багатьох із них фактів з історії книги дозволяє вважати, що це було не випадковим явищем, тобто вже в цей час почалося накопичення емпіричного матеріалу для майбутніх історико-книгознавчих досліджень.

Дослідженню впливу друкарства на формування історико-книгознавчої думки в Україні присвячено підрозділ 1.2. "Відомості історико-книгознавчої тематики в часи запровадження друкарства (XVI–XVIII ст.)". Найважливішим явищем для розвитку історичних знань про книгу в цей час є поява відомостей з історії друкарень, видань, діяльності видатних майстрів друкарської праці. Порівняно з попереднім етапом спроби історичного дослідження книги стають значно багатшими на факти, більшими за обсягом, виникає своєрідна жанрова форма їх подання – передмови, післямови, посвяти до друкованих книг.

Історичні відомості про друкарство з'являються відразу після запровадження книгодрукування на українських землях, а особливо активним стає історичне осмислення книги в XVII – пер. пол. XVIII ст. у зв'язку із загостренням релігійної полеміки. Найбільш яскраво ця тематика втілена в передмовах, післямовах, посвятах до видань Києво-Печерської лаври. У вказаний час значно активніше використовується маргінальний простір книги – робляться різноманітні вкладні, дарчі, охоронні написи, посвяти, в тому числі й історико-книгознавчого змісту.

Тематика історії книги була присутня також в історичних пам'ятках, листах, релігійних полемічних творах XVII–XVIII ст., наприклад, у "Палінодії" З. Копистенського, "Кройніці" Т. Сафоновича, "Літописі" Самійла Величка, листах Л. Барановича.

У ХVІІІ ст. було здійснено перші спроби висвітлення окремих питань з історії української книги. Так, у підготовленій 1754 р. польською мовою роботі "Respons" М. Козачинський, професор Києво-Могилянської академії, пише про заснування І. Федоровим друкарні в Заблудові. В Галичині до історії книги зверталися у XVIII ст. М. Шадурський, якому належить велика кількість історико-книгознавчих записів, зроблених під час ревізій церков, та М. Гриневецький, який робив перші спроби з'ясувати питання часу смерті І. Федорова та існування друкарства у Львові до нього.

Наприкінці розділу робиться висновок, що до кінця ХVIII ст. в Україні поступово почала визначатись наукова проблематика історико-книгознавчих досліджень. Осередками розвитку історичного знання про книгу в цей час були вчені гуртки, що працювали при друкарнях. В якості основних причин пожвавлення історичних досліджень книги у XVII–XVIII ст. слід назвати поширення в Україні культурних традицій європейського Відродження, а згодом Бароко, активізацію релігійної полеміки, утворення соціальної верстви козацтва й виникнення релігійних братств, розвиток освіти й науки.

Аналізу першого етапу історичного вивчення книги в Україні присвячено другий розділ дисертації: "Початок формування історико-книгознавчої думки в першій половині ХІХ ст.". В підрозділі 2.1.: "Історія книги в першій вітчизняній теоретичній концепції бібліології П. Й. Ярковського" висвітлено погляди на історію книги фундатора вітчизняного теоретичного книгознавства. Історія книги П. Ярковським розглядалася як невід'ємна частина історії освіти, мови й літератури народу. Визначальним критерієм для періодизації історії книги, на думку вченого, є розвиток письма й зміна способу виготовлення книги від рукописної до друкованої. Як передумову для вивчення історії книги П. Ярковський називає дослідження "стану просвіти в цілому", таким чином визначаючи характерне для всього подальшого розвитку історичного книгознавства в Україні ставлення до книжкової справи.

Історико-книгознавче знання формувалося в тісному взаємозв'язку з філологічними та історичними науками. Відповідні особливості становлення тематики історико-книгознавчих праць в першій половині ХІХ ст. представлено в підрозділі 2.2.: "Історико-книгознавча думка у філологічних та загальноісторичних дослідженнях".

Історичне книгознавство в першій половині ХІХ ст. формувалося як міждисциплінарне наукове знання. В цей

час і історія, і філологія, й інші науки, пов'язані з історичним книгознавством, знаходилися на етапі активного формування, межі наукових досліджень ще не були остаточно визначені. Тому історико-книгознавчі аспекти часто виступають елементами історичних та філологічних праць, предмет яких є більш масштабним.

До завдань істориків та філологів, які зверталися до історико-книгознавчої проблематики, належало вивчення історичної долі видатних книжкових пам'яток, висвітлення історії друкарства, введення у науковий обіг великої кількості фактів з історії книги. Найпоширенішою темою досліджень була історія друкарень, при цьому увага перш за все приділялася участі у друкарській праці видатних особистостей української історії. Порівняно менше вивчалася історія рукописної книги.

Найголовнішим результатом розвитку історико-книгознавчої думки протягом першої половини ХІХ ст. стало усвідомлення історії книги як самостійного предмету вивчення. Праця вітчизняних істориків та філологів, насамперед І. Срезневського, І. Вагилевича, Й. Левицького, сприяла визначенню загального напрямку історико-книгознавчих досліджень, розробленню методики опису документа, створенню єдиної історичної схеми розвитку рукописної й друкованої книги і, в кінцевому підсумку, появі перших самостійних наукових праць, в яких історія книги виступала спеціальним предметом дослідження.

Розділ 2.3. – "Поява самостійних наукових праць, присвячених історії книги" – присвячено розгляду досліджень перших українських істориків книги – Є. Болховітінова, М. Максимовича, Д. Зубрицького. Головну увагу вони приділяли історії друкарень, проте в їхніх працях наявні узагальнення, що стосувалися всієї вітчизняної історії книги. На цьому етапі вже робилися спроби визначити місце книги в історії суспільства, з'ясувати взаємозв'язки книжкової культури різних регіонів та історичних періодів, роль окремих видатних особистостей в книжковій справі. Слід відзначити також досить чітко сформований предмет дослідження, що розумівся науковцями широко, як історія книжкової справи.

Поява перших самостійних історико-книгознавчих праць засвідчила початок процесу виокремлення українського історичного книгознавства у самостійну сферу наукових досліджень, що супроводжувалося становленням методики та термінології вивчення історії книги. Цей процес був зумовлений як здобутками історико-книгознавчого знання протягом XI–XVIII ст., так і розвитком науки, освіти й книговидавництва у першій половині ХІХ ст.

Становлення історичного книгознавства як самостійної наукової сфери відбувалося протягом другої половини ХІХ ст. Аналізу цього процесу присвячено третій розділ дисертації "Розвиток історико-книгознавчих досліджень в другій половині ХІХ ст.". У цей час в результаті накопичення фактографічних та теоретичних знань було остаточно визначено тематику історичного книгознавства та здійснено розмежування дослідження історії рукописної та історії друкованої книги як окремих, але взаємопов'язаних між собою галузей історико-книгознавчих знань. В структурі дисертації це відображено у підрозділах 3.1.: "Спеціальні наукові праці з історії друкарства" та 3.2.: "Дослідження, присвячені історії рукописної книги".

Особливості наукових праць з історії рукописної книги, їх відмінності в тематиці від історичних досліджень книги друкованої визначалися специфікою самої рукописної книги. Вивченню процесу розвитку вітчизняної історії рукописної книги протягом другої половини ХІХ ст. присвячено підрозділ 3.2. "Дослідження, присвячені історії рукописної книги". Усвідомлення необхідності збереження рукописної книги як важливої частини національної культури спричинили, з одного боку, активні заходи вітчизняних науковців із опису наявних на той час збірок рукописів, а з іншого боку, увагу до національних особливостей змісту й оформлення кожної з пам'яток рукописної книжності. Обидва вказані напрямки наукових досліджень вимагали створення систематичної картини історичного розвитку рукописної книги, тобто узагальнення наявних на той час в значній кількості емпіричних фактів з історії рукописної книжності, аналізу і відображення в дослідженнях загальних обставин розвитку української культури, вироблення критеріїв періодизації історії рукописної книги.

Успішне вирішення наведених вище проблем зробило можливим, незважаючи на несприятливі зовнішні умови, значні досягнення у сфері історії рукописної книги. Перш за все це визначення предмету дослідження, формування важливих методичних вимог до історичного вивчення рукописної книги, розробка загальної схеми періодизації її розвитку, з'ясування її взаємостосунків з друкованою книгою та місця в культурному процесі країни.

Головним завданням, що вирішувалося істориками рукописної книги в ХІХ ст., був опис окремих пам'яток рукописної книжності та колекцій рукописів з метою введення в науковий обіг невідомих раніше книг. Важливо відзначити, що науковці не обмежувалися вивченням лише українських архівів, а досліджували й ті пам'ятки рукописної книжності, які зберігалися за межами України, підкреслюючи їхні національні особливості.

Так само, як історія друкованої книги, історія рукописної книги розвивалася у тісному взаємозв'язку з дослідженнями з історії України, історії церкви, історії мови та літератури. Ці науки не лише збагачували історичне книгознавство фактами, але й сприяли формуванню його методики, перш за все палеографічного, хронологічного, порівняльно-історичного методів. Було також визначено такі важливі методичні вимоги, як обов'язкове зазначення історичної долі й джерел формування зібрання рукописів, формату, матеріалу, письма, стану збереженості, авторства, датування й походження, історичної долі кожної книги, наявності згадок про неї у науковій літературі. Головний внесок до формування методики дослідження рукописної книги було зроблено Г. Крижанівським, М. Петровим, М. Лілєєвим, В. Березіним, П. Пилаєвим, М. Думитрашком.

Дослідження історії вітчизняної рукописної книги мали характерні особливості для кожного з періодів формування українського історичного книгознавства. Протягом 60-80-х рр. головна увага приділялася окремим пам'яткам рукописної книжності, пізніше, у 80-90-х рр., з'являються праці М. Петрова, П. Владимирова, С. Голубєва, І. Франка та ін., у яких наявні узагальнення всієї історії рукописної книги в Україні.

В ХІХ ст. деякі збірки рукописних книг та окремі видатні пам'ятки рукописної книжності починають вивчатися систематично. Науковці поверталися до їх дослідження неодноразово, встановлюючи нові факти, перевіряючи гіпотези. Особливо активно вивчалися ті книги або книжкові зібрання, які належали видатним діячам української культури або створювалися за їхньої участі. Цим доводиться широке розуміння істориками змісту поняття "історія рукописної книги", що було характерне й для історії книги друкованої.

Історичні дослідження рукописної книги не були відокремлені від вивчення книги друкованої, це був цілісний процес, зі спільними завданнями, єдиною методикою й термінологією. При цьому розвиток історико-книгознавчої думки відбувався в Україні одночасно й з однаковими характерними рисами як в Західній, так і в Наддніпрянській Україні. Завдяки цьому на кінець ХІХ ст. історичне книгознавство являло собою самостійну галузь наукового знання з конкретним предметом дослідження й чітко визначеним місцем в структурі вітчизняної науки.

У висновках узагальнено результати аналізу праць вітчизняних вчених, присвячених історії книги, запропоновано періодизацію розвитку й відзначено загальні особливості формування історико-книгознавчої думки в Україні протягом ХІХ ст.