Основні етапи розвитку книгознавчої думки в Україні.

Рзквіт української книгознавчої періодики тісно пов’язаний з розквітом українського книговидання та бібліології. найбільше журналів і газет виходило в 20–30 роках і потім з середини 90-х рр. ХХ ст. Першим книгознавчим часописом був “Книгарь”, який ви- ходив у києві за редакцією Миколи Зерова в 1917–1920 рр. Цей часопис визначив структуру й зміст усіх наступних книгознавчих видань. він складався з чотирьох частин: статті, які висвітлювали проблеми літератури; бібліографія видань, тобто створення повного переліку то- гочасних українських видань; рецензії на випущені книги; статті теоретичного та історичного характеру з історії книги, книгознавства, бібліографії. Пізніше виходили такі видання як “Книжковий вісник” (1919 р., орган всенародної бібліотеки україни); часопис “Голос друку” (вів статистику видань); часопис “Книгар” (1923–1924 рр.); часо- пис “Книга” який з часом перетворився на “Нову книгу” (1924– 1925 рр.). останні два видання були дуже політизованими й ба- гато уваги приділяли поширенню українських видань. Головним тогочасним виданням був часопис “Бібліологіч- ні вісті”, заснований у 1922 р. українським науковим інститу- том книгознавства. Головним редактором був Юрій Меженко. в часописі публікувалися праці науковців уніку (Ю. Меженка, с. Маслова, П. Попова, М. Ясинського), бібліографічної комісії нтШ (і. кревецького, і. свєнціцького), зарубіжних книгознав- ців, які з різних причин виїхали за межі україни (с. сірополко, розділ 2 Історичні етапи розвитку книгознавства Л. Биковський, в. симович).“Бібліологічні вісті” розглядали тео- ретичні проблеми книгознавства. у часописі було три основних розділи: теорія книги – статті, які досліджували теоретичні проблеми книгознавства; історія книжкової справи, книжкового руху, української книгидрукарства; найцікавіший розділ – “Хроніки”. у ньому вміщували відо- мості про тогочасне книжкове життя – відкриття виставок, кон- ференцій, роботу музеїв, архівів, бібліотек, аналіз найкращих публікацій європейських журналів, тобто було надзвичайно багато інформації, яка цікавить і сучасних науковців. Часопис було закрито в 1932 р. у зв’язку зі забороною кни- гознавства. На західноукраїнських землях теж було чимало книго- знавчих видань: виходили часописи “Книжка”, “Стара Україна”, “Бібліотечний порадник”, “Українська книга”, “Книжник” тощо. Часопис “Книжка” видавався в станіславові (тепер – івано- Франківськ) в 1921–1923 рр. “Стара Україна” – загальнокультурологічний часопис, у яко- му багато місця відводилось книзі, зокрема історії української книги. Часопис видавався у 1924–1925 рр. у Львові бібліографіч- ною комісією наукового товариства ім. т. Шевченка. “Українська книга”. видавався з 1937 до 1939 рр., пізніше – в 1941 – 1943 рр. в кракові. Це був орган бібліографічної комісії наукового товариства ім. т. Шевченка. в часописі розглядались різні питання бібліотечної справи, бібліографії, історії книги. Проте, не було відомостей про видавничу справу. нині в україні видається приблизно 30 видань, призначе- них для дослідників книги та видавців. найголовніші з них: “Наукові праці національної бібліотеки України ім. Вернадського”. Це – щорічне видання, друкує теоретичні статті з книгознавства й бібліотечної справи. впродовж 1994–2007 рр. публікувався часопис “Друкарство”, який розглядав безліч питань, зокрема з технології, і містив статті трьох тематичних напрямків з книгознавства: історія книги й друкарства; теорія видавничої справи (рубрика “Заочний університет видавця”, планувалося додати розділ “авторське право”) •розділ 2 Історичні етапи розвитку книгознавства оформлення видань, культура книги. Протягом 1994–2006 рр. виходив часопис “Палітра друку”, який окрім питань технології друку розглядав і проблеми видав- ничої справи. українська академія друкарства видає наукові збірники “Поліграфія та видавнича справа” (з 1964 р.), “Квалілогія книги” з 1996 р.) та “Наукові записки” (з 1999 р.). кафедра видавничої справи та редагування випускає науковий збір.