Книгознавство як галузь наукового знання.

Загально відомо, що для того, щоб глибоко і всебічно осягнути сутність і значення будь-якого суспільного явища і його дефініції (визначення), потрібно повернутися до витоків цього явища, зрозуміти первісне його визначення, вивчити основні етапи його розпитку та усвідомити його сьогоднішнє фахове тлумачення. Іна­кше кажучи, розробка професійної термінології, тобто „власної" мови, починаючи від вихідного терміна, є обов'язковою переду­мовою формування будь-якої наукової (навчальної) дисципліни.

Не є винятком щодо цієї об'єктивної вимоги й такий суспіль­ний феномен, як „книгознавство". Мабуть, не випадково ще в 30-ті роки минулого століття відомий російський книгознавець О.Фомін. формулюючи програму розвитку книгознавчої мето­дології, на перше місце поставив: „Розробка термінології".

Вперше термін „книгознавство" у науковий обіг ввів у 11 половині XVIII ст. австрійський поет і перекладач, бібліограф, бібліотекар Імператорської бібліотеки у Відні Михаель Деніс. ав­тор двотомної праці „Вступ до книгознавства" (1777-1778 pp.), яка складалася з раніше виданих книг „Нарис бібліографії" (1774 р.) та „Нарис історії літератури" (1776 p.).

Двотомник складався з двох частин - „Бібліографія" та „Істо­рія літератури". Перша частина відображала історію книги до кінця XVIII ст., в якій Деніс подав класифікацію знань і визна­чив своє розуміння книгознавства. Бібліографію він відніс до філології, розділивши її на дипломатику (палеографію), типогра-фіку, бібліотекознавство, „каталоги книг". Друга частина була бібліографічним покажчиком (з розділом видань з книгознавства, бібліографії та бібліотекознавства) [6, с 168].

Двотомник включав опис декількох тисяч книг. З сучасної точки зору це була скоріше бібліографічна праця з філології. Адже не випадково перша її частина була названа „Бібліографією", а друга, хоч і називалася „Історією літератури", насправді була бібліографічним покажчиком. Якщо зважити, що на той час термін „бібліографія" тлумачився Денісом та іншими фахівцями розши­рено і включав у себе будь-які знання про книгу, то не буде по­милкою припустити, що термін „книгознавство" він вжив у більш вузькому значенні, а саме: знання змісту певної (значної) кількості книг.

Подібні погляди на бібліографію як на комплексну науку про книгу розвивав у Франції Жан Франсуа Не Де Рошель у своїй праці „Розвідка про бібліографічну науку", де говорилося, що бібліографія є „наука книги" чи „наука про книгу". В бібліог­рафії він розрізняв „історико-літературну частину" і „частину, що має відношення до механізму друкарського мистецтва".

Про рівень розвитку французької бібліографії (книгознавства) періоду Великої французької революції красномовно говорить той факт, що у 1797 р. декретом Конвенту було запроваджено чи­тання курсу бібліографії в головних містах департаментів Франції.

На початку XIX ст. французький бібліограф і бібліотекар Етьєн Габріель Пеньо (автор важливих праць: „Бібліографічне керів­ництво, або Дослідження про старовинні і сучасні бібліотеки та про пізнання книг..." (1800 р.) та „Критичний, літературознав­чий та бібліографічний словник найважливіших книг, прирече­них до спалення, заборонених або підданих цензурі" (1806 р.)) вводить термін..бібліологія" („Тлумачний словник з бібліології", 1802-1804 pp.), який з часом стане синонімом терміна „книго­знавство". Під цим терміном Пеньо розумів „теорію бібліографії", що має універсальний характер. Тобто, і в нього бібліографія за­лишалася головною книгознавчою наукою. [6, с 394-395]

У 1810 р. у Франції вийшов знаменитий покажчик рідкісних і ЦІННИХ видань Жака Шарля Брюне..Порадник лля книгаря і лю-І І

бителя книг" (неодноразово перекладався та передруковувався), де до розширеного тлумачення бібліографії додавалися ще про­блеми книжкової торгівлі [6, 91].

Отже, М. Деніс, Не Де Рошель, Е.Г. Пеньо та інші європейські фахівці, започаткувавши термін „книгознавство" та обґрунтову­ючи його, розуміли його як складову частину бібліографії, яка ще жжіі роки залишалася у їх свідомості комплексною наукою про книгу. Тому цілком виправдано, що період від виникнення по­шити „книгознавство" до початку XX ст. сучасні книгознавці небезпідставно називають „бібліографічним" періодом розвитку книгознавства.

Дисципліни, які називають дисциплінами книгознавчого циклу, а саме:

Видавнича справа – вивчає питання підготовки видань та їх поліграфічного відтворення.

Бібліополістика – досліджує книжкову торгівлю, сприяє практичному налагодженню належного розповсюдження ви- дань, вивчає методи й форми пропаганди та реалізації творів друку на книжковому ринку.

Бібліотекознавство – вивчає бібліотечну справу, проблеми комплектування фондів бібліотек, організовує спеціальну оброб- ку та зберігання видань, здійснює довідково-інформаційне об- слуговування читачів.

Бібліографознавство – здійснює опис, облік, системати- зацію творів друку, а також займається пропагандою книги та допомагає читачам у її використанні. Завдяки бібліографознавс- тву кожна нація має інформацію про свої культурні й наукові здобутки. Ці дисципліни книгознавчого циклу мають три особливості, що ускладнюють розуміння книгознавства як єдиної комплекс- ної науки про книгу і книжкову справу: По-перше, кожна з цих дисциплін книгознавчого циклу, в свою чергу, може поділятися на окремі, відносно самостійні га- лузі знань. так, зокрема, до складу видавничої справи входять те- орія редагування, економіка видавничої справи, теорія мистецтва книги, основи видавничої техніки та інші відносно самостійні галузі знань. По-друге, дисципліни книгознавчого циклу існують на трьох рівнях і можуть розглядати факти у трьох часових вимірах: мину- ле (історія), сучасне (теорія і практика), майбутнє (прогностика). Ці рівні діалектично пов’язані між собою, що дозволяє вивчати минуле, усвідомлювати сучасне і передбачати майбутнє. варто наголосити, що дисципліни книгознавчого циклу на трьох рів- нях відображено у сучасному визначенні книгознавства, де за- значено: “вивчає в історичному, сучасному та прогностичному планах процеси створення, розповсюдження та використання творів писемності та друку у суспільстві”. По-третє, окремі книгознавчі дисципліни виникають і роз- виваються на межі (на стику) з іншими галузями знань. так, на- приклад, соціологія книги та читання виникла на межі із загаль- 4.розділ 1 Бібліологія як наука про книгу та книжкову справу 11 ною соціологією, а проблеми психології читання (у відповідному аспекті) досліджуються як в межах загальної психології, так і в науках книгознавчого циклу, зокрема в бібліотекознавстві, видав- ничій справі, книжковій торгівлі.не можна не зауважити, що всі дисципліни книгознавчого циклу єднає книга, однак загалом книгознавство досліджує книгу оригінально, відмінно від інших наук. Якщо представники інших наук орієнтовані виключно на вивчення змісту книг (так, нап- риклад, як літературознавці досліджують твори письменників), то книгознавці зосереджені на книзі як окремому самостійному явищі. Бібліологія розглядає книгу у двох аспектах: Як явище духовної культури (тобто аналізує зміст книги і лі- тературну форму, в яку втілено цей зміст). Як явище матеріальної культури (тут, передусім, враховують особливості конструювання книги, художнього оформлення, поліграфічного виконання тощо) таким чином, книгознавство вивчає книгу як систему, склад- не, багатогранне явище.