Об’єктивні умови реалізації професійно-етичних норм в журналістиці.

Журналіст - не просто людина, яка записує те, що відбувається на диктофон або відеокамеру, а потім видає в ефір. Перш за все, він повинен володіти моральними установками і принципами, щоб сформувати свою позицію. Саме в ній представлені професійно-моральні відносини журналіста, які відображаються в таких категоріях, як професійний обов'язок - зобов'язання журналіста перед суспільством;професійна відповідальність - залежність між роботою журналіста і наслідками; професійна совість - залежність між внутрішнім станом фахівця і результатом його діяльності; професійна честь - залежність між моральним рівнем професії і ставленням суспільства до неї; професійну гідність - роль професії в суспільному житті.

Журналістська діяльність вимагає від людини постійних внутрішніх зусиль, так як постійно ставить його перед вибором. Якими міркуваннями керується при цьому журналіст? Приймаючи рішення, журналіст, безумовно, повинен усвідомлювати відповідальність перед людиною і суспільством, особливо перед героями самого матеріалу. Закон Російської Федерації про засоби масової інформації забороняє використовувати право журналіста на поширення інформації з метою зганьбити громадян або окремі категорії громадян виключно за принципом статі, віку, раси чи національної приналежності, мови, ставлення до релігії, професії, місця проживання і роботи, а також у зв'язку з їхніми політичними переконаннями (стаття 51). А це означає, що, при написанні матеріалу, журналістові необхідно враховувати інтереси всього суспільства, а не тільки цільової аудиторії. Тому як оцінки, «ярлики» і суб'єктивна подача інформації можуть зробити негативний вплив на людей і викликати ще більшу недовіру до ЗМІ. Необхідно враховувати, що всі соціальні групи перш за все потребують правдивої і об'єктивної інформації та мають право на свою точку зору, без нав'язування з боку ЗМІ.

Один з принципів американської журналістики - це заборона на участь професійному журналісту в політиці, громадських компанія і демонстраціях, щоб не виник конфлікт інтересів, тобто конфлікт довіри до ЗМІ якоїсь частини суспільства. Дійсно, для того, щоб уникнути політичної ангажованості, замовних матеріалів і суб'єктивізму необхідна повна незалежність ЗМІ, що для Росії поки нездійсненно. Звідси і гонитва за комерційними сенсаціями, які призводять до дезінформації аудиторії.

Для того, щоб домогтися максимального попиту і довіри в аудиторії, журналіст повинен дотримуватися позиції захисника інтересів громадянського суспільства, і, природно, своєчасно надавати правду. Журналіст повинен знати не тільки характеристики аудиторії, на яку він працює, але і прагнути до її непохитному поваги. У відносинах журналіст-суспільство необхідно також враховувати наступні моменти:

Ставлення до меншин - коли журналіст, який вважає своїм обов'язком показувати «правду і тільки правду», не віддає собі звіту в тому, що уявлення про правду в різних груп і меншин істотно розрізняються, ефект передачі нерідко виявляється протилежний задуманому.

Повага моральних цінностей та культурних стандартів аудиторії.

Повага права людей на участь у діяльності ЗМІ, висловлення своєї думки.

Зміцнення довіри людей до ЗМІ, сприяння відкритому діалогу між ЗМІ і аудиторією, публічно приймати справедливі претензії і критику своєї діяльності ^1.

Більш того, такого ЗМІ як телебачення необхідно дотримуватися ще більш жорстку культуру відносин з глядачем. Існує навіть формула: яке телебачення - таке й суспільство, тому потрібно враховувати великий вплив даного ЗМІ на аудиторію. У першу чергу, телемовлення необхідно встановити межі «шокової» інформації, за якими знижується поріг чутливості. Тобто журналісту необхідно розуміти, що:

Не треба показувати тіла загиблих крупним планом.

Журналіст не повинен ініціювати події, не знаючи, які наслідки настануть за цим.

Не показувати людей, які намагаються використовувати телебачення для вирішення своїх проблем (наприклад, загрози покінчити з життям через те, що людина не може добитися у адміністрації квартири). За винятком тих, хто став героєм матеріалу з будь-якої проблеми. ²

Крім того, що журналіст працює на аудиторію в цілому, при підготовці своїх матеріалів, як правило, він розкриває за допомогою героїв, взаємини з якими дуже важливі і навіть вимагаю індивідуального підходу. Дотримуючись цього, автор зобов'язаний виконувати такі професійно-етичні норми:

Дотримуватися неупередженості у своїх матеріалах і при виборі персонажів, не допускається зловживання службовим становищем журналіста;

Поважати як особистість людини. Виявляти в ході спілкування з ним коректність, такт і витримку;

Поважати право людини на недоторканність приватного життя, не дозволяючи собі вторгнення в неї без згоди майбутнього героя;

Бути вірним реальності, не спотворюючи у матеріалі життя героя, пам'ятаючи, що це - особа реальна, а тому будь-яка спроба прикрасити або очорнити його буде помічена і не тільки ускладнить відносини героя з його оточенням, але й дискредитує автора публікації та засіб масової інформації, в якому він працює;

Утримуватися у матеріалі від будь-яких зневажливих зауважень чи натяків у бік героя, а також називати його винним, навіть якщо це здається незаперечним. Неприпустимою є наклеп.

Найголовніше, після написання матеріалу, журналіст повинен задати собі питання: чи не буде соромно йому зустрітися з героєм ще раз? Якщо піде ствердну відповідь, можна сказати, що професійна совість у журналіста чиста.

Також сумлінність передбачається у відносинах журналіста з джерелом інформації, включаючи в себе: перевірку фактів, точне відтворення відомостей, які журналіст взяв з документальних або інших джерел інформації; вона виключає підтасовку фактів, бездоказові судження, вигадка і фабрикацію матеріалів. У відносинах «журналіст-джерело інформації» існує маса недоробок. Це і суперечливі методи збору інформації, такі як покупка відомостей, підслуховування, приховані відеозйомки і запису розмов, а також прийом «зміни професії», і питання: розкривати джерело або приховувати? Основні норми регулювання відносин журналіста з джерелами інформації полягають у:

Використовувати для отримання відомостей законні дії, допускаючи відступу тільки за умов, коли в наявності серйозна загроза громадському благополуччю або життю людей;

Поважати право фізичних та юридичних осіб на відмову в інформації, якщо її надання не є обов'язком, передбаченої законом, не дозволяти собі безтактності, тиску, шантажу;

Вказувати в матеріалах джерела інформації в усіх випадках, крім тих, коли є підстави зберігати їх у таємниці; Розкривати джерело інформації, коли він сам не бажає цього, необхідно за рішенням суду або в інших виняткових випадках;

Виконувати прохання інформатора не робити певні відомості або документи надбанням гласності у всіх випадках, крім тих, колиінформація була перекручена навмисно.

Особливо актуальними для журналіста відносинами є відносини з органами влади. Як зазначає О. Тоффлер, вища якість і найбільшу ефективність сучасної влади надають знання, що дозволяють «досягти шуканих цілей, мінімально витрачаючи ресурси влади; переконати людей в їх особистій зацікавленості в цих цілях; перетворити супротивників у союзників». ¹ І саме ЗМІ є на сьогоднішній день основним інструментом досягнення владою її цілей, але, крім цього, з допомогою журналістики забезпечується і оптимальна робота влади в суспільстві. Для цього необхідно:

Виявляти повагу до влади.

Здійснювати зв'язок між владою і народом.

Відстоювати право незалежності журналістики від влади.

Відстоювати право суспільства на доступ до інформації про діяльність влади.

Викривати зловживання владою.

Спростовувати фактами заяви представників влади якщо вони не відповідають дійсності, здійснювати справедливу критику.

Усі дослідники відзначають неупередженість - як основний принцип журналістики. Таким чином, журналіст зобов'язаний об'єктивно відображати події, без вказівки своєї точки зору. Однак з розвитком жанрів журналістики такий підхід не завжди дотримується, не тільки в авторських колонках, але і в репортажних та аналітичних матеріалах стає необхідною авторська позиція при аналізі подій. Вимога об'єктивності на ділі нездійсненно вже остільки, оскільки журналіст - це, перш за все, особистість. Адже суб'єктивність - це основне поняття, яке відображає суть кожної людини. Американський дослідник ЗМІ Дж. Меррілл стверджує, що «Реальний стан справ такий, що кожен журналіст, коментатор або оглядач у роботі над матеріалом йде далі простого опису фактів. Журналісти не можуть бути об'єктивними, навіть якщо вони цього захочуть. Їх індивідуальність невід'ємно присутній в матеріалі. Вони, наприклад, вирішують, які частини матеріалу скоротити, а які ні. Вони приймають рішення про те, на чому акцентувати увагу, а що згладити, які цитати використовувати, а які ні, що перефразувати, а де використовувати пряму мову. Незважаючи на те, що така журналістика не може назватися об'єктивної, в ній немає нічого поганого». ¹ Тобто суб'єктивність журналіста безпосередньо пов'язана з його світоглядом, переконаннями і позицією. Як вже було зазначено вище, найефективніша позиція - це захист прав громадянського суспільства, причому вона повинна стояти в основний мети всього видання або програми. Слід відзначити і моральну межу позиції в трактуванні Д. С. Авраамового: «крім основних світоглядних принципів у її (позиції - Н. Б.) структурі присутні узагальнені знання, ідейно-політичні та моральні переконання. Але многокомпонентность життєвої позиції не виключає її цілісності. Причому синтезатором завжди виступає моральність. Для самої людини позиція - це він сам. Власні принципи обов'язково виступають у моральній оболонці: «Це сповідую, на тому і стою». І тому суб'єктивно життєва позиція збігається з позицією моральної. Людина не розділяє в ній знання і моральність. І те й інше - його особисті принципи». ²

Необхідно відзначити те, що важливим пунктів у дотриманні етичних

пунктів є і самоврядування журналіста. У структурі самоврядування зазвичай виділяється три процеси: самоорганізацію, самоконтроль і саморегуляцію. Якщо завдяки самоорганізації складається стратегія діяльності журналіста стосовно до конкретних умов підготовки матеріалу, то функція самоконтролю - це перевірка якості вирішення тієї чи іншої задачі, встановлення неузгодженостей між еталоном і результатом дії. Журналістика передбачає в якості обов'язкового властивості тих, хто нею займається, свідоме ставлення до своєї діяльності, тобто здатність представляти всі суспільні наслідки. Дотримуючись самообмеження (самоконтроль) журналісту легше домогтися суспільної підтримки і поваги. Механізмами саморегулювання виступають як журналістські кодекси, так і медіакритик, що публікується в спеціалізованих видання, поради у справах преси (Велике журі спілки журналістів та ін.) У деяких країнах, у тому числі в Росії, існує Омбудсмен - посадова особа, на яку покладаються функції контролю за дотриманням законних прав та інтересів громадян у діяльності органів виконавчої влади та посадових осіб. З 30 грудня їм є Павло Сергійович Астахов.

Московські дослідники теорії і практики журналістики, і зокрема, відомі спеціалісти МГУ Я.М. Засурский і Є.І. Пронін, вважають, що «подібно іншим наукам, теорія журналістики жанри розглядає як історично сформовані, цілісні, відносно стійкі види єдиного типу тексту, що розрізняються за способом освоєння життєвого матеріалу. Жанр, безперечно, дуже важливий для адекватного вираження смислової основи журналістського твору... Це загальноприйнятий спосіб підбору, свого роду алгоритм необхідних і достатніх для досягнення певної мети виразних засобів журналістики і структурування їх у цілісну публікацію, оптимально відповідну реальної комунікативної ситуації, що виникла в процесі актуальної соціальної практики. Журналістика, звертаючись до тих чи інших подій дійсності, прагне дати читачеві практично цінне розуміння суті справи і надійне керівництво до дії. Журналіст, звертаючись до реалій суспільного життя, концентрує увагу на тому аспекті відображуваного явища, який має найбільш істотне значення для підвищення ефективності практичної діяльності». ¹ А.С.Лавреневская виділяє складові авторської позиції. Це - «образний орієнтир», «авторський прийом», «думка» (що має певну «спрямованість», «тональність», «персоніфікованість» і «охоплення»), а також «роль» оповідача («художник», «прагматик», «дослідник» і «пропагандист»).Дослідник визначає позицію як інтегральне вираження суб'єктивності. Раніше журналіст перебував як би поза ситуацією, він старанно показував, що «списує все з натури», але в подіях особисто не бере участі. Це роль «художника» і його текст - це «малюнок», в якомуреальність не відрізняється від гри і творчої уяви. Пізніше журналіст бере на себе роль «пропагандиста», і його текст стає свого роду «прокламацією», мета якої широке розповсюдження будь-яких установок. Потім журналіст стає соціальним «дослідником», який доносить до аудиторії результати власного аналізу об'єктивних обставин. У його тексті розглядаються реальні життєві проблеми та коментуються журналістом. ²

По всій видимості, коментар є найбільш підходящим жанром для вираження позиції. Однак, аналізуючи явища і беручи на себе сміливість робити якісь висновки, автор повинен чітко усвідомлювати ступінь відповідальності перед аудиторією. Однак, як показують часті скандали і спростування, суб'єктивізм занадто часто зустрічається не тільки в авторських коментарях, але і в матеріалах загалом.

Date: 2016-07-22; view: 653; Нарушение авторских прав