Загальні принципи роботи з джерелами інформації. Етичні вимоги в процесі роботи з фактами і джерелами інформації.

Свобода слова – одна з демократичних свобод, визначених Конституцією України. Гарантоване право на свободу слова, на вільне висловлення своїх поглядів і переконань створює міцне підґрунтя для цивілізованого входження українського суспільства до спільноти держав з усталеним правовим статусом, які пишаються, насамперед, високим рівнем забезпечення прав і свобод своїх громадян.

Свободу слова, а разом із нею й свободу ЗМІ, вважають основою демократичного ладу та запорукою існування демократії. Але свобода – настільки абстрактне й широке поняття, що його треба пояснювати докладніше, доповнюючи іншими характеристиками і поясненнями. Інакше свобода слова, як зрештою будь-яка свобода, може стати небезпечною.

Свобода діяльності в будь-якій сфері (в журналістиці зокрема) виявляється в можливості визначати мету і боротися за її здійснення на основі свідомого вибору і творчого рішення. При цьому слід чітко усвідомлювати, що абсолютна свобода людської діяльності неможлива. Людина завжди обмежена законами природи й суспільства, а також мірою власного суб’єктивного пізнання цих законів.

Свобода: 1) обумовлена рівнем оволодіння законами природи і суспільства; 2) неможлива без бажання і волі; 3) досягається тоді, коли суб’єкт діє на основі загальнолюдських принципів, прагне слугувати суспільству; 4) керується почуттям громадської відповідальності.

Розрізняють два основних типа свободи:

1) економічна, тобто свобода праці, яка дозволяє людині вільно обирати сферу прикладання своїх сил і здібностей; максимально реалізовувати себе в суспільно-корисній роботі; втілювати в життя своє право на власність над продуктами своєї діяльності;

2) політична, тобто свобода духовних пошуків, що реалізується у праві мати, висловлювати і розповсюджувати свої погляди, думки, судження і переконання.

В сучасному світі вироблені такі основи ліберальної теорії свободи слова:

1. Люди прагнуть знати істину, для того щоб керуватися нею.

2. Єдиний метод досягнення істини – вільна конкуренція поглядів на вільному ринку ідей.

3. Кожній людині може бути надано право висловлювати свою точку зору за умови, якщо вона визнає таке право за іншими людьми.

4. В результаті зіткнення протилежних поглядів суспільне визнання дістане те, що буде найбільш раціональним і доцільним.

На основі цих принципів один із провідних дослідників журналістики професор Вальтер Хагеманн сформулював наступні умови здійснення свободи друку:

- неупереджена, всебічна інформація;

- коментування, незалежне від напрямків суспільної думки і партійних поглядів;

- видання масових органів (і функціонування ефірних ЗМІ);

- духовна незалежність;

- вивільнення друку від необхідності враховувати урядові інтереси й сміливість відстоювати істину;

- високий професійний рівень.

Для журналістики свобода слова розглядається як мінімум з двох аспектів: як свобода друку і свобода творчості.

Свобода творчості – це визнання за автором права у відповідності до своїх поглядів і смаків, відображати, відтворювати й тлумачити об’єктивну дійсність. Свободу творчості слід розглядати з двох аспектів: гносеологічно-естетичному й соціальному. В гносеологічно-естетичному аспекті свобода творчості залежить від широти й глибини світобачення автора, його вміння проникати в сутність речей, від його таланту й майстерності. Соціальний аспект свободи творчості є залежним від поглядів автора, прагнень і цілей соціальних груп (класів, прошарків населення) і органів їх узагальнення й вираження – партій або громадських організацій.

Свобода друку – це право громадян вільно висловлювати свої погляди через газети, журнали та інші органи масової інформації, це життєво необхідна умова для найбільш повного виявлення політичного змісту і громадських функцій друкованого слова. Поняття “свобода друку” охоплює не лише засоби масової інформації, як суб’єктів − юридичні особи, колективи людей. Цим поняттям охоплюється також індивідуальна свобода − можливість журналіста, який реалізує свій професійний обов’язок, і будь-якого іншого громадянина висловити свою думку в ЗМІ та прийняти участь в обговоренні суспільно важливих питань. Основна мета свободи друку − це створення передумов для формування освіченого й поінформованого електорату, здатного самостійно оцінювати стан громадських справ. Свобода друку означає, що мас-медіа можуть зайняти будь-яку позицію щодо влади − лояльну чи непримиренну, бути її рупором чи контролювати дії влади, критикувати її політику, вади та зловживання. Свобода друку − це, по суті, і є свобода ставлення громадян до влади, свобода робити надбанням гласності всі владні дії, свобода їх критики або підтримки.

У такому розумінні свобода друку є однією із форм безпосередньої участі громадян у політиці, а поняття “займатися політикою” Іван Франко, наприклад, розумів саме як “свобідний обсуд ділань і розпоряджень уряду, свобідну критику державного устрою та публічного життя”. Свобода означає для індивіда можливість свідомо робити свій вибір, а свідомий вибір можна зробити тільки тоді, коли йому передує достатній обсяг різноманітної оперативної й об’єктивної інформації.

Свобода друку та шляхи її досягнення − це давня, якщо не сказати, вічна тема, яка активно обговорюється у багатьох країнах світу. Питання про свободу друку є найбільш фундаментальним у будь-якій системі ЗМІ. Свобода − це політичний кисень преси, без якого вона не може нормально існувати й належно виконувати свою громадську функцію. Щоправда, у теорії журналістики проблема повної свободи ще й досі є одним з найбільш дискусійних питань. Проте більшість авторів висловлюються за повну свободу преси, переконливо стверджуючи, що цензурні обмеження є більш небезпечні, ніж найбільша воля вислову.

Свобода друку як одна з політичних свобод здійснюється в площині громадянин − держава через інститут вільних ЗМІ і насамперед включає в себе: 1) свободу доступу до інформації; 2) свободу поширення інформації; 3) свободу обробки інформації.

Питання про структуру свободи преси є актуальним і надзвичайно важливим. Називаючи свободу синонімом незалежності та аналізуючи структуру поняття “свобода преси”, один із теоретиків вітчизняної преси В.Владимиров виділяє такі основні компоненти свободи: 1) економічна самостійність ЗМІ; 2) правовий захист свободи журналістської діяльності; 3) політична незаангажованість редакцій, їх орієнтація на загальнолюдські цінності; 4) творча свобода журналістів.

У Великобританії існує реальний вимір свободи преси, незважаючи на те, що у цій країні немає в конституції окремої статті, де була б зафіксована свобода преси, а судова влада функціонує на засадах наявності прецедентів (аналогій у минулому). Але там уже протягом кількох десятиліть існує Кодекс журналістської практики. В основі цього Кодексу не заборонені заходи, а принципи високої відповідальності журналіста перед суспільством і читачами.

Аналізуючи британський досвід українські теоретики дійшов таких висновків:

1) Теоретично свобода преси утвердилась у Великобританії як норма, що є невід’ємною частиною всіх інших прав і свобод людини;

2) Юридично − це свобода в межах загального законодавства та окремих обмежень щодо преси для запобігання зловживанням цією свободою на шкоду суспільству чи окремим людям;

3) У матеріальному плані переважну можливість у використанні цієї свободи мають великі підприємства газетної індустрії та утворені ними монополістичні об’єднання.

Протягом декількох століть найбільшим “ворогом” ЗМІ залишалася цензура. Під цензурою слід розуміти систематичний контроль над діяльністю журналістики і книговидання шляхом конституційних, судових, адміністративних, фінансових або суто фізичних заходів, які здійснюються владою або за її рекомендацією.

Цензура в Україні має глибоке коріння, починаючи від діяльності “Цензурного комітету” за часів царизму і закінчуючи тоталітарними декретами комуністичного режиму. Офіційно, з проголошенням демократії і свободи слова, в Україні немає цензури як такої, що контролюється окремими комітетами. Однак, з’явилися інші форми цензури, що пов’язані зі специфікою розвитку політичної й економічної системи держави, зокрема сьогодні цензура тримається на страху журналіста − страху втратити роботу й отримати клеймо “неблагонадійного”, що рівнозначне відсутності шансів знову знайти роботу, на страху репресій із боку влади, кримінального “свавілля”.

Свобода слова забороняє цензуру в будь-яких її проявах. Однак, кожна свобода повинна мати межі, бо в противному випадку, вона перетвориться на свавілля. Конструктивне регулювання свободи слова в журналістиці забезпечують нормативні документи, законодавчі акти, а також редакційні устави та кодекси професійної етики.

У світлі викладеного правові гарантії свободи слова і свободи творчості для українського журналіста набувають виняткового значення. Свободу слова в Україні захищають 110 нормативно-правових документи: укази Президента, постанови Кабміну, Закони, зокрема, свободу слова в Україні гарантує стаття 34 Конституції України Базовим документом, що закріплює свободу слова (вираження), є Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод від 4 листопада 1950 р., стаття 10 якої (Свобода вираження поглядів) встановлює: “1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. 2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.”

Сучасний стан свободи слова в Україні слід розглядати з точки зору двох аспектів. По-перше, це свобода публічних висловлювань незалежно від їхнього політичного змісту. По-друге, це гарантії для громадян на безперешкодне отримання повної та неупередженої інформації. Україна, яка перебуває у процесі розбудови демократичного суспільства, законодавчо гарантує і перше, і друге. Однак якщо зі свободою публічних висловлювань у нас більш-менш усе гаразд, то одержання неупередженої інформації здебільшого залежить від конкретного політика, державного діяча або власника ЗМІ.