Імперська війна: ілюзії

“Імперіалізм” визначається як: “політика, практика або пропаганда поширення влади та володінь нації, особливо шляхом прямого територіального захоплення або отримання непрямого контролю над політичним чи економічним життям інших областей (394)”.

В той час як традиційна культура можливо в загальному вважає імперську війну варіацією війни взагалі, беручи до уваги інші форми озброєних, національних конфліктів, тут буде обговорюватися те, що основний базис всіх національних війн є насправді

390 Для довідок: Exponentially Accelerating Information Technologies Could Put an End to Corporations

(http://scienceprogress.org/2011/06/exponentially-growing-information-technology-will-put-an-end-to-corporations/)

391 Джерело: Why Zebras Don't Get Ulcers, Robert Sapolsky, W. H. Freeman,

1998 р., ст. 383

392 Джерело: A Short History of War: The Evolution of Warfare and Weapons, Richard A Gabriel, Strategic Studies Institute, U.S. Army War College, Chapter 1, 1992 р.

393 Там же.

394 Джерело: Merriam-Webster.com (http://www.merriam-webster.com/dictionary/imperialism)

імперським за своєю природою. Буквально тисячи війн, які записані в людській історії в більшості були пов’язані з загарбанням ресурсів або територій, де одна група або намагалася збільшити свою владу та матеріальне багатство, або робила спроби захистити себе від інших намагаючись завоювати та абсорбувати їхню владу і багатство.

Навіть багато історичних конфліктів, які поверхово виглядають нібито вони мають чисто ідеологічну мету, часто насправді мають приховані імперіалістичні економічні мотиви. Християнські христові походи 11 століття, наприклад, часто визначаються як чисто релігійні конфлікти або як вираз ідеологічного завзяття. Проте, більш глибоке дослідження розкриває потужний підтекст розширення торгівлі та захоплення ресурсів під виглядом «релігійної» війни (395). Це не означає, що релігія історично не була джерелом величезних конфліктів, але показує, що в багатьох історичних текстах часто відбувається надмірне спрощення, де часто упускається або ігнорується економічна значимість. Не зважаючи на те, поняття «доброчесних» хрестових походів як форми прикриття національного, економічного імперіалізму продовжує існувати по цей день (396).

По суті, існує глибоко примусова тенденція, яка простежується впродовж історії, коли мова йде про отримання підтримки суспільства для актів національної війни. Наприклад, при поверховому огляді історії можна побачити, що «наступальні» акти війни, які означають початок війни даною політичною владою з будь-яких причин (а не відповідь на пряме вторгнення), беруть свій початок у колі членів та соратників урядового органу, а не громадського населення. Війни мають тенденцію починатися з оголошення певних пропозицій, яке робиться державною владою; потім вони підживлюються ЗМІ, які фінансуються державою та корпораціями (397); таким чином громадянське населення повільно налаштовується на схвалення цієї пропозиції. Це також робить державі велику послугу в тому, що якщо з’явитсья певна форма емоціно зарядженої провокації, то нею можна зманіпулювати для подальшого виправдання намірів війни (398).

393 Там же.

394 Джерело: Merriam-Webster.com (http://www.merriam-webster.com/dictionary/imperialism)

395 Для довідок: Economic Development of the North Atlantic Community, Dudley Dillard, Prentice-Hall, New Jersey, 1967 р., ст.3-178.

396 Використання релігії для створення політичної підтримки імперіалістичних актів війни є досить загальнопоширеним в історії. Навіть у Сполучених Штатах сьогодні політики постійно створюють загальний підтекс релігійної війни або діяльності від імені «Бога» стосовно нещодавніх військових дій. Ісламські та Єврейські держави звісно роблять те ж саме з такою самою пишністю. Ізраельсько-палестинський конфлікт, наприклад, який в загальному визнаний як глибоко релігійний конфлікт через «святі» території, виявив при більш ретельній перевірці, що при тому, що релігія можливо і є реальним чинником у суспільній свідомості в цілому, але вона насправді не є причиною конфлікту. Реальною причиною виявився імперіалізм еліти та захоплення ресурсів у загальному, де релігія використовувалася як засіб для заохочування та забезпечення підтримки громадськості.

Для довідок: http://www.thejakartaglobe.com/globebeyond/israel-palestine-not-a-religious-conflict/558353

397 Державні ЗМІ в загальному визначаються як засоби масової інформації, які напряму фінансуються урядом країни. В той час як вони все ще є загальнопоширеними у світі і часто підвладні державній пропаганді, в Сполучених Штатах, з’явилася схожа, але при цьому ще більш прихована їх форма - те, що можна назвати корпоративно-державними ЗМІ. Корпоративний статизм є формою «корпоратизму», чиї прихильники вважають, що корпоративна група є базисом суспільства і держави. Поетична традиція «вільної преси» в США, що існує без «регулювань» та «втручань», є давньою цінністю та припущенням. Проте, якщо ми в дійсності проаналізуємо посилення концентрації головних ЗМІ, як наприклад той факт, що в 2012 році 90% з них контроювалися корпораціями * – в поєднанні з базовим розумінням того, що держава і її корпорації у капіталістичній соціально-економічній моделі не роздільні за замовчуванням – то дуже важко захищати ідею, що найбільш домінантні випуски новин існують без ідеологічного впливу, щоб зберегти статусу-кво, оскільки вони так сильно пов’язані з ними. Що стосується розпочинання війни, то статистичний огляд історичних ЗМІ за останні 100 років показує глибоку підтримку державних інтересів всіма головними випусками новин.

*Джерело: (http://www.businessinsider.com/these-6-corporations-control-90-of-the-media-in-america-2012-6)

398 Попередній радник з національної безпеки США Збігнєв Бжезінський це добре розумів і констатував це у своїй відомій роботі «Велика шахівниця»: «Ставлення американської громадськості до зовнішнього застосовування американської сили — значно суперечливіше. Громадськість підтримала участь Америки в Другій Світовій війні великою мірою через шоковий ефект, викликаний японським нападом на Перл-Гарбор (Basic Books Publishing, 1998 р., ст.24-25)», «… оскільки Америка дедалі більше стає багатокультурним суспільством, їй може бути важче досягти консенсусу з проблем зовнішньої політики, за винятком обставин дійсно масової і широко відчутої прямої зовнішньої загрози (Basic Books Publishing, 1998 р., ст.211)»

Така тактика маніпуляції громадськістю може приймати багато різних форм. Використання страху, честі (помсти), патріотичного патерналізму (399), моральності, та «всезагального захисту» є ймовірно найбільш поширеними вивертами. По суті, всі без вийнятку акти війни виправдовуються «захистом» у сфері громадскості, навіть якщо для громадського населення немає ніякої раціональної, відчутної загрози. Проте, дійсно є певна правда щодо такого поняття як «оборонна» війна (400), оскільки акти імперської мобілізації базуються на достатньо реальних, але у той же час прихованих формах економічного та/або політичного страху – страху втратити контроль або владу. Іншими словами, в той час як можливо і не має прямої, безпосередньої загрози для даної нації, яка виступає в ролі агресора – але довготермінова конкурентна потреба постійно перестраховувати свою вже існуючу владу від її можливої майбутньої втрати є дуже реальною і заснована на страху. Отже така «оборона» в дійсності означає елітарне, самозбереження вищих класів, а отже вона зазвичай морально не виправдовує себе перед суспільством у своїй справжніх рисах; відтак замість них використовуються всі ці виверти задля того, щоб отримати схвалення зі сторони громадськості (401).

Економіст та соціолог Торстейн Веблен в своїй відомій роботі 1917 року під назвою «Дослідження природи миру і умов його підтримки» писав щодо тематики переконування громадськості наступне: «Будь-яка воєнна компанія, яка має надію вступити в дію повинна мати моральне офіційне схвалення суспільства або ефектної більшості в суспільстві. Як наслідок, перше про що турбуються воєнні державні діячі це пропихнути моральну силу для авантюри над якою вони зосереджують свої зусилля. Існує дві головні лінії мотивації… збереження або підтримка матеріальної зацікавленості суспільства, реальної чи вигаданої – та захист національної честі. До цього можливо варто також додати третю лінію – просування і збереження культури нації (402)»

Цей останній пункт щодо увіковічування культури нації найкраще можна виразити на прикладі загальнопоширених, сучасних західних імперських заяв щодо намагань поширювати «свободу і демократію». Ці заяви приймають патерналістичну позицію, виставляючи у якості аргументу ідею, що поточний політичний клімат визначеної націє є просто дуже негуманним і що втручання заради «допомоги» її громадянам стає «моральним обов’язком» влади, яка буде робити таке вторгнення.

Веблен продовжує цю думку: «Будь-який патріотизм буде служити як шлях та засіб для воєнної компанії під правочинним керівництвом, навіть якщо [люди] зазвичай не є схильними до войовничого настрою. Правильно направлені, звичайні патріотичні почуття можуть дуже легко бути мобілізовані для воєнної авантюри будь-якою достатньо спритною та цілеспрямованою групою державних діячів – чому є достатньо прикладів (403)». «…можна [також] цілком сміливо узагальнити, що з моменту коли ворожість було

399 Термін патерналізм визначається як: «система, при якій органи влади беруть на себе зобов’язання задовольняти потреби або регулювати поведінку тих, хто перебуває під їхнім контролем».

(http://www.merriam-webster.com/dictionary/paternalism)

Термін «патріотичний патерналізм» означається припущення, що верховна нація знає більше за іншу, а отже вона намагається вплинути та взяти контроль над іншою нацією нібито для блага її народу.

400 В наші дні, термін «преемптивна війна» широко використовується для виправдання актів агресії через твердження, що це є оборонним кроком зі сторони цілі для того щоб перешкодити певному можливому нападу.

401 Колишній радник з національної безпеки США Збігнєв Бжезінський чітко зобразив таку «патерналістичну оборону» у своїй роботі «Велика шахівниця: Американська першість та її стратегічні імперативи». Головним чином щодо потреби Америки утримувати контроль над світом він зазначає наступне: «Америка тепер єдина надвлада, а Євразія — центральна арена земної кулі. Звідси те, що трапиться з розподілом сили на євразійському континенті, матиме вирішальну вагу для глобальної першості та історичної спадщини Америки» (Basic Books Publishing, 1998 р., ст.194) «Якщо висловити це в термінології, яка нагадуватиме жорстокіший вік давніх імперій, то йтиметься про три великі імперативи імперської геостратегії, як-от запобігання зіткненню і підтримка узалежнення заради безпеки серед васалів, захист і збереження спокою серед підданих і стримування варварів від їх об'єднання» (Там же, ст.40) «Віднині Сполученим Штатам напевно треба визначати, як давати раду з регіональними коаліціями, які намагаються виштовхнути Америку з Євразії, тим самим загрожуючи статусові Америки як глобальної сили» (Там же, ст.55)

402 Джерело: An Inquiry Into the Nature of Peace and the Terms of Its Perpetuation, Thorstein Veblen, Echo Library, 1917 р., ст.16

403 Там же, ст.7

цілком впроваджено зацікавленими державними діячами, можна впевнено розраховувати на патріотичні почуття нації для прикриття кампанії незалежно від суті конфлікту (404)».

В Америці, фраза «я проти війни, але підтримую війська (405)» є загальнопоширеною серед тих, хто виступає проти певного конфлікту, але бажає, щоб його все ще вважали таким, хто ставиться шанобливо до своєї країни в загальному. Ця фраза є унікальною, оскільки вона насправді є нелогічною. Логічно, «підтримувати війська» означало б підтримувати роль пов’язану з існуванням «військ», а отже і ті акти, які вимагаються від цієї ролі. Прихованим жестом тут звісно є те, що хтось підтримує потребу у війні, а отже підтримує чоловіків та жінок збройних сил, які допомагають задовольнити цю потребу. Проте, саме це твердження є повністю суперечливим та існує як форма «подвійного мислення» (406), оскільки не погодитися з веденням певної війни означає повністю не погодитися з діями тих, хто нею займається. Це те саме, що казати «я проти того, щоб рак убивав людей, але я підтримую право раку на життя».

Збройні сили історично мали високу повагу в очах громадськості, а уряд постійно прославляв їх до такої міри, що уявлення про «честь» почало жити своїм власним нераціональним життям. По суті, воно психологічно посилилося вбудованою церемоніальністю. Честь формується з нагород, медалей, парадів, «віддавання честі», та інших прикрас, які вражають публіку нібито надаючи цінності діям солдатів, а отже інституту війни. Це ще більше посилює культурне табу, де образа будь-якого елементу воєнного апарату розглядається у якості неповаги до жертв збройних сил.

З точки зору справжнього захисту та вирішення проблем, як це відбувалося б з «почесним» випадком коли пожежники рятують дитину з палаючого будинку, таке захоплення було б виправданим. Самовіддана, альтруїстична позиція - ризикувати своїм життям заради інших є звичайно шляхетним вчинком. Тим не менше, в контексті історичної війни, персональний альтруїзм солдата не виправдовує широких актів національної, імперської агресії, незалежно від того, наскільки благими можуть бути наміри солдатів.

Більше того, таке утримування влади, орієнтоване на залякування зі сторони устояного урядового апарату також природно породжує «під-війну» проти самого внутрішнього громадянського населення, що майже завжди посилюється під час війни. Над тими, хто кидає виклик або виступає проти відповідного національного конфлікту історично проявляють пряме гноблення і, в культурній мірі, публічні образи. Загальнопоширені, але при цьому двозначні порушення закону, що полягають у «державній зраді» (407) та «заколоті» (408) є історичними прикладами цього, разом зі зразками тимчасового позбавлення громадянських прав під час війни, а інколи навіть позбавлення свободи слова (409).

Соціально, використання «патріотизму», як вже зазначалося раніше, є також дуже загальнопоширеним задля досягнення такого ефекту коли ті, хто не підтримує війну часто відкидаються як такі, що не підтримують національну громадськість ніби як щось само

404 Там же, ст.16

405 Для довідок: Can You Support the Troops but Not the War? Troops Respond

(http://www.huffingtonpost.com/paul-rieckhoff/can-you-support-the-troop_b_26192.html)

406 Термін “подвійне мислення” був утворений Джорджем Орвелом і описує дію, при якій два взаємно суперечливих вірування одночасно схвалюються у якості правильних.

407 “Державна зрада” визначається як: «порушення, яке полягає в спробі здійснення явних актів з метою повалення уряду держави, перед якою правопорушник має громадянські зобов’язання»

Джерело: http://www.merriam-webster.com/dictionary/treason

408 “Заколот” визначається як: “підбурювання до опору або повстання проти законної влади”

Джерело: http://www.merriam-webster.com/dictionary/sedition

409 Від таборів японсько-американського інтернування під час Другої світової війни, в яких було ув’язнено понад 127,000 американських громадян (Джерело: http://www.ushistory.org/us/51e.asp) до призупинення дії громадянських свобод, як наприклад, відбувається у випадку з «Габеас корпус» (англ. Habeas corpus) (Джерело: http://www.salon.com/2009/04/11/bagram_3/) та судового переслідування за просту промову (Джерело: http://www.history.com/this-day-in-history/us-congress-passes-sedition-act), порушення прав під час війни є історично постійним явищем.

собою зрозуміле, створюючи таким чином відчуження. Останнім часом, ті, хто стоїть в опозиції та можливо залучений до протестних акцій, розглядаються державою у якості «терористів» (410), за чим слідує потужне інкримінування із суворими легальними наслідками у випадку якщо органи влади будуть вважати це правильним.

Тим неменше, цю «під-війну» можна розкласти навіть на більш глибокий механізм – що можна назвати певним видом соціального контролю задля підтримки імперських намірів. В багатьох країнах сьогодні, примус або підштовхування до служби в армії через обов’язок від народження (411) або шляхом переконування до підписання юридично зобов’язуючих контрактів (412) уже само по собі є маніпулятивним на багатьох рівнях. Загальнопоширеними є рекламні тактики на зразок «грошей для коледжу» або «персонального досягнення», які вірогідно орієнтовані на нижчі сходинки економічної ієрархії (413). Сполучені штати на сьогоднішній день офіційно витрачають мільярди доларів на рік ($4.7 мільярдів у 2009 році) на зв'язки з громадськістю на глобальному рівні задля підтримки публічного іміджу та набору новобранців (414).