Українська книга княжої доби.

У східних слов’ян поширення набула кирилиця, як більш проста й зручна азбука, що, ймовірно, еволюціонувала з грецької протягом довгого часу та була остаточно закріплена в кінці IX ст. учнем Кирила в Болгарії, куди перемістився в цей час центр православної просвіти. Берестяні грамоти були відкриті археологами вперше в 1951 р. при розкопках в Новгороді. Це були, як правило, клаптики березової кори (берести) з прорізаними на них текстами. Інструменти – загострені та відполіровані кістки – «писала» – також виявлені при розкопках. На сьогодні відомо вже сотні берестяних грамот, знайдених не лише в Новгороді, але й у Пскові, Рязані, Смоленську, Вітебську, тобто в північній частині давньоруських земель, де завдяки сильній вологості ґрунту вони збереглися. Кількість рукописних книг, створених на Русі у ХІ–ХІІ ст., була, без сумніву, значною, протее до нашого часу дійшла лише маленька частка цього багатства – Євангелія, Ізборники, службові Мінеї, Псалтирі, Повчання, Требники, Житія, Патерики та інші твори. Їх можна поділяти на оригінальні, тобто створені на Русі, та перекладні – як правило, з грецької чи болгарської. Крім того, їх можна поділити умовно ще на три великих групи – богослужбова, літургійна література (для відправлення служб у церквах); література релігійного змісту для читання (т. зв. четьї книги); література не релігійного змісту, світська (збірники законів, літописи, художня література). Написані всі книжки на пергамені кирилицею трьома різними видами почерків – уставом (коли всі літери великі, квадратні, не зв’язані між собою), півуставом (літери менші, виписані не так старанно, як в уставі) і, пізніше, скорописом. Заголовки писали в’язью. Серед ранніх давньоруських рукопи- сів ХІ ст. є чотири великі рукописні книги із зазначеною датою створення.

Серед інших типів давньоруської книжності слід відзна- чити літописи. Найвизначніша пам’ятка в цьому жанрі – «Повість временних літ», створена у 1111 – 1113 рр. монахом Києво-Печерського монастиря Нестором. Вона дійшла до нашого часу лише в більш пізніх списках, які містять, як правило, початковий Київський літопис, Київський літопис ХІІ ст. і Галицько-Волинський літопис ХІІІ ст. Складалися літописи і в другому центрі давньоруської книжності – в Новгороді. Московське літописання зародилося на поч. ХІV ст., одночасно з виходом Москви на політичну арену. Під час міжусобних війн літописи збиралися в Москві, де вигідне князям переписувалось, а небажане знищувалось. До ХІ–ХІІ ст. належать різні редакції юридичного збірника Київської Русі – «Правди Руської», величногокодексу норм феодального права. Особливе місце в оригінальній давньоруській писемності займали патерики – розповіді про отців церкви, наприклад, високохудожній «Києво-Печерський патерик»; риторичні твори, серед яких «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Повчання дітям» Володимира Мономаха. Перлиною давньої літератури світового значення по праву вважається «Слово о полку Ігоревім», знайдене в кінці ХVІІІ ст. графом О. І. Мусіним-Пушкіним і опубліковане вперше 1800 р. Знайдений список «Слова» датувався ХVІ ст. (він згорів під час пожежі Москви 1812 р.), проте написана поема була, як вважається, зразу після походу Ігоря на половців у 1185 р. Автор твору невідомий, хоча гіпотез щодо авторства «Слова» існує багато. Текст «Слова о полку Ігоревім» свідчить про наявність усталеної традиції поетичної творчості та високу культуру часів Київської Русі.