Захiдноeвропейська середньовiчна книга

Хронологічні межі книжкової культури середньовіччя досить близько співпадають з двома найважливішими винаходами, з корінними технічними переворотами в книжковій справі. Можна сказати, що середньовічна книга починається з витіснення сувою кодексом, а закінчується винаходом друкарства. Культура Західної Європи в епоху раннього середньовіччя (V–Х ст.) знаходилась під сильним впливом християнської церкви, яка з форми протесту на зорі її виникнення перетворилася в державну релігію. Навчання читанню та письму велося латиною – мовою вченої еліти, за апробованими церквою підручниками. В подальшому церква не раз вдавалася до публічного спалення шкідливих книжок, а то і їх авторів, переписувачів, власників. Виробництво книжок зосереджувалось у монастирях, де монахи переписували головним чином богослужбові та богословські книги латинською мовою. Ще одним, вже не специфічно християнським типом книги, для якого виявилась особливо зручною відкрита форма кодексу, був, очевидно, збірник законів, юридичний довідник, який використовували вибірково, врозбивку. Недарма за ним назавжди закріпилося й саме це слово – кодекс. Відносна більша відкритість нової форми книги, зручність відшукування в ній потрібного місця, котре підлягає прочитанню в певний день і час, сприяли утвердженню кодексу як форми книги в християнському богослужінні та в монастирському побуті. Тим самим його розповсюдження виявилось пов’язаним з успіхами християнства. Скрипторій (майстерня по переписуванню книг) і бібліотека стали обов’язковою частиною будь-якого середньовічного монастиря. Завершений рукопис потрапляв на перевірку та порівняння з оригіналом коректору. Вносити від себе якісь зміни або доповнення було заборонено, вимагалося давати точну копію. Після перевірки книга надходила до художників. Рубрикатори відмічали початок фраз червоною фарбою (т. зв. червоний рядок). Інші художники (ілюстратори) прикрашали рукопис на вільних, спеціально пропущених місцях ініціалами (орнаментованими великами літерами), орнаментами, мініатюрами (ілюстраціями). Заповнені пергаменні аркуші рівняли, складали (фальцювали) в зошити, кожен з яких помічали римською цифрою за порядковим номером – кустодами (від лат. kustos – сторож). Кустоди заміняли пагінацію, тобто суцільну нумерацію сторінок, якої в рукописних середньовічних книгах ще не було. Щоб не переплутати, в кінці кожного аркуша записували перше слово наступної сторінки – це називалося рекламант. Середньовічні рукописи не мали також окремих заголовних аркушів – т. зв. титулів. Назва твору стояла на першій сторінці книги та в більш детальному вигляді в кінці книги – в колофоні, де вона супроводжувалась відомостями про час і місце написання та про самого переписувача. Щоби зберегти рукописи від пошкоджень і руйнування, їх оздоблювали оправою на ручних верстатах. Кришки робили спочатку з дерева, пізніше з картону, обтягнутого шкірою, а цінні богослужбові примірники оправляли в суцільні металеві оклади з карбуванням. На шкіряних оправах за допомогою особливих нагрітих штампів робили сліпе тиснення. Пізніше застосовували тиснення сріблом, золотом. Кришки оправи з боку обрізу обов’язково мали застібки, котрі боронили блок книги від короблення, проникнення вологи й пилу. В деяких випадках, з огляду на нестачу пергамену, старий текст, який вважали вже непотрібним, зішкрябували ножем і на тому ж матеріалі писали новий текст, що більше відповідав вимогам часу. Пергаменні книги, в яких текст написано зверху іншого (змитого або стертого), називаються палімпсестами. Вчені останнім часом намагаються прочитати знищені первинні тексти, що звичайно мають більшу літературну та історичну цінність, ніж написані пізніше зверху, як правило, богословські чи біблійні тексти. Саме слово «Біблія» в перекладі з грецької означає книга. Біблія в сьогоднішньому розумінні виникла на Близькому Сході, в Палестині, але вона вібрала в себе досвід і мрії багатьох народів. Біблія становить збірник релігійних, історичних і літературних текстів, написаних в різний час і в різних місцях, різними людьми і дуже різних за змістом. Приблизно в I ст. давні літературні пам’ятки були піддані редагуванню вчених і священнослужителів, причому частина текстів була відкинута, інша ж включена до складу Біблії, яка з того часу набула значення головної релігійної книги іудаїзму та християнства. Біблія складається з двох частин – Старого завіту (Вітхого), написаного в ХІІ–ІІ ст. до н. е. давньоєврейською та частково арамейською мовами, і Нового завіту, написаного в І–ІІ ст. н. е. грецькою мовою. В середні віки Біблія була перекладена й неодноразово переписувалася латинською мовою. В перші віки нашої ери латинська абетка складалася тільки з великих, прописних літер. Ця форма букв називається маюскул (латинською мовою «трохи більший»). Такі великі, точно окреслені літери латиниці називають ще капітальним письмом. Згодом з’являється маюскульне письмо, в якому відчувається прагнення писати безперервно – т. зв. унціал. У ІІІ ст. н. е. в історії латиниці відбувається визначна подія: народжуються рядкові літери – мінускульні. Писалися вони набагато швидше, легко з’єднуючись одна з одною. Замість точних ліній, яких вимагало написання квадратних літер, створюються округлі. З початку IX ст. розповсюдження набуває т. зв. «каролінгський мінускул», красивий, зручний і простий. У мистецтві північної Франції та західної Німеччини в той час виробився особливий стиль, який називається готичний. У ньому знайшло своє вираження прагнення середньовічної церкви увести людину від реального життя до неба, де на неї чекає нагорода за перенесені на землі нещастя й страждання. В рукописній книзі готичний стиль виявився перш за все в зміні характеру шрифтів, а саме: гармонійно заокруглені форми латинського шрифту змінилися загостреними, з різко вираженими подовженими підсічками. В орнаментації книжок, у мініатюрах і навіть у зображеннях, відтиснутих на оправах, з’явились у великій кількості готичні архітектурні мотиви. Щоби прискорити процес письма, а також зекономити дорогоцінний матеріал (пергамен), при переписуванні зливали дві чи три суміжні літери (ці зв’язані літери називаються лігатури) та умовно скорочували найбільш часто вживані слова (т. зв. абревіатури). Поряд з літературою латинською мовою, зрозумілою лише вузькому колу високоосвічених людей, у всіх країнах Європи розвивається література національними мовами. 3’являються героїчні поеми, любовні вірші, романи, новели, казки, байки, політичні памфлети, драми.