Свого свій зрозуміє, буквою лиш натякни. 17 page

До восьмої години вечора ми зайняли місця у літньому кінотеатрі, де вже зібралося біля сімдесяти чоловік. Поряд з Миколою Андрійовичем сіла молода жінка з трирічним хлопчиком. Інші діти носилися по рядах, галасливо наздоганяючи один одного. А цей тихо сидів на її колінах. Я пригостила його цукеркою. Та виявилося, дитина її не бачила. Мати сказала, що у сина вроджена сліпота. Микола Андрійович заговорив з нею, з’ясовуючи якісь свої професійні моменти. І невдовзі жінка вже «сповідувала» йому свою історію життя. Виявляється, цей малюк іще й не розмовляв після перенесеної у два рочки травми. Окрім нього у жінки були ще старші син і дочка, цілком нормальні діти. Микола Андрійович поспівчував і став записувати їй адреси і прізвища кращих спеціалістів у цій галузі медицини. Жінка зраділа, пожартувавши, що у будь-якому випадку хоч не даремно сходили на сеанс.

У цей час на сцену вийшов Віталій Якович. Ми ледве стрималися від сміху, оскільки це був дійсно той самий «маг і чародій з ложками на пузі», з яким ми мали «велику честь» познайомитися ще восени. Тепер він виглядав набагато пристойніше. Його лице було гладко поголене, а волосся акуратно пострижене. На ньому був чистий, літній костюм. Не дивлячись на значне перетворення його зовнішності, зверхній погляд та орлині замашки все ж лишилися тими ж самими.

Вийшовши на сцену, Віталій Якович обвів натовп своїм «магічним поглядом» і розпочав свою лекцію. Добрих сорок хвилин він розповідав майже те ж саме, що й тоді у спортзалі, з тією лише різницею, що тепер він не вішав на себе ложки і його мова була насичена всякими незрозумілими езотеричними та медичними термінами. Стверджувально розмахуючи руками, він ходив по сцені, гордовито випнувши груди. І нарешті скінчивши, він попросив підійти до сцени людей, хто страждав захворюваннями, які були ним перераховані.

А перерахував він, як мені здалося, майже всі захворювання з «Довідника фельдшера», який стояв у нас вдома, причому в такому ж алфавітному порядку.

До сцени вийшло чоловік з п'ятнадцять. Хто говорив, що у нього хворе серце, хтось – що сильно болить шлунок, у іншого тиск скакав, у бабці якоїсь трофічні виразки на ногах гноїлися. Вийшла і наша жінка з дитиною. Микола Андрійович тоді поремствував з цього приводу, що люди в горі готові повірити в усяке безглуздя, сподіваючись невідомо на що.

І коли всі бажаючі зібралися біля сцени, Віталій Якович почав зверху посилено розмахувати руками і нести казна-що «космічно-флюїдного» характеру. І ось тут я, на свій великий подив, відчула, що моя «квітка лотоса» знову стала сильно вібрувати. Я подивилася на сцену і не могла зрозуміти, невже вся ця маячня Віталія Яковича викликала в мені цю приливну хвилю. Зосередившись, я відчула, що вся ця вібрація йшла не від сцени, а звідкись ззаду, з правого боку. Це було ще більш дивним, тому що Сенсей сідав ззаду по лівий бік від мене. Я озирнулася, та Сенсея на місці не виявилося. Тоді я озирнулася в інший бік, туди, де ймовірно, за моїми відчуттями знаходилося джерело. Далеко в куті, в самому кінці пустих рядів я побачила Сенсея, котрий сидів і зосереджено вдивлявся в людей, що стояли біля сцени. З кожною секундою я відчувала, що цей потік набирає сили. По моєму тілу вже розливалася хвиля приємних відчуттів. Та потік все наростав.

У словесному виливі Віталія Яковича настала деяка пауза. І в цей момент той сліпий малюк не голосно, але чітко промовив: «Мама!» Жінка залилася сльозами, міцно обійнявши свого сина. Вона привернула загальну увагу. І тут почався цілий ажіотаж. Якась жінка казала, що в неї пройшов головний біль, у мужика перестав боліти шлунок. Але більш за всіх кричала пискливим голосом бабка, що її трофічні язви стали підсихати прямо на очах. До того ж, напевно, не вірячи сама собі, вона намагалася показати це першому ліпшому. Багато людей у залі повставали з місць і побігли до сцени. Віталій Якович навіть сам знітився від подяк, що посипалися з усіх боків, та прохань про допомогу собі й своїм близьким. Тим часом Сенсей зайняв своє місце в залі.

Молода мама, притискаючи до грудей дитину і ридма ридаючи, ніяк не могла вийти з натовпу, оскільки почалася звичайна тиснява і на неї вже ніхто не звертав уваги. Микола Андрійович поспішив їй на допомогу. Вибравшись на повітря з кінотеатру, ми посадили жінку на лаву. Микола Андрійович заходився її заспокоювати. Малюк сидів поряд із нею і, чуючи плач матері, сам став кривити личко у якихось своїх переживаннях. Сенсей присів навпочіпки напроти нього і ласкаво погладив по голові, щось тихо примовляючи собі під ніс. Хлопчик заспокоївся і почав прислухатися. Потім якось часто захлопав своїми довгими війками… І тут малюк, як мені здалося цілеспрямовано поглянув на годинник, який поблискував на руці Сенсея, коли той його гладив. Хлопча, впіймавши руку Сенсея, вчепилося ручками в годинника, намагаючись його стягти. Запитливо подивившись в очі Сенсею, він промовив коротке, але достатньо містке слово:

- Дай!

Від усього побаченого мама малюка втратила свідомість. Поки Микола Андрійович разом з хлопцями намагалися привести її до тями, Сенсей зняв свого годинника і віддав його малому, з посмішкою сказавши при цьому:

- На, маленький, тримай на пам'ять.

Той, щасливо посміхаючись, став возитися з ним, роздивляючись та перевіряючи на міцність… Коли жінка прийшла до тями, вона ще довго не могла повірити, що її син прозрів. Вона давала йому все, що в неї було в сумочці, і той з помітним задоволенням розглядав, перетворюючи тут же предмети на імпровізовані іграшки. Достатньо переконавшись у відсутності сліпоти у сина, жінка на радощах схопила його і, подякувавши Миколі Андрійовичу і всім нам за надану допомогу, побігла у свій корпус повідомити цю новину чоловіку.

На зворотному шляху до нашого табору Микола Андрійович не припиняв дивуватися:

- Як же цей Віталій Якович зміг своєю балаканиною пробудити в людях стільки віри, щоб досягти такого терапевтичного ефекту! Адже я на свої власні очі бачив, що хлопчик був сліпий. Гаразд, інші може бути були підставні особи. Але цей випадок просто не вкладається у моїй голові!

Я подивилася на Сенсея. Мені цікаво було, що ж він йому відповість. А Сенсей лише напівжартома-напівсерйозно промовив:

- Ви, напевно, неуважно слухали його лекцію. Наступного разу обов’язково візьміть з собою блокнот.

По дорозі ми назбирали сухого гілляччя для нашого вечірнього вогнища. А старші хлопці підібрали якийсь покинутий напівзгнилий дерев’яний стовп, що колись служив опорою для електричних ліній. Загалом, судячи з відмінного настрою Сенсея і зібраного запасу дров, ніч обіцяла бути довгою і незабутньою.

Ще по дорозі до табору між Учителем і Миколою Андрійовичем виникла цікава розмова. Психотерапевт, перебуваючи під враженням від усього, що сталося, запитав у Сенсея:

- Ну добре, дорослі за допомогою навіювання, піддаючись терапевтичному впливу, можуть частково полегшити процес перебігу захворювання. Але діти?! В такому віці вони практично не розуміють, що їм говориш. А тут результат очевидний. Я просто не уявляю, як це могло статися?! Адже якщо трирічна сліпа дитина дійсно стала бачити, значить виходить, що логічно треба визнати факт лікування на відстані.

- Такими фактами рясніє вся історія людства, якщо її уважно почитати, - промовив з посмішкою Сенсей.

- Так, але почитати – це не побачити! А якщо це так насправді, тоді я взагалі нічого не розумію.

- Нічого складного у розумінні цього немає, якщо володієш цілісним уявленням про картину світу і про те, що є тіло людини насправді.

- А що є тіло людини?

- Тіло людини, як і вся інша матерія, є пустота. Це ілюзія, створена думкою Бога.

- Ви хочете сказати, що це дерево і я, в принципі, ідентичні, оскільки є пустотою? - напівжартома-напівсерйозно спитав Микола Андрійович, проходячи повз велике дерево.

- В принципі, так, - усміхнувся Сенсей і більш серйозно додав: - Просто ваші матерії породжені однією й тією ж первинною енергією, тільки видозміненою та перетвореною на різні хвилеві стани. Звідси й різниця в матеріальних властивостях. От дивіться, якщо вдуматися, з чого складається людське тіло? Тіло, як ви знаєте, складається з системи органів, органи – з тканин, тканини – з груп клітин. Клітини – з найпростіших хімічних елементів. Причому основну масу тіла, біля 98%, складають кисень, вуглець, азот і водень, а 2% припадає на інші хімічні елементи.

- Не зрозуміла, як це? – ненароком вирвалося у мене.

- Ну як. Наприклад, на 50 кг твоєї ваги схема розподілу в тобі виглядатиме так, - Сенсей пару секунд подивився на моє тіло, начебто щось оцінюючи, а потім сказав: - Кисню в різних ізотопних станах – 30,481 кг, ізотопів вуглецю – 11,537 кг, ізотопів водню – 5,01 кг та ізотопів азоту – 1,35 кг. Отже загалом 48,378 кг. Ну а всі інші елементи я просто не буду перераховувати, там вага кожного йде у грамах. Загалом, на них припадає 1,662 кг від загальної ваги… А якщо бути точнішим і додати ще неперетравлене, тобто залишки морозива, цукерок і випитого напою, які ще не увійшли в хімічну реакцію твого організму, то… всього, в цілому, вага твого тіла складатиме 50 кг 625 грамів.

Я просто була вражена такими «швидкісними» розрахунками мого тіла по одному лише погляду. Про таку будову моєї матерії я ніколи не замислювалася. Тим часом Сенсей продовжував, звертаючись до Миколи Андрійовича:

- Так от, а що є наші хімічні елементи? Молекули, що складають клітину та існують за своїми біофізичними законами. Зауважте, навколо молекул знаходиться пустота. Заглиблюємося далі. Молекули складаються з атомів, між якими знову пустота. Атоми складаються з ядра та електронів, що обертаються навколо нього, між якими – пустота. Ядро атома знову-таки складається з елементарних часток – протонів і нейтронів, з тією ж властивою пустотою між ними. Відзначимо, що різновид будь-якого хімічного елемента відрізняється числом нейтронів в атомному ядрі, тобто має властивість ізотопії. Протони і нейтрони, що формують ядро атома, складаються також з більш дрібних часток. І подивіться, кожного разу, коли фізики роблять черговий крок, їм відкривається новий рівень знань, що відсуває їхні умовні кордони за горизонт безкінечного пізнання. Просто наскільки у людини вистачило сил вдосконалити мікроскоп, настільки вона й пізнала природу мікросвіту. Я не буду далі перераховувати, що на що поділяється, та кінець кінцем поділ завершується абсолютною пустотою, з якої все зароджується. Вона існує всюди – і в мікросвіті, і в макросвіті. Це і є чиста енергія, яка називається енергією По і яка складає єдине поле взаємодії всіх різновидів енергій і, відповідно, виникаючої з них матерії. Тому й говориться, що Бог всюдисущий. Саме імпульси енергії По породжують хвилі, що змінюють кривизну матеріального простору і часу. Тобто в глибині своєї суті всяка матерія є сукупністю певного виду хвиль та існує за законами хвилевої природи.

- Це щось новеньке, - задумливо промовив Микола Андрійович.

- Аж ніяк, - заперечив Учитель. – Вірніше буде сказати – це добре забуте старе. Той факт, що матерія є породженням великої пустоти, «дао», був відомий ще чотири тисячі років тому індійським філософам і біля двох з половиною тисяч років тому китайським мудрецям. Ви почитайте їхні трактати. Вони наглядно уявляли абсолютну пустоту як гладку поверхню озера за відсутності вітру. Частка матерії, що виникає з пустоти, порівнюється з появою на гладі озера хвиль під дією вітру.

- А що ж представляє тоді собою «вітер»? – поцікавився Микола Андрійович.

- «Вітер» у цьому ключі – це божественна сутність, це є думка Бога, якою Він все створює і руйнує. І якраз душа наша і є частиною цієї могутньої сили, котра може управляти первинною енергією По. Тому якщо людина своєю свідомістю осягне душу і зіллється з нею в єдине ціле, її можливості стають необмеженими, так само, як і пізнання.

- Все одно нове, принаймні для мене, - з посмішкою промовив «Здоровий глузд нашої компанії».

У цей час ми прийшли до табору. Решта хлопців уже щосили наминали осетрові шашлики, які вони готували до нашого приходу і котрі мало не дочекалися нас. Поділившись враженнями про події, свідками яких ми стали, і благодатно повечерявши на свіжому повітрі, ми всілися біля вогнища у передчутті подальшої розмови. Микола Андрійович поспішив повернутися до хвилюючої його теми:

- Так виходить, що весь світ – це не більше, ніж ілюзія?

- Абсолютно вірно.

- Але чому ж ми тоді все так реально відчуваємо, можемо доторкнутися, спробувати, тобто переконатися, використовуючи органи чуттів, що, наприклад, ця палиця є палицею, а не пустота й ілюзія.

- Тому що наш мозок з народження настроєний на частоту сприйняття цієї реальності. Але це не означає, що його можливості обмежені цією частотою. У ньому закладені різні програми. І якщо змінити частоту сприйняття, зміниться і весь навколишній світ.

- Як це? – не зрозумів Микола Андрійович.

- Просто. От давайте роздивимось, що є таке головний мозок. В принципі, центральна нервова система є своєрідним приймально-передавальним «пристроєм» хвиль різного діапазону, з відповідними частотними характеристиками. Як ви знаєте, одним з найважливіших елементів структурно-функціональної організації мозку є нейрони та гліальні клітини, з яких збудована ЦНС. Нейрон має відмінну від інших клітин здатність генерувати потенціал дії та передавати цей потенціал на великі відстані. Ця особлива клітина представляє собою складний пристрій з декількома станами (спокій та ряд збуджених на різних частотах станів), що суттєво збільшує її інформаційну ємність. Інформація про стимул кодується нервовою клітиною у вигляді частоти потенціалів дії, усередненої за короткий проміжок часу. Тобто в цілому, робота мозку – це робота інформаційно-управляючого пристрою, мовою якого є частота. Відтак, відображення свідомих і підсвідомих процесів психіки відбуваються на рівні частоти розряду нейронів. При зміні стану свідомості, наприклад, при тих же медитаціях, духовних практиках, змінюється і частота імпульсів, що тягне за собою в цілому зміну молекулярної структури організму. Тобто людина настроюється на зовсім іншу частоту реальності і тому сприймає цей світ всього лише як нижчу ілюзію… Є такий вислів: «Коли у Мудреця спитали, що таке Життя, він відповів: “Посміховисько для того, хто його спробував”. І це цілковито справедлива відповідь.

Людина, загрузла в матерії, закомплексована в матеріальному світі думок, дуже обмежена у своєму сприйнятті. Судіть самі. Вона отримує інформацію про навколишній світ через свій мозок, що з народження знаходиться на певній частоті сприйняття, яка властива тваринному началу. Відповідно цей мозок, як у будь-якої іншої тварини, сприймає інформацію через органи чуттів. І хоча людина оточена цілим океаном електромагнітних коливань, частот найрізноманітніших характеристик і параметрів, вона, виходить, сприймає лише крихітну краплю з усього цього розмаїття. Основна інформація йде у неї по зоровому каналу, видима ділянка спектра якого – це електромагнітні хвилі з довжиною від 400 до 700 нанометрів. Все, що лежить за межами цього спектра, людина не бачить, отже, в її мозку не відображається реальність, що лежить поза цим діапазоном. Те ж саме стосується і звуку, який людина чує в діапазоні від 20 герц до 18 кілогерц.

Чому медитації, духовні практики завжди давалися людству і, в принципі, ніколи не були таємницею? Тому що це відкривало людям абсолютно інший, справжній світ Бога, а відповідно і новий виток дозрівання душі.

Так що людина дуже цікава істота, вона народжується твариною, але протягом одного життя сила думки може перетворити її на Істоту, наближену до Бога. І найбільш вражаюче те, що їй надана свобода вибору в своєму індивідуальному розвитку… Сила думки – це воістину унікальне створіння Бога. Є такий древній вислів, написаний ще на санскриті:

«Бог спить в мінералах,

Прокидається у рослинах,