Свого свій зрозуміє, буквою лиш натякни. 13 page

- Чекай, чекай, ми ж домовилися з тобою. Я тобі дам, ти спробуєш. І все, - категорично сказав Сенсей.

- Але зрозумійте мене правильно. Це так цінно для світової науки…

- Я все розумію, - спокійно відповів Сенсей. – та розмова була не про світову науку, а конкретно про тебе. Ти хотів переконатися – переконався. А для світової науки ще не час.

Микола Андрійович замовчав і, трохи розсудливіше промовив:

- Жаль… Але експеримент був дійсно вражаючий. Вже наскільки я був затятим атеїстом і те, після цього… Це ж доводить… Та що там, це абсолютно багато чого міняє…

- От і добре. Головне, що ти зрозумів.

- Зрозумів?! Це занадто м’яко сказано… Це ж повний переворот у свідомості, це грандіозна революція розуму. Та я не просто переконався в істинності твоїх слів, але і в тебе повірив настільки, що готовий душу покласти за тебе!

Сенсей посміхнувся і задумливо промовив:

- Колись я вже це чув… Ах, так… Точно. Так само казав і Петро Ісусу, перш ніж від нього тричі відрікся.

Але Микола Андрійович почав посилено доказувати зворотне, переконуючи Сенсея своїми «вагомими» аргументами. Сенсей лише мовчки посміхався, а потім і зовсім перевів розмову на тему про медитації.

Духовні заняття поступово набували для мене все більшого й більшого значення у цьому житті. Такі прості й доступні, вони в той же час потроху змінювали моє бачення світу. Всередині народжувалися якісь нові почуття. Я починала сприймати все по-іншому, ніби відкривала для себе інший бік реальності.

Навіть природа, те ж повітря, яке раніше зовсім не помічала, перетворювалося на особливе матеріальне життєве середовище, яке відчувалося своїм легким тиском з усіх боків, що би я не робила. Це було чимось схоже на відчуття пружності води, коли пірнаєш у неї. Тільки у випадку з повітрям все було значно легше. Навколишня природа стала яскравіше, кольори більш насиченими, ніби з моїх очей зняли невидиму пилову завісу.

А на вулиці вже буяла весна, оживляючи сірий простір міст своєю свіжою, салатною зеленню. Світ природи існував за своїм циклом, ніби бажаючи продемонструвати велич і незалежність від дрібних істот, що населяють її. Ця жива істота мала свою таємницю життя і смерті, яка ретельно охоронялася протягом свого довготривалого існування.

У спілкуванні з Сенсеєм час пролітав так швидко, що непомітно прийшла пора починати готуватися до випускних іспитів. Але, чесно кажучи, мені не хотілося витрачати такий дорогоцінний час на це. Хоча я чудово розуміла, що іспити і подальше навчання – це зовсім не дрібниці, це необхідно і потрібно. Як говорив Сенсей, людина повинна постійно інтелектуально розвиватися і розширювати свій кругозір, тобто розширювати свої знання всюди й у всьому, де тільки можна, прагнути до пізнання науки. Тому що саме через пізнання, пізнання себе і навколишнього світу, людина зріло приходить до Бога.

На духовних заняттях, а також на тренуваннях Сенсей продовжував дивувати нас особистим прикладом, широтою і глибиною своїх пізнань. На загальних тренуваннях він більше давав те, що наш мозок з легкістю сприймав, як то кажуть, без скандалу. Це удари, прийоми з різних стилів, оздоровчі гімнастики, висвітлені у його розповідях з різних точок зору: медичної, стратегічної, філософської. А його загадкові демонстрації ми мали щастя бачити вже на додаткових заняттях, коли розходився основний натовп. Та одного разу стався казус.

На одному з тренувань, коли народ у масі своїй відпрацьовував удари в парах, Сенсей стояв якраз біля нас, показуючи Андрієві складний удар з підсічкою. Варто відмітити, що в цей день Учитель був якийсь замислений, заглиблений у свої думки. Несподівано він припинив свої дії і різко обернувся, тривожно вдивляючись у протилежний кінець залу. Там в режимі спарингу працювали Володя з Віктором. Але спаринг у них почався якийсь дивний. Володя вів агресивну, жорстку атаку, спритно і швидко атакуючи руками і ногами спаринг-партнера. При цьому Вітя якось розгублено ледве встигав відбиватися, пропускаючи все частіше й частіше удари. Сенсей тут же різко плеснув у долоні, крикнувши «Яме!», що означає «Стоп!». Але Володя, явно захоплений азартом спарингу, його не почув, хоча всі інші обернулися в бік Сенсея на цей крик. І ось тут відбулося дещо.

Різко змахнувши рукою, Сенсей здійснив рух у повітрі, імітуючи удар. І в ту ж мить Володя відлетів убік з такою силою і по такій траєкторії, наче Сенсей стояв поряд з ним, а не з нами. У нас у всіх аж дух захопило від побаченого. В залі запанувала тиша. Треба сказати, Учитель вчасно втрутився. Тому що ще одне влучне попадання Володі і Віктору було б непереливки. Віктор і так бідний скрючився від болю, намагаючись відновити дихання за особливою технікою при небезпечних ударах, яку колись давав Сенсей на додаткових заняттях. Володя тим часом, пролетівши шкереберть метрів п’ять, теж оговтувався від несподіваного польоту, посилено розтираючи те місце, де, за моїм припущенням, прийшовся би удар Сенсея, будь він поряд з ним.

Все сталося в якусь долю секунди на очах у всього колективу. Хоча я й бачила це на власні очі, та не могла повірити. Мій розум просто зашкалював, незважаючи на те, що начебто був більш-менш готовий до подібних сюрпризів Сенсея. Буквально через хвилину після цього натовп вибухнув бурхливими емоціями. Андрій, не відриваючи очей від Володі, смикнув Женьку за рукав:

- Чуєш, а що це було?

Женька, очевидно, сам був шокований:

- Потерпи, чадо, бо і в мені дух мій тріпоче від чудного видіння.

Тим часом Учитель перемінився на обличчі, ніби дорікаючи собі за цю необачність. Підійшовши до Володі він зробив ряд якихось рухів руками над тілом, заодно щось швидко йому вичитуючи, вочевидь, обурюючись атакою. Володя щось відповідав, знизуючи плечима і сором’язливо ховаючи при цьому очі. Натовп же радів, перебуваючи під враженням від побаченого. Сенсея буквально засипали запитаннями, на які він не дуже-то й охоче відповідав.

- А що це був за удар? – запитували навперебій хлопці.

- Ну як вам сказати, - зітхнувши відповів Учитель. – Це пов’язано з психічною енергією людини. Нічого тут такого немає, вартого уваги. Це всього лише один із щаблів духовного розвитку в бойових мистецтвах.

- Значить, цьому можна навчитися?

- Звичайно, можна… якщо терпіння вистачить.

Сенсей швидко поновив перервані заняття, аби, як мені здалося, пошвидше зам’яти цей інцидент. Скінчилося це тренування для більшості присутніх підвищеним вмістом адреналіну в крові і відповідними оптимістичними прогнозами щодо свого майбутнього.

На відміну від інших, наша компанія мовчки спостерігала за ажіотажем. Тому що ми були впевнені, що на додаткових заняттях Сенсею від наших прямих запитань нікуди не дітися.

Перед додатковими заняттями настрій у Вчителя трохи покращився. А його хороший настрій – добрий знак. Старші хлопці поспішили цим скористатися. Під час додаткових занять вони просто «затероризували» Сенсея своїми розпитами, спрагою «лицезріти на власні очі» ще що-небудь подібне. Сенсей спочатку жартома відмовлявся, але потім під їхнім натиском погодився показати так званий «захисний екран». Він сказав, щоб ми спочатку знайшли собі які-небудь предмети.

Ми побігли в кімнату для спортивного інвентарю, озброївшись хто чим міг. Хлопці понабирали собі жердин, баскетбольних м’ячів. Андрій взяв навіть свої нунчаки. А я довго думала, що б мені таке обрати. І, зрештою, відважилася на тенісний м’ячик. Оскільки мені здалося, що раптом у Сенсея щось не вийде і цей предмет влучить у нього, то м’ячик хоч ударить не боляче. Щоправда, Сенсей ще жодного разу, ніде не допускав жодної помилки у своїх діях. І це вселяло якусь особливу повагу перед його можливостями.

Коли ми «озброїлись», Сенсей став від нас на відстані десь 7-8 метрів. Зосередившись, він підійняв руки вперед, злегка розвівши їх у боки. Ми по черзі почали кидати в нього різними предметами відповідно до наших силових можливостей. Дивовижно, та як ми не старалися, всі предмети пролітали повз Сенсея, змінюючи траєкторію польоту буквально у півметрі від його долонь. Віктор, Стас, Володя вирішили обійти Сенсея з іншого боку, щоб спробувати кидати предмети ззаду. Але Сенсей навіть не перемінив позиції, тільки більше розвів руки в сторони. Коротше кажучи, як ми не експериментували, жоден предмет так і не влучив у Сенсея.

Я так і не второпала, чи то ми всі разом стали косоокими, чи то навколо нього дійсно була якась невидима могутня стіна. Саме останньому доводу мій розум протистояв і опирався, намагаючись довести, що цього не може бути. І саме ця думка змушувала мене знову і знову намагатися кинути свій тенісний м’ячик, вже зовсім без усякого жалю, у цю невидиму стіну, щоб на секунду переконатися, що якась перешкода дійсно там існує. Думаю, подібні почуття переживали й інші, тому що їхній азарт поступово переходив у збентеження.

У моїх очах Сенсей знову зі звичайної людини став перевтілюватися у дивовижну, якусь надприродну істоту. І мій розум почав явно скипати від усієї цієї неправдоподібної правдоподібності. Тим часом Сенсей «зняв екран» і став пояснювати принцип його дії, тим самим повертаючи роботу логіки нашої свідомості в нормальний природний ритм. І тут я помітила, що, слухаючи Сенсея, в мені знову стали проскакувати нотки заздрості, тобто тваринної сутності. Спочатку нібито мимоволі, а потім все сильніше й сильніше. Потім у моєму розумі почали зароджуватися якісь сумніви, хоча Сенсей пояснював усе просто і доступно, тим більше ґрунтуючись на тому, що ми тільки-но бачили своїми власними очима.

Нарешті я впіймала себе на думці, що, слухаючи Сенсея про духовні можливості, сама думаю тим часом нікчемними думками роздутої манії власного егоцентризму. «Ого! – подумала я. – Та з такими підвалинами егоїзму як раз усі цінні знання мимо вух пролетять. Адже мій розум обиратиме зі слів Сенсея тільки те, що потрібне тваринному началу, а не духовному. А значить, у мене нічого так ніколи не вийде... Ці знання мені потрібні тільки для благих цілей, для пізнання своєї сутності. Я не хочу ними нікому зашкодити. Нехай усі люди живуть в мирі і Любові. У мене абсолютно немає до них зла і заздрості. Всі вони хороші та достойні свого життя. Головне для мене – це вдосконалення своєї душі». Налаштовуючи себе подібним чином, я стала уважніше слухати Сенсея. В цей час розмова вже зайшла про удар на відстані.

- …цей удар дуже могутній, - розповідав Сенсей, - тут задіяні психічні сили людини.

- А як відбувається сам удар на такій відстані? – запитав Стас.

- В принципі, відстань – це ілюзія, тому у вашому розумінні це наче йде проекція удару. А насправді, тут трохи інша фізика, тобто простір і час стискаються. Тому той, хто завдає такого удару, так само, як і той, хто його реально отримує, відчуває безпосередній тілесний контакт.

- А ці знання з «Беляо Дзи»? – спитав Віктор.

- Так. Це особлива техніка «Лотоса» з Мистецтва «Караючий меч Шамбали». Цим Мистецтвом володіли і володіють люди Шамбали… Колись, дуже давно, Майстри «Лотоса» досить-таки часто виходили у світ. Вони досконало володіли не лише стилем «Старий лама», але й Мистецтвом «Караючий меч». Такий Майстер міг перемогти сам-один ціле військо. Досі на Сході побутують легенди про Воїнів, котрі невідомо звідки приходили і невідомо куди зникали. Але там, де вони зупинялися, вони користувалися великою шаною і повагою серед місцевого населення, бо кращого захисту мирним мешканцям годі було й шукати. Ці Майстри володіли енергетикою, що значно серйозніше, ніж будь-яка сучасна зброя. Для людей, що не володіють знанням цього Мистецтва, отримати такий нищівний удар невідомо звідки – це більш ніж жахливо.

З часом необхідність виходу у світ таких Майстрів відпала. Та це, звичайно ж, не означає, що Мистецтво «Караючий меч» зникло. У переддвер’ї Шамбали знаходиться спеціально навчена людина, котра виконує рішення ради Бодхісатв. Якщо ви пам’ятаєте, я вам колись розповідав, що Шамбала ніколи не допустить того, щоб хто-небудь захопив увесь світ чи використовував духовні знання задля шкоди людству. Так от, саме цей Майстер і втілює такі рішення в життя, причому не виходячи з келії. Для цього в особливому стані свідомості йому достатньо змахнути «Пелюсткою лотоса», особливим ритуальним мечем, чимось схожим на вкорочену турецьку шаблю. До речі, через меч і пішла сама назва Мистецтва «Караючий меч Шамбали».

Свідоцтво діяльності цього Майстра можна зрідка знайти і в сучасному світі. Загадкові випадки деяких смертей досі лишаються таємницею, і не тільки для патологоанатомів. Наприклад, при розтині виявляють, що серце, при недоторканій шкірі і прилеглих органах, розрізане точно навпіл, наче гострим предметом. Або ж бували «незбагненні» випадки, коли на очах у багаточисельної охорони тіло смугується на шматки, ніби від меча, при цілому одязі. Тобто від цієї кари, як би не був захищений той, хто провинився (найновішими досконалими технологіями і хоч цілою армією), йому не втекти. Це є першопричиною страху всіх тиранів перед Шамбалою. Тому всі шукали і шукають з нею контакт, бо знають, що якими б вони не були могутніми чи впливовими, але перед Шамбалою вони безсилі.

Сенсей замовк, а мені здалося, що в моїх вухах ще лунають його слова. Всі друзі стояли замислені, напевно, як і я, вражені почутим. Ніхто не наважувався перервати мовчання, сподіваючись, що Учитель додасть іще щось до цієї неординарної інформації. Нарешті, Володя не витримав і пробасив:

- Так, у цього Майстра «Караючого меча» сила, мабуть, як атомна енергія, якщо для його ударів відстань не має значення.

- Атомна енергія, порівняно з цією силою, всього лише дитяча іграшка. Людство через переважання у ньому тваринного начала далеко не знає свої реальні можливості і реальні сили…

Після такого тренування наші емоції з приводу почутого і побаченого вирували не один день. Думки про свої можливості не давали нам спокою. Хотілося досягти всього одразу. Тому наступними днями цей оптимістичний настрій вилився у наполегливі тренування тіла і розуму. І коли підійшов час чергових духовних занять, ми просто засипали Сенсея різними запитаннями. Дивлячись на весь наш ажіотаж, Учитель промовив:

- Хлопці, та удар на відстані, всі ефекти енергії Ци і, як ви називаєте, всі ті «чудеса», які я вам показую, - це все дрібниці, не варті справжньої уваги. Істинна сила – в душі. От що необхідно розвивати і пізнавати, ось чим треба захоплюватися. Божественна Любов душі, поєднана з розумом людини – ось істинне Диво. А все те, що ви бачили, - це так, побічні ефекти різних рівнів духовного розвитку. Це все пусте, не треба на цьому замикатися.

- Ну чому ж пусте, - сказав Микола Андрійович. – Адже дива породжують віру.

- Так, дива породжують віру. Але давайте розберемося, яку саме віру. Що відбувається з людиною, коли вона бачить чудеса, тобто загадкові для її мозку явища. В першу чергу, це потужно струшує її психіку. Психіка просто починає зашкалювати від того, що не володіє інформацією, яка пояснює це явище. І оскільки наш мозок має дивовижні механізми самозбереження і самозахисту, то миттєво включаються компенсаторні функції, захисний фактор мозку. Висловлюючись мовою фізіології, зони мозку, групи нервових клітин не можуть повноцінно включитися в мисленнєву діяльність. І ось тут відбувається важливий момент. Якщо в людині переважає тваринне начало, вона починає або внутрішньо заперечувати даний факт існування такого явища, звалюючи все на нереальність того, що відбувається, якісь фокуси, або в ній з’являється бажання навчитися всьому цьому заради своїх особистих, меркантильних інтересів задоволення манії величі.

Людина ж, у якої врівноважені ці два начала, починає метатися думками з одних крайнощів у інші. Тобто сьогодні він у все це «сліпо» вірить, завтра починає сумніватися, післязавтра він знову починає сумніватися у своїх сумнівах і так далі. Коротше кажучи, в ньому активно йде боротьба двох начал на полі розуму.

А в людині, в котрій переважає духовне начало, зароджується на вірі дух дослідження даного явища, пізнання своїх можливостей і таємниць природи заради самого цього процесу пізнання, заради вдосконалення своєї душі. ЇЇ початковий страх перед невідомістю даного явища приглушений, а в процесі пізнання і зовсім зникає, перетворюючи «сліпу» віру на знання, тобто на істинну віру.

Адже для чого, хлопці, я вам усе це показую? Для того, щоб подивитися на ваші думки, на рівень переважання в вас тваринного начала по відношенню до духовного. І найголовніше, для чого я стільки часу витрачаю на пояснення кожного феномена? Для того, щоб ваш розум хоч трошки розворушити від закомплексованості в матеріальному бутті, примусити його замислитися про вічні таємниці природи, про свою непізнану душу, про Бога. Адже чим більше ви будете пізнавати самих себе, тим ближчі ви будете до Бога, до того вічного і непорушного, що реально існує завжди.

Що є ваше тілесне життя в масштабі космосу – ніщо. Порівняно з Всесвітами, планетами людина практично не існує. ЇЇ життя – це нереальна реальність, просто мить у думці Бога…

- Як це? – не зрозумів Женя.

- Ну, колись я вам поясню це більш докладно… Ваші тіла існують у замкнутому часовому циклі, де у вас, тобто у душі, є всі умови для повноцінного дозрівання. Але ви повинні усвідомити це своїм розумом і об’єднатися ним зі своєю душею у спільних стремліннях. Ось тоді ваше життя набуде справжнього смислу. Бо для Бога, для космосу в цілому, цінна ваша дозріла душа, а не той прах матеріальних тіл, які вона змінює у процесі свого розвитку…

Тобто, істинна, справжня віра зароджується на знаннях. А знання приходять через слово, через переконання свого розуму в істинності того явища, яке відбувається. А чудеса, за великим рахунком, - це всього лише своєрідна перевірка внутрішнього рівня розвитку індивіда. Цей метод перевірки використовували у своїй земній практиці ті, хто володів правдивими знаннями науки «Беляо Дзи»… Хоча, правда, є у нас достатньо унікальна особистість – Сатья Саі Баба, котрий вирішив за допомогою постійної демонстрації реальних чудес навернути людей до Бога.

Микола Андрійович призадумався:

- Щось знайоме ім’я… А це випадково не його по телевізору показували, він Горбачова ступнею по голові тер, благословляв?

- Так, так, так, - усміхнувся Сенсей.

- Його ще називали втіленням Бога на Землі… Аватаром.

- Авата̀ра, - виправив Сенсей. – Але взагалі-то «аватара» з санскриту перекладається як «спуск» або «сходження».

- Так, Аватара. Мовляв, говорили, Аватар набуває людського образу, щоби підняти розвиток людини на сходинку вище, щоб ввести її у новий вік.

- Абсолютно вірно. «Щоб врятувати потопаючого, потрібно стрибнути у воду, тобто втілитися», - як він любить повторювати.

- А хто це? – з цікавістю запитала наша компанія.

- Ну, Саі Баба – це велика душа. І оскільки людська цивілізація знаходиться зараз на порозі глобальних перемін у переоцінці свого духовного рівня розвитку і подальших за цим подій, то Саі Баба вирішив теж зробити свій посильний внесок у цю справу. Він зібрався здивувати світ своїми чудесами. Саі Баба довго готувався до місії, розробляючи свою теорію впливу чудес на духовний розвиток людства. Спочатку він напророчив в Упанішадах свою потрійну інкарнацію у вік техніки. Ну а потім, коли настав час, почав перевіряти свою теорію на практиці. Тобто спочатку він переродився в образ Саі Баби у селі Ширді в 1872 році в Індії. Все своє життя він творив дива, читав думки, міг долати простори, набувати будь-якої матеріальної форми і тому подібне. Помер він у 1918 році, повідомивши перед смертю, що знову прийде на землю через вісім років на півдні Індії.

Так і сталося. В 1926 році в Путтапарті, в глухому селищі на півдні Індії, народився Сатья Саі Баба. У 1940 він був проголошений Аватара. І по сьогодні творить чудеса. А коли настане час піти, він знову перевтілиться в якості Према Саі. І вже передбачив не тільки точну дату і місце свого наступного втілення між містами Бангалор і Майсур, але й імена майбутніх батьків.

- А правда, що говорили по телевізору, наче він може левітувати, з’являтися одночасно у різних місцях, і найцікавіше – матеріалізувати у величезних кількостях все що завгодно, від діаманта до печива. Кажуть, він просто витягає їх з повітря? Чи це чергова побрехенька? – спитав Микола Андрійович.

- Ні. Це справді так.

- Але ж це нереально!

- Ще й як реально. Але в демонстрації чудес, тобто того, що для людства ще таємниця, і полягає його головна помилка. Ті, хто бачив його чудеса, дивуються і замислюються, а ті, хто не бачив, сміються як над фокусником. А останніх, на жаль, більшість. Але свою місію він, звичайно, виконує добросовісно і дай Бог, щоб допоміг якомога більшій кількості людей хоча би прокинутися. І все-ж таки істинне прозріння душі приходить через слово.

- А що, він дійсно Бог? – запитав Руслан.

- Ти знаєш, люди досить часто задають це питання. І відповідь достатньо проста й істинна. Як говорить Саі Баба: «І ти – Бог. Єдина різниця між мною і тобою в тому, що я знаю, що я – Бог, а ти – ні».

На наступному тренуванні до спортзалу прийшло стільки народу, що ніде було і яблуку впасти. Судячи з того, звідки прибули деякі новачки, ймовірно чутки про енергетичний удар розповсюдилися не тільки у нашому місті. У такій тісняві ми ще ніколи не займалися. Андрій з Костиком почали було обурюватися цим стовпотворінням народу, так раптово набіглим до «їхнього» спортзалу. Але старший семпай швидко поставив хлопців на місце, нагадавши, що зовсім недавно вони були такими ж самими новачками з натовпу і їм ніхто слова впоперек не сказав. Ще й дорікнув словами Учителя. Що треба поважати потяг до пізнання іншої людини, а не сприймати його одразу штиками свого егоцентризму. Після цього хлопці присоромлено замовкли і вже протягом всього тренування не обмовилися жодним лихим словом. А Андрій, мабуть вирішивши якось реабілітуватися в очах старшого семпая, навіть став посилено допомагати новачкам у засвоєнні нових для них рухів.

Коли народ відпрацьовував прийоми довільної програми, Сенсея покликали на вихід. У цей час ми з Тетяною знаходилися якраз біля відкритих дверей, тому що в спортзалі навіть при відчинених вікнах було дуже задушливо. Три смиренних чоловіки, один років під п’ятдесят і два інших років під тридцять, ввічливо постукали у відкриті двері, тим самим привертаючи нашу увагу. І оскільки ми виявилися крайніми, вони так само ввічливо поцікавилися, як звати нашого Учителя і чи можна його покликати. Ми, звичайно, виконали їхнє прохання. І коли Сенсей підійшов, ті почали з ним про щось розмовляти.

Спочатку я не вникала в суть цієї розмови, займаючись своїми справами. Але слова, що долітали до моїх вух, все більше і більше стали розпалювати мою цікавість. Ці чоловіки виявилися представниками якоїсь релігійної секти, що останнім часом росли у нашому місті як гриби після дощу. Вочевидь, побачивши скільки в спортзалі займається молоді, вони вирішили запропонувати Сенсею відвідати разом зі своїми учнями сьогоднішнє їхнє засідання у кінозалі, де безкоштовно буде демонструватися фільм про Ісуса Христа. Сенсей також ввічливо подякував їм за запрошення, нічого конкретно не пообіцявши. Але головний з них, більш старший мужчина, як потім виявилося їхній пресвітер, став задавати Сенсею навідні запитання про те, що той знає про Ісуса і як ставиться до Його Вчення.

Спочатку Сенсей відповідав ввічливо і лаконічно, даючи зрозуміти, що йде тренування. Та пресвітер не поспішав розставатися з Сенсеєм, стараючись багатослівно пояснити на кожну його коротку відповідь переваги саме їхньої церкви, їхнього «істинного» погляду на Вчення Христа. Хвилин через десять така бесіда, напевно, остаточно дістала Сенсея, тому що він чітко і аргументовано почав розбивати всі їхні спокусливі доводи вщент, опираючись на дати, цифри і події, які, очевидно, були невідомі навіть пресвітерові. До цього часу наша допитлива компанія вибралася зі спортзалу, аби послухати, про що йде мова. Слідом за нами вийшли Женька зі Стасом. А потім Руслан і Юра, які займалися також недалеко від виходу.

- …Хіба вам не хочеться жити вічно на землі в раю, у Царстві Божому, - промовив пресвітер миротворницьким голосом.

- Вічно на землі, в раю?! – усміхнувся Сенсей.

- Не поспішайте відкидати вічне життя як нездійсненну мрію, - перебив його пресвітер. – От зверніть увагу на те, як створений ваш організм. Адже ви про нього практично нічого не знаєте. Все у ньому дивовижно продумане. У нас є слух, зір, смак, нюх, чуття дотику. На землі так багато того, що приносить радість, завдяки нашим органам чуттів: смачна їжа, приємні дружні відносини, мальовничі пейзажі і так далі. А насолоджуватися всім цим ми можемо завдяки нашому чудовому мозку. Ви знаєте, що наш мозок досконалий і перевершує будь-яку обчислювальну машину, будь-який суперкомп’ютер?! І невже ви думаєте, що наш Творець хоче, щоб ви померли і втратили все це? Чи не логічно зробити висновок, що він хоче, щоб праведники його жили вічно?

- Щасливо і вічно на землі в тілі?! Та ви хоч думаєте, про що ви людям розказуєте, - промовив Учитель. – Який вічний рай може бути в тілі? Та кожне тіло, як будь-яка біологічна структура потребує постійної вашої уваги. То йому хочеться їсти, то воно хворіє, то воно втомилося, то воно хоче насолод. І ви називаєте цю матерію раєм і мрієте жити з її біологічними потребами вічно?! Та це ж вічне пекло, а не рай!

- Але раз ви так вважаєте, то чому ж, на вашу думку, Бог створив тіло людини?

- Бог створив тіло людини як найбільш зручну форму і захист для дозрівання незміцнілої душі. Навіть у Біблії, яку ви тримаєте в руках, сказано: «І створив Господь Бог людину з праху земного і дмухнув в лице її дихання життя і стала людина душею живою».

- Так, але істинний зміст цих слів у іншому, - повчально промовив пресвітер. – Письменники Біблії, використовуючи слово «дух» в такому контексті, не мали на увазі незриму душу, котра продовжує жити після смерті.

- Так?! – здивувався Сенсей. – А звідки ви знаєте, який істинний зміст цих слів? З тієї літератури та інструкцій, які підносять і вбивають вам у голови в готовому вигляді ваші керівники секти. А ви самі замислювалися над цим? Чи знаєте ви ваших справжніх керівників особисто, їхній внутрішній світ? Ви задумувалися, навіщо це все їм за великим рахунком потрібно, ця необмежена влада над вами? Їм і їхнім спецагентам…

В міру того як Сенсей говорив, ніздрі у пресвітера роздувалися все більше й більше.

- Ми зараз говоримо не про це, - різко обірвав він слова Сенсея, а потім, мабуть, схаменувшись, м’яко додав: - Ми говоримо, що дух у тлумаченні Біблії є життєва сила. І коли людина помирає, то ця життєва сила перестає підтримувати життя в клітинах її тіла; це наче гасне світло, коли відключаєш електроенергію. Коли життєва сила перестає підтримувати людське тіло, людина – душа – помирає. Це записано в Екклесіасті 12:1,7; в Псал…

- В Екклесіасті 12:1 сказано: «І пам’ятай Творця твого у дні юності твоєї, допоки не прийшли важкі дні і не настали роки, про які ти будеш говорити: “немає мені задоволення в них!”» Ці слова навіть не стосуються у даний момент теми нашої розмови. А в Екклесіасті 12:7 всього лише підтверджується те, що я вам уже говорив: «І повернеться прах у землю, чим він і був; а дух повернеться до Бога, котрий дав його», - процитував Сенсей напам’ять. – І якщо ви звернетеся до стародавніх писань різних релігій, то побачите, що всюди простежуються одні й ті ж вічні істини про розвиток душі в тілі, про її неодноразові реінкарнації в досягненні досконалості. Візьміть, прочитайте хоча б окрім Біблії прадавню, священну книгу індуїзму «Веди», кінця II – початку I тисячоліття до нашої ери; або один з її коментарів «Упанішади», що є основою всіх ортодоксальних релігійно-філософських систем Індії; або ж буддійський канон «Трипітака»; священну книгу ісламу «Коран», написану біля 650 року нашої ери; священну книгу синтоїзму «Ніхонгі» 720 року нашої ери або, зрештою, книгу мудрості Чжуанцзи, трактат Лао-дзи “Даодецзин”, роботи Конфуція, створені з 6 по 5 віки до нашої ери. І ви побачите там єдине зерно мудрості, яке давалося в різні часи різними людьми для різних рівнів людських формацій.

- Всі релігії світу від Сатани, тому вони не варті навіть нашої уваги до них, - з ноткою злості в голосі промовив пресвітер. – Саме Сатана впливає на політичні сили і сприяє виникненню релігій, в яких люди, самі того не відаючи поклоняються йому, а не Богу. І тільки наша віра є істинною вірою, єдиний шлях до спасіння людства.

- Ну те, що саме їхня віра істинна, вважає будь-яка релігія чи секта, інакше вони б не створювали собі окрему організацію. Та чи не здається вам, що це відгонить егоцентризмом з боку релігійних керівників. Адже вони черпають знання з одних і тих же книг і просто трансформують їх згідно зі своїм рівнем морального сприйняття, бачення світу зі своєї дзвіниці.

І те, що всі релігії світу від Сатани, ви абсолютно неправі. Так, релігії створювалися на основі Вчень великих саме людьми з їхньої точки зору і, якщо хочете, своєї вигоди. Так, релігія споконвіків була могутнім політичним важелем у світі і тому мала величезний вплив на свідомість натовпу. Так, у кожній релігії є свої перебільшення, ускладнення і навіть помилкові погляди. Але ж протягом стількох віків, за великим рахунком в основному через релігію, велися справи Бога з людством. Адже світові релігії, хоч і сильно ускладнили, та все ж базувалися на тих знаннях, що давалися людям для спасіння своїх душ. І в ті часи саме через релігію багато людей змогли відродити в собі хоч «сліпу», та щиросердну віру в Бога і тим самим хоч трошки вдосконалити свою душу. В ті темні часи, коли свідомість суспільства стояла на абсолютно низькому рівні, релігія дійсно була єдиним двигуном прогресу людства.