Соціалізація особистості

Соціалізація особистості є процес; формування особистості у певних соціальних умовах, процес засвоєння людиною соціального досвіду, в ході якого людина перетворює соціальний досвід у власні цінності й орієнтації, вибірково вводить у свою систему поведінки ті норми і шаблони поведінки, які прийняті в суспільстві або групі. Норми поведінки, норми моралі, переконання людини визначаються тими нормами, які прийняті в даному суспільстві.

Термін "соціалізація" відповідає концепції, за якою людина (дитина) спочатку асоціальний або його соціальність зводиться до потреби в спілкуванні. У цьому випадку соціальність - процес перетворення спочатку асоціального суб'єкта на соціальну особистість, що володіє прийнятими в суспільстві моделями поведінки, які сприйняли соціальні норми і ролі. Вважається, що такий погляд на розвиток соціальності характерний насамперед для психоаналізу.

Розуміння процесу засвоєння соціальних норм, умінь, стереотипів, формування соціальних установок і переконань, навчання прийнятим у суспільстві нормам поведінки і спілкування, варіантів життєвого стилю, входження в групи і спілкуватися з їх членами як соціалізація має сенс, якщо спочатку індивід розуміється як несоціальні істота, і його несоціального повинна в процесі виховання в суспільстві не без опору долатися. В інших випадках термін "соціалізація" стосовно соціального розвитку особистості надлишковий. Поняття "соціальність" не підміняє і не заміняє собою відомих у педагогіці і в педагогічній психології понять навчання і виховання.

Виділяють такі стадії соціалізації:

1. Первинна соціалізація, або стадія адаптації (від народження до підліткового періоду дитина засвоює соціальний досвід некритично, адаптується, пристосовується, наслідує).
2. Стадія індивідуалізації (з'являється бажання виділити себе серед інших, критичне ставлення до суспільних норм поведінки). У підлітковому віці стадія індивідуалізації, самовизначення "світ і я" характеризується як проміжна соціалізація, тому що все ще нестійка в світогляді і характері підлітка.

Юнацький вік (18-25 років) характеризується як стійко концептуальна соціалізація, коли виробляються стійкі властивості особистості.

1. Стадія інтеграції (з'являється бажання знайти своє місце в суспільстві, "вписатися" в суспільство). Інтеграція проходить благополучно, якщо властивості людини приймаються групою, суспільством. Якщо не приймаються, можливі наступні результати:
• збереження своєї несхожості і поява агресивних взаємодій (взаємовідносин) з людьми і суспільством;
• зміна себе, "стати як усі";
• конформізм, зовнішнє угодовство, адаптація.
2. Трудова стадія соціалізації охоплює весь період зрілості людини, весь період її трудової діяльності, коли людина не тільки засвоює соціальний досвід, але й відтворює його за рахунок активного впливу людини на середовище через свою діяльність.
3. Послетрудовая стадія соціалізації розглядає літній вік як вік, вносить істотний внесок у відтворення соціального досвіду, у процес передачі його новим поколінням.