Відношення до дитини

Педагогічна спадщина В. А. Сухомлинського різносторонньо і багатопланово. Вся система діяльності павлишского вчителя пройнята високими принципами комуністичного гуманізму, глибокою пошаною до особи дитини.

Коли його питали: ”Що найголовніше було в його житті? ”, він відповідав: ”Любов до дітей!”

Щира любов до дітей і справжня педагогічна культура, по Сухомлинському, поняття нерозривні. Він вважав, що вчитель зобов'язаний уміти дорожити дитячим довір'ям, щадити беззахисність дітей, бути для нього втіленням добра і справедливості. Без цих якостей не може бути вчителі.

“Якщо вчитель став другом для дитини, якщо ця дружба осяяна благородним потягом, поривом до чогось світлого, розумному, в серці дитини ніколи не з'явиться зло. І якщо в школах є що насторожилися, що нащетинилися, недовірливі, а іноді і злі діти, то лише тому, що вчителі не взнали їх, не знайшли підходу до них, не зуміли стати їх товаришами.

В. А. Сухомлинський - гідний спадкоємець гуманістичної традиції. В Павлишевській середній школі виховання без покарань було педагогічним принципом всього педагогічного колективу. В підході до проблеми покарань в школі мала місце певна еволюція його поглядів. Спочатку він визнавав у принципі доцільність покарань, був переконаний, що вони в певних випадках можуть бути ефективним методом виховної дії, а останніми роками своїй діяльності рішуче відстоював наступну тезу: виховання несумісний з покараннями вчаться. Він мав зважаючи на такі види покарань, як грубе відчитування, висміювання, виставляння з класу, залишення провинилося після уроків для виконання якої-небудь роботи, спеціальні скарги в щоденнику вчителя.

Покарання Сухомлинський на відміну від його попередників розумів набагато глибше. «В середовищі педагогів, - відзначав Сухомлинський, - можна нерідко почути розмови про заохочення і покарання. А тим часом, найголовніше заохочення і найсильніше покарання в педагогічній праці - це оцінка». [

“Лихо багатьох вчителів в тому, що вони виміряють і оцінюють духовний світ дитини тільки оцінками і балами, ділять всіх учнів на дві категорії залежно від того, учать або не учать діти уроки”. [5, стор. 9].

В. А. Сухомлинський вважав, що правом користуватися гострим інструментом оцінки має тільки той педагог, який любить дітей. Вчитель повинен бути для дитини такою ж дорогою людиною, як мати. Віра школяра у вчителя, взаємне довір'я між ними, людяність і доброта - ось то, що необхідно вихователю, то що хочуть бачити діти в своєму наставнику. Одна з найцінніших його якостей - людяність, в якій поєднується серцева доброта з мудрою суворістю батьків.

Кажучи про оцінку як інструменті покарання, Сухомлинський вважав допустимим її застосування тільки для школярів старших класів. Оскільки в початкових

класах покарання незадовільною оцінкою особливо боляче поранить, ображав і принижує чесноту дитини. Не можна допускати, щоб дитина в самому початку свого шляху за допомогою» вчителя, що поставив двійку, втратив віру в себе. Діти приходять в школу самі різні: зібрані і незібрані, уважні і розсіяні, швидко схоплюючі і тугодуми, неохайні і акуратні. Єдині вони в одному. Всі діти без виключення приходять в перший клас з щирим бажанням добре вчитися. Красиве людське бажання - добре вчитися - осяває весь сенс шкільного життя дітей.

Оцінка у В. А. Сухомлинського завжди оптимістична, ця винагорода за працю, а не покарання за лінь. Він поважав «дитяче незнання». Місяць, півроку, рік в дитини «може щось не виходити, але прийде час - навчитися». Свідомість дитини - могутня, але повільна річка, і в кожного вона має свою швидкість.

Сухомлинський настирливо рекомендував батькам не вимагати від дітей обов'язково тільки відмінних оцінок, щоб відмінники не відчували себе щасливчиками, а успішних на трійки не пригноблювало відчуття неповноцінності».

Сухомлинський рекомендує педагогам викликати в школу батьків не з приводу поганої успішності або дисципліни їх дитини, а тоді, коли він скоює щось добре. Хай незначний на перший погляд, але добрий вчинок. У присутності дитини потрібно похвалити, підтримати і неодмінно написати в щоденнику.

Система виховання, в основі якої лежить оцінка тільки позитивних результатів, приводить надзвичайно рідко до психічних зривів, до появи «важких» підлітків.

Мир прекрасного для дитини починається в сім'ї. Тонкість відчуття людини, емоційна сприйнятливість, вразливість, чуйність, співпереживання, проникнення в духовний світ іншої людини - все це осягнуло перш за все в сім'ї.

Для дитини найбільш дорогою, близькою, прекрасною істотою явилася мати. Мати - це не тільки тепло, затишок, увага. Це - мир сонця, любові, добро, ласки, весь світ в руках матері. І від того, який він, цей світ, залежить, яким виросте людина.

При недоліку материнської уваги розвиток дитини завжди затримується - психічно, фізично, інтелектуально, емоційно. Деякі психіатри вважають, що декілька місяців позбавлення материнського впливу достатньо для того, щоб в психіці дитини відбулися зміни, які вже не можна повністю усунути в майбутньому. Для Сухомлинського культ матері - це результат серйозних роздумів про необхідність зв'язку поколінь, про передачу духовної культури.

ПИТАННЯ №14

Комп'ютеру належить чільне місце серед сучасних тех­нічних засобів навчання. Перелік професій, пов'язаних з використанням комп'ютерів, дедалі ширшає. Тому вміти працювати з ними повинен кожний, і школа не може стоя­ти осторонь цієї справи. Узагальнивши сучасні уявлення про можливості комп'ютеризації в царині освіти, можна виявити такі чотири напрями використання комп'ютерів: 1) комп'ютер як об'єкт вивчення; 2) комп'ютер як засіб навчання; 3) комп'ютер як складова частина системи управління народною освітою; 4) комп'ютер як елемент методики наукових досліджень.

Враховуючи потребу в підготовці учнів до життя та ді­яльності в умовах комп'ютеризації виробничих і управ­лінських процесів, школа має забезпечити їх комп'ютер­ну готовність, тобто не лише ознайомити з основними сфе­рами застосування комп'ютерів, їх роллю в розвитку сус­пільства, знанням будови, принципу їх роботи, з поняттям про алгоритми і алгоритмічну мову, уміння будувати ал­горитми для вирішення завдань, а й навчити користува­тися комп'ютерними редакторами, складати програми на одній із мов програмування.

За допомогою комп'ютера як засобу навчання можна реалізувати програмоване і проблемне навчання. Комп'ю­тер використовують для навчального моделювання науково-технічних об'єктів і процесів. Використання комп'ю­тера в процесі навчання сприяє також підвищенню інте­ресу й загальної мотивації навчання завдяки новим фор­мам роботи і причетності до пріоритетного напряму нау­ково-технічного прогресу; активізації навчання завдяки використанню привабливих і швидкозмінних форм подан­ня інформації, змаганню учнів з машиною та самих із со­бою, прагненню отримати вищу оцінку; індивідуалізації навчання — кожен працює в режимі, який його задоволь­няє; розширенню інформаційного і тестового «репертуа­рів», доступу учнів до «банків інформації», можливості оперативно отримувати необхідні дані в достатньому обся­зі; об'єктивності перевірки й оцінювання знань, умінь і на­вичок учнів.

Водночас педагоги повинні враховувати й негативні мо­менти. Передусім робота з комп'ютером швидко стомлює учнів, може погано впливати на зір або навіть призводити до розладу нервової системи. Комп'ютеризоване навчання не розвиває здатності учнів чітко й образно висловлювати свої думки, істотно обмежує можливості усного мовлення, формуючи логіку мислення на шкоду збагаченню емоційної сфери. В умовах автоматизованого навчання швидко фор­муються егоїстичні нахили людини, загострюється індиві­дуалізм, розширюється конкурентність, сповільнюється ви­ховання колективізму, взаємодопомоги. Здебільшого інте­рес до програми з обмеженою інформативністю швидко зга­сає. Оскільки діалог з машиною синтаксично збіднений, учень нерідко почувається «дурнішим» за комп'ютер, що згодом може стати причиною стійкого негативізму до ма­шини.

Загалом спілкування з комп'ютером сприяє розвиткові інтелектуального, духовного та морального потенціалу уч­нів, виховує уміння планувати й раціонально будувати трудові операції, точно визначати цілі діяльності, формує акуратність, точність і обов'язковість.

ПИТАННЯ №15

Гімназія. Її діяльність регламентується «Інструкцією про організа­цію та діяльність гімназії» (1995). Гімназія — це середній загальноос­вітній навчально-виховний заклад II —/// ступенів, що забезпечує нау­ково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну підготовку обда­рованих і здібних дітей.

Головні завдання гімназії:

· виховання морально й фізично здорового покоління;

· створення умов для здобуття загальної середньої освіти на рівні державних стандартів;

· розвиток природних позитивних нахилів, здібностей та обдарувань, творчого мислення, потреби й уміння самовдосконалюватися;

· формування громадянської позиції, виховання почуття власної гід­ності, готовності до трудової діяльності, відповідальності за свої дії;

· створення сприятливих умов для самовираження особистості учнів у різних видах діяльності, їхнього повноцінного, морального, пси­хічного, фізичного розвитку;

· надання учням можливості для реалізації індивідуальних творчих потреб;

· пошук і відбір для навчання обдарованих і здібних дітей;

· оновлення змісту освіти, розробка й апробація нових педагогічних технологій, методів і форм навчання та виховання.

Гімназія створюється відповідно до соціально-економічних, націо­нальних, культурно-освітніх потреб у ній і за наявності концепції ді­яльності (наукового обґрунтування, комплексу провідних ідей, конс­труктивних принципів). її діяльність ґрунтується на принципах гума­нізму, демократизму, незалежності від політичних, громадських і релігійних організацій та об'єднань, взаємозв'язку розумового, мо­рального, фізичного й естетичного виховання, органічного поєднання загальнолюдських духовних цінностей із загальною історією й культу­рою, диференціації та оптимізації змісту й форм освіти, науковості, розвивального характеру навчання та його індивідуалізації.

Гімназія створюється у складі 1—7 класів (відповідно 5—11 класи середньої загальноосвітньої школи) для учнів віком від 10 до 17 (18) років. До 1 класу гімназії зараховуються учні, які закінчили початкову школу й витримали конкурсний відбір, незалежно від місця проживан­ня. Поглиблена підготовка учнів досягається в результаті вивчення спеціальних курсів, факультативів, курсів за вибором, а також відвіду­вання занять у клубах, студіях, гуртках, творчих об'єднаннях, товарист­вах тощо. В гімназії може проводитися підготовка учнів за індивідуаль­ними навчальними планами, пошукова та навчально-дослідна робота.

Типовим для гімназій є створення наукових товариств учнів. Це творче об'єднання старшокласників, що забезпечує їхній інтелектуа­льний і духовний розвиток, підготовку до активної діяльності в галузі науки та сприяє самовизначенню в майбутній професії.

Ліцей. Його діяльність регламентується «Інструкцією про організа­цію та діяльність ліцею» (1995). Ліцей — це середній загальноосвітній навчально-виховний заклад, що забезпечує здобуття освіти понад дер­жавний освітній мінімум, здійснює науково-практичну підготовку талановитої учнівської молоді.

Головні завдання ліцею:

• виховання морально й фізично здорового покоління;

· створення умов для здобуття учнями освіти понад державний освіт­ ній мінімум;

· здійснення науково-практичної підготовки талановитої молоді, зба­гачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного по­тенціалу держави;

· розвиток природних позитивних нахилів, здібностей і обдарувань учнів, потреби й уміння самовдосконалюватися, формування гро­мадянської позиції, власної гідності, готовності до трудової діяль­
ності, відповідальності за свої дії;

· надання учням можливостей для реалізації індивідуальних, творчих потреб, забезпечення умов для оволодіння практичними вміннями й навичками наукової, дослідно-експериментальної, конструкторсь­кої, винахідницької, раціоналізаторської діяльності, тобто певним рівнем професійної підготовки; пошук і відбір для навчання талановитої молоді;

· оновлення змісту освіти, розробка й апробація нових педагогічних форм і методів навчання та виховання.

До ліцею зараховуються учні віком від 14 до 17 (18) років. Ліцей планує свою діяльність самостійно. Основним документом, що ре­гулює навчальний процес, є навчальний план, який складається на підставі розроблених Міністерством освіти і науки України базових навчальних планів з урахуванням і конкретизацією профілю ліцею. Поглиблена підготовка учнів досягається в результаті вивчення спе­ціальних курсів, факультативів, курсів за вибором, відвідування занять у клубах, студіях, гуртках, а також стажування, практики в навчальних і наукових лабораторіях, на виробництві. В ліцеї може проводитися підготовка учнів за індивідуальними навчальними планами, пошукова та навчально-дослідна робота.

Поряд із традиційними методами й формами організації занять у ліцеї можуть застосовуватись інноваційні технології та проектування, конструювання, моделювання (теоретичне й технічне), пошуково-дос­лідна робота, в тому числі літня навчально-дослідницька практика та інші види навчальної діяльності.

Таким чином, гімназії та ліцеї є експериментальними майданчика­ми, на яких проектуються й апробуються новий зміст освіти, нові тех­нології, структурні моделі навчання, способи виховання, шляхи роз­витку учня тощо.

Які є школи

Почнемо з того, що відповідно до освітнього рівня, який забезпечується загальноосвітнім навчальним закладом, школи є:

· I ступеня — початкова школа (1-4 класи),

· II ступеня — основна школа (5-9 клас);

· III ступеня — старша школа (10-11 клас).

Ці школи можуть функціонувати як разом, так і окремо, тобто один навчальний заклад може забезпечувати повну середню освіту (з 1 по 11 клас) або лише початкову (з 1 по 4 клас).

Залежно від спеціалізації (або її відсутність) в Україні діють такі загальноосвітні навчальні заклади:

· школа I-III ступеня (звичайна, без спеціалізації);

· спеціалізована школа (школа-інтернат) I-III ступеня з поглибленим вивченням окремих предметів і курсів;

· гімназія (гімназія-інтернат) — навчальний заклад II-III ступеня з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

· колегіум (колегіум-інтернат) — навчальний заклад II-III ступенів філологічних-філософського та (або) культурно-естетичного профілю;

· ліцей (ліцей-інтернат) — навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійної підготовки (може надавати освітні послуги II ступеня, починаючи з 8 класу).

Для дітей з особливими потребами працюють такі загальноосвітні навчальні заклади:

· школа-інтернат I-III ступеня — навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

· спеціальна школа (школа-інтернат) I-III ступеня — навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

· загальноосвітня школа (школа-інтернат) I-III ступеня — навчальний заклад з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

· школа соціальної реабілітації — навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (окремо для дівчаток і хлопчиків);

· вечірня (змінна) школа II-III ступеня — навчальний заклад для громадян, які не мають можливості навчатися в школах з денною формою навчання;

· навчально-реабілітаційний центр — навчальний заклад для дітей з особливими освітніми потребами, зумовленими складними проблемами розвитку.

Залежно від форми власності школи можуть бути державними, комунальними та приватними.

ПИТАННЯ № 16 Гендерне виховання – це процес, спрямований на формування якостей, рис, властивостей, що визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі. Тому у сферу гендерного виховання входять не лише такі специфічні відносини між представниками чоловічої і жіночої статі, як подружні, але й будь-які інші: в суспільному житті, праці, відпочинку тощо. Отже, мета гендерного виховання, на думку В. Кравця, полягає не лише у формуванні правильного розуміння сутності моральних норм та установок у сфері взаємин статей, але й потреби керуватися ними в усіх сферах діяльності.

Метою гендерної діяльності з гендерного виховання у класі є розвиток мотивації до обговорення проблемних ситуацій. Організація гендерної діяльності учнів підвищує ефективність виховного процесу, сприяє формуванню гендерної культури школярів.

Чому саме гендерне виховання стає пріоритетним? В 10 класі діти починають замислюватися над власним життям, у них виникає перше почуття кохання та перші спроби побудувати стосунки, з досвіду яких, можливо, вони потім будуватимуть своє особисте життя, свою родину. Гендерний підхід дає людині більшу свободу вибору і самореалізації, допомагає бути достатньо гнучким і вміти використовувати різні можливості поведінки. Гендерне виховання дозволяє сформувати уявлення про те, що стать не є основою для дискримінації в будь-якій сфері життя й дає можливість моїм учням здійснити вільний вибір шляху і форм самореалізації.

Здійснити гендерний підхід у вихованні дітей – означає ставити особистість й індивідуальність дитини в розвитку й вихованні вище традиційних рамок статі.

1) Цікавою і корисною є робота в группах. Клас потрібно об`єднати в 4 групи. Роздати комплекти карток, на яких написані риси характеру, притаманні чоловікам та жінкам. Пропонуться скласти портрет ідеального чоловіка та жінки. Учні клеять картки з рисами на лист паперу під заголовком «Чоловік» або «Жінка». Листочки з наклеєними рисами вивішую на дошку. Далі пропоную поміняти заголовки місцями. Над чоловічими рисами – «Жінка», над жіночими – «Чоловік».

- Які проблеми виникнуть у людини в нашому суспільстві, яка народилася і виросла з такими рисами? Чи легко жити, якщо тебе вважають «неправильним»? А чи стала така людини гіршою?

2) Ефективно діє вправа, коли я пропонувала учням розробити правила виховання дітей, щоб хлопчики з дівчатками були вільними від гендерних стереотипів і виросли щасливими, реалізованими людьми. Результат був таким:

· В цьому суспільстві кожен вибирає справу на свій смак, незважаючи на те, хто він – хлопець чи дівчина.

· Батьки мають купувати іграшки, виходячи з нахилів та інтересів дитини, а не тому, що вона хлопчик або дівчинка.

· Хлопчики та дівчата грають разом у спільні ігри.

· Дорослі мають слідкувати за собою, пам’ятаючи, що дитина за ними спостерігає.

ПИТАННЯ №17.

найважливішим періодом у плані формуванняшкільного колективу є молодша школа. Саме молодшої школі дитина вперше знайомиться відносини із своїми майбутніми товаришами в навчанні, першої вчителькою, оцінкою із боку педагога, учнів, саме у початковій школі визначається її новий статус як у основі власного набутків у навчанні, і з урахуванням особистісних якостей. Будучи досить навіюваною і залежним ще від дорослого, молодший школяр у більшою мірою піддається виховним впливам, формуванню таких якостей як поважність, доброта, прагнення допомогти, колективізм.

В основі нашої педагогічної філософії — дитина: найвища цінність на Землі. Насамперед потрібно на­магатися бачити особистість, яка є індивідуальною, неповторною. Тому в основу виховної роботи школи покладена концепція особистісно зорієнтованого ви­ховання та педагогіка і психологія життєтворчості, які передбачають активне включення школяра у ви­ховний процес на засадах співпраці, діалогу, партнер­ства, високої вимогливості та глибокої поваги і взаєморозуміння. Актуальним стало створення умов для розгортання процесів самовиховання, самовдос­коналення, самореалізації особистості, набуття нею досвіду діяльності, яка орієнтована не лише на особистісний успіх, а й дозволяє ефективно гармонізу­вати своє власне «я» з потребами суспільства.