Українська народна кераміка

На території України сліди гончарства археологи датують VI – початку IV тисячоліття до н.е. Неолітичний посуд виготовлявся ліпним способом, або слабо випаленим. У часи мідної доби значного розвитку набула трипільська кераміка, поширена в лісостеповій та степовій зонах Правобережної України. У I тис. до н.е. до початку I тис. н.е. на степовій та лісостеповій території України та на Північному Причорномор’ї існувало високо розвинуте мистецтво численних племен – кіммерійців, скіфів, сарматів. Гончарство мало велике значення лише у осілого населення. Виробляли різноманітний посуд – горщики, корчаги, миски, а також прясельця, ґудзики. Посуд ліпили вручну. Оздоблювали пластичним орнаментом. З кінця VII ст. до н.е. поширюється виробництво чорно лощеного посуду, прикрашеного різьбленим геометричним орнаментом, інкрустованим білою глиною.

Деревообробні промисли і ремесла

В Україні здавна виготовляли з дерева кухонний посуд (ковші, миски, ковганки, ополонки, солонки), домашні меблі (лавки, цеберки, ряжки, діжі, бодні), сани і вози, знаряддя праці, пристрої для прядіння і ткацтва і т.п.

Особливо розвивалися деревообробні промисли на Поліссі і в лісостепових районах, де був достатній вибір деревини.Найпростішим і, очевидно, найдавнішим, що зберігся ще в ХІХ - на початку ХХ ст., прийомом обробки дерева був випалювання чи видовбування (вирізання) із суцільних його кусків. Так робили кадуби, жлукта (для лужіння білизни), ступи, човни, ночви, вулики, солонки, ложки. Ложки, ополонки, ковганки обробляли згодом спеціальними ножами та різцями і шліфували так званим шліфером. Ложки були прості («мужицькі», «циганські») і пофарбовані у золотистий і темно-червоний колір («руські»).

Бондарство

До пізніших промислів, що потребували складніших прийомів роботи й інструменту, належить бондарство – виготовлення ємкостей для зберігання та перевезення рідких і сипучих продуктів. Це бодні, діжі (хлібні діжі), цебри, траяни, барила, баклаги. Значне місце серед бондарних виробів займали різні за призначенням і розмірами бочки: 50-60-відерні для кінного транспортування води, обладнані двома днищами і отвором ля зливу; невеликі 5-10 літрові ручні-баклаги і барила; бочки для пива і квасу на 20-30 літрів, для засолювання риби і грибів, овочів та фруктів. Другу групу бондарних виробів становив відро подібний посуд – коновки, цебри, шаплики, дійниці, джбани, діжки. Вони мали форму циліндра, який або звужувався, або розширювався догори.

Бондарний промисел передбачав наявність у столяра високої майстерності і неабияких умінь. Прорізування пазів у клепках, так званих уторів при вставленні днищ було досить складною технічною операцією, що потребувала точності, уміння і спеціального інструменту. Крім сокири, пилки, стамески, долота, молотка, свердла користувалися ще фуганком, рубанком, циркулем, шерхебелем, лінійкою, кривим стругом («уторником»), відшукуючи радіус дна шляхом ділення величини круга виготовлюваного виробу на шість. Клепки скріплювали двома чи кількома дерев’яними, а пізніше залізними обручами – операція, також неможлива без відповідних навичок і вмінь.

Українські майстри добре розумілися в особливостях різних сортів деревини, попередньо піддаючи його необхідній обробці. Зрублені дерева розпилювали вручну, ретельно висушували, сортували.

Стельмахування

Значного рівня розвитку досягло стельмахування – вироблення саней і возів, а також коліс. Виготовлення коліс, виточування круглих ступіць до них робилося на простих верстатах – коловоротах. Матеріал для гнуття ободів, дуг, полозів для саней попередньо розпарювали у спеціальних парильнях («парнях»), що являли собою невеликі зрублені землянки з піччю і чаном, димарем і отвором для виведення пари. Відома була і давніша «суха парня» - неглибока яма з багаттям, покрита дерном, на який клали призначений для гнуття матеріал.

Столярне ремесло

Поширене в Україні столярне ремесло. Крім загальновживаного інструменту, столярі користувались також столярним верстатом, на якому за допомогою рубанка і фуганка виготовляли стільці, мисники, ліжка, рами для вікон і рамки для вуликів, дерев’яні частини борін, плугів. Круглі за формою вироби-фігурні колони для церков і ґанків, деякі деталі для самопрядок, веретена, качалки, стріли, дитячі іграшки виготовлювалися на простому токарному верстаті для дерева.

Столярі - «гребінники», користуючись стругом, спеціальними швайками й пилами, виготовляли гребені і гребінці, необхідні для прядіння, випилювали і випалювали зубці у заготовках з клена і груші. Столярі – «бердники», вистругуючи і відполіровуючи тонкі дерев’яні пластинки, монтували з них дошкоподібне бердо для ткацьких станків.

Теслярство

Будівництвом житла і господарських прибудов (комор, хлівів, клунь) з дерева займалися переважно теслі. Сокирою вручну обтісували і пилкою розпилювали колоди, в яких долотом вибиралися поздовжні пази, а по кінцях робилися кутові зарубки. Колоди за допомогою простого, але хитромудрого пристосування – «драчки» щільно з’єднувалися («придиралися») в зруб. У добу капіталізму з появою відхідництва сільські теслі і столярі, об’єднуючись в артілі, будували водяні і вітряні млини, церкви, монастирі та інші великі споруди.