Перенесення проекту в натуру мензулою

Проект у натуру мензулою переносять, якщо, через умови місцевості, застосування тільки мірного приладу утруднено, а застосування теодоліта недоцільно. Разом з цим наявність великої кількості опорних контурних точок у напівзакритій місцевості робить застосування мензули для перенесення проекту в натуру досить ефективним.

Оскільки при перенесенні проекту в натуру теодолітом і мірним приладом кутові і лінійні величини в деяких випадках допускається вимірювати транспортиром і вимірником за планом, то перенесення проекту в натуру мензулою в цих випадках буде давати більш точні і швидкі результати. Це пояснюється тим, що побудова кутів з застосуванням мензули виконується точніше, ніж вимір транспортиром і, крім того, на кожній станції планшет орієнтується не по одному, а по декількох пунктах. Тоді погрішність побудови кута в кожній проектній точці у відкритій і напівзакритій місцевості не залежить від погрішностей побудови кутів у попередніх точках, як у теодолітному ході.

У цьому заключається основна перевага мензули перед теодолітом, розуміється в тих випадках, коли для перенесення проекту по тим чи іншим причинам не можна використовувати обчислені координати точок, обмірювані на місцевості кути і лінії. Крім того, при перенесенні проекту мензулою зменшується можливість одержання грубих помилок, оскільки вся робота ведеться і контролюється в полі. Застосування мензули звільняє виконавця від великих підготовчих робіт і лише перед перенесенням проекту в натуру мензулою необхідно переконатися в наявності на місцевості пунктів геодезичної мережі і на основі їх і надійних контурних точок побудувати чи відновити геометричну мережу потрібної густоти.

Перенесення проекту за допомогою мензули особливо ефективно в степових районах, геодезична мережа пунктів у них рідка і розміри ділянок, переносимих у натуру, великі. Перенесення проекту мірним приладом (стрічкою, оптичним далекоміром) у таких районах вимагає виміру великих відстаней від пунктів геодезичної мережі чи від контурних точок і ефективним буде лише застосування електромагнітних далекомірів.

Перенесення проекту мензулою у відкритій і напівзакритій місцевості виконують у такий спосіб.

1. У зоні розташування проектних точок А, В, С (див. мал. 3.16.) установлюють мензулу М. Якщо проектна точка знаходиться поблизу опорного пункту чи перехідної точки, закріплення якої збереглося на місцевості, то мензулу встановлюють на цьому пункті. Якщо ж опорні пункти знаходяться далеко від проектної точки, то мензулу встановлюють поблизу її і положення точок стояння мензули на плані визначають одним зі способів, застосовуваних при мензульній зйомці, з перевіркою по знятих контурах.

2. Між отриманою точкою стояння мензули і проектною точкою визначають за планом відстань. Якщо ця відстань перевищує: у масштабі 1:5000 -

Малюнок 3.16. 150м; у масштабі 1:10000—250м; у масштабі 1:25000—450м; у масштабі 1:50000—500м, то мензулу переносять ближче до проектних точок і знову визначають її положення на плані.

3. До отриманої точки стояння мензули т на плані і до проектної точки а прикладають ребро лінійки кіпрегеля й у напрямку зорової труби рійочник, відрахувавши кроками зазначену спостерігачем відстань, установлює рейку, по якій спостерігач робить відлік. У залежності від величини відліченої відстані рійочник, відповідно до сигналів спостерігача, пересувається в напрямку візирної лінії доти, поки відлік по рейці покаже необхідна відстань.

Короткі лінії на рівній місцевості швидше і точніше відміряють мірним приладом, контролюючи їх по нитяному далекомірі. Відстані, що допускаються, для мірного приладу можна збільшити, але з таким розрахунком, щоб погрішність виміру відстані не перевищувала точності масштабу. Однак вимір довгих відстаней мірним приладом вимагає великих витрат часу.

4. На остаточно встановленій точці ставлять знак.

5. Переносять у натуру інші проектні точки, розташовані поблизу даної точки стояння мензули.

Після установки знаків на проектних точках для контролю вимірюють лінії між проектними точками і результати записують на розбивочному кресленні.

Іноді топографічні умови місцевості не дозволяють перевіряти положення точок стояння мензули по опорних пунктах. Тоді виникає необхідність прокладати мензульні ходи з закріпленням точок на місцевості. Напрямок ліній ходу будують по проектних точках, як зазначено вище, а лінії, замість нитяного далекоміра (при відсутності перешкод) відміряють більш точним мірним приладом.

При прив'язці ходу до опорних пунктів вимірюють величину нев’язки не рулеткою, а по бусолі. Припустима нев'язка в мензульних проектних ходах вважають рівної 1/200 довжини ходу, що погоджують способом рівнобіжних ліній як і проектний теодолітний хід. Усі проміри з указівкою напрямків ходів і нев'язання в них записують на розбивочному кресленні. Після ув'язування ходу і визначення положення проектних точок на місцевості їх закріплюють знаками.

Точність перенесення проектних точок у натуру мензулою відповідає точності їхньої зйомки, тобто положення проектної точки на місцевості характеризується середньої квадратичної погрішності, що відповідає 0,4 мм на плані. Тому проект переносять у натуру мензулою в тому випадку, коли за умовами проектування не пред'являється строгих вимог до паралельності проектних ліній, що найчастіше буває при перенесенні проекту організації території пасовищ і сіножать. При підвищених вимогах до взаємної паралельності сторін виникає необхідність уживати заходів, що забезпечують потрібну точність. Наприклад, для збереження паралельності сторін АЕ і ВD (див. мал. 3.16.) вимірюють відстань АВ після чого відміряють від точки D цю відстань так, щоб DЕ дорівнювало ВА і таких вимірів може бути дуже багато.

Тому при підвищених вимогах до точності перенесення в натуру межі полів і ділянок застосування мензули стає недоцільним, тим більше що наступні виміри на місцевості, спрямовані на уточнення паралельності межі ділянок, ускладнюють роботу і рішення задачі стає більш простим, якщо застосовувати прийом, ілюстрований мал. 3.17.

Малюнок 3.17.