Специфічні риси формування дитячої субкультури

«Субкультура дитяча – у сенсі – все, створене людським суспільством для дітей, у вужчому сенсі – зазначений простір цінностей, установок, способів діяльності чи іншого конкретно-історичної ситуації, розвитку».

Дитяча субкультура є автономною соціокультурною реальністю, яка має власну мову, структуру, функціїї і виражається у дитячому фольклорі, іграх, художній творчості, традиціях.

Н.Иванова у статті визначає дитячу субкультуру як особливу систему соціально-психологічних ознак, компонентів, атрибутів, які впливають на стиль життя і мислення дітей, дозволяють їм усвідомити й утвердити себе як «ми», відмінного від «вони».

В.Кудрявцев,Т.Алієва розглядають дитячу субкультуру як «особливу систему дитячого середовища поглядів на світ, цінностей тощо. яка стихійно складається всередині пануючої культурної традиції цього товариства і у ній щодо автономного місця»[12]. Дитяча культура є культурою у культурі, яка, не дивлячись те що, що «її вмонтовано» на загальне культурне ціле, живе по специфічним і самобутнім законам. Вона тісно пов'язана з загальною культурною традицією, у якій народилась і живе дитина.

Дитяча традиція – це «сукупність різноманітних форм активності дитячої групи, з особливостями віку, статі, психічного розвитку та характером соціалізації дітей у рамках даної субкультури (таємні мови і шифри, пустощі, дитяча «магія» тощо.)»[13].

У різних періодах дитинства особливої важливості набувають різні елементи дитячої субкультури: для дошкільнят і молодших школярів – ігри, лічилки, дражнилки, загадки, для дітей 8-13 років – інший фольклорний репертуар який започаткував традицію, для підлітків – мода, організація неформальних груп, і різноманітні правила спілкування.

М.В.Осорина у своїх працях зазначає, що «світ дітей існує у одному просторі зі світом дорослих. Дорослі бувають сліпі стосовно життя та культури дитячого співтовариства». Будь-яка людська культура несе у собі модель світу, створена етнокультурною спільнотою людей. Ця модель світу втілена у міфах, відбита у системі релігійних вірувань. Вона відтворюється в обрядах і ритуалах, закріплюється у мові, матеріалізується в плануванні поселень людей, організації внутрішнього простору.

У дитячій субкультурі проглядається своєрідний спосіб освоєння дитиною нових сторін соціальної дійсності та її самоутвердження у ній. Світ дитинства як у дитячій субкультурі «маніфестує» своє на відміну від світу дорослих.

Кожне покоління отримує певну модель світобудови у спадок. І ця модель служить опорою для побудови індивідуальної картини світу кожної окремої людини. Разом вона об'єднує його як культурну спільність.

Таку модель світу дитина отримує про дорослих, активно опановуючи її з культурно-предметного та природного середовища. Вона також активно творить модель світу сама.

Завдяки дитячій субкультурі, з покоління до покоління передаються специфічні способи організації діяльності дітей, норми й національні цінності світосприймання, взаємовідносин з однолітками. Дитина має можливість розраховувати на власну сутність, констатувати свій власний світ.

Передача змісту дитячої субкультури відбувається у усній формі за умов неформального спілкування дітей на ігрових майданчиках, в літніх таборах, лікарнях, санаторіях. Наприкінці періоду дитинства виникають і письмові тексти – різноманітні піснярі, дівочі альбоми, збірники анекдотів, «ворожки».