Чинники мимовільної уваги

1 група, залежить від особливостей самого подразника, тобто об’єктом уваги:

– сила подразника;

– новизна подразника;

– контрастність;

– тривалість і уривчастість дії подразника;

– рух об'єкта на нерухомому фоні;

– раптовість появи подразника та ін.

2 група пов’язана з суб'єктом уваги:

– актуальними чи стійкими потребами;

– інтересами;

– емоціями та почуттями;

– минулим досвідом;

– установкою на увагу.

Довільна увага регулюється особистістю, це свідомо спрямоване зосередження на предметах та явищах навколишньої дійсності або на внутрішній психічній діяльності. Для утримання уваги цього виду необхідне вольове зусилля, завдяки зусиллям людина може робити те, що потрібно.

Характерними особливостями довільної уваги є

· цілеспрямованість,

· організованість діяльності,

· усвідомлення послідовності дій,

· дисциплінованість розумової діяльності,

· здатність боротися із сторонніми відволіканнями.

Для підтримки стійкої довільної уваги необхідні наступні умови:

– чітке розуміння учнем конкретного завдання виконуваної діяльності;

– звичні умови роботи, які створюють установку й умови для розвитку і концентрації довільної уваги;

– виникнення непрямих інтересів;

– с творення сприятливих умов для діяльності, (відсутність шуму, голосної музики, різких звуків, запахів тощо);

– тренування довільної уваги шляхом повторень і вправ.

Післядовільна увага поєднує в собі позитивні риси мимовільної і довільної уваги, зокрема, не вимагає вольових зусиль, а з іншого боку має цілеспрямований характер. Завдяки цьому особистість може тривалий час бути уважною і не стомлюватися.

Студенти - практиканти в ході спостереження за процесом уваги учнів повинні навчитися визначати індивідуальні особливості уваги школярів. І охарактеризувати 2 – 3 учнів з позицій цих особливостей.

Концентрація уваги – ступінь зосередженості на кількох певних об'єктах.

Вибірковість уваги – це зосередження на найбільш важливих предметах.

Розподіл уваги – це здатність людини виконувати одночасно декілька видів діяльності.

Переключення уваги – свідоме перенесення уваги з об'єкта на об'єкт.

Обсяг уваги – кількість об'єктів або їхніх елементів, що можуть бути одночасно сприйняті особистістю.

Стійкість уваги – це її здатність затримуватися на сприйнятті даного об'єкта.

Крім спостереження за особливостями організації та підтримання уваги учнів на уроці, протягом 2 дня практики студенти повинні вивчати й особливості організації сприймання.

Для організації спостереження за даним пізнавальним процесом можна використати наступну схему.

Схема спостереження організації сприймання учбової інформації учнями та його характер

1. Дата, школа, клас, вчитель, предмет, тема (Записати в графу «Зміст роботи»).

2. Що було об’єктом сприймання учнів на різних етапах уроку (мовлення вчителя, текст підручника, різноманітні наочні засоби (вказати які))?

3. З якою метою використовуються наочні засоби на уроці?

4. Як на уроці проявляються особливості сприймання учнів (цілісність, предметність, осмисленість, константність)?

5. Які фактори зумовлюють якість сприймання (повноту, глибину, точність образу сприйнятого)? Як перевіряє вчитель якість сприймання школярами учбової інформації?

6. Чи спирається вчитель на попередній досвід учнів? Як це впливає на сприймання учбової інформації?

7. Особливості сприймання окремих учнів.

8. Засоби, якими вчитель керує сприймання учнів (установка на сприймання, формування інтересу, значимість сприйманого для суб’єкта).

Студенти повинні врахувати, що сприймання – це психічний процес, що полягає в цілісному відображенні предметів і явищ навколишнього світу у сукупності їх властивостей і частин при безпосередньому їх впливові на органи чуття. При цьому сприймання має суб'єктивний характер, бо воно залежить від попереднього досвіду і знань. В основі сприймання лежать відчуття, але воно не зводиться до суми відчуттів. Сприймання пов’язано з мисленням (людина усвідомлює те, що перед нею знаходиться), мовою (може назвати предмет сприймання), почуттями (може виражати ставлення до того, що сприймає), волею людина може організувати процес сприймання в більшій чи меншій мірі).

До властивостей сприймання належать: предметність, константність, вибірковість, структурність, цілісність, осмисленість та аперцепція.

Предметність – це здатність відображати об'єкти та явища реального світу у формі окремих предметів, а не у вигляді набору відчуттів. Предметність – набута властивість, яка формується в процесі активної взаємодії суб'єкта з об'єктивним світом і ґрунтується на певній системі дій, приводить до розуміння предметності світу.

Константність сприймання полягає у відносній постійності деяких властивостей предметів при зміні відстані, ракурсу та освітленості. Завдяки константності форма, розмір, колір предметів сприймаються як постійні, хоча сигнали, які надходять від цих предметів до органів відчуттів, постійно змінюються.

Вибірковість – властивість сприймання, яка полягає у виокремленні одних об'єктів як основних порівняно з іншими. При сприйманні людини в даний момент завжди щось є основним, а щось – другорядним. Якщо вчителю необхідно виділити предмет з фону, то можна використовувати спеціальні прийоми, наприклад, особливий шрифт, підкреслення тощо.

Цілісність сприймання полягає в тому, що предмети чи явища складаються з різних частин, але сприймаються у єдності всіх якостей і ознак.

З цілісністю сприймання пов'язана структурність. Структурність полягає у відтворенні структури предмета сприймання. При зміні окремих відчуттів від предмета і збереженні окремих відношень між ними загальна структура образу залишається незмінною.

Осмисленість сприймання полягає в тому, що відображені предмети та явища людина відразу ж називає, використовуючи другу сигнальну систему. Вже в самому акті сприймання відбувається співвіднесення предмета сприймання з його значенням.

Апперцепція – залежність сприймання від попереднього досвіду, від діяльності людини та її індивідуальних особливостей тощо.

Розглянемо класифікацію видів сприймання (див. Рис. 1.3)

Види сприймання

Рис. 1.3. Види сприймання

В мимовільному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньому і вольове зусилля. Мимовільне сприймання викликається особливостями навколишніх предметів: їх яскравістю, розташуванням, незвичністю, інтересом до них людини.

При здійсненні довільного сприймання людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об'єкти сприймання.

В ході спостереження студентам необхідно також описати індивідуальні особливості сприймання окремих учнів.

Об’єм сприймання – кількість об’єктів, які може сприйняти людина протягом однієї фіксації.

Точність сприймання – відповідність образа, що виник, властивостям об’єкта, що сприймався.

Повнота сприймання – ступінь відповідності образа, що виник, особливостям об’єкта, що сприймався.

Швидкість сприймання – час, необхідний для адекватного сприймання предмета чи явища.

Для аналізу особливостей організації сприймання учнів на уроці важливим є визначення прийомів його організації:

- вступне слово;

- інструктування (детальне пояснення що і з якою метою повинні учні сприймати;

- виокремлення в наочних посібниках провідних інформативних точок;

- правильно складені наочні таблиці;

- пояснення висловлювань, уточнення смислу термінів чи незрозумілих для учнів слів;

- голосове інтонування найбільш важливих моментів (темп голосу і його сила повинна зростати при переході від фактів до висновків).

Питання для самоперевірки:

1. Які види уваги можуть проявлятися на уроці?

2. Які основні властивості уваги?

3. Які існують прийоми організації мимовільної та довільної уваги?

4. Чим сприймання відрізняється від відчуттів? Чи можна сказати, що сприймання – це синтез відчуттів?

5. Які існують властивості сприймання?

6. Яка властивість сприймання характеризує здатність сприймати предмети і явища в їх сукупності?

7. Які існують індивідуальні відмінності сприймання?

Методичні рекомендації щодо спостереження за організацією пам’яті та розумової діяльності учнів на уроці

 

Студенти протягом третього дня практики повинні ознайомитися з особливостями спостереження за організацією пам’яті та розумової діяльності учнів на уроці. Для актуалізації теоретичних знань рекомендовано використати наступну літературу.

Основна:

1. Загальна психологія: підручник для студентів ВНЗ / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська [та ін.] – Київ, 2005. – С. 152–231.

2. Лурия А. Р. Маленькая книжка о большой памяти (Ум мнемониста) / А. Р. Лурия. – Москва: Издательство Московского университета, 1977. – 88 с.

3. Маклаков А. Г. Общая психология. – Санкт-Питербург, 2002. – С. 247 – 283.

4. Петровский А. В. Психология: учебник для студентов высш. пед. учеб. заведений / А. В. Петровский, М. Г. Ярошевский. – 3-е изд. – Москва, 2002. – С. 401–456.

5. Психология / под ред. В. Н. Дружинина. – Санкт-Питербург: Питер, 2009. – 656 с.

6. Психологія / за ред. Ю. Л. Трофимова. – Київ, 1999. – С. 217–245, С. 270–315.

7. Розин В. Т. Что такое память? / В. Т. Розин // Мир психологии. – 2001. – № 1. – С. 78 – 89.

8. Столяренко Л. Д. Основы психологии / Л. Д. Столяренко. – Ростов-на-Дону, 1997. – С.35 – 43, 398 – 408.

Додаткова:

1. Анафонов. А. Подходы к изучению памяти: историко-психологический анализ / А. Анафонов // Журнал прикладной психологии. – 2006. - № 6. – С. 26 – 79.

2. Варій М. Й. Загальна психологія: підручник для студ. вищ. навч. закл. / М. Й. Варій – 3-тє вид. – Київ, 2009. – С. 309 – 414.

3. Зинченко В. Наука о мышлении / В. Зинченко // Психологическая наука и образование. – 2002. – № 3. – С. 5 – 24.

4. Мышление: процесс, деятельность, общение / под ред. А. В. Брушлинского. – Москва, 1882. – С. 5-80.

5. Райков В. Л. Мышление как процесс сознания / В. Л. Райков // Мир психологии. – 2003. – № 2. – С. 110 – 114.

6. Тихомиров О. К. Психология мышления: учебн. пособие для студ. высш. учеб. заведений / О. К. Тихомиров. 2-е изд., стер. – Москва, 2005. – 288 с.

Для ефективнішої організації спостереження за активізацією пам’яті учнів пропонуємо наступну рекомендовану схему:

Схема спостереження шляхів активізації пам’яті школярів

1. Дата, школа, клас, вчитель, предмет, тема.

2. Чи звертався вчитель до пам’яті школярів, з якою метою, на яких етапах уроку?

3. Які види пам’яті мали місце на уроці (наочно-образна, словесно-логічна, емоційна, довільна, мимовільна, механічна, логічна)?

4. Особливості пам’яті окремих учнів.

5. Які прийоми для покращення запам’ятовування використаної інформації обрав вчитель (встановлення мети на запам’ятовування, логічна обробка матеріалу, оперування різноманітними асоціаціями, залучення до активної діяльності, повторення тощо).

6. Які процеси пам’яті проявляються в окремих учнів на уроці (відтворення, забування, впізнавання тощо). Наведіть приклади.

Для організації процесу спостереження, студентам необхідно пригадати, що пам'ять – це пізнавальний процес відображення досвіду людини шляхом засвоєння, збереження та подальшого відтворення обставин її життя та діяльності.

Функції пам’яті:

· Накопичення індивідуального досвіду. Без нього неможливим було б постійне ускладнення поведінки людини, накопичення знань, умінь та навичок, а отже, психічний розвиток. Усе відчуте та сприйняте, все пережите зникало б безслідно і людина завжди б знаходилася у стані новонародженого.

· Забезпечення зв'язку з минулим. Завдяки пам'яті індивід у формі знання засвоює досягнення попередніх поколінь. Таким чином людська пам'ять встановлює зв'язок між минулим, теперішнім і майбутнім.

· Забезпечення перебігу психічних процесів та станів. Навіть найелементарніший психічний процес та стан обов'язково передбачає тимчасове збереження окремого його етапу для «приєднання» до наступного.

· Забезпечення єдності та цілісності людської особистості. В пам'яті зберігається, опрацьовується та синтезується інформація зі всіх рівнів людської психіки: індивідного, індивідуального, особистісного. Сталість наших уявлень про себе у конкретний момент часу підтримується саме пам'яттю. Якщо пам'ять порушується, в людини змінюється уявлення про себе, і навпаки, патологічні зміни особистості майже завжди супроводжуються порушенням пам'яті.

· Захист особистості від інформаційного перевантаження, неактуальної інформації, травмуючих переживань. Цю функцію виконує забування, один з процесів пам'яті, який органічно пов'язаний з формуванням досвіду особистості. Все те, що неважливе і непотрібне, людина має з часом забути. Забуванню підлягає також неактуальна і помилкова інформація, неприємні і важкі емоційні переживання тощо. З огляду на це, забування виконує позитивну роль в житті людини.

Одиницями роботи пам'яті є уявлення – образи раніше сприйнятих предметів, явищ, думок чи фантазій людини. Саме через уявлення пам'ять має тісний зв'язок з іншими пізнавальними процесами (відчуттями, сприйманням, мисленням та уявою), які дають основу для запам'ятовування і подальшого відтворення інформації.

Зупинимося на розгляді класифікації видів пам’яті (див. Рис. 1.4)

 

Рис. 1.4. Класифікація видів пам’яті

Рухова (моторна) пам'ять передбачає запам'ятовування, зберігання та відтворення різних рухів. Вона є однією з умов утворення різноманітних умінь і навичок, необхідних у навчальній, трудовій та інших різновидах діяльності людини. Складніші види пам'яті існують лише завдяки руховій, яка дає людині змогу свідомо використовувати закріплені комбінації рухів при виробленні їхніх нових систем. Рухова пам'ять онтогенетично виникає дуже рано: її перші вияви відносяться до перших місяців життя дитини. Спочатку вона виявляється тільки в рухових умовних рефлексах, що виробляються у дітей. Пізніше запам'ятовування та відтворення рухів починають набувати усвідомленого характеру, пов'язуються з іншими психічними процесами, зокрема мисленням. До кінця першого року життя рухова пам'ять досягає такого рівня розвитку, який необхідний для засвоєння мови.

Емоційна пам'ять — це пам'ять на емоції та почуття. Вона зберігає переживання і почуття, пов'язані з подіями минулого. Запам'ятовується насамперед те, що викликає емоції. Відомий режисер К. Станіславський наголошував: якщо ви, згадуючи давно пережите, здатні бліднути, червоніти – у вас є емоційна пам'ять. Цей вид пам'яті надає досвідові індивіда глибоко особистістю характеру і вирізняється особливою стійкістю. Глибоко пережиті події важко забути.

Образна пам'ять виявляється в запам'ятовуванні образів, уявлень предметів, явищ, їхніх властивостей. Залежно від того, якими аналізаторами сприймають об'єкти при їхньому запам'ятовуванні, цю пам'ять поділяють на нюхову, зорову, тактильну тощо. Важливим завданням учителів є постійне збагачення образної пам'яті учнів, щоб їхні знання спирались на фактичний, наочно-образний зміст.

Зміст словесно-логічної пам'яті – це поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в їхніх істинних зв'язках і відношеннях, у загальних властивостях. Вона є специфічно людською пам'яттю, бо нерозривно пов'язана з мисленням та мовою, і є найважливішою у засвоєнні знань в процесі навчальної діяльності.

Словесно-логічна пам'ять формується в процесі психічного розвитку людини на підґрунті образної. Характерними її рисами є точність відтворення і значна залежність від волі. Точність словесного відтворення забезпечується не лише повторенням, а й обсягом: що коротший матеріал, то менше помилок при відтворенні. Стислість матеріалу забезпечується за рахунок як простого урізування, так і виокремлення найсуттєвішого.

За часом зберігання інформації розрізняють миттєву (сенсорну), короткотривалу, довготривалу та оперативну пам'ять.

Миттєва, або сенсорна пам'ять – це пам'ять тих сенсорних органів, на які надійшла інформація. Образ, який виник у результаті збудження рецепторів якимось одиничним впливом, не зникає відразу, а існує в тій самій формі, у якій виник, поступово згасаючи в межах однієї секунди для зорової системи і набагато довше для слухової. Зображення і далі ніби стоїть перед очима, а звук звучить у вухах, попри те, що стимул уже зник.

Миттєва пам'ять забезпечує збереження образу, який сприймаємо під час миготіння і рухів очима та під впливом інших чинників дуже короткий час (від 0,3 до 2 секунд) І фіксує відображення дійсності на рівні рецепторів. миттєва пам'ять забезпечує злите, а не розірване сприйняття світу, а також предметність сприйняття.

Короткотривала пам'ять – це пам'ять, що обслуговує поточну роботу з образами, поняттями і словами. Час збереження матеріалу в короткотривалій пам'яті – близько 30 секунд. У разі повторення матеріалу в межах цього часу він може зберігатися в ній набагато довше. Обсяг короткотривалої пам'яті може коливатись у межах від 5 до 9 (7±2) об’єктів (число Мюллера)

Переведення інформації з короткочасної в тривалу нерідко викликає труднощі, бо спочатку необхідно осмислити і певним чином структурувати матеріал, пов'язати його з тим, що людина добре знає, а потім повторити. Механічний характер проговорювання матеріалу призводить до забування, якщо ж він осмислений і супроводжується мнемічними діями, то переходить у тривалу пам'ять.

Оперативна пам'ять забезпечує запам'ятовування і відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в діяльності тут і тепер. Наприклад, синхронний перекладач утримує слова у пам’яті, почуті від іноземця, поки не перекладе їх, а потім забуває. Оперативна пам'ять задіяна в дитячій грі в "зіпсований телефон".

Довготривала пам'ять обмежена за обсягом і тривалістю зберігання інформації віком людського життя. Це основне сховище досвіду людини.

У нього надходить матеріал з короткотривалої пам'яті, але він не перебуває там у незмінному вигляді. Цей матеріал безперервно перетворюється: узагальнюється, класифікується, об'єднується в смислові групи.

Р. Солсо зазначає, що в короткотривалій пам'яті людина живе, тоді як довготривала пам'ять зберігає знання, які додають зміст безпосередньому людському існуванню [107].

Український дослідник М.Й. Варій вказує, що у довготривалій пам'яті зберігаються:

• просторова модель світу, представлена тут у вигляді певних структур, які відповідають образам нашого будинку, міста, країни і всієї планети;

• знання про закони, будову світу і властивості об'єктів;

• наші уявлення про людей, самих себе, соціальні норми і життєві цінності;

• моторні навички, наприклад, звукової й письмової мови, одягання, їзди на велосипеді, вміння розв'язувати завдання в різних галузях діяльності;

• навички розуміння мови або інтерпретації здобутків у галузі живопису, музики тощо;

• плани і програми майбутньої діяльності [15].

Наступна класифікація має ознакою для розподілу видів пам'яті активність свідомості людини і поділяється на: мимовільну і довільну.

Мимовільна пам'ять – пам'ять, в якій людина запам'ятовує і відтворює інформацію, не докладаючи для цього вольових зусиль, а спираючись на цікавість, значимість такої інформації Вона (в розвитку передує довільній)

Довільна пам'ять – в її роботі чітко поставлена мета, докладаються відповідні вольові зусилля для запам'ятовування, збереження та відтворення інформації.

Розглянемо процеси пам’яті (див. Рис. 1.5)

Рис. 1.5. Процеси пам’яті, або мнемічні процеси

Запам'ятовування – це процес закарбування та наступного збереження сприйнятої інформації.

Механічне запам'ятовування – це запам'ятовування без усвідомлення

Постановка спеціальних завдань має істотний вплив на запам'ятовування. На думку С. Л. Рубінштейна, головне значення має питання про залежність запам'ятовування від характеру діяльності, в ході якої воно здійснюється.

Однією з умов успішного запам'ятовування є систематизація матеріалу. Дослідження А. О. Смирнова і Л. В. Занкова виявили значні переваги у запам'ятовуванні згрупованого тексту порівняно з незгрупованим. Систематизація може здійснюватися кількома шляхами: шляхом об'єднання об'єктів запам'ятовування за певною ознакою (наприклад, об'єднання предметів у групи за кольором, формою, величиною тощо), шляхом об'єднання матеріалу в хронологічному порядку (наприклад, історичні події), шляхом систематизації за запропонованою вчителем схемою (наприклад, при узагальненій характеристиці географічних зон).

Збереження – це утримання в корі головного мозку інформації, яку людина попередньо запам'ятала.

Фактори, що визначають якість збереження інформації:

– використання в діяльності (внаслідок повторення матеріал краще і довше зберігається),

– установка (завдання щодо тривалості та якості збереження інформації),

– характеристики самого матеріалу (значимість, осмисленість подовжують тривалість збереження знань) [103а].

Відтворенняможе мати три форми – впізнавання, пригадування і спогади.

Впізнавання – це відтворення, що виникає під час повторного сприймання предметів. Впізнавання буває повним і неповним.

Особливість згадування (мимовільне і довільне) полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприйняття того, що відтворюється.

Спогади – відтворення образів минулого, локалізованих у просторі й часі (певних епізодів життя, приміром років навчання в школі тощо).

Забування — процес, протилежний запам’ятовуванню. Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запам’ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає неможливим відтворення і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Забування — функція часу. Засадовим стосовно забування є згасання тимчасових нервових зв’язків, що тривалий час не підкріплювалися.

Забування — процес поступовий. Засадовим стосовно нього є ослаблення і порушення раніше утворених умовних зв’язків. Чим менше вони закріплені, тим швидше згасають і спричиняють забування. Як свідчать проведені дослідження пам’яті (П. Зінченко, А. Смирнов та ін.), швидше забувається та інформація, якій належить другорядна роль у змісті запам’ятованого; тривалий час утримується інформація, що несе основне смислове навантаження. Найвищі темпи забування спостерігаються одразу після заучування матеріалу.

У процесах пам’яті індивідуальні відмінності виявляються у швидкості, точності, міцності запам’ятовування та готовності до відтворення.

Швидкість запам’ятовування визначається кількістю повторень, необхідних людині для запам’ятовування нового матеріалу.

Точність запам’ятовування характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам’ятовувалося, і кількістю зроблених помилок.

Міцність запам’ятовування виявляється у тривалості збереження завченого матеріалу (або у повільності його забування).

Готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості.

Індивідуальні відмінності пам’яті виявляються і в тому, який матеріал краще запам’ятовується — образний, словесний чи однаково продуктивно як той, так і інший.

Крім того, кожній людині властивий домінуючий тип пам’яті:

Зоровий тип пам’яті, людина краще запам’ятовує і відтворює інформацію, яку сприймала за допомогою зору.

Слуховий тип пам’яті - людина краще запам’ятовує і відтворює інформацію, яку сприймала за допомогою слуху.

Руховий тип пам’яті - людина для кращого запам’ятовування і відтворення інформації потребує рухів, особливо мовних.

Змішаний тип пам’яті – типи пам’яті в різних комбінаціях, зокрема, зорово-руховий, зорово-слуховий, слухо-моторний. Змішаний тип пам’яті впливає на швидкість і тривалість заучування.

Ще одним пізнавальним процесом, рекомендованим до вивчення за допомогою спостереження протягом третього дня практики є мислення.

Date: 2016-05-18; view: 910; Нарушение авторских прав