Основні поняття, цілі і види оцінки

Для опису сучасного стану теорії і практики виміру інтелек­туального (невловимого) капіталу, включаючи економетричні дослідження, професійну оцінку інтелектуальної власності і не­матеріальних (невловимих) активів, а також нові підходи до оцінки бізнесу, заснованого на знаннях, розглянемо основні по­няття, цілі і види оцінки.

Поняття "інтелектуальний капітал" (далі - ІК) використо­вується в основному менеджерами при управлінні персоналом і нематеріальними активами, при створенні сприятливого іміджу фірми з метою залучення інвестицій, при оцінці бізнесу, заснова­ного на знаннях або з метою його купівлі і продажу. Воно ширше, ніж більш звичні поняття "інтелектуальна власність" (далі - ІВ) і "нематеріальні активи" (НМА). Разом з тим воно близьке за змістом до поняття "невловимий капітал", що використовується в роботах з економетрики як мінімум з 1990 р. До числа найваж­ливіших понять також відносять "інституціональні основи оцінки", які розуміють як сукупність правових норм, правил і сте­реотипів поводження, і поняття "трансакція", яке розуміють як елементарну одиницю мікроекономічного аналізу.

Оцінка бізнесу, заснованого на знаннях та

Інтелектуальному капіталі

Економетрична оцінка невловимого (інтелектуального)

Капіталу

«Невловимий капітал - це натуральний неспостерігаємий показник, що підвищує ринкову вартість фірми і залежить від кількості наявних у неї патентів, обсягу вкладень у НД, ДКР та інших аналогічних факторів» [50]. З наявністю у фірми невлови­мого капіталу зв'язане перевищення її ринкової вартості над відбудовною вартістю відчутних активів з урахуванням фактора Діючого підприємства. Останнє застереження істотне. У про­фесійній оцінці бізнесу фактор діючого підприємства прийнято враховувати і зв'язувати з однойменним активом. Цей актив відноситься до невловимих активів, що неідентифікуються. Його

> \

Потенціал підприємства: формування та оцінювання

вартість визначається як надбавка до відбудовної вартості відчути них активів, яка розраховується для кожного виду бізнесу за станЧ дартною ставкою. У цитованій роботі мова йде про перевищення ринкової вартості фірми над відбудовною вартістю її відчутних активів з урахуванням цієї надбавки, тобто один з невловимих ак­тивів (діюче підприємство) не включається до складу невловимо­го капіталу.

Інтерес для досліджень, як і для бізнесу, складає залежність одержуваної розрахункової величини оцінки від показників, що спостерігаються, у тому числі від вкладень у НД, ДКР, і від числа] одержуваних патентів. Економетричні дослідження [33, 50] пока­зали, що для великих відомих корпорацій існує практично лінійна (з урахуванням відповідного часового лага) залежність між вкла­деннями в НД, ДКР, кількістю одержуваних патентів і збільшен-1 ням вартості невловимого капіталу. Слід зазначити, що при цьому] вартість невловимого капіталу виходила як різниця між ринко- ] вою капіталізацією і відбудовною вартістю відчутних активів з і урахуванням фактора діючого підприємства, тобто за ринкову вартість фірми приймалася її ринкова капіталізація (добуток ціни акції на кількість акцій). Така заміна практично неминуча, тому що великі корпорації практично ніколи не продаються цілком, і Відповідно, для них не має сенсу стандартне визначення ринкової 1 вартості як найбільш імовірної ціни. Разом з тим ринкову ] капіталізацію відомої корпорації легко розрахувати на основі да-1 них з відкритих джерел, що дуже зручно для дослідження. Однак І саме для цих корпорацій наявність такої залежності являє І скоріше теоретичний, ніж практичний інтерес.

Практичний інтерес установлені залежності могли б пред- І ставляти саме в тих випадках, коли при купівлі або продажу І фірми виникають утруднення з визначенням її ринкової вартості і стандартними методами, заснованими на аналізі порівнянних ] продажів або дисконтуванні грошових потоків. У такому випадку і можливість оцінити вартість невловимого капіталу на підставі па- І тентної статистики могла б забезпечити цілком прийнятний вихід ] з положення. Ринкову вартість фірми можна було б розрахувати І як суму відбудовної вартості відчутних активів, вартості діючого ] підприємства і вартості невловимого капіталу. Однак реально та­ка можливість відсутня.

7. Нематеріальні активи підприємства і методи їхньої оцінки

Існування лінійної залежності між обсягом вкладень у НД, ДКР та кількістю одержуваних патентів удалося установити тільки для великих фірм, що мають тисячі і десятки тисяч па­тентів. Для дрібних і середніх фірм настільки простої залежності не існує. Більш того, на даний момент такої залежності, імовірно, не існує і для великих фірм, тому що істотно збільшилася частка НД, ДКР. результати яких не патентуються. Наприклад, як пра­вило, не патентуються результати вкладень у розробку програм­ного забезпечення. З тієї самої причини на даний момент, швидше за все, не існує лінійної залежності між кількістю отриманих па­тентів і вартістю невловимого капіталу, у тому числі для великих загальновідомих корпорацій [33].

Найбільш вражаючий приклад у цьому ряді представляє фірма Місгозоп:. Відповідно до фінансового звіту її ринкова капіталізація на 1 серпня 2001 р. склала 380 млрд доларів. Влас­ний капітал компанії на цю дату склав 47,289 млрд доларів, тобто приблизно в 8 разів менше. Усі довгострокові активи, включаючи права на програмне забезпечення, складали всього 5,275 млрд до­ларів. При цьому кількість патентів у Місгозоп; свідомо менша, ніж у таких фірм, як Хегох, ІВМ, а ринкова капіталізація вища [51].

Проте питання про пошук підходящих показників не можна вважати безнадійним. Робота Гриліхеса [50] була свого часу чи не єдиною удачею серед численних спроб знайти засто­сування патентній статистиці як економічному індикатору. Ключем до цієї удачі виявився правильний вибір групи показ­ників для спостерігання і вдале визначення невловимого капіталу.

Оцінка інтелектуального капіталу при продажі бізнесу

Теоретично ринкова вартість бізнесу заснованого на знан­нях не повинна відрізнятися від ринкової вартості будь-якого іншого бізнесу, що забезпечує ті ж фінансові результати. Відповідно до принципу, відомого як "теорема Модільяні-Мілле-ра", згідно з якою вартість фірми залежить лише від величини принесеного її діяльністю грошового потоку і не залежить від структури активів. Однак практика дає підстави засумніватися в справедливості даного твердження.

Потенціал підприємства: формування та оцінювання

Ринкова вартість (на відміну від ціни) фірми - розрахунко­ва величина. Реальна ціна може відрізнятися від неї в ту або іншу сторону в залежності від конкретних обставин здійснення угоди, причому досить значно. І все-таки ці відмінності не повинні при­водити до повної безглуздості оцінки бізнесу професійними оцінювачами.

Оцінка НМА - найбільш делікатна частина оцінки бізне­су. Істотним при цьому є те, що оцінка бізнесу зазвичай передує оціеці НМА. Спочатку на основі дохідного підходу або на ос­нові аналізу порівнянних продажів визначається ринкова вартість бізнесу в цілому. Потім здійснюється оцінка ринкової вартості відчутних активів. Оцінка НМА у цілому в даному ви­падку є різницею між ринковою вартістю фірми (бізнесу) і вартістю її відчутних чистих активів (активів за винятком зо­бов'язань). Тільки після цього оцінюються окремі складові НМА, якщо це взагалі робиться. Такий підхід до оцінки НМА або ІК називається геглігп оп аззеіа сопсерЬ (К.ОА). Далі йде і уточнення вартості НМА і вартості бізнесу з урахуванням цих І уточнень. Зворотна послідовність дій (від активів, включаючи НМА до оцінки фірми в цілому) практично неможлива, ] оскільки для оцінки складових НМА окремо, як правило, немає І достатньої кількості даних.

Такий порядок оцінки (К.ОА) погоджується з принципами І бухгалтерського обліку і з тією обставиною, що зазвичай далеко не всі НМА на момент продажу фірми відбиті в неї на балансі. До- ] ти, поки НМА складали відносно невелику частину вартості ком- ] паній, це не викликало проблем. Різниця між ціною купівлі-про-дажу фірми і вартістю її чистих активів відбивалася в балансі як £оос1\уі11. У ній автоматично враховувалася вартість усіх НМА, не врахованих на балансі. Однак з ростом економіки заснованої на! знаннях, така практика перестала бути адекватною дійсності. Згідно опублікованим ще у 1994 р. даним Комісії з бухгалтерсь­ких стандартів Ііпііесі Кіпріот (ІЖ) суми, виплачувані за §оос1- | тії, зросли з 1% у 1976 р. до 44% у 1986 р. У 1996 р., тобто ще че­рез 10 років, стало зрозуміло, що відносити зазначену різницю на §оо<і\уШ немає сенсу, тому що вона складає близько 90% від суми угод. Відповідно змінилася і практика обліку. Усе більша частина одержуваної суми відноситься на активи, що індентифікуються, 142

7. Нематеріальні активи підприємства і методи їхньої оцінки

насамперед на ІВ. Істотні зміни в стандартах обліку НМА відбу­лися в 1999 р. [33].

Сучасні концепції ІК, представлені в основному авторами з Північної Європи, Австралії і СІЛА, йдуть набагато далі, вима­гаючи ще більш радикальних змін у принципах оцінки й обліку НМА. Автори наводять багато прикладів разючої розбіжності між розрахунковими показниками ринкової вартості і реальною ціною угод у сфері бізнесу заснованого на знаннях. Яскравий і переконливий приклад - поглинання фірми Ьоіиз фірмою ІВМ за 3,5 млрд. доларів при балансовій вартості 226 млн. доларів і падаючій прибутковості [52]. Найістотнішим у цих вимогах є те, що при оцінці бізнесу, заснованого на знаннях, обов'язково по­винен враховуватися людський капітал, що входить до складу ІК. Цілком очевидно, що при поглинанні Ьоіиз покупцями були враховані видатні якості менеджменту і програмістів даної ком­панії. Однак звідси не випливає, що їх треба враховувати в складі НМА і відбивати на балансі. Це суперечить не тільки кон­кретним нормам, а й фундаментальним принципам бухгалтерсь­кого обліку.