Імперативні та диспозитивні

Рекомендаційні (факультативні) норми - це норми, приписи яких фіксують моделі доцільної поведінки, що є бажаними, а не юридично обов'язковими. Тому приписам рекомендаційних норм притаманний не облігаторний, а факультативний характер.

V. Класифікація норм права Євросоюзу відповідно до змісту їх приписів та властивостей їх регулятивних функцій

Дві загальні категорії: матеріальні правові та процесуальні правові.

Матеріальні правові норми є основою договірного та інституційного механізмів європейської інтеграції. процесуальні норми - юридико-технічним засобом приведення їх у дію.

VI. Класифікація норм щодо організаційно-цільової спрямованості та особливостей їх регулюючого впливу

а) норми-принципи; б) норми-програми; в) норми-плани; г) оперативні норми.

Норми-принципи встановлюють загальний правовий режим досліджуваного типу європейської інтеграції та її організаційно-правові основи.

Норми-програми визначають напрям розвитку та цілі процесів інтеграції, здійснюваної в рамках Євросоюзу

Норми-плани спрямовані на реалізацію програмних норм у ході здійснення європейської інтеграції. Оперативні норми забезпечують безпосереднє виконання запрограмованих та запланованих інтеграційних заходів.

VII. Класифікація норм за методами та способами здійснення їх приписів

Норми прямої дії; норми, які потребують національно-правової імплементації; норми, які вимагають міжнародно-правової імплементації, та норми, які забезпечують імплементацію приписів права Євросоюзу.

31. Поняття та особливості джерел права Європейського Союзу.

Джерелами права Євросоюзу є форми фіксації норм, що регулюють відносини інтеграції в рамках цього об'єднання.Особливсті:

1) особливість, яка асоціюється зі своєрідною юридичною природою і характером джерел правової системи ЄС. Суть цієї своєрідності полягає в тому, що на відміну від джерел національного права, вихідним початком і основою яких є воля й інтереси того чи іншого народу, що проживає в межах юрисдикції національної держави, в основі джерел, як і самого права ЄС, лежить сукупний інтерес європейських народів і узгодженість їх волі.

2) виникнення і розвиток разом з правовою системою на основі принципів традицій 2-х правових сімей - романо-германського і англосаксонського права.

3) дія в незвичайному просторі - на території, що є одночасно територією ЄС і територією європейських держав що до нього входять.

4) особливий, диференційований порядок прийняття і вступу в силу, а також включення їх у норми внутрішнього права держав - членів ЄС.

Джерела права ЄС можуть бути матеріальними та нематеріальними (звичай). Джерела можуть бути кодифікованими та некодифікованими, вони можуть регулювати окремі інститути міжнародного права або не бути предметно обмеженими. Розрізняють універсальні та локальні джерела права ЄС. Однією з причин їхнього своєрідності джерел права до ЄС є спосіб їх правового закріплення. Сформована тут практика спростовує висловлений у вітчизняній правової літературі погляд, що кожна система джерел права має бути закріплена у правовий формі. Правове закріплення джерел права ЄС відрізняється нечіткістю і невизначеністю.

32. Юридична природа джерел первинного права ЄС.

Джерела первинного права Європейського Союзу та їх юридична природа

До "первинного законодавства" Європейського Союзу можуть бути віднесені всі розроблені внаслідок міжурядових дій і ратифіковані національними законодавчими органами відповідно до своїх конституційних процедур документи, якими керується Співтовариство. Первинне законодавство включає в себе такі документи:

· засновницькі договори, якими є Договори про заснування Європейського Співтовариства, Європейського співтовариства вугілля та сталі та Євроатому;

· важливі документи, такі як Єдиний європейський акт, Договір (Маастрихтський) про заснування Європейського Союзу, Бюджетний договір 1975 p., Договір про об'єднання 1965 р., Статут Європейського інвестиційного банку, різноманітні акти та договори про приєднання. У більшості випадків ці документи тягли за собою внесення поправок до основоположних Договорів;

· різноманітні протоколи і схожі додатки до договорів (такі як Соціальний протокол і Протокол про економічне та соціальне зближення до Договору про заснування Європейського Союзу);

· конвенції та інші документи, укладені між державами-членами, деякі важливі акти законодавства Співтовариства, які набули такого вигляду, тому що відображені в них проблеми не відбиті в основоположних договорах, або з причини того, що їх зміст вимагав повної згоди законодавчих органів держав-членів, які мали їх ратифікувати. Наочним прикладом цього виду документів можна назвати Брюссельску конвенцію 1968 р. про взаємне визнання судових рішень.

Дія в часі

Дія всього первинного законодавства Співтовариства, як правило, не обмежується в часі. На цей факт чітко вказується в основних документах. У випадках, коли в акті спеціально не визначається термін його дії, вважається, що він також не обмежений у часі. Та все ж окремі положення можуть зазнати деяких обмежень у часі. (Зокрема це стосується випадків щодо різноманітних актів і договорів про приєднання.) Використання терміна необмежений, на відміну від більш поширеного невизначений, спрямовано на те, щоб підкреслити незмінну природу зобов'язань держав-учасниць.

Єдиним винятком із законодавства, яке має необмежену природу, є Договір про заснування Європейського об'єднання вугілля та сталі, що укладений на 50 років (ст. 97, нині вилучена). Можливо, це було виправдано з огляду на ризиковану й експериментаторську природу цього документа -"першопрохідника". Чи буде поновлений цей договір у найближчому майбутньому, можна лише гадати, хоча продовження 50-річного терміну лише для внесення його положень, які все ще залишаються відповідними до Договору про заснування Європейського Співтовариства, не здається доцільним.

Дія у просторі

Важко вивести загальний принцип щодо цього із засновницьких договорів, враховуючи відмінності в їхніх формулюваннях. Дія Договору про заснування Європейського об'єднання вугілля та сталі обмежується європейською територією держав-членів (ст. 79). Це означає, що неєвропейські території таких країн, як, наприклад, Франція, вилучені зі сфери дії цього договору. Ніколи не було зроблено жодної спроби поширити дію договору на ці неєвропейські території ні прямо (за допомогою поправок до договору), ні за аналогією (за допомогою СЄС). Договір про заснування Євроатому поширює свою дію на "європейські території держав-членів і неєвропейські території, що перебувають під їхньою юрисдикцією". З іншого боку, Договір про заснування Європейського Співтовариства, складено так, що його положення можуть бути застосовані до кожної з держав-членів, які були спеціально згадані (ст. 227). Це означає, що сфера територіального впливу договору визначається за допомогою посилання на конституційний устрій держав-членів, а щодо французьких заморських департаментів, наприклад, право Співтовариства автоматично застосовується як до невід'ємної частини Французької Республіки. Однак такий факт лише свідчить про необхідність у майбутньому розробити спеціальні норми, які стосуватимуться особливих вимог до цих територій.

Ситуація також ускладнюється сукупністю винятків і норм, якими регулюються особливі випадки. Так, певні залежні території держав-членів, такі як Фарсрські острови і суверенні території Великобританії на Кіпрі (UK Sovereign Base areas of Cyprus), не входять до сфери дії договорів. Інші території, такі як острів Мен і острови Ла-Маншу, є об'єктом лише обмеженої кількості положень договору. А Гренландія, Нова Каледонія і Французька Полінезія мають такий же статус, як і країни, шо зв'язані зі Співтовариством згодою про приєднання, а саме Ломейськими угодами з країнами Африки, Карибського басейну та Тихого океану (Lome and A CP agreements). Норми, якими регулюється дія договорів у просторі, є надто заплутаними і потребують якнайшвидшого прояснення і логічного обґрунтування.

33. Регламент в системі джерел вторинного права ЄС.

Регламент є основою вторинного права. Він включає в себе загальну та абстрактну норми і не є адресованим до конкретного адресата, а також зобов'язує до цілісного виконання як країнами-членами та органами Спільнот, так і юридичними та фізичними особами. Регламент несе безпосередній правовий наслідок для тих, до кого воно адресоване. Це означає, що немає необхідності, щоб країни-члени проходили процес включення регламенту в національні законодавства (н/п, через ратифікацію чи трансформацію до національних законів). Безпосередність зобов'язального характеру регламентів слід відрізняти від безпосередності їх застосування, оскільки на практиці частина регламентів вимагає конкретизації через акти національного права. Згідно із загальним принципом, положення регламенту як правового акту зобов'язального характеру мають першість у разі наявності в національному законодавстві норм, які не узгоджуються з регламентом.

Кожен регламент повинен бути обґрунтованим та мати правову підставу. Брак будь-якого з цих елементів, а також відсутність консультацій щодо змісту регламенту (н/п з Європейським Парламентом, Економічно-Соціальним Комітетом), якщо це необхідно, може стати причиною відміни акту Європейським Судом.

Регламенти публікуються в Урядовому Виданні Європейських Спільнот (Journal Officiel des Communautes Europeennes) і набирають чинності у визначений регламентом термін, або на двадцятий день після опублікування. Публікація в аналогічних національних виданнях не є обов'язковою.

Виокремлюють з-поміж регламентів так звані виконавчі регламенти. Вони приймаються Європейською Комісією з метою конкретизації та реалізації регламентів, прийнятих Радою ЄС. Звісно, що виконавчий регламент, прийнятий Комісією, повинен відповідати регламенту, якого він стосується.

34. Директива як джерело вторинного права ЄС.

Другий вид нормативно-правових актів, що видаються інститутами, - директиви. Їх головна відмінність від регламенту полягає в тому, що в директиві, як правило, вказуються цілі і результати, які повинні бути досягнуті застосуванням цього акту, однак національним владі надається право самим визначати, в якій формі або за допомогою яких процедур і механізмів ці цілі можуть бути досягнуті. Директиви, таким чином, пов'язують держава тільки в тому, що стосується досягнення певних результатів та термінів їх досягнення. Детальної регламентації вони містити не повинні. Намітилася було тенденція до деталізації директив не отримала підтримки. У ході підготовки Амстердамського договору 1997 р. була введена нова кваліфікаційна різновид цих актів: 1) рамкові директиви і 2) звичайні директиви. Перші утворюють самостійну групу актів, ієрархічно не підпорядкованих регламенту. Другі можуть містити більш детальну регламентацію, особливо якщо вони приймаються на основі та на виконання регламенту. У цьому випадку має місце ієрархічна підпорядкованість.

Однією зі сфер, у якій директиви використовуються особливо широко, є здійснення заходів щодо гармонізації національного права. У цьому випадку вказується, які саме цілі та результати повинні бути досягнуті, з тим щоб усунути зіткнення (колізію) норм національного права різних держав-членів у тій чи іншій галузі. Однак при цьому не вказується, яким чином ця мета повинна бути досягнута національною владою.

Директиви можуть бути адресовані як усім державам - членам Спілки, у цьому випадку вони обов'язково публікуються в Офіційному віснику ЄС, так і окремим державам - членам Спілки. У цьому випадку достатня їх нотифікація. Директиви вступають в силу з дати їх опублікування або нотифікації, а не з моменту закінчення терміну, встановленого для їх здійснення. Це особливо важливо мати на увазі у зв'язку зі стислістю термінів

позовної давності за позовами про анулювання.

Концепція прямої дії директив ЄС у вертикальній та горизонтальній площинах. Концепція опосередкованої (непрямої дії) директив ЄС.

Під час своєї правотворчої практики Суд ЄС допустив у певних випадках можливість прямої дії директив, хоч і в обмежений спосіб. Зокрема, Суд ЄС наголосив на можливості «вертикальної прямої дії» директив, коли суб’єктами правовідносин є індивід та держава-член. Це виразилось у справі, що розглядалась Судом ЄС, у якій він визнав право громадян ЄС посилатися на положення директив та використовувати їх як засіб захисту у національних судах держав-членів. В деякій мірі Суд ЄС відкоригував та уточнив можливість прямої дії директив у іншій справі, яка розглядалась пізніше. Він зазначив, що директива може мати пряму дію лише тоді, коли закінчився крайній строк, який передбачений щодо її виконання. Якщо держава-член, не використала засоби імплементації, що вимагалися директивою у зазначені строки, і тим самим не імплементувала директиву, вона все одно має виконувати усі зобов’язання, що містяться у ній.

Щодо можливості прямої дії директив у «горизонтальній площині», то тут Суд ЄС, розглядаючи чергову справу, прийшов до висновку, що положення директиви не може бути спрямоване на фізичну особу та не може безпосередньо використовуватись проти фізичної особи. Це означає, що ЄС не має повноважень накладати зобов'язання на приватних осіб за допомогою директив, таке повноваження знаходиться поза його компетенцією. Таким чином було чітко задекларовано неможливість «горизонтальної прямої дії» директив.

Суд ЄС також сформував концепцію опосередкованої (непрямої дії) директив. Суть полягає в тому, що норми права ЄС, навіть якщо вони не мають прямої дії, повинні враховуватися національними судами при тлумаченні національного законодавства. При цьому, застосовуючи національне право, завданням національного суду є тлумачення і використання законодавства, прийнятого для виконання директиви у відповідності до вимог права ЄС, не виходячи за рамки свободи дій згідно національного законодавства. Застосовуючи національне право, яке прийняте раніше або пізніше від директив, національний суд зобов’язаний тлумачити його у якомога більшій відповідності до даних директив.

35. Особливості рішення як джерела вторинного права ЄС.

Рішення є обов'язковими в усіх своїх елементах для тих, кому вони адресовані. Тому вони являють собою індивідуальні норми, адресатами яких можуть бути як держави-члени, так і приватні особи. З огляду на те, що сфера їхньої дії не має загального характеру, вони, по суті, є більше адміністративними, ніж нормотворчими документами. Рішення можуть як покладати обов'язки на тих, кому вони адресовані, так і наділяти їх правами.

Оскільки рішення цілком обов'язкові, вони мають пряму дію. Щодо вигляду, який повинні мати рішення, не встановлено ніяких вимог, тому іноді можуть виникнути сумніви, чи є документ, який розглядається, рішенням, чи ні. Однак задля справедливості слід згадати, що в більшості випадків інституції чітко визначають категорію документа, у тому числі рішень.

Рішення повинні бути повідомлені адресатам і набирають чинності з моменту такого повідомлення. Між адміністративними і квазісудовими рішеннями існує значна відмінність. Перші є актами, які мають виключно виконавчий характер і приймаються в контексті політичних принципів Співтовариства. Такими, наприклад, є рішення про розподіл грошових коштів для цілей різних структурних фондів, а також рішення, які стосуються всієї величезної адміністративної структури Співтовариства, наприклад, про призначення і підвищення службовців. А квазісудові рішення приймаються Комісією після проведення відповідного розгляду, наприклад, різноманітні рішення в контексті конкурентної політики.

36. Прецедентне право Європейського Союзу.

До групи джерел прецедентного права належать рішення Суду ЄС, які носять прецедентний характер. Особливість джерел прецедентного права Євросоюзу розкривається у тому, що установчі договори прямо не уповноважують Суд ЄС встановлювати нові норми права, а покладають на нього завдання збереження одноманітності права Європейських співтовариств при тлумаченні і застосуванні цих договорів. Водночас, діючи на підставі повноважень, наданих установчими договорами, Суд ЄС розробив доктрину прецеденту як інструмента формування норм права Євросоюзу, що використовується ним для заповнення прогалин у праві Євросоюзу і de facto є обов’язковим для застосування іншими інститутами та судами держав-членів. Система доктрини прецеденту включає концепції „acte clair” і „delegation sectorale des fonctions judiciaires”. „Acte clair” дозволяє розв’язати питання, в якому випадку можна говорити про прецедент як про джерело права ЄС, що підлягає безпосередньому застосуванню та володіє верховенством і прямою дією на території держав-членів. Концепція „часткового перерозподілу судових функцій” між Судом ЄС і судами держав-членів визначає, яким чином використовується прецедент як джерело права Євросоюзу судами держав-членів при визначальній, контролюючій і нормоутворюючій ролі Суду ЄС і загальній правозастосовчій ролі національних судів.

37. Міжнародний договір як джерело права ЄС.

В одному з найважливіших міжнародно-правових Документів сучасності — Статуті ООН — особливо вирізняється міжнародний договір як джерело міжнародного права.

Проте в науці міжнародного права склалося дві точки зору на місце договорів у системі джерел міжнародного права: 1) визнання пріоритетним джерелом договору; 2) визнання пріоритетним джерелом звичаю.

Прихильники превалюючої ролі міжнародного договору як джерела сучасного міжнародного права виводять його першорядність із таких висновків:

1. Міжнародний договір є чітко висловленою згодою держав, зручним засобом формулювання норм, взаємних прав і зобов'язань. Наявність як самого міжнародного договору, так і його норм і, що не менш важливо, їх зміст досить легко встановити.

2. Міжнародний договір дає змогу оперативно врегулювати міжнародні проблеми, що виникли.

3. Форма викладу норм міжнародного договору дає можливість здійснювати чіткий контроль за його виконанням

4. Лише через міжнародний договір можна програмувати міжнародні відносини, викликати до життя нові відносини або сприяти їх виникненню.

5. Процедура укладення міжнародного договору порівняно проста.

6. Норми міжнародного договору не ведуть до суперечливого тлумачення або специфічного, особливого розуміння.

7. Механізм реалізації міжнародних договорів ефективніший за механізм реалізації міжнародного звичаю або іншого джерела міжнародного права.

8. Міжнародний договір можна використовувати для регулювання будь-якої сфери міждержавних відносин.

Наголошуючи на перевагах міжнародного договору як джерела міжнародного права, не слід забувати й про його недоліки. Більшість договорів є результатом компромісу, якого вдалося досягти в результаті переговорів. Але часто це досягається за рахунок чіткості, ясності формулювання. Значна більшість принципів та універсальних норм міжнародного права навіть у найавторитетніших міжнародних угодах формулюється дещо звужено (на відміну від того, як вони функціонують століттями у звичаєвому міжнародному праві). Багато таких угод за кількістю її сторін часто поступаються відповідним міжнародним звичаям, які визнають сучасні суб'єкти міжнародного права. Надто оптимістичними є твердження про можливість оперативною врегулювання міжнародних відносин тільки завдяки міжнародному договору. Практика свідчить, що для підготовки і переговорів з метою укладення деяких багатосторонніх договорів були потрібні роки й десятиріччя. Особливо це є характерним для відносин роззброєння, контролю над озброєнням, заборони зброї масового знищення тощо.

38. Міжнародні договори ЄС з третіми країнами та їх місце в системі джерел права.

Право Євросоюзу розрізняє угоди, укладені Співтовариством або державами-членами з третіми країнами, та угоди, укладені з третіми країнами однією або кількома державами-членами. Зокрема, ДФСЄ визначає правовий статус тільки міжнародних угод, укладених ЄС та державами-членами. Щодо угод, укладених державами-членами з третіми країнами, право Євросоюзу торкається тільки тих з них, які були укладені державами-членами до набуття чинності Договором про заснування ЄС або до їхнього вступу до співтовариства. У цьому зв'язку слід зауважити, що зазначені зобов'язання за ДФЄС не треба тлумачити як такі, що вимагають від держав-членів скасування угод з третіми країнами. Більш того, можна вважати, що ДФЄС надає державам-членам необхідні засоби для дотримання зобов'язань по угодах, укладених ними до вступу до Євросоюзу, навіть якщо ці зобов'язання суперечать положенням права ЄС. У межах своєї договірної компетенції ЄС укладає як двосторонні, так і багатосторонні угоди з третіми країнами, більшість угод, які укладає ЄС, вважаються двосторонніми, оскільки протилежною стороною угоди виступає країна, щодо багатосторонніх угод за участю ЄС, то більшість стосується торгівлі та пов'язаних з нею питань. Правоздатність Союзу щодо укладання міжнародних угод визначена у ДФЄС у ньому закріплено, що "Союз може укладати угоди з однією або більше третіми країнами чи міжнародними організаціями, коли це передбачають Договори, а також у тих випадках, коли укладання угоди або є необхідним для досягнення в рамках політики Союзу однієї із цілей, зазначених у Договорах, або передбачено в юридично обов'язковому акті Союзу чи здатне впливати на спільні правила або змінювати їх дію. У договорі також закріплено, що при виконанні міжнародних угод між державами-членами та третіми країнами необхідно враховувати переваги, надані державам-членам ДЄЄС. Укладаються міжнародні договори між ЄС і третіми країнами та міжнародними організаціями у сфері економічного, фінансового і технічного співробітництва. Вони можуть передбачати надання фінансової допомоги третім країнам. Проте це не перешкоджає державам-членам вести переговори в рамках міжнародних інстанцій і укладати міжнародні угоди у цій сфері. Також ЄС може укладати договори про асоціацію з третіми краінами, в ДФЄС передбачено: Союз може укладати з однією чи більше третіми країнами або міжнародними організаціями угоди про створення асоціації, які передбачають взаємні права і обов'язки, спільні дії і особливі процедури (основна відмінність - в рамках цього виду договору створ. відповідні органи, здатні забезпечити ухвалення асоційованими країнами та Євросоюзом спільних рішень і тим самим ефективно керувати асоціацією та такий договір повинен сприяти участі третіх країн чи міжнародних організацій у системі співтовариства. Такого роду договори підписуються Співтовариствами з питань, що цілком відноситься до їхньої сфери відання.
Пропозиції про укладення таких договорів вносяться Комісією на розгляд Ради, остання виносить рішення про відкриття переговорів кваліфікованою більшістю голосів. Шляхом інкорпорації у право Євросоюзу включаються положення угод, укладених ЄС з третіми країнами. Це знайшло своє підтвердження у одному з рішень Суду ЄС вони мають рівну силу та правову важливість пр.\орівняно з іншими договорами ЄС.

39. Загальні принципи права як джерела права ЄС

Незалежність європейського права - країни-члени, утворивши Спільноти, обмежили свою правотворчу діяльність і в результаті дозволили утворити правовий порядок, незалежний від національної та міжнародної правових систем.

Примат над національним правом - першість права Спільнот є наслідком зобов'язального характеру нормативних актів вторинного права і знаходить підтвердження в практиці Європейського Суду.

Безпосередність застосування - нормативні правові акти Спільнот є нормою прямої дії в країнах-членах без необхідності їх ратифікації чи інкорпорації з національним правом.

Принцип Субсидіарності - будь-які дії Спільноти не можуть провадитися далі того, що є необхідним для досягнення цілей цього Договору

Принцип відповідальності ЄС за шкоду, спричинену діями або рішеннями його органів або посадових осіб;

Принцип "пропорційності": дії та рішення Європейського Союзу повинні бути своєчасними й необхідними, спрямованими на досягнення мети Союзу, а спричинені цими діями або рішеннями негативні наслідки не можуть виходити за межі рівня, необхідного для досягнення поставленої мети;

Принцип "non bis in idem" (правило, що забороняє подвійне покарання за одне порушення): при прийнятті органами ЄС будь-якого рішення про застосування санкціій слід ураховувати всі прийняті раніше з цього питання рішення національних органів про накладення санкцій;

Загальні права та свободи людини.

Рівність - забороняє нерівне ставлення до ситуацій, які можуть бути порівняні, або рівне ставлення до нерівних ситуацій, якщо таке розрізнене ставлення не може бути виправдано об'єктивними причинами

Солідарність - встановлює, що оскільки держави-члени користуються перевагами членства, вони також повинні дотримуватися його правил.

Правова визначеність - зобов'язання державних владних органів забезпечити легкість з'ясування права тими, до кого воно застосовується, і набуття останніми можливості у разі необхідності скористатися правом, так само, як і способом, за допомогою якого воно буде підлягати застосуванню і тлумаченню

Принцип "наданих прав"- це правило не допускає, щоб законодавство Співтовариства набирало чинності до дати свого опублікування.

Законні очікування - спрямований на те, щоб у випадках, коли фізична особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.

Пропорційність - вимагає від державних органів влади дотримуватися належним чином пропорційності між цілями, які мають бути досягнені, і засобами, які ці органи мають у своєму розпорядженні для досягнення цих цілей.

40. Загальна характеристика інституційного механізму ЄС

Механізм Європейського Союзу є ОРГАНІЗАЦІЙНИМ - це система інститутів і інших органів, за допомогою яких дана організація здійснює свою компетенцію.

Отже, структуру організаційного механізму можна охарактеризувати як дворівневу. Перший (базовий) рівень становить інституційний механізм (система п'яти інститутів), для другого (інші органи) характерне різноманіття організаційно-правових форм і загальних умов діяльності..

Керівні органи, наділені, як правило, владними повноваженнями, іменуються в праве Європейського Союзу інститутами. Саме на інститути покладене здійснення завдань Європейських співтовариств і Союзу в цілому, саме в особі своїх інститутів Європейський Союз реалізує ті суверенні права, які були делеговані йому країнами-членами.

Інститутів у Європейських співтовариств спочатку було чотири, нині їх п'ять: Європейський парламент, Рада, Комісія, Суд і Рахункова палата (параграф 1 ст. 4 ДЄС).

Інститути утворюють центр, ядро організаційного механізму кожного Європейського співтовариства і Європейського Союзу в цілому. Інші його елементи, набагато більше численні, позначаються в праві Європейського Союзу терміном "орган". Причому зазначене поняття розглядається як самостійне, у результаті чого в статтях установчих договорів і нормативних актах нерідко можна зустріти вираження "інститути й органи". [17]

Наділі, звичайно, кожний інститут одночасно виступає як орган Співтовариств і Союзу. Але зворотне вже не буде вірним: інститутів як керівних органів п'ять, кількість же "просто" органів у залежності от способу підрахунку можна виміряти десятками або навіть сотнями (якщо враховувати різного роду допоміжні комітети консультативного характеру).

Поняття, структура та особливості інституційного механізму ЄС.

Інституційна система - найважливіша складова частина механізму ЄС. Згідно з установчими договорами Європейського Союзу для виконання покладеної на нього місії ЄС повинен володіти необхідними інститутами і ресурсами.

Під інституційним механізмом розуміють сукупність керівних органів ЄС, наділених особливим статусом і повноваженнями.

Муравйов: інституційний механізм Євросоюзу являє собою систему органів Євросоюзу, а також актів, які ці органи ухвалюють.

Він покликаний реалізувати цінності Євросоюзу, здійснювати його цілі, слугувати його інтересам, а також інтересам його громадян і держав-членів, забезпечувати послідовність, ефективність і наступність його політики і дій (ст. 13 ДЄС).

Інституційний механізм Євросоюзу має складну конструкцію, яка відображає поступовий характер розвитку європейської інтеграції.

Основу його організаційної структури складають інститути: Європейський парламент, Європейська рада, Рада, Комісія, Суд, Європейський центральний банк, Рахункова палата. Їх повноваження визначені в установчих договорах та актах про внесення змін і поправок до них.

Стаття 13.2 ДЄС закріплює положення, в якому зазначено, що кожен інститут діє в межах повноважень, наданих йому у Договорах відповідно до передбачених процедур, умов і цілей. Одна з важливих правових характеристик інституту полягає в його виключному праві приймати юридично обов'язкові рішення.

Інституційна система в широкому сенсі охоплює також і інші органи. Тобто, крім інститутів, у системі інституційного механізму Євросоюзу задіяна велика кількість допоміжних органів і установ. Певні адміністративні, контрольні, допоміжні, консультативні та інші функції здійснюють спеціально створені для цих цілей органи та організації. Статус найбільш важливих з них закріплений в установчих актах.

З-поміж них найбільш впливовими є Економічний і соціальний комітет та Комітет регіонів.

На постійній основі функціонують інші органи і установи ЄС.

Органи Союзу Сприяють роботі інститутів ЄС. їхня діяльність має допоміжний характер. Вони виконують переважно консультативні функції.

Установи Євросоюзу Є юридичними особами. їх статус передбачає наявність елементів автономії.

41. Класифікація інститутів Європейського Союзу.

Інституційний механізм Євросоюзу має складну конструкцію, яка відображає поступовий характер розвитку європейської інтеграції.

Основу його організаційної структури складають такі інститути: Європейський парламент, Європейська рада, Рада, Комісія, Суд, Європейський центральний банк, Рахункова палата.

Їх повноваження визначені в установчих договорах та актах про внесення змін і поправок до них.

Стаття 13.2 ДЄС закріплює положення, в якому зазначено, що кожен інститут діє в межах повноважень, наданих йому у Договорах відповідно до передбачених процедур, умов і цілей.

Інститути ЄС можна поділити на: Інститути, які представляють наднаціональний рівень, Інститути, які за своєю природою тяжіють до захисту національних інтересів

Формування Комісії починається з визначення кваліфікованою більшістю Європейської ради особи для призначення на посаду голови Комісії. Таке призначення затверджується Європарламентом і має враховувати результати виборів до цього інституту, тобто на вибір кандидатури на голову Комісії впливає розстановка сил в Європарламенті. Потім Рада за погодженням з головою Комісії затверджує інших комісарів з кандидатів, запропонованих державами-членами. Європейський парламент схвалює таке призначення членів Комісії як колективного органу. Після цього голова і члени Комісії остаточно призначаються Європейською радою кваліфікованою більшістю голосів.

Згідно з Лісабонським договором, Президента Європейської Комісії обирає Європейський Парламент за поданням Ради ЄС, а члени Комісії обираються шляхом голосування у Раді за принципом кваліфікованої більшості. Щодо кількості єврокомісарів– згідно з новим договором від 1 листопада 2014 р. кількість єврокомісарів відповідатиме двом третинам кількості країн ЄС. Європейська рада одноголосно може змінювати такий кількісний склад Комісії.

Структура ЄК

Внутрішня організація Комісії як виконавчого органу представляє собою ієрархічну систему на засадах єдиноначальності, що має значні подібності зі структурою національнихурядів.
Керує роботою Комісії Голова, якому допомагають його заступники. Наступний рівень утворюють комісари, відповідальні за окремі сфери управління. Комісари, а в ряді випадків безпосередньо Голова та його заступники направляють роботу генеральних директоратів, які створені за галузевою ознакою і які за своїми завданнями і статусу схожі на урядові міністерства та відомства:
Генеральний директорат поділяються на директорати, а директорат - на відділи. Заступниками членів Комісії є генеральні директори відповідних галузевих генеральних директоратів.
Членам Комісії в їх діяльності допомагають помічники членів Комісії. Кожен член Комісії має свій особистий персонал - Кабінет, що складається з помічників. Зв'язок між комісаром і його генеральним директором носить, таким чином, двосторонній характер.
Крім генеральних директоратів в структурі Комісії існують і інші департаменти, в тому числі і юридична служба. Посадові особи та іншої персонал департаментів Комісії за своїм правовим статусом є міжнародними чиновниками.
Діяльність Комісії та її департаментів забезпечується Генеральним секретаріатом.
Голова - відповідальний пост, висуваючи високі вимоги до професійних та особистих якостей займає його особи.
Останнім часом спостерігається поступове розширення юридичних повноважень та фактичного впливу Голови на роботу Комісії та інших органів Союзу в цілому. Голова одноосібно визначає внутрішню організацію Комісії, розподіляє і перерозподіляє посадові обов'язки між її членами. Комісія має право також засновувати «особливі структури, відповідальні за виконання спеціальних завдань» (ст. 20 ВР). Прикладом такої «структури» служить Європейське відомство по боротьбі з фінансовими махінаціями,
Особливе місце серед підрозділів Комісії займає її Генеральний секретаріат. Як і в інших інститутах Союзу, Генеральний секретаріат є допоміжним органом Комісії в цілому.

47. Основні функції та повноваження ЄК

Основними функціями Комісії є наступні:

1) виняткове право на законодавчу ініціативу;

2) керівництво та втілення політики Співтовариства;

3) подання проекту річного бюджету ЄС і нагляд за його виконанням;

4) представлення Європейського Союзу на міжнародній арені;

5) нагляд за дотриманням первинного і вторинного права ЄС;

6) прерогатива вказувати шляхи та перспективи розвитку Співтовариства.

Основні повноваження Комісії закріплені в ст. 17 ДЄС.
З деякою часткою умовності їх можна звести до п'яти груп.
По-перше, забезпечення дотримання та введення в життя положень установчих договорів і здійснення ініціатив, що вживаються в цих цілях.
По-друге, контроль за дотриманням права ЄС, участь у правотворчій діяльності.
По-третє, здійснення функцій керівництва, координації та управління у сфері внутрішньої політики.
По-четверте, повноваження у фінансово-бюджетній сфері.
По-п'яте, компетенція у сфері зовнішніх зносин.

Компетенція у сфері міжнародних відносин.

У своїх діях на міжнародній арені Союз керується принципами, які надихнули на його створення, розвиток та розширення та які він має намір поширювати у світі, а саме такими: демократія, верховенство права, універсальність та неподільність прав людини та основоположних свобод, повага до людської гідності, принципи рівності та солідарності, а також дотримання принципів Статуту ООН та міжнародного права.

Союз прагне розвивати відносини та встановлювати партнерство з третіми країнами та міжнародними, регіональними або світовими організаціями, що поділяють принципи, зазначені в абзаці першому. Він сприяє пошукові багатосторонніх рішень спільних проблем, зокрема в рамках Організації Об’єднаних Націй.

1. Союз та держави-члени з метою підтримки взаємодоповнюваності та ефективності їхньої діяльності координують свої політики співробітництва з питань розвитку та проводять консультації між собою щодо своїх програм допомоги, зокрема в міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях. Вони можуть провадити спільні дії. У разі потреби держави-члени сприяють виконанню програм допомоги Союзу.

2. Комісія може висунути будь-яку конструктивну ініціативу з метою підтримки координації, зазначеній в частині 1.

Союз здійснює економічні, фінансові та технічні заходи співробітництва, включаючи допомогу, зокрема фінансову, з третіми країнами, окрім країн, що розвиваються. Якщо ситуація в третій країні вимагає невідкладної фінансової допомоги з боку Союзу, Рада ухвалює необхідні рішення за пропозицією Комісії.

Комісія може висувати будь-які конструктивні ініціативи для підтримки координації дій Союзу та таких же дій держав-членів з метою посилення ефективності та взаємодоповнюваності заходів з гуманітарної допомоги на національному рівні та на рівні Союзу.

Участь Комісії ЄС у законодавчих процедурах та у бюджетному процесі ЄС.

Європейська Комісія створена для незалежного представництва інтересів ЄС як єдиного цілого. Вона звітує перед Європейським Парламентом.

Одним з найбільш важливих повноважень Єврокомісії у сфері нормотворчості є її право законодавчої ініціативи. Пріоритетність і значущість цього права особливо підкреслюється установчими договорами у старій редакції та повністю підтверджується Лісабонським договором. Хоча сьогодні в законотворчому процесі Комісії належить далеко не головна роль, проте саме вона дає поштовх процесу розробки тієї чи іншої норми права, ініціює законотворчість в Євросоюзі.

Місце Комісії Європейського Союзу в законодавчому процесі не обмежується лише правом законодавчої ініціативи; вона бере активну участь у подальшому процесі розгляду проекту нормативного акта, може здійснювати вплив на його зміст шляхом перегляду своєї вже висунутої пропозиції на стадії її обговорення, а також відповідає за належне виконання прийнятого нормативного акта. Можливість ініціативи Комісії нині обмежується здебільшого лише у сфері спільної зовнішньої політики і політики безпеки та спільної оборонної політики, де вона поділяє це право з державами-членами ЄС і Верховним представником Союзу з питань іноземних справ і політики безпеки, який є одночасно заступником Голови Комісії.

Комісія також бере участь в управлінні фінансами Співтовариства. Передусім вона відіграє провідну роль у підготовці бюджету Співтовариства. Згідно зі ст. 203(2) ДЗЄС Комісія несе відповідальність за розробку попереднього проекту бюджету, який потім передає до Ради. Під час наступної процедури, що включає участь Ради і Європейського Парламенту, Комісія регулярно надає консультації, виконуючи роль "добросовісного (сумлінного) агента".

Після затвердження бюджету Комісія виконує його під свою відповідальність і в межах виділених асигнувань (ст. 205 ДЗЄС). Окрім цього, вона має надавати Раді і Європейському Парламенту щорічний звіт про виконання бюджету в попередньому фінансовому році (ст. 205а ДЗЄС). Комісія також розпоряджається структурними фондами Співтовариства.

48. Рада Європейського Союзу в системі інститутів ЄС.

Рада-невід'ємна складова частина інституційної системи Європейського Союзу. ЇЇ статус і повноваження визначені безпосередньо в установчих договорах. Це, перш за все, Договір про створення Європейського Співтовариства (ст. 202-210) і Договір про Європейський Союз, змінені і доповнені Амстердамським і Ніццьким договорами, особливо в тому, що стосується повноважень, здійснюваних Радою в рамках другої і третин опор Союзу, Договір про функціонування ЄС.

Рада - це провідний інститут ЄС, який покликаний забезпечити узгодження національних інтересів держав-членів з виконанням завдань і цілей, що стоять перед інтеграційними об'єднаннями.

Відповідно, Рада, будучи інститутом Співтовариств і Союзу при прийнятті рішень не може не враховувати вищі національні інтереси держав-членів. Статус Ради, з одного боку як органу Союзу, а з іншого - як адвоката національних інтересів держав-членів, знаходить своє відображення і в порядку його формування, і в порядку його функціонування

+++ Договори Стаття 16 ДОГОВІР ПРО ЄС

1. Рада спільно з Європейським Парламентом виконує законодавчу та бюджетну функції. Вона здійснює функцію з розробки політики та координаційну функцію, як встановлено Договорами.

Стаття 243 Договір про функціонування ЄС.

Рада визначає заробітні платні, утримання та пенсії Голови Європейської Ради, Голови Комісії, Верховного представника Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки, членів Комісії та Голів, членів та секретарів Суду Європейського Союзу та Генерального секретаря Ради. Рада також визначає будь-які виплати, що мають робитися замість винагороди.

Рада Європейського Союзу є головною інституцією, що ухвалює рішення Європейського Співтовариства. З одного боку, Рада ЄС діє як орган Співтовариства, з іншого – є своєрідним форумом, у рамках якого країни-члени Європейського Союзу мають можливість озвучити свої національні інтереси. Рада схвалює законодавство Союзу, укладає міжнародні угоди, відповідає за координацію спільної економічної політики держав-членів.Рада Європейського Союзу знаходиться в Брюсселі. У квітні, червні, жовтні відбуваються зустрічі Ради в Люксембурзі. Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого процесу в ЄС і політичних рушіїв того чи іншого особливого питання.

Порядок формування та функціонування Ради Європейського Союзу.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ:

До складу Ради входять повноважні представники урядів держав-членів (за загальним правилом на рівні міністрів), що можуть брати зобов’язання та голосувати від імені уряду держави-члена, яку представляє. Різноманіття функцій Ради і різноманітність розв'язуваних ним проблем і питань викликають необхідність скликання Ради на рівні найбільш компетентних в тій чи іншій області міністрів. Найбільш загальними питаннями і питаннями політичного характеру займається Рада, що скликається в складі Міністрів закордонних справ або Міністрів, які спеціально відають європейськими справами. Однак у тих випадках, коли вирішуються економічні питання, така Рада збирається переважно на рівні Міністрів економіки, при вирішенні фінансових питань - на рівні Міністрів фінансів або тих і інших разом (Екофін). При вирішенні питань охорони здоров'я це будуть переважно Міністри охорони здоров'я. Якщо мова йде про проблеми національної освіти, це мають бути міністри, які відають питаннями освіти тощо.

Посаду президента Ради Європейського Союзу держави-члени обіймають по черзі упродовж шести місяців. В цей період певний міністр країни, яка головує, організовує роботу і встановлює порядок денний. Раду міністрів закордонних справ очолює Верховний представник. Над підготуванням рішень Ради працюють близько 250 робочих груп і комітетів; вони виконують технічну роботу і передають документи в Комітет постійних представників, який здійснює політичну підготовку рішень. Організаційну роботу виконує генеральний секретаріат на чолі з генеральним секретарем Ради.