Норма повинна бути безумовною

Цей критерій означає, що суб'єктивне право, яке надається тією чи іншою нормою, не може залежати від суб'єктивістських тлумачень будь-яких офіційних органів. Під офіційними органами розуміються не тільки інституції Співтовариства як такі, а й органи влади держав-членів.

Не можуть бути зроблені будь-які застереження, що узалежнюють імплементацію норм від подальших заходів, яких вживають владні органи

Спочатку Суд виніс рішення, що подальші заходи — це національне законотворення. Однак згодом стало очевидним, що такий підхід є надто обмеженим. Тепер загальноприйнятим є таке формулювання: норма Співтовариства повинна бути незалежною від будь-яких заходів, які вживаються національними владними органами або владними органами Співтовариства (як стосовно законодавства, так і інших). Хоча Суд ЄС іноді схиляється до уподібнення цієї умови до вимоги про "безумовну" норму (втому значенні, яке описувалося вище), частіше він ставиться до неї як до спеціальної додаткової умови. Характерним прикладом цього є рішення у справі Capolongo. Цікавим положенням, яке розглядалося в цьому ж плані, була ст. 13(2) ДЗЄС, яка вказує на те, що збори, які дублюють мито, мають бути усунені до кінця перехідного періоду. Суд Європейських Співтовариств наділив це положення прямою дією. Воно стосується заборони, про яку з боку держав-членів не було зроблено застережень у такому розумінні: ця заборона може бути впроваджена тільки за допомогою національного правового документа у позитивному формулюванні або через втручання інституції Співтовариства.

26. Принцип верховенства (примату) норм права Європейського Союзу.

Верховенство права ЄС стосовно права держав-членів. Суть даного принципу полягає в наділенні норм права ЄС переважною юридичною чинністю стосовно норм національного права держав-членів. У випадку колізії норми національного права і права ЄС переважну силу має остання. Саме вона і підлягає застосуванню національними органами влади і судами. Верховенство стосується не тільки законів, прийнятих до запровад­ження в дію положення ЄС, але й більш пізнього законодав­ства.

Виявлено, що верховенство права ЄС тягне за собою обов'язки для різних національних органів щодо вчинення ними певних дій. Насамперед, унеможливлюється прийняття органами законодавчої влади законів, які не узгоджуються з нормами права ЄС та не відповідають їм.У свою чергу, на національні судові органи, по суті, покладається обов’язокскасування тих чи інших норм національного права, що вступають у «конфлікт» з правом ЄС. Слід зазначити, що верховенство норм права ЄС ні в якому разі не означає автоматичної відміни національних норм держав-членів ЄС. В даному випадку мова іде про їх незастосування, а не скасування.

Принцип верховенства права ЄС передбачає його поширення на всі джерела права ЄС, а також підпорядкування йому будь-яких видів актів національного права. Не менш важливі і тимчасові умови його дії. Принцип верховенства права ЄС поширюється на всі акти права ЄС незалежно від часу їхнього прийняття. Це особливо важливо для нових держав, що вступають до ЄС, які тим самим в силу факту свого приєднання до ЄС визнають верховенство всіх нормативно-правових актів ЄС, у тому числі й тих, котрі були прийняті до їхнього приєднання. У тих державах-членах, де подібне рішення не узгоджувалося з діючими конституційними положеннями, були прийняті спеціальні національні акти конституційного характеру, що підтвердили подібну спрямованість даного принципу.

Особливості процесу реалізації принципу верховенства права ЄС.

Суть даного принципу полягає в наділенні норм права ЄС переважною юридичною чинністю стосовно норм національного права держав-членів. У випадку колізії норми національного права і права ЄС переважну силу має остання. Саме вона і підлягає застосуванню національними органами влади і судами.

Проте, не дивлячись на важливість таких правових актів як установчі договори ЄС, що утворюють першооснову права ЄС, і загальне визнання їхнього пріоритетного значення, слід все ж таки підкреслити, що вони не наділяють автоматично аналогічною властивістю внутрішні акти ЄС, які видаються інститутами ЄС. Норми, що містяться в них, утворюють так зване „вторинне” (похідне) право. Крім того, установчі акти ЄС не містять положень, що прямо вказують на верховенство права ЄС. Визнання і твердження цього верховенства - заслуга Суду ЄС.

У рішеннях Суду ЄС вказується на специфічний і однозначний характер права ЄС, необхідність забезпечення його однакового застосування, без чого неможливе досягнення цілей інтеграції. В підтвердження цієї тези можна послатися на ст. 10 Договору про Європейське Співтовариство, відповідно до якої " держави-члени вживають усіх заходів, окремих чи загаль­них, необхідних для забезпечення виконання зобов'язань, передбачених даним Договором. Подібні заходи мають сприяти розв'я­занню основних завдань Співтовариства". Таким чином, принцип верховенства обумовлений покладеним на всі держави-члени обов'язком забезпечити реалізацію задач і цілей Співтовариства. Це зобов'язання в ще більшій мірі деталізується в другому абзаці даної статті "Слід утримуватись від будь-яких заходів, що можуть проти­діяти досягненню цілей даного Договору".

Принцип верховенства права ЄС передбачає його поширення на всі джерела права ЄС, а також підпорядкування йому будь-яких видів актів національного права. Не менш важливі і тимчасові умови його дії. Принцип верховенства права ЄС поширюється на всі акти права ЄС незалежно від часу їхнього прийняття. Це особливо важливо для нових держав, що вступають до ЄС, які тим самим в силу факту свого приєднання до ЄС визнають верховенство всіх нормативно-правових актів ЄС, у тому числі й тих, котрі були прийняті до їхнього приєднання. У тих державах-членах, де подібне рішення не узгоджувалося з діючими конституційними положеннями, були прийняті спеціальні національні акти конституційного характеру, що підтвердили подібну спрямованість даного принципу.

В результаті правотворчої діяльності Суду ЄС була сформульована загальна концепція верховенства права ЄС стосовно національного права держав-членів. Це верховенство носить глобальний і абсолютний характер. Інакше кажучи, принцип верховенства має на увазі не окремі акти чи види актів, а характеризує відносини права ЄС як системи з національною системою права в цілому кожного з держав-членів.

Конституційно-правовий аспект верховенства права ЄС: право ЄС та національні конституції держав-членів.

У справі 11/70 (Internationale Handclsgesellschaft) колізія виникла між регламентом ЄС та положеннями конституції Німеччини. Позивач оскаржував положення регламенту, що ніби-то порушує принцип про­порційності, закладений у конституції Німеччини, і на цій підставі вимагав його скасування. Звичайно, будь-який закон, що порушує конституцію, є недійсним, оскільки в ієрархії юридичних норм конституція займає вищий щабель і є зако­ном прямої дії. Право ЄС було інкорпоровано у законодавство Німеччини через закон і ратифікаційний акт. У конституції ж не існувало положення, що право ЄС може мати переважну юридичну силу: ст.24 передбачала лише передачу суверенних повноважень міжурядовим інститутам. Отже перед судом (ад­міністративний суд м. Франкфурта) постало питання: якщо існує протиріччя між регламентом і конституцією Німеччини, то чому належить пріоритет? Німецький суддя звернувся за роз'ясненням одночасно до Європейського суду та власного конституційного суду. Європейський суд прийняв з цього приводу дуже жорстку постанову. Правочинність законодавчого акта ЄС не можна оцінювати з точки зору національного законодавства.

"...Право, яке виникло на підставі Договору, не може нехтуватися у суді на основі норм національного законодавст­ва будь-якої природи, законність актів Співтовариства, їхня дія на території будь-якої країни-члена не може ставитися під сумнів на підставі тверджень, що вони обмежують фундамен­тальні права, сформульовані у конституції країни, або прин­ципи конституційного ладу країни".

«…сила права ЄС не може змінюватись залежно від рівня поваги до внутрішнього законодавства у країні, без загрози для досягнення цілей Договору». Навіть не найактивніша сфера технічного законодавства Спів­товариства розроблена ефективніше, ніж найповажніша націо­нальна конституційна норма. У справі Сіменталь суд підтвер­див, що незастосування суперечливих норм національного законодавства є завданням для кожного суду або трибуналу будь-якої країни ЄС. ТОБТО, ПРІОРИТЕТПРАВА ЄС!