Класифікація загальних принципів та їх зміст

Система: Ділиться на загальні і спеціальні принципи.

Загальні поділяються на принципи в широкому і вузькому розумінні, спеціальні – на матеріальні та інституційні. Вертикальна структура системи- це поділ на загальні і спеціальні принципи, горизонтальна- у поділі загальних,спеціальних принципів на підвиди.

Вертикальну структуру принципів права ЄС представляє виокремлення загальних принципів права і спеціальних принципів права. Вони відрізняються між собою в залежності від сфери дії принципів права, за їхньою юридичною значимістю для правової системи і за походженням. Якщо загальні принципи права належать до правової системи в цілому, безвідносно до конкретних предметів її регулювання, і властиві правовим системам усіх держав-членів Союзу, то спеціальні – до правового регулювання в окремих сферах громадського життя, до окремих підрозділів системи права (галузей, інститутів і т.д.). Загальні принципи посідають чільне місце, будучи найважливішими основами європейської інтеграції. Спеціальні принципи права не повинні суперечити загальним принципам права, а у випадках колізії між ними переважну силу мають загальні принципи права. Якщо спеціальні принципи з погляду матеріального джерела є головним чином однорідними – комунітарними, то загальні принципи права за походженням відрізняються різнорідністю. Вони за цим критерієм можуть бути і міжнародними, і національними, і комунітарними. Ці елементи становлять горизонтальну структуру загальних принципів права ЄС.

Варто розрізняти загальні принципи права у вузькому розумінні і в широкому розумінні. Загальні принципи права у вузькому розумінні охоплюють принципи-цінності Союзу. За змістом вони можуть бути поділені на три групи: 1) основні права людини; 2) демократичні принципи; 3) принципи правової держави.

Загальні принципи права в широкому розумінні, крім загальних принципів у вузькому розумінні, включають такі групи принципів: 1) принципи взаємодії з іншими правовими системами (принципи верховенства і прямої дії), а також принципи, що регулюють відносини між Союзом і державами-членами (такими відповідно до Лісабонського договору є принципи рівності держав-членів, поваги національної індивідуальності держав-членів, поваги основних функцій держав, лояльного співробітництва); 2) принципи, що визначають відносини Європейського Союзу з рештою світу (мир, безпека, стійкий розвиток планети, солідарність і взаємна повага народів, вільна і справедлива торгівля, викорінювання бідності і захист прав людини, у тому числі прав дитини, принципи міжнародного права, особливо принципи Статуту ООН – параграф 5 ст. 3 Договору про ЄС); 3) процесуальні принципи (право бути заслуханим, право на захист, що крім права на справедливе слухання, включає право на юридичне представництво, право не свідчити проти самого себе, а також право на конфіденційний обмін інформацією між юристом і його клієнтом (юридичний професійний привілей і т.д.); 4) загальні структурні принципи – принципи організації (наприклад, принцип єдиного членства, принцип єдності керівних інститутів, принцип збереження «acquіs communautaіre», принцип єдиного громадянства, принцип єдності цілей); 5) загальні функціональні принципи (наприклад, принципи пропорційності і субсидіарності, принцип рівності, принцип законності, принцип поваги національної індивідуальності держав-членів, принцип співробітництва між окремими інститутами й іншими органами Союзу).

25. Суть принципу прямої дії права Європейського Союзу.

Доктрина прямої дії права ЄС сформована Судом ЄС у відомому рішенні по справі Van Gend [5, с. 185], де зазначено, що норми установчих договорів ЄС створюють права і обов’язки для сторін установчого договору без необхідності їх національно-правової імплементації. На практиці пряме застосування характеризується тим, що: по-перше, норми права ЄС застосовуються у державах-членах без подальшого схвалення національним законодавством; по-друге, кожна особа може подавати клопотання про застосування права ЄС у її справі [6].

Важливо, що ознака прямої дії норми права ЄС на практиці розкривається у сфері захисту прав людини. Ця сфера дії права ЄС на наш погляд, є найважливішою, оскільки безпосередньо реалізує основні засади, цінності Союзу.

Норми прямої дії спрямовані на реалізацію особами своїх основних прав, Проте навіть за їх відсутності в національній правовій системі, не стане перешкодою щодо втілення загального принципу права ЄС – захисту прав та свобод людини.

В доктрині права ЄС, яка була обґрунтована Судом ЄС, пряма дії означає, що фізичні і юридичні особи держав-чле-нів можуть посилатися на такі норми права ЄС при розгляді справи за їх участі у національних судах (пряма дія, direct effect) [27]. Зокрема, у ст. 288 ДФЄС вказується на те, що регламенти мають пряме застосування в усіх держа-вах-членах Євросоюзу. Завдяки практиці Суду ЄС такими, що закріплюють норми прямої дії визнані також певні положення ДФЄС (ст.ст. 23, 25, 28, 31, 39, 43, 49, 56), деяких директив ЄС, міжна-родних договорів між ЄС і третіми країнами і міжнародними організаціями, постанов органів асо-ціацій, створених Євросоюзом з третіми країнами тощо.

На практиці норми прямої дії після свого ухвалення інститутами європейськихінтеграційних організацій діють на територіях країн-членів у кожному конкретному випадку автоматично, не вимагаючи санкціонування з боку національних властей.

Сфера застосування принципу прямої дії права ЄС.

Пряма дія норм права ЄС - одна з основних рис права ЄС як правової системи. Пряма дія норм права Євросоюзу у національних правопорядках держав-членів означає, що положення права Євросоюзу можуть застосовуватися у національних судах поряд з положеннями внутрішнього права під час розгляду судових справ.
В установчих договорах йдеться тільки про пряму дію регламентів інститутів ЄС. Проте Суд ЄС зробив пряму дію одним із ключових елементів усього правопорядку Євросоюзу. Суд ЄС визначив також критерії щодо норм прямої дії права Євросоюзу. Такі норми повинні містити чіткі та однозначні зобов'язання; бути вичерпними, тобто не вимагати додаткових актів з їх імплементації; не обумовлюватися застереженнями з боку держав. Враховуючи ці критерії, Суд ЄС у подальшому послідовно поширив концепцію прямої дії на деякі інші статті установчих договорів; більшість рішень; директиви, які не були належним чином імплементовані після закінчення встановленого терміну, положення міжнародних договорів, укладених з країнами, що є членами; постанови органів асоціацій.

Норми прямої дії спрямовані на реалізацію особами своїх основних прав. Полягає в тому, що права приватних осіб, встановлені нормами права ЄС, що мають пряму дію, можуть захищатися цими особами шляхом подання позовів до національних судів. Якщо зобов'язання за Договором покладено на національні владні органи, відповідна норма має вертикальну пряму дію, тобто фізичній особі надається можливість посилатись на неї в судовому слуханні проти держави. Проте є й інші норми ДЗЄС, горизонтальна пряма дія яких менш очевидна. Це стосується, наприклад, рішення Суду Європейських Співтовариств, коли стюардеса подала позов до суду проти компанії "Бельгійські авіалінії.

Критерії прямої дії норм права ЄС: чіткість, зрозумілість, безумовність та незалежність від будь яких дій.

норма повинна бути чіткою (така, щоб з неї можна було вивести конкретне недвозначне зобов'язання)