Війна діадохів і утворення елліністичних держав

Завдяки вдалим завоюванням Александру Македонському і тим кругам, які його підтримували, вдалося захопити велику територію і заснувати величезну, небачену досі імперію. До складу «світової» держави Александра входила Македонія, велика частина полісів Балканської і острівної Греції, області колишньої Перської держави, частина Північно-західної Індії. Розуміючи внутрішню неміцність своєї держави, об’єднаної лише силою зброї, Александр намагався рядом соціально-економічних і політичних заходів згуртувати рихлу державу, зробити її життєздатною, надати їй відому міцність. Рання смерть перешкодила великому завойовникові продовжити цю роботу. Почалася дія відцентрових сил, які призвели до розпаду його імперії на державні утворення, які виявилися життєздатнішими.
Процес розпаду світової держави і створення системи нових держав на її розвалинах проходили не мирним шляхом, а у безперервних війнах між найближчими полководцями Александра Македонського (їх називають діадохами), які більше 40 років ділили спадок свого покійного повелителя. У перші роки після смерті Александра ідея єдиної величезної імперії, керованої династією Філіпа — Александра, була досить популярної в кругах македонської армії. Після кончини Александра у Вавилоні були проголошені царями усієї держави його недоумкуватий брат (побічний син Філіпа II) і новонароджений син самого Александра — немовля, оголошене Александром IV. Оскільки обидва царі не були здатні до управління, рада македонських воєначальників обрала регентом-правителем при них досвідченого сподвижника Філіпа II і Александра, представника старої македонської знаті Пердікка (323 р. до н. е.). Інші воєначальники отримали в управління різні частини держави Александра, куди вони відбули зі своїми військами. Вже перші роки правління діадохів в їх нових володіннях показали, що вони не мали наміру зважати на верховенство правителя-регента, а тим більше безсилих царів. Прагнучи подавити сепаратизм у зародку, Пердікка вирішив покарати одного з таких полководців, а саме Птолемея Лага, який зміцнився в Єгипті, і організував проти нього похід. Проте цей похід виявився невдалим, а регент був заколотий своїми ж командирами у власному наметі. У 321 р. до н. е. на нараді в Тріпарадісі (Сирія) діадохи уклали новий договір про розподіл сфер впливу і сатрапій. Єгипет був закріплений за Птолемеєм Лагом, Македонія і Греція стали сферою інтересів Антіпатра і його сина Кассандра, Антигін Одноокий був оголошений стратегом-автократором Малої Азії, Месопотамія була передана Селевку, Фракія, район Пропонтиди, частина Малої Азії стали зоною впливу Лісімаха.
Проте ідея єдиної імперії Александра ще була жива: правителі окремих областей розглядалися як сатрапи однієї держави. Носіями і борцями за ідею єдиної імперії і вірності династії Філіпа — Александра стали Антигін Одноокий і його син Деметрій Поліоркет. Їм вдалося підпорядкувати своєму впливу значну частину держави Александра — усю Малу Азію, Сирію, Вавилонію, Мідію, Перейду. Посилення впливу Антігона Одноокого призвело до того, що усі інші діадохи на чолі з Птолемеєм Лагом утворили проти нього коаліцію, протистояти якій він не міг. Настала тимчасова рівновага сил, закріплена новим договором, в якому знову підтверджувалися права діадохів на захоплені ними володіння (311 р. до н. е.). У тому ж році за згодою усіх діадохів були убиті номінальні царі держави: недоумкуватий Філіп III Аррідей і 12-річний Александр IV. Династія Філіпа — Александра припинила своє існування, і тим самим ідея єдиної імперії фактично зжила себе. Жоден з діадохів не мав достатніх сил і морального права, щоб претендувати на роль верховного повелителя усієї імперії. Тепер кожен діадох думав про закріплення влади за собою і своїми нащадками в тій або іншій частині держави Александра.
Запекла боротьба за спадок Александра Македонського завершилася тим, що в 306 р. до н. е. найбільш великі діадохи (Антигін Одноокий, Деметрій Поліоркет, Птолемей Лаг, Лісімах, Селевк, Кассандр) оголосили себе царями, тим самим відкрито виразили прагнення створити власні держави на розвалинах світової імперії Александра.
Правда, Антигін Одноокий і Деметрий Поліоркет спробували востаннє об’єднати світову державу Александра але ця спроба закінчилася повною невдачею. У 301 р. до н. е. у кровопролитній битві біля Іпсі в центральній частині Малої Азії могутня коаліція з армій Селевка, Кассандра, Лісімаха і Птолемея отримала повну перемогу над Антигоном Однооким. Сам Антигін загинув у бою, а його син Деметрій незабаром опинився в полоні у Селевка. Останній спалах міжусобної боротьби між діадохами відноситься до 281 р. до н. е. У битві біля Курупедіоні армія Селевка розгромила війська Лісімаха, а володіння останнього були розділені між іншими елліністичними правителями. 281 р. до н. е. підвів рису під майже безперервними військовими зіткненнями і жорстокою міжусобною боротьбою, в ході якої розпалася величезна імперія, створена Александром, а на її розвалинах виникли нові державні утворення і нові громадські відносини.