Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






З урахуванням цього захист прав людини в період збройних конфліктів набуває неабиякого значення





Правове становище учасників збройних конфліктів.

Комбатанти. Відповідно до Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 р., збройні сили сторін, які перебувають у конфлікті, “складються з усіх організованих збройних сил, груп і підрозділів, що перебувають під коман­дуванням особи, відповідальної перед цією стороною за поведінку своїх підлеглих, навіть якщо цю сторону представляє уряд або влада, не визнана супротивною стороною. Такі збройні сили підкоряються внутрішній дисциплінарній системі, що, з-поміж іншого, забезпечує дотримання норм міжнародного права, застосовуваних у період збройних конфліктів” (п. 1 ст. 43). Зважаючи на це положення, можна дати таке визначення.

Комбатанти — це особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті (крім медичного і духовного персоналу), і мають право брати. особисту участь у воєнних діях.

Відповідно до міжнародного права наданий комбатантам статус учасників активних бойових дій розглядається як сукупність властивих їм прав, характерних рис і особливостей. Найістотнішими з них є такі:• за комбатантами визнається право застосовувати воєнне насильство;• до самих комбатантів може застосовуватися воєнне насильство;• комбатанти, які потрапили під владу супротивної сторони, є військовополоненими;• статус комбатанта не поширюється на найманців [64]. Відповідно до Женевських конвенцій 1949 р. учасниками бойових дій вважаються:• особовий склад регулярних збройних сил;• ополчення і добровольчі загони (які входять і які не входять до складу регулярних збройних сил);• особовий склад організованих рухів опору, якщо він відповідає таким умовам:• має на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих;• має певний і чітко видимий здалеку розпізнавальний знак;• відкрито носить зброю;• додержується у своїх діях законів і звичаїв війни;• члени екіпажів торговельних суден і цивільних літаків, що безпосередньо беруть участь у воєнних діях;• населення, яке при наближенні супротивника взялося за зброю, коли воно відповідає двом умовам:• відкрито носить зброю;• додержується законів і звичаїв війни.

Найманці. Спираючись на ст. 47 Додаткового протоколу 1 до Женевських конвенцій 1949 р., можна дати таке визначення.

Найманець — це будь-яка особа, що:

а) спеціально завербована на місці або за кордоном для участі у збройному конфлікті;

б) фактично бере особисту участь у воєнних діях;

в) керується здебільшого бажанням одержати особисту вигоду або матеріальну винагороду;

г) не є ані громадянином сторони, яка перебуває в конфлікті, ані особою, що постійно проживає на території, рольованій даною стороною;

д) не входить до особового складу збройних сил сторони, яка перебуває в конфлікті;

е) не послана державою, яка не є стороною, що перебуває в конфлікті, для виконання офіційних обов’язків як особа, що входить до складу її збройних сил.

За останньою ознакою, що характеризує найманця (пункт “е”), його відрізняють від військових радників, які на­правляються на службу до іноземної армії за згодою між державами і не беруть особистої участі у воєнних-діях.Зважаючи на те, що найманці вербуються, використовуються, фінансуються і навчаються для діяльності на порушення таких принципів міжнародного права, як суверенна рівність, політична незалежність, територіальна цілісність і самовизначення народів, Генеральна Асамблея 00Н своєю резолюцією прийняла 4 грудня 1989 р. Міжнародну про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців. Ця конвенція уточнює неправомірних насильницьких дій найманців:• повалення уряду або інший підрив конституційного ладу держави;• підрив територіальної цілісності держави.За визначенням ст. З цієї конвенції найманець, який бере безпосередню участь у воєнних або спільних насильницьких діях, вчиняє злочин за змістом цієї конвенції.

Найманець не має права на статус комбатанта або військовополоненого.

Будь-яка особа, яка вербує, використовує, фінансує або навчає найманців, чинить злочин, як визначено Конвенцією 1989 р.Конвенція передбачає, що норми, які містяться в ній, мають застосовуватися без шкоди для права збройних кон­фліктів і міжнародного гуманітарного права, включаючи положення, що стосуються статусу комбатантів або військово­полонених.

Добровольці. Факти участі добровольців у складі діючих армій воюючих сторін мали місце в історії багатьох війн. Ось чому Гаазькі конвенції 1907 р. приділили цій категорії учасників бойових дій особливу увагу. Використовуючи поапарат Конвенції про права та обов’язки нейтральних держав і осіб у випадку сухопутної війни 1907 р., можна таке визначення

Добровольці — це приватні особи, які самі переходять кордон з метою вступити на службу до збройних сил однієї з воюючих сторін.

На відміну від найманця доброволець включається до особового складу збройних сил, у результаті чого він набуває статусу комбатанта. При цьому воююча сторона “відповідальна за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її військових сил”.

Шпигуни (вивідачі). Цій категорії осіб, що беруть у той або інший спосіб участь у збройних конфліктах, приділялася увага в Додатку до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., а також у Додатковому протоколі І до Женевських конвенцій 1949 р. На підставі зазначених міжнародних актів можна дати таке визначення.

Шпигуном (вивідачем) може бути визнана така особа зі складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, яка, діючи таємним способом або під вигаданими приводами, збирає відомості в районі воєнних дій даної сторони з повідомити їх супротивній стороні.

У разі затримки (арешту) під час шпигунства така особа “не має права на статус військовополоненого, і з ним можуть поводитися як зі шпигуном” (ст. 46 Додаткового протоколу І).У Додатковому протоколі І є низка положень, що містять ознаки, за якими шпигунство відрізняють від Інших дій комбатантів. Так особа зі складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, яка від імені цієї сторони збирає або намагається збирати інформацію на території, контрольованій супротивною стороною, не вважається особою, що займається шпигунством, якщо, діючи у такий спосіб, вона носить формений одяг своїх збройних сил.Так само діяльність такої особи не вважається шпигунською, якщо вона не діє обманним шляхом або навмисно не вдається до таємних методів.

Якщо така особа потрапляє під владу супротивної сторони, вона не втрачає свого права на статус військовополоненого, і з нею не можуть поводитися як зі шпигуном.

Парламентери. Докладно про парламентерів ідеться в статтях XXXII—XXXIV Додатку до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р.

Парламентером вважається особа, уповноважена однією з воюючих сторін почати переговори з іншою стороною і прибуває з білим прапором.І сам парламентер, і сурмач або барабанщик, що його супроводжують, а також прапороносець і перекладач користуються правом недоторканності.Начальник військ, до якого відправлено парламентера, не зобов’язаний прийняти його за будь-яких обставин. Він може вжити всіх необхідних заходів, аби перешкодити парламентеру скористатися покладеним на нього дорученням для збирання інформації. Він має також право у разі зловживань з боку парламентера тимчасово його затримати. Парла­ментер втрачає право на недоторканність, якщо буде позитивним і безсумнівним способом доведено, що він скористався своїм привілейованим становищем для підмови до зради або для її вчинення.

Військовополонені. У ст. 44 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 р. поняття військовополоненого визначено лаконічно: будь-який комбатант, що потрапляє під владу супротивної сторони, є військовополо­неним. Водночас про цю категорію учасників збройних конфліктів докладно сказано в Женевській конвенції про пово­дження з військовополоненими 1949 р. Зокрема, у ст. 4 конвенції сказано, що військовополоненими є особи, які потрапили під владу ворога і належать до однієї з таких категорій:• весь особовий склад збройних сил сторони, яка перебуває в конфлікті;• особовий склад добровольчих загонів та інших ополчень, включаючи особовий склад організованих рухів опору, якщо вони відповідають нижченаведеним умовам:

а) мають на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих;

б) мають певний і чітко видимий здалеку розпізнавальний знак;

в) відкрито носять зброю;

г) додержуються у своїх діях законів і звичаїв війни.

• особовий склад регулярних збройних сил, що вважає себе підпорядкованим урядові або владі, не визнаних державою, яка тримає в полоні;• особи, які йдуть за збройними силами, але не входять до їх складу безпосередньо (постачальники, військові кореспонденти тощо);• члени екіпажів суден торговельного флоту, екіпажів цивільної авіації сторін;

Захист жертв війни

Кажучи про захист жертв війни, мають на увазі забезпечення сторонами конфлікту міжнародно-правового захисту для таких категорій осіб: поранені, хворі, особи зі складу збройних сил на морі, що постраждали від аварії корабля, військовополонені, цивільне населення, тобто надання їм такого статусу, який гарантував би гуманне поводження з ними та виключав насильство, знущання, глум над особою тощо.

Основними міжнародно-правовими актами, які визначають правове становище вказаних осіб, є чотири Женевські конвенції 1949 р. і Додаткові протоколи І та ІІ 1977 р. До поранених і хворих відносяться як військовослужбовці, так і цивільні особи, які внаслідок травми, хвороби, іншого фізичного чи психічного розладу, інвалідності потребують медичної допомоги чи піклування і які утримуються від будь-яких ворожих дій. Це й пасажири корабля, що зазнав аварії, особи, які наражаються на небезпеку на морі й інших водах, вагітні жінки, породілля, новонароджені діти. Режим поранених і хворих поширюється і на особовий склад ополчень і добровольчих загонів, партизан, осіб, які слідують за збройними силами, але не входять до їхнього складу, на військових кореспондентів, обслуговуючий склад, на членів екіпажів торгового флоту, населення неокупованої території, яке береться за зброю з наближенням ворога.

Держави, що воюють, повинні поводитися із жертвами війни за будь-яких обставин гуманно, надавати їм максимально можливу медичну допомогу та догляд. Якщо такі особи опиняються у владі іншої сторони конфлікту, вони вважаються військовополоненими. Щодо цих осіб забороняються такі дії: посягання на життя та фізичну недоторканність; взяття в заручники; колективні покарання; погрози вчинити вищевикладені дії; проведення медичних чи наукових дослідів; позбавлення права на неупереджене судочинство; застосування практики апартеїду й інших негуманних дій на підставі расової дискримінації. Військові повинні дозволяти цивільному населенню та благодійним організаціям за власною ініціативою підбирати поранених, хворих і піклуватися про них, і за такі дії ніхто не повинен переслідуватися та засуджуватися. Сторони конфлікту за можливості мають реєструвати полонених, поранених і хворих для подальшої передачі державі, громадянами якої вони є.

Міжнародно-правова охорона цивільного населення.

Цивільне населення — це особи, які не належать до жодної категорії учасників збройного конфлікту та безпосередньо не беруть участь у воєнних діях. Правовий захист цивільного населення здійснюється в конфліктах як міжнародного, так і неміжнародного характеру. Сторони конфлікту зобов’язані вжити всі заходи, щоб діти до 15 років, ті, що осиротіли чи розлучені із сім’ями через війну, не були кинуті напризволяще (ст. 24 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни). Не можна застосовувати до цивільного населення ніякі заходи фізичного чи морального тиску з метою отримання будь-яких відомостей.

Забороняється завдавати фізичних страждань чи вживати будь-які заходи, що приведуть до загибелі цивільного населення (вбивства, тортури, тілесні покарання, каліцтва, медичні, наукові експерименти, голод серед цивільних як метод ведення війни, терор, грабіж, взяття заручників, інше насильство з боку цивільних чи військових представників сторін конфлікту). Цивільне населення й окремі цивільні особи не повинні бути об’єктом нападу. Забороняється використовувати цивільне населення для захисту певних об’єктів, пунктів або районів нападу.

Режим воєнної окупації. Воєнна окупація — це тимчасове захоплення території (частини території) однієї держави збройними силами іншої держави та встановлення військової адміністрації на захопленій території. Воєнна окупація будь-якої території не означає її перехід під суверенітет держави, що її захопила.

Згідно із положеннями ІV Гаазької конвенції 1907 р., ІV Женевської конвенції 1949 р., Додаткового протоколу І окупуюча держава зобов’язана вжити усі заходи щодо забезпечення порядку на захопленій території. Населення окупованої території повинно підкорятися розпорядженням властей, але його не можна примушувати до принесення присяги на вірність окупуючій державі, до участі в бойових діях, спрямованих проти його держави, до свідчень про армію останньої. Мають поважатися честь, гідність, життя цивільних осіб, їхня власність, релігійні переконання, сім’ї. Держава, що окупує, повинна забезпечувати цивільне населення необхідним одягом, продовольством і санітарними матеріалами.

Щодо цивільного населення забороняється: вчиняти будь-які акти насильства; застосовувати примус фізичного чи морального характеру, зокрема для отримання відомостей; застосовувати тортури, тілесні покарання, медичні досліди, колективні покарання тощо; брати його в заручники; депортувати з окупованої території. Іноземцям, що опинилися на окупованій території, забезпечується право залишити її в найкоротший час.

Режим військового полону. Режим військового полону регламентовано ІІІ Женевською конвенцією 1949 р. Згідно із Конвенцією військовополоненими вважаються особи, які потрапили під владу ворога: особовий склад збройних сил, ополчення та добровольчих загонів, які входять до складу збройних сил; особовий склад партизанських загонів; особовий склад збройних сил, який підпорядковується уряду, не визнаному державою, яка утримує в полоні; військові кореспонденти, постачальники, інші особи, які слідують за збройними силами; члени екіпажа торгового флоту та цивільної авіації; населення неокупованої території, що взялося за зброю, якщо воно відкрито носить зброю та виконує закони та звичаї війни.

Держава, яка утримує в полоні, несе відповідальність за поводження із військовополоненими. Кожний військовополонений при його допиті зобов’язаний повідомити тільки свої прізвище, ім’я, звання, дату народження й особистий номер. Військовополонені не можуть бути піддані фізичному каліченню, науковим і медичним дослідам. До них не можуть бути застосовані репресалії. Військовополонені повинні бути захищені від насильства та залякування, їм забезпечуються повага до особистості та гідності. Держава, яка захопила в полон, може піддати військовополонених інтернуванню. Їм також може бути заборонено виходити за встановлену межу табору. Військовополонені забезпечуються приміщенням, харчуванням, одягом, медичною допомогою. До них має бути забезпечений доступ медичного та духовного персоналу. У полоні зберігається носіння відзнак.

Військовополоненим забезпечується можливість працювати, примушення до праці забороняється. Заборонено використовувати військовополонених на небезпечних роботах (наприклад, для знешкодження мін) або таких, що принижують гідність. У процесі роботи мають виконуватися вимоги техніки безпеки. Військовополонені повинні мати зв’язок із зовнішнім світом. Їм забезпечується також право подання скарги органам влади держави, яка утримує їх у полоні.

Військовополонені зобов’язані виконувати закони держави, яка їх утримує в полоні та яка має право застосовувати судові та дисциплінарні стягнення за проступки. Однак стягнення може бути накладене лише один раз за один проступок. Забороняються колективні покарання. За втечу військовополонений може бути підданий тільки дисциплінарному стягненню.

Після закінчення воєнних дій військовополонені звільняються та репатріюються

70.Поняття і джерела права міжнародних організацій.

Міжнародні організації наділені міжнародною правосуб’єктністю, здатністю вступати у зносини з іншими суб’єктами міжнародного права, укладати міжнародні договори. Відносини міжнародних організацій з державами-членами регулюються відповідними засновницькими документами (статутами), а також прийнятими організацією постановами, рішеннями, резолюціями.

Ознаки міжнародної (міждержавної) організації:договірна основа;мета;організаційна структура;правосуб’єктність;відповідність міжнародному праву.

Міжнародна організація – об’єднання держав на основі міжнародного договору для досягнення певної мети з відповідною системою постійнодіючих органів, наділене правосуб’єктністю і засноване відповідно до міжнародного праваl.

 

Право міжнародних організацій – галузь міжнародного права, яка регламентує діяльність міжнародних організацій. До джерел права міжнародних організацій належать статути міжнародних організацій і їх внутрішні акти – постанови, резолюції, рішення тощо.

73. Організація Об'єднаних Націй (ООН)

Питання про необхідність створення міжнародної організації для забезпечення загального миру ставилось уже починаючи з XV—XVIII ст. в численних проектах і трактатах про «вічний мир» філософів, мислителів, політичних, та державних діячів, зокрема в проектах І. Подебрада, Є. Крюсе, Генріха IV, Яна Амоса Йєменського, Сен-П'єра, Пенна та Інших. Однак, па відміну від попередніх віків, у наш час ідея «вічного» миру пов'язується не з проектами єдиної світової монархії, а із захистом незалежності та суверенітету окремих національних держав.

Першою постійною організацією, основними цілями якої проголошувалось підтримання миру і безпеки, була Ліга Націй, створена в 1919 р. З початком другої світової війни, восени 1939 p., вона фактично припинила свою діяльність, але формально була розпущена тільки в 1946 р.

4.1. Історія створення Організації Об'єднаних Націй (ООН) (United Nations Organization — UNO, UN)Ініціаторами створення нової міжнародної організації миру І безпеки виступили провідні держави антигітлерівської коаліції — Великобританія, СРСР та США. В Атлантичній хартії, підписаній президентом США Ф. Д. Рузвельтом і прем'єр-міністром Великобританії У. Черчілем 14 серпня 1941 p., Декларації уряду СРСР на міжсоюзницькій конференції у вересні 1941 р. в Лондоні вказувалось на необхідність визначити шляхи та засоби післявоєнного устрою світу. Сама ідея створення нової міжнародної організації вперше була висунута в Декларації уряду Радянського Союзу і уряду Польської Республіки про дружбу і взаємодопомогу від 4 грудня 1941 р. У ній, зокрема, підкреслювалось, що забезпечення міцного і справедливого миру «може бути досягнуто тільки новою організацією міжнародних відносин, побудованою на об'єднанні демократичних країн у міцний союз. При утворенні такої організації вирішальним моментом повинна бути повага до міжнародного права, підтримана колективною збройною силою всіх Союзних Держав».

Першим практичним кроком на шляху створення всесвітньої організації безпеки стала прийнята ЗО жовтня 1943 р. на конференції в Москві Декларація чотирьох держав — СРСР, США, Великобританії та Китаю з питань загальної безпеки. В ній відзначалась «необхідність заснування в можливо короткий строк всесвітньої міжнародної організації для підтримання міжнародного миру і безпеки». На цій конференції була утворена комісія в складі представників СРСР, США і Великобританії для попередньої розробки питань, пов'язаних із заснуванням Загальної міжнародної організації. Ухвали Московської конференції були підтверджені на Тегеранській конференції у листопаді-грудні 1943 р.

За пропозицією уряду США. в серпні-жовтні 1944 р. у Думбартон-Оксі, на околиці Вашингтону, відбулась конференція чотирьох держав — СРСР, США, Англії, а також Китаю (з другій стадії переговорів), — де було визначено основні риси майбутньої міжнародної організації, заснованої на демократичних принципах міжнародного права, розроблено рекомендації з широкого кола питань щодо її структури та діяльності. Однак на конференції не було розв'язане питання про процедуру голосування в Раді Безпеки. Воно розв'язалося в ході Ялтинської конференції (лютий 1945 р.) на основі запропонованого Ф. Д. Рузвельтом принципу єдності дій великих держав при розгляді всіх питань у Раді Безпеки. В Ялті також було ухвалено про скликання 25 квітня 1945 р. конференції Об'єднаних Націй для остаточного вироблення Статуту ООН.

Разом з делегаціями інших країн активну участь в роботі конференції в Сан-Франціско взяла Українська РСР. Делегація України переконливо обґрунтувала пропозицію відносно назви «Об'єднані Нації», взяла активну участь у формуванні преамбули Статуту, внесла ряд пропозицій, у тому числі про включення до Статуту положення про право на працю.

26 червня 1945 р. учасники конференції в Сан-Франціско підписали Статут ООН, а 24 жовтня того ж року, після ратифікації його п'ятьма великими державами та більшістю інших держав, Статут ООН набрав чинності. Цей день - 24 жовтня 1945 р. — за ухвалою Генеральної Асамблеї, прийнятою в 1947 p., проголошений «Днем Об'єднаних Націй».

Первісними членами ООН є 51 держава, в тому числі 50 учасників Сан-Франціської конференції 1945 p., які підписали і ратифікували її Статут. Серед первинних членів ООП є й Україна. Польща, яка не була представлена на конференції, одержала також право підписати Статут на правах первинного члена ООН. Станом на 1 травня 1995 р. до складу ООН входять 185 держав. 185-м членом ООН став Палау — держава-архіпелаг, що складається із 200 островів і яка, одержала незалежність 1 жовтня 1994 р.

Наприкінці 1995 р. світова спільнота відзначатиме 50-ту річницю з дня заснування ООН. Згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 46/472 (квітень 1992 р.) було створено Підготовчий комітет на чолі з представником Австралії при ООН Річардом Батлером, до якого увійшли представники усіх країн-членів Організації. Завдання комітету — підготовка та координація планів з відзначення ювілею, а також розгляд пропозицій щодо підвищення ефективності Організації. Головний лозунг ювілею: «Ми, народи Об'єднаних Націй... об'єдналися для покращення світу».

Провідним напрямом програми святкування є науково-теоретична діяльність, що охоплює наукові конференції, засідання, симпозіуми, випуск літератури з актуальних проблем діяльності ООН. Готуються святковий випуск Статуту ООН, монет, поштових марок, календарів. В Україні розпорядженням Президента України створено Національний оргкомітет па чолі з Міністром закордонних справ.

4.2. Цілі й принципи ООН

Основні цілі та принципи ООН викладено в преамбулі та першому розділі Статуту, Зокрема, в ст. 1 Статуту визначено, що основними цілями ООН є: підтримання, миру і безпеки з допомогою колективних заходів до відвернення й усунення загрози мирові і придушення актів агресії або інших порушень миру; розвиток дружніх відносин між націями; здійснення міжнародного співробітництва в розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру; бути центром для погодження дій націй у досягненні цих цілей.

Ст. 2 Статуту визначає принципи, відповідно до яких повинна діяти ООН та її члени для здійснення поставлених перед Організацією цілей та завдань. Такими принципами є: 1) суверенна рівність членів у ООН; 2) сумлінне виконання взятих на себе за Статутом зобов'язань; 3) вирішення міжнародних спорів мирними засобами; 4) утримування в міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування; 5) надання всебічної допомоги ООН кожним її членом в усіх діях, які відповідають Статуту ООН, і утримання від падання допомоги будь-якій державі, проти якої Організація Об'єднаних Націй вживає заходів превентивного або примусового характеру; 6) забезпечення Організацією такого становища, щоб держави, які не є її членами, діяли відповідно з принципами Статуту ООН.

Міжнародні організації поділяються на:

1. Універсальні (всесвітні) ММУО (ООН, Ліга Націй).

2. Спеціалізовані установи ООН. До них належать: Міжнародна організація праці (МОП), Міжнародний союз електрозв´язку (МСЕ), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Організація Об´єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров´я (ВООЗ), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та ін.

3. Регіональні ММУО, серед яких:

Регіональні економічні ММУО: Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС, 1947 p.), Європейське об´єднання вугілля і сталі (ЄОВС), Європейське економічне співтовариство ("Спільний ринок"), Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) та ін.;

Регіональні військово-політичні ММУО: Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Союз Таїланду, Філіппін і Пакистану (СЕАТО) та ін.;

Регіональні економічно-політичн і ММУО: Організація американських держав (ОАД), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація африканської єдності (ОАЄ), Організація центральноамериканських держав (ОЦАД), Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР).

За характером повноважень:

міждержавні організації, основне завдання яких полягає у забезпеченні співробітництва держав-членів;

організації наднаціонального характеру, органи яких одержують від держав-членів деякі суверенні повноваження. Зокрема, з визначених питань вони можуть приймати рішення, що прямо зобов´язують фізичних і юридичних осіб держав-членів (Європейський Союз, деякі спеціалізовані установи ООН (MCE, МОЦА), рішення яких, по суті, є обов´язковими для держав-членів. В іншому випадку втрачається сенс діяльності цих організацій.

Date: 2016-06-08; view: 610; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию