Бюджетний дефіцит

ряд інших макроекономічних факторів часто призводять до бюджетного дефіци­ту, тобто до ситуації, коли витрати перевищують доходи. У результаті — утворюється державний борг. Це сума не­погашеного державного кредиту, накопиченого за весь час існування країни, тобто дефіцит бюджету призводить до на­рощування цього боргу. Розрізняють внутрішній, капіталь­ний, зовнішній і поточний борги. Державний борг:

— внутрішній — заборгованість власним громадянам та
організаціям;

— капітальний борг — сума непогашених боргових
зобов'язань держави, включаючи відсоток;

— зовнішній — заборгованість громадянам та організа­ціям зарубіжних країн;

— поточний борг — витрати щодо виплат кредиторам і погашення зобов'язань, термін оплати яких уже настав;

Управління боргом — сукупність дій держави щодо по­гашення та регулювання суми кредиту;

Конверсія — зміни умов позики, що стосуються доход­ности,

Консолідація — зміна умов позики, що стосуються тер­міну.

Фіскальна політика — це політика дер-

жави в галузі оподаткування, бюджету, витрат. Цілі фіскальної політики різно­манітні. Ось найбільш значущі:

1. Вирівнювання коливань економічного циклу.

2. Стабілізація темпів економічного зростання.

3. Досягнення потенційного рівня зайнятості.

4. Підтримування стабільних цін.

5. Досягнення активного платіжного балансу.

Модуль II. Основи макроєкономіки

Держава використовує різні типи фіскальної політики. Розрізняють дискреційну і недискреціііну (автоматичну) політику.

Дискреційна фіскальна політика передбачає свідоме ма-нюпулювання податками і витратами держбюджету. В якому напрямі? Це залежить від реального стану економіки країни.

Дискреційна фіскальна політика, яка спрямована на підтримку високих темпів зростання національного вироб­ництва, забезпечення потенційного рівня зайнятості, нази­вається стимулюючою. Держава збільшує бюджетні видат­ки, знижує податки тна бізнес, чим стимулює зростання інвестицій, розширення внутрішнього ринку.

Якщо в економіці відчувається «перегрів», досягнута повна зайнятість і зростають темпи інфляції, уряд прово­дить стримуючу фіскальну політику: "скорочуються видатки держбюджету, підвищуються в деякій мірі податки на біз­нес.

Автоматична (недискреційна) фіскальна політика, пе­редбачає зміни у рівні державних витрат і податків, що вво­дяться автоматично. Використовують такі заходи, як сус­пільні роботи, зміни у трансфертних платежах (зростання допомоги по безробіттю, інших соціальних виплат).

Що стосується державної політики видатків і податків, то існує механізм, який автоматично зв'язує динаміку ВВП і видатки-податки, що забезпечує стабілізацію економіки. такий механізм називають вмонтованими стабіїізаторами.

Податкова система побудована таким чином, що при зростанні ВВП податки автоматично зростають, при зни­женні ВВП вони теж знижуються. Більш широке визна­чення вмонтованого стабілізатора таке: це будь-яка міра, яка має тенденцію збільшити дефіцит державного бюджету в період спаду та збільшити його додатне сальдо у період інфляції без необхідності прийняття яких-небудь спеціаль­них кроків з боку уряду.

Монетарна — це грошово-кредитна політика. Вона повязана з використанням державою заходів, що вплива­ють на попит і пропозицію на грошовому ринку. При цьому використовуються такі інструменти, як норми обов'язкових резервів, дисконтна ставка відсотка й операції на відкритому

Воробйов Є. М. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ. Модульний курс

ринку. Про норму резервування йшлося в темі 17. Це час­тина депозитів, які комерційні банки зобов'язані тримати у вигляді обов'язкових резервів у Центральному банку Дисконтна ставка відсотка — це відсоткова ставка, за якою Центральний банк надає кредити комерційним банкам. Маніпулюючи нормою обов'язкових резервів або дисконт­ною ставкою, Центральний банк збільшує або зменшує про­позицію кредитних грошей.

Операції на відкритому ринку передбачають продаж або купівлю Центральним банком державних цінних паперів. Продаючи облігації приватному бізнесу, держава зв'язує гарячі гроші, купуючи — стимулює інвестиції, вивільняючи кредитні ресурси.

Використання інструментів грошово-кредитної, тобто монетарної політики можна проілюструвати на прикладі концепції дешевих і дорогих грошей. У випадку «перегріву» економічної кон'юнктури, коли економічне зростання на­бирає темпів, а у виробництво залучені всі існуючі ресурси, починає зростати заробітна плата, а з нею і ціни, спекуля­тивного характеру набуває ринок цінних паперів. Як сніго­вий клубок, зростає фіктивний капітал. Щоб не допустити обрушення піраміди, а з ним і різкого спаду виробництва та зайнятості, держава використовує політику дорогих грошей. Вона включає ряд взаємопов'язаних заходів. Центральний банк продає облігації, тим самим зв'язуючи гарячі гроші; збільшує дисконтну ставку відсотка, сприяючи зменшенню попиту на кредитні гроші; збільшує розмір обов'язкових ре­зервів комерційних банків, які зберігаються на спеціальних рахунках Центрального банку і не можуть бути використані для поточного кредитування. Завдяки таким заходам змен­шується пропозиція грошей, скорочуються інвестиції, зни­жується рівень зайнятості, скорочується виробництво.

Політика дешевих грошей запроваджується з метою сти­мулювання виробництва і збільшення зайнятості. За та­ких умов уряд викуповує державні облігації, вивільняючи інвестиційні ресурси. Центральний банк знижує облікову (дисконтну) ставку, стимулює попит на кредитні ресурси, зменшує розмір обов'язкових резервів комерційних банків, розширюючи можливості кредитування приватного капіта-

Модуль II. Основи макроекономіки

лу. У результаті збільшується пропозиція грошей, зроста­ють інвестиції, виробництво й рівень зайнятості.