Модуль I. Основи ринкової економіки та мікроекономіки

Під юридичним змістом власності мають на увазі санкціоновані законами держави майнові відносини. Власності на­дається правовий статус. Набула розвитку точка зору, від­повідно до якої правові відносини власності реалізуються через відому з римського права тріаду власницьких право-мочностей — володіння, розпорядження, користування, — доповнену відповідальністю.

Між іншим, ці відносини одночасно виступають і як економічні, і як юридичні, бо в їх основі — відносини між суб'єктами й об'єктами власності. При цьому необхідно мати на увазі, що власником і користувачем власності може бути і невласник. Йдеться про орендні відносини, у процесі яких власник переуступає на певний термін свою власність орендареві. Договір засвідчується правовим актом.

Володіння — вихідна й головна форма майнових відносин. Саме вона відображує юридичну фіксацію суб'єкта власності, його право розпоряджатися й користува

тися об'єктом власності. Але без користування володіння лише умовно може відображати соціально-економічний ха­рактер власності.

Розпорядження — спосіб реалізації відносин між суб'єктом і об'єктом власності, а також між суб'єктами рин­ку. Розпорядження власністю надає реальну можливість її суб'єктові реалізувати своє право робити із власністю що забажається — продати, передати в оренду або знищити (крім випадків, заборонених законом, наприклад, безгоспо-дарське ставлення до землі, ріллі). Без права розпоряджен­ня не реалізується і право володіння.

Користування — зміна об'єкта власності відповідно до його призначення. Користувачем може бути як власник, так і суб'єкт, якому власність передається в оренду.

Відповідальність — стосунки між суб'єктами з приводу володіння, розпорядження і користування об'єктом влас­ності. Ці стосунки оформляються юридично. У разі без-господарського, недбалого ставлення до об'єкта власності Користувач несе перед власником економічну і юридичну відповідальність за шкоду, завдану цьому об'єктові.

Воробйов Є. М. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ. Модульний курс

Переважна частина західних (і не тільки) учених заперечує таку глибинну властивість власності, як її економічний зміст. Суть цієї категорії зводиться лише до її правового ас­пекту. Доцільним буде навести висловлювання Пола Хейне, автора праці «Економічний спосіб мислення». «Не думай­те, однак, — пише він, — що власником ресурсів є той, хто має певне майно або зберігає у своєму сейфі документи, які засвідчують права власності. Права власності залежать від чинних правил гри, а не від факторів фізичного характеру».

Власність — не ресурс. Це «пучок» або частина прав щодо використання ресурсів, — ось що складає власність.

Права власності — санкціоновані законами держави стосунки між людьми з приводу використання благ.

«Пучок» прав власності складається з 11 «тра­винок»:

1. Право володіння — право фізичного контролю над благами.

2. Право використання — право застосування корисних властивостей благ.

3. Право управління — право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ.

4. Право на доход — право привласнення результату.

5. Право суверена — право на відчуження, споживання, зміну або знищення благ.

6. Право на безпеку — право на захист благ від екс­пропріації.

7. Право на передачу благ у спадок.

8. Право на безстроковість володіння благом.

9. Заборона використовувати у такий спосіб, що завдає шкоди зовнішньому середовищу.

10. Майнова відповідальність, тобто можливість відчу­ження власності за сплату боргу.

11. Право на існування процедур та інститутів, що забез­печують відновлення порушених прав.

Форми власності відображують при­належність об'єктів власності різним суб'єктам. За формою привласнення роз-

Модуль I. Основи ринкової економіки та мікроекономіки

За формою права власності виділяють приватну, державну,

спільну.

Приватна власність — це відносини власності, у процесі яких економічний суб'єкт відокремлений, здійснює свою діяльність незалежно від інших фізичних і юридичних осіб, усі правомочності знаходяться в його руках. Вона передбачає зосередження всіх правомочностей в особі власника, вира­жає відносини економічної відокремленості товаровиробни­ка, його незалежність у розв'язанні питань — що, як, скільки, для кого виробляти (у межах існуючого правового поля).

Приватна власність не може бути ні гарною, ні поганою. Вона є об'єктивною, як був об'єктивним процес її форму­вання в результаті розкладу первісного суспільства і ро­доплемінної власності. Природно-історичний процес ство­рив умови розвитку приватної власності від індивідуальної трудової до індивідуально-капіталістичної, тобто основаної на найманій праці. Вона стала головною умовою (поряд із суспільним поділом праці) зародження і розвитку товарного виробництва, ринкової економічної системи. Через приват­ну власність найбільш оптимально реалізується економіч­ний інтерес. На Заході вона стала ядром і моральних норм, будучи матеріальною основою протестантської етики. Еко­номічні досягнення країн Заходу завдячують перш за все приватній власності, філософії протестантизму, правовому механізмові, тобто визнаним більшістю правилам поведін­ки людей у співтоваристві. Приватна власність створила середній клас — основу соціально-економічної стабільності суспільства.

Разом із тим приватна власність породжує суперечності й конфлікти, без яких немає розвитку. Вона пройшла шлях тривалої еволюції, перетворившись на вищу форму розділь­но-спільної (відокремлено-усуспільненої) власності, домі­нуючої сьогодні в розвинених країнах у вигляді акціонерної та інших приватно-колективних форм.

Тому дрібна й середня приватна власність, що збері­гається в сучасних економічних системах, відіграє хоч і важливу, але не провідну роль у соціально-економічному прогресі.

Воробйов Є. М. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ. Модульний курс

Акціонерна форма виникла у процесі концентрації і централізації виробництва і капіталу. Засновники акціонерного това­риства об'єднують капітал, одержуючи свою частку у вигляді акцій, які дають право на управління товариством і отримання дивідендів, тобто частини прибутку компанії. її принципи — добровільність, демократичність, прозорість, відкритість. Акумулює вільні кошти, виключає анонімність їхнього використання, дає право на управління госпо­дарською діяльністю підприємства. Організаційні форми — акціонерні товариства закритого і відкритого типів. Перший тип — акції належать замовникам і не продаються на вільно­му ринку. Другий тип — акції після їх емісії вільно прода­ються і купуються на ринку. Понад 90 % — акціонерні під­приємства закритого типу, що виступають як товариства з обмеженою відповідальністю. Виникли в епоху первісного нагромадження капіталу (Ост-Індська компанія — 1600 p.), найбільш розповсюджена форма в сучасній економіці.

Державна власність так само є об'єк­тивною, як і інші форми власності. її ви­никнення й еволюція у різних країнах від-

бувалися по-різному, неоднаковою в різні часи була також її питома вага в системі власності. Вона то підвищувалася, то спадала, але в цілому для країн традиційної ринкової економіки обсяг державної власності після Другої світової війни неухильно скорочувався. У різні часи державна влас­ність поширювалася на об'єкти, у функціонуванні яких не був зацікавлений приватний капітал, або на об'єкти, які не піддавалися приватній експлуатації. Це могли бути об'єкти виробничої чи соціальної інфраструктури, канали, шляхи загальнодержавного значення, національні заповідники тощо.

У країнах командної економіки, зокрема у Радянсько­му Союзі, державна власність на засоби виробництва пе­ревищувала 90 %. В екстремальних умовах основні завдан­ня господарського життя країни вона вирішувала. Однак в історичному змаганні з країнами ринкової економіки вона показала свою неефективність, бо не стимулювала трудову активність, виявилася несприятливою до науково-технічно-

Модуль I. Основи ринкової економіки та мікроекономіки

го прогресу, набувала все більш бюрократичного, відомчого характеру, виключала конкуренцію. Відчуження безпосе­редніх працівників від власності, управління і влади до-сягло межі. Усе це не в останню чергу спричинило розклад і загибель глобальної державної власності. Разом із тим оп­тимальний обсяг державної власності (у кожній країні він різний) необхідний. У поліфонічній структурі власності їй мають надаватися ті ж умови, що й іншим формам. В умовах економічної конкуренції кожна з форм повинна знов і знов доводити свою ефективність.