Рушійні сили и етапи економічного розвитку

Соціально-економічний розвиток — це процес поступального руху людського суспільства від нижчих соціально-еко­номічних форм до більш високих. Він характеризується революційними змінами у виробничих силах, технологіях, відносинах власності, способах координації та регулювання діяльності людей і споживання, створених ними благ.

Поступальний рух — нелінійний процес, лише середня довгострокова тенденція. На коротких проміжках часу він може перериватися застоєм і навіть рухом назад. Це трап­ляється тоді, коли суспільство, керуючись міфічною ідеєю, збочує з магістрального шляху розвитку і в пошуку при­марних ідеалів опиняється на узбіччі суспільного прогресу, у глухому куті соціального розвитку. І тоді воно двічі пла-

Модуль I. Основи ринкової економіки та мікроекономіки

тить за це. І коли йде, і коли повертається. Вітчизняний до­свід якнайкраще свідчить про це.

Якщо виходити із загальнофілософського підходу, то рушійними силами суспільного прогресу є (иціально-еко-номічні суперечності. За класичний приклад править су­перечність економічного життя: невгамовні потреби, що зростають час від часу, з одного боку, й обмежені ресурси, з іншого. Ця суперечність змушує людей шукати нові спосо­би її розв'язання, подолання в матеріальній та нематеріаль­ній сферах, удосконалюючи знаряддя праці, технологію, ко­ординацію спільної діяльності тощо.

Більш конкретний підхід серед рушійних сил, що нада­ють системі прискорення, розглядає потреби, інтереси, кон­куренцію (змагальність) тощо.

Потреби визначаються як потреби людини або суспільства у благах, необхід-

них для підтримання своєї життєдіяльності, економічного, соціального, духовного розвитку. Потреби окремої людини індивідуалізовані та специфічні. Одним замало усіх благ світу; інші наслідують етику стародавнього філософа Епі-кура, який вважав: усе, що необхідно людині, — це голівка сиру, пляшка доброго вина і гарний співрозмовник; треті вимірюють свої потреби можливостями їх задоволення.

Потреби класифікуються за різними критеріями. Най­більш відома класифікація Абрахама Маслоу, який на пер­ше місце ставив фізіологічні потреби (голод, спрага, секс). Якісна їжа, одяг, житло й багато іншого, без чого людина не може жити, — найбільш нагальні потреби. Однак у міру задоволення потреби втрачають здатність виступати рушій­ним мотивом виробничої діяльності людей. І хоча, за словами Гюстава Флобера, людина — це єдина істота, яка здатна їсти, не відчуваючи голоду, і пити, не відчуваючи спраги, рано чи пізно насичення досягається, і наступні за ранжиром незадо-волені потреби виступають імпульсом прогресу. Це потреби людей у безпеці — економічній, соціальній, правовій. Вищи­ми вважаються духовні потреби: саморозвиток, самостверд­ження, соціально-культурні умови життя, вільний час.

Важлива особливість економічних, а втім і інших видів потреб, — їх однобічна еластичність: вони змінюються

Воробйов Є. М. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ. Модульний курс

в один бік — у бік розширення. З розвитком виробництва потреби постійно зростають. Змінюються їх структура і обсяг. Творча особистість над усе характеризується різно­манітністю потреб і інтересів. Різноманіття потреб, їх зрос­тання знаходить вияв у загальному економічному законі зростання потреб. Однак прагнення до повного задоволен­ня потреб є нездійсненним, оскільки потреби, наче обрій, відсуваються щоразу, коли людина наближається до мети. Прагнення задовольнити економічні потреби породжує у людей різноманітні інтереси. За влучним висловом Джона

Стюарта Мілля, гарна справа рідко увінчується тріумфом, якщо з нею не пов'язані чиїсь інтереси. Система економіч­них інтересів складна й різноманітна. Сучасна спільнота людей — це численні соціальні групи, класи, індивіди, кож­ний зі своїми, притаманними тільки йому, інтересами. Але для того, щоб реалізувати інтереси, людям необхідно взає­модіяти з іншими людьми, тому що власними силами, взає­модіючи лише з природою, людина не може задовольнити все розмаїття потреб.

Сукупність інтересів знаходиться у складній суборди­нації, вони тісно пов'язані один з одним у суперечливій єд­ності, постійно змінюються і розширюються. За радянських часів декларувався пріоритет суспільних, загальнонарод­них, тобто державних, інтересів. Тепер люди розуміють усю безпідставність ототожнення державних і загальнонарод­них інтересів.

. У демократичних державах, що ґрунтуються на законах ринкової економіки, ієрархія інтересів відбувається за ін­шими принципами. Тут пріоритет мають індивідуальні, приватні інтереси, а відносини між центральною владою і регіонами виключають диктат центру. Регіональне й міс­цеве самоврядування, федеративно-земельний устрій нада­ють регіонам значну самостійність та ініціативу в госпо­дарській діяльності, різноманітні можливості реалізації власних інтересів. Разом з тим держава у ринковій еконо­міці повинна виступати арбітром, стримуючи двобій со­ціальних спільнот у цивілізованих межах і забезпечуючи певний баланс їхніх інтересів. Досить потужним спонукаль-

Модуль I. Основи ринкової економіки та мікроекономіки

ним стимулом постає притаманне природі людини прагнен­ня до успіху, самореалізацп, що породжує таке соціальне явище як змагальність, конкуренція.

Джерелами суспільного розвитку є, по-перше, ресурси — природні, трудові, накопичені у вигляді засобів виробництва і споживання, фінансові і грошові; по-друге, освіта, наука, інформація, інновації; по-третє, організація економічних відносин праці й виробництва, їхня продуктивність; по-чет­верте, трудова, професійна й загальна культура; по-п'яте, моральні настанови й цінності, якими керується населення країни; по-шосте, національна психологія і релігія. Таким чином, джерелами суспільного прогресу поряд із матеріаль­ними виступають і позаекономічні, нематеріальні фактори. Це духовна культура країни, моральні настанови й цінності, своя національна етика й менталітет народу. Усі зазначені цінності обрана модель трансформації суспільства має обов'язково враховувати. Інакше переважна частина насе­лення з об'єктивних причин не зможе зрозуміти і прийняти запропоновані владою заходи щодо реформування економі­ки. Вона просто виявиться не готовою до цього внаслідок своєї духовно-моральної, національно-психологічної при­роди.

Суспільствознавство, зокрема еконо­мічна і соціологічна науки, у виділенні етапів соціально-економічного розвитку

використовує різні підходи. Змінюються точки зору і сто­совно критеріїв такої періодизації. Найбільш загальним критерієм є революційні зміни в характері продуктивних сил і технології, а також у виробничих відносинах. Так, Льюїс Г. Морган епоху дикунства відлічував від появи лю­дини й до виникнення гончарства, коли відбувалося ста­новлення раннього родового ладу. Варварство — наступний етап, який закінчився виникненням писемності і змінився Цивілізацією. В основу доіндустріального, індустріально­го і постшдустріального етапів покладено рівень розвитку продуктивних сил, тобто техніко-технологічний критерій. Доіндустріальний етап — це переважно аграрний тип від­творення, ручна праця. Індустріальний етап — заміна

Воробйов Є. М. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ. Модульний курс

ручної праці машинною. При цьому превалює промислове виробництво над сільськогосподарським. Постіндустріаль-ний етап — революційні зміни в усіх сферах суспільного життя. Пріоритетними стають освіта, наука, сфера послуг, інформація. Постіндустріальне суспільство — це суспіль­ство високих технологій.

Стадійний підхід (В. Ростоу) налічує шість стадій — від традиційного суспільства, що відповідає доіндустріальному етапу, через індустріальний (перехідне суспільство і стадія зрушення). Науково-технічна революція після Другої світо­вої війни — це стадія зрілості, закінчується створенням сус­пільства масового споживання. Шоста — інформаційна стадія

— сучасний етап розвитку найбільш розвинених країн світу.

В основу формаційного підходу пок-

Формаціиній ладено ряд теоретичних положень, що

похід лише частково виявилися у практичній

історії еволюційного розвитку людського суспільства. Ці положення включали:

— Жорсткий причиновно-наслідковий зв'язок між
розвитком продуктивних сил і виробничими відносинами

— двома сторонами способу виробництва.

— Більш рухливий бік — продуктивні сили (усі зміни в суспільстві починаються з них).

— Виробничі відносини (а це відносини власності) як консервативна система, відстаючи від продуктивних сил, на певному етапі перетворюються на їхнє гальмо, пута.

Суперечності розв'язуються в результаті приведення виробничих відносин у відповідність до продуктивних сил. Так, індустріальне виробництво потребує, на відміну від ручної праці, спочатку приватнокапіталістичної, а потім спільнорозподіленої, тобто акціонерної власності. Більш високий рівень усуспільнення виробництва (автоматизова­не виробництво, підприємства високої технології), на думку марксистів, потребує більш високої форми — суспільної, за­гальнонародної власності.

Головна рушійна сила, на думку марксистів, — класові суперечності, локомотив історії — соціальна революція, яка спричинить становлення нової, більш прогресивної суспіль­ної формації.

Модуль I. Основи ринкової економіки та мікроекономіки

Сьогодні формаційний підхід під­дається критиці. Які аргументи можна

навести на підтвердження необґрунтова­ності цього підходу?

Цей підхід неможна абсолютизувати з багатьох причин. По-перше, народи і країни багатьох регіонів земної кулі розвивалися еволюційним шляхом, оминаючи окремі фор­мації.

По-друге, уявлення про соціалізм і комунізм як об'єктивні етапи суспільного розвитку не витримали випро­бування часом і залишаються суто теоретичними утопіями справедливого суспільного устрою.

По-третє, як свідчить історичний досвід, жорсткої за­лежності між рівнем продуктивних сил і формами власності не існує. Приватна власність, що виникла на світанку роз­витку людства, зберігає свою, нехай не визначальну, роль навіть у розвинених країнах.

По-четверте, уявлення про механічну зміну формацій по суті заперечує активну творчу роль людини, зводить її до пасивного статиста, який підпорядковується певній вищій силі, що не залежить від неї і є визначальною у суспільному прогресі.

По-п'яте, стали очевидними помилкові уявлення про роль соціальної революції в суспільному прогресі. Вітчиз­няний досвід свідчить про непоправні втрати для суспіль­ства, спричинені таким радикальним шляхом соціальної пе­ребудови. Експеримент, який поставила історія на просто­рах Російської імперії, довів свою неспроможність, відвер­нув народи від еволюційного шляху розвитку, розвіяв міф про можливості створення суспільства на засадах рівності. Якщо рівність ставиться вище за свободу, то таке суспіль­ство не досягне ні рівності, ні свободи.

Тому сьогодні творчий підхід до переосмислення дина­міки суспільного розвитку висунув нові ідеї, що спричини­ли створення цивілізаційної теорії.

Сучасна цивілізація — результат ево­люційного розвитку людства. Вона ха­рактеризується якісними змінами в усіх сферах суспільного Життя — економічній, політичній,

Воробйов Є. М. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ. Модульний курс

соціальній, правовій, духовній. І хоча її передчасно іменува­ти «царством розуму і свободи» (про такий тип цивілізації мріяли філософи і просвітителі), найбільш розвинені краї­ни рухаються в цьому напрямку.

Революційні зміни у продуктивних силах — це автома­тизація і комп'ютеризація виробництва. Наука й інформація перетворилися на безпосередню продуктивну силу. Пріори­тетного розвитку набули галузі, що працюють на людину.

Соціальні революції вже не є рушієм суспільно-еконо­мічного прогресу, бо, як свідчить досвід багатьох країн, вони призводять до руйнування фундаментальних цінностей суспільства. Тому класові суперечності, хоч і зберігаються в сучасному суспільстві, уже не мають антагоністичного ха­рактеру.

Про класову гармонію не йдеться, але в соціальному світі власники, менеджери і наймані працівники — всі учасники цієї тріади зацікавлені один в одному. Із роллю справедли­вого арбітра у подоланні суперечностей інтересів суб'єктів сучасного суспільства успішно справляється держава. Со­ціальну стабільність забезпечує середній клас, який сягає 60-80 % від населення розвинених країн.

Більшого розвитку набуває тенденція, коли найманий працівник є одночасно і приватним власником. Нарешті, сучасна цивілізація характеризується усвідомленням ціліс­ності сучасного світу і взаємозалежності у ньому.

Отже, цивілізаційна теорія стверджує принципи:

1. Домінуюча роль засобів виробництва, створених людьми.

2. Не революційний, а еволюційний характер суспіль­но-історичного розвитку.

3. Прерогатива загальнолюдських цінностей, порівняно з класовими.

4. Усвідомлення цілісності та взаємозалежності світу.

Модуль І. Основи ринкової економіки та мікроекономіки