Застава

Основним нормативним актом, що регулює заставні правовід­носини в Україні, тривалий час залишався Закон "Про заставу". Те­пер у ЦК заставі присвячені ст.ст.572-593, де визначені основні по­ложення цього засобу забезпечення виконання зобов'язань. Водно­час зберігають чинність норми Закону "Про заставу", які не супе­речать ЦК.

Сутність застави полягає в тому, що кредитор-заставодержатель набуває права у разі невиконання боржником зобов'язання, забез­печеного заставою, отримати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Предметом застави може бути різне майно, в тому числі речі і майнові права (вимоги), на яке може бути звернене стягнення. Оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом.

Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.

Оцінка майна, що передається у заставу у відносинах з участю комерційних банків, здійснюється з урахуванням Методичних ре­комендацій щодо застосування комерційними банками Закону Ук­раїни "Про заставу", затверджених інструкцією від 8 жовтня 1993 р. №230/5/11 Національного банку України.

Предметом застави може бути не тільки наявне майно, а й та­ке, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо). При цьому права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених дого­вором.

Однак предметом застави не можуть бути: майно, вилучене з цивільного обігу; вимоги, нерозривно пов'язані з особистістю бор­жника (про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю, вимоги про аліменти); інші вимоги, застава яких заборонена зако­ном, тощо (ст.576 ЦК). Предмет застави може бути замінений ли­ше за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено догово­ром або законом.

Ризик випадкового знищення або пошкодження предмета зас­тави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі випадкового знищення або пош­кодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержа­теля зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це мож­ливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.

Якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму. У разі настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика.

Предметом застави може бути також майно, що належить кіль­ком особам. Особливості такої застави залежать від виду спільної власності. Якщо майно перебуває у спільній сумісній власності, ко­жен з учасників такої власності має право укладати договори щодо передання майна в заставу (якщо інше не передбачене угодою сто­рін). Але зробити це він має право за згодою всіх учасників спіль­ної власності.

Якщо майно знаходиться в спільній частковій власності, то вра­ховується те, чи передається в заставу все майно чи лише частка співвласника. Якщо в заставу передається все майно, для цього не­обхідна згода усіх співвласників, оскільки розпорядження майном, що є у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх її учасників (ст.578 ЦК). Якщо в заставу передається частка якогось із співвласників, останній може розпорядитися нею лише після ви­ділу її в натурі.

Сторонами заставного правовідношення є заставник (заставода­вець) — особа, що передає своє майно в заставу, і заставодержатель — особа, що приймає в заставу майно заставодавця з метою забез­печення виконання зобов'язання. Заставодавцями і заставодержателями можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також суб'єкти публічного права. Заставодержателем може бути лише кре­дитор за забезпеченим заставою основним зобов'язанням.

Як заставодавець може виступати боржник за основним зо­бов'язанням, забезпеченим заставою, а також третя особа (майно­вий поручитель). Основна вимога, що пред'являється до заставо­давця, полягає в тому, що він має бути власником майна, яке пе­редається в заставу, або мати інше речове право на це майно. Це пов'язано з тим, що застава припускає можливість продажу пред­мета застави, а отже, у заставодавця має бути право розпоряджен­ня заставленим майном.

Підставами виникнення застави можуть бути: договір, припис закону, рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення ЦК щодо застави, яка виникає на під­ставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Договір про заставу укладається письмово. Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.

Крім того, у випадках, встановлених законом, застава нерухо­мості підлягає державній реєстрації, яка здійснюється на підставі заяви заставодержателя або заставодавця згідно зі ст. 15-1 Закону "Про заставу" та Порядком ведення Державного реєстру застав ру­хомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Укра­їни від ЗО липня 1998 р. №1185.

Істотними умовами договору про заставу є: вид застави, сутність забезпеченої заставою вимоги, її розмір, строк (термін) виконання, опис предмета застави (ст.584 ЦК).

Застава може бути поділена на види залежно від того, залиша­ється предмет застави у заставодавця чи передається заставодержателю.

Заставлене майно залишається у заставодавця у випадках: 1) іпотеки; 2) застави товарів у обігу чи у переробці. У цьому разі зас­таводавець має право: користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі видобувати з нього плоди та до­ходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави; відчужувати предмет застави, передавати його в ко­ристування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним ли­ше за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено догово­ром; заповідати заставлене майно (правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним). Водночас заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором.

Застава з переданням закладеного майна заставодержателю (або за його наказом — у володіння третьої особи) має місце у разі: 1) зак­ладу; 2) застави цінних паперів; 3) застави майнових прав. При пе­редачі йому майна заставодержатель має право користуватися пере­даним йому предметом застави лише у випадках, встановлених до­говором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов'язок видобувати з предмета застави плоди та доходи. Водночас заставодержатель, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки.

При цьому слід враховувати, що за загальним правилом будь-я­ке заставлене майно може залишатися у заставодавця (ч. 6 ст.576 ЦК). Заставодержателю майно передається в тому випадку, якщо про це прямо встановлено договором або законом. Крім того, існує майно, яке не може бути передане заставодержателю. До такого на­лежить майно, на яке встановлена іпотека, а також товари у обігу або у переробці.

У кожному разі особа, яка володіє предметом застави, зобов'яза­на, якщо інше не встановлено договором: 1) вживати заходів, не­обхідних для збереження предмета застави; 2) утримувати предмет застави належним чином; 3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкод­ження предмета застави.

Момент встановлення права застави залежить від форми дого­вору про заставу і від того, чи передається заставлене майно заста­водержателю. Таке право виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках коли договір підлягає нотаріальному посвід­ченню, — з моменту його нотаріального посвідчення. Якщо пред­мет застави відповідно до договору або закону має перебувати у во­лодінні заставодержателя, право застави виникає в момент пере-дання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійсне­не до укладення договору застави, право застави виникає з момен­ту його укладення.

Застава без передачі майна заставодержателю. Згідно зі ст.1 Закону України від 5 червня 2003 р. "Про іпотеку" іпотекою вважається вид забезпечення виконання зобов'язання неру­хомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволен­ня своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином предметом іпотеки є нерухоме майно. Крім нотаріального посвідчення договору про заставу, вимага­ється внесення запису в Книгу записів застав про вчинену іпотеку згідно з Порядком ведення Книги запису застав, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. №14. Він передбачає внесення своєчасного, достовірного і такого, що кореспондує з відповідним записом в договорі, запису протягом трьох днів з моменту нотаріального посвідчення договору іпотеки. Застава товарів у обігу або у переробці. Цей вид застави розгля­дається Законом "Про заставу" як спеціальний різновид застави із залишенням майна у заставодавця. Предметом застави товарів в обігу або переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, ком­плектуючі вироби, готова продукція тощо.

При заставі товарів в обігу або у переробці договір про заставу має низку специфічних ознак. Він має визначати вид заставленого товару, інші його родові ознаки, види товарів, якими може бути за­мінений предмет застави. Крім цих спеціальних вимог, зберігаєть­ся необхідність окреслення в договорі про заставу товарів в обігу або у переробці загальних умов, які є необхідними для договору про заставу.

Застава з передачею заставленого майна заставодержателю. Заклад — це застава з передачею заставленого майна заставо­держателю або за його наказом — третій особі (ч.2 ст.575 ЦК, ст.44 Закону "Про заставу"). За домовленістю заставодержателя із заста­водавцем предмет застави і у цьому випадку може бути залишений у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя (тверда застава). У цьому разі фізичне передання речі не відбувається. Як­що предметом застави є індивідуально-визначена річ, застава може проводитися шляхом накладення знаків, що свідчать про заставу. У цьому випадку річ фактично залишається у заставодавця, але при цьому він не має права користуватися нею, хоч і зберігає над нею контроль.

Після виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставо­держатель зобов'язаний негайно повернути предмет застави заста­водавцю (якщо інше не передбачено договором).

Права користування закладеним майном у заставодержателя заз­вичай не виникає, воно можливе лише у випадку, коли це спеціаль­но передбачено у договорі. При цьому користування предметом зас­тави не може мати комерційного характеру; прибутки, отримані заставодержателем від використання предмета застави, мають бути спрямовані на покриття витрат на притримання предмета застави, а також зараховуватися в рахунок погашення процентів за боргом або самого боргу за забезпеченим заставою зобов'язанням.

Застава рухомого майна може бути зареєстрована за заявою зас­таводержателя або заставодавця у Державному реєстрі застав рухо­мого майна, ведення якого покладене на держателя Державного ре­єстру застав рухомого майна. У випадках коли предметом застави є рухоме майно, реєстрація застави не пов'язується з моментом ви­никнення права застави.

Застава цінних паперів. Цінні папери характеризуються як один з оптимальних предметів застави. Вони досить ліквідні, не вимага­ють багато місця для зберігання.

Застава векселя або інших цінних паперів, які можуть бути пе­редані шляхом здійснення передавального напису, здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного паперу (ст.53 Закону "Про заставу").

Порядок звернення стягнення на цінний папір залежить від то­го, чи передав заставодавець заставодержателю право на папір або право з паперу. Якщо передано право на папір, заставодержатель має представити його для продажу з публічних торгів. На торгах він реалізується не за номінальною, а за фактичною вартістю.

Нарівні з правом на папір до заставодержателя може перейти і право з паперу, таким чином, заставодержатель може задовольни­ти свої вимоги за рахунок предмета застави, не вдаючись до його продажу з публічних торгів.

Застава майнових прав. Заставодавець може укласти договір на право вимоги як за вже існуючими зобов'язаннями, в яких він є кредитором, так і за тими, які можуть виникнути в майбутньому. У договорі має бути вказана особа, що є боржником щодо заставо­давця. Заставодавець зобов'язаний повідомити своєму боржнику про заставу прав, що відбулася.

Майнові права, що мають строковий характер, можуть бути предметом застави лише до закінчення строку їх дії. У договорі зас­тави прав, що не мають грошової оцінки (наприклад, ноу-хау), вар­тість застави визначається угодою сторін.

Наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, як­що інше не встановлено попереднім договором застави або зако­ном. При цьому наступна застава майна не припиняє права заста­ви попереднього заставодержателя.

При наступній заставі перший заставодержатель має переважне право перед наступними на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів задо­вольняються в порядку черговості виникнення права застави, крім випадку коли предметом застави є рухоме майно, зареєстроване заставодержателем. У цьому разі володілець зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше. Заставодержателі, які зареєстрували заставу одного і того ж майна в один день, мають рівні права на задово­лення вимог із заставленого майна.

У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, зас­таводержатель набуває право звернення стягнення на предмет зас­тави і на задоволення за рахунок предмета застави своєї вимоги, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставле­ного майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Звернення стягнення на заставлене рухоме майно. За загальним правилом заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли забезпечене зобов'язання не буде вико­нано у встановлений строк. Однак законом та договором можуть бути передбачені підстави для дострокового звернення стягнення на пред­мет застави. Зокрема, у разі ліквідації юридичної особи-заставодавця заставодержатель набуває право звернути стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забез­печеного заставою. Крім того, у разі порушення заставодавцем пра­вил про розпорядження предметом застави, у тому числі й шляхом перезастави, заставодержатель набуває право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет застави.

Звернення стягнення на рухоме майно здійснюється на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса (ЗУ “Про нотаріат”), а також у позасудовому порядку згідно із Законом “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”.

На підставі виконавчого напису нотаріуса звернення стягнення на заставлене майно здійснюється, якщо договір застави був нотаріаль­но посвідчений. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору; б) документи, що під­тверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на під­ставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою КМУ від 29 червня 1999 р. № 1172.

Згідно із Законом ”Про забезпечення вимог кредиторів та реєстра­цію обтяжень” до способів позасудового звернення стягнення на за­ставлене рухоме майно належать: 1) передача рухомого майна у влас­ність заставодержателя в рахунок виконання забезпеченого заставою зобов'язання; 2) продаж заставодержателем предмета застави шля­хом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою або на публічних торгах; 3) відступлення заставодержателю права грошової вимоги, якщо предметам забезпечення є грошова вимога; 4) переказ заставодержателю відповідної грошової суми, у тому числі у порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечення є гроші або цінні папери.

Якщо звернення стягнення на заставлене майно здійснюється у су­довому порядку, заставодержатель до моменту подання відповідного позову зобов'язаний письмово повідомити всіх обтяжувачів, на ко­ристь яких встановлено зареєстроване обтяження цього рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет застави. Це необхідно для того, щоб визначити пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, що підлягають задоволенню з вар­тості предмета забезпечення.

За загальним правилом, р еалізація предмета застави провадиться шляхом його продажу з публічних торгів у порядку виконавчого провадження; тому в рішенні суду зазначається початкова ціна предмета застави. Рішення суду може передбачати й інші способи реалізації прав заставодержателя, зокрема: 1) передачу рухомого майна у влас­ність заставодержателя; 2) продаж заставодержателем предмета за­стави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою або на публічних торгах; 3) відступлення заставодержателю права _: грошової вимоги, якщо предметом забезпечення є грошова вимога; 4) переказ заставодержателю відповідної грошової суми, якщо пред­метом забезпечення є гроші або цінні папери.

Заставодержатель, який має намір звернути стягнення на предмет застави у позасудовому порядку, зобов'язаний: 1) зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави; 2) надіслати боржнику та іншим особам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, відповідне письмове повідом­лення, у якому визначається позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет застави, що має намір застосувати заставодержатель, та міститься вимога до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет застави заставодержателю протягом 30 днів з мо­менту реєстрації у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави.

Заставодержатель може самостійно обирати позасудовий спосіб звернення стягнення на рухоме майно. Однак обраний ним спосіб не повинен порушувати прав та інтересів інших осіб. Так, заставодержа­тель може ініціювати отримання заставленого майна у власність, од­нак боржнику та іншим обтяжувачам надане право заперечення про­ти використання такого способу звернення стягнення. За вказаних умов заставодержатель, який ініціює звернення стягнення, має задо­вольнити свої вимоги шляхом продажу заставленого майна. Якщо проти переходу права власності на предмет застави до заставодержа­теля висловлює заперечення інший обтяжувач, на користь якого вста­новлене зареєстроване обтяження, заставодержатель, котрий ініціює звернення стягнення, може набути право власності на предмет заста­ви у разі задоволення ним забезпеченої вимоги іншого обтяжувача. Якщо відповідне заперечення надійшло від боржника, набуття заста­водержателем права власності на предмет застави можливе на підста­ві рішення суду.

У разі переходу майна у власність заставодержателя основне зо­бов'язання вважається повністю виконаним і заставодержатель не вправі пред'являти боржнику інші вимоги у зв'язку з виконанням да­ного зобов'язання. При цьому усі обтяження рухомого майна, що було предметом застави, з вищим пріоритетом зберігають чинність, а обтяження з нижчим пріоритетом припиняються.

Якщо заставодержатель обрав такий спосіб задоволення своїх інтересів, як продаж заставленого рухомого майна, він має від імені за­ставодавця укласти договір купівлі продажу предмета застави з осо­бою, яка запропонувала найвищу ціну. При цьому інші обтяжувані, на користь котрих встановлені зареєстровані обтяження, мають пере­важне право на придбання предмета застави (якщо декілька осіб ба­жають скористатися цим правом, воно належить обтяжувану з вищим пріоритетом).

Якщо предметом застави є право грошової вимоги, звернення стягнення на нього здійснюється шляхом відступлення заставодержателю відповідного права. Заставодержатель повинен повідомити заставодавця та інших обтяжувачів відповідного права грошової ви­моги про свій намір набути на свою користь таке право. У свою чергу інші обтяжувані, на користь яких встановлено зареєстроване обтя­ження цього права, можуть письмово заявити заставодержателю, який ініціює звернення стягнення, про намір отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета обтяження. Обтяжувач з вищим прі­оритетом, який висловив намір звернути стягнення на предмет забез­печувального обтяження, надсилає письмове повідомлення всім осо­бам, котрі повинні виконати вимоги за відповідним правом грошової вимоги боржника, яке є предметом забезпечувального обтяження. З дня відправлення зазначеного повідомлення обтяжувач з вищим пріоритетом набуває права кредитора у зобов'язанні, право вимоги за яким відступлене на його користь. Обтяжувач користується правами кредитора в цьому зобов'язанні до моменту повного задоволення його забезпеченої обтяженням вимоги. У разі повного задоволення забезпеченої обтяженням (заставою грошового права) вимоги відпо­відне право грошової вимоги вважається відступленим іншим обтя-жувачам, які висловили намір отримати задоволення своїх вимог за рахунок відповідного права грошової вимоги, у черговості їх пріори­тетів. За відсутності інших обтяжувачів відповідне право грошової вимоги відступається боржнику.

У разі, якщо предметом застави є гроші, задоволення забезпеченої заставою вимоги заставодержателя здійснюється шляхом переказу йому грошової суми, достатньої для повного задоволення цієї вимо­ги. Такий переказ може здійснюватися банком у порядку договірного списання. Якщо на момент звернення стягнення грошові кошти зна­ходяться у володінні заставодержателя та їх сума перевищує розмір забезпеченої заставою вимоги, заставодержатель зобов'язаний по­вернути надлишок боржнику.

Якщо предметом застави є боргові цінні папери, що знаходяться у правомірному володінні заставодержателя, і строк платежу за якими настав або платіж за яким проводиться на вимогу держателя, заставо­держатель задовольняє свої вимоги шляхом пред'явлення відповідного цінного папера до оплати. Якщо сума, отримана від оплати бор­гового цінного папера перевищує розмір забезпеченої заставою вимоги, заставодержатель повинен повернути надлишок боржнику.

Використання позасудових способів звернення стягнення на рухо­ме майно не позбавляє боржника, заставодержателя або третіх осіб права звернутися до суду.

Підставою звернення стягнення на предмет застави за загаль­ним правилом є невиконання зобов'язання у встановлений строк (термін). Якщо ж має місце ліквідація юридичної особи-заставодавця, заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зо­бов'язання, забезпеченого заставою. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, прова­диться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не вста­новлено договором або законом. Якщо публічні торги не відбулися (не з'явилися покупці, з'явився лише один покупець, переможець аукціону не сплатив вартості речі в призначений строк тощо), пред­мет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності такої згоди призначається повторний аукціон, але не раніше ніж через мі­сяць після першого аукціону. На повторному аукціоні початкова вартість заставленого майна може бути знижена у разі згоди заставо­давця, але не більше, ніж на 30 відсотків. Якщо повторний аукціон не відбувся, виконавчі документи повертаються заставодержателю.

Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покри­ває вимог заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника, якщо інше не встановлено до­говором або законом (ст.591 ЦК).

Заставодержатель має право достроково:

1) вимагати виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, у разі: а) передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхід­ним; б) порушення заставодавцем правил про заміну предмета зас­тави; в) втрати предмета застави за обставин, за які заставодержа­тель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави;

2) вимагати виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, — звернути стягнення на предмет застави: а) у разі порушення заставодавцем правил про наступну заставу; б) у разі порушення заставодавцем правил про розпоряджання предметом застави; в) в інших випадках, встанов­лених договором.

Право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою (у цьому разі заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві);

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави;

5) в інших випадках, встановлених законом.