Неустойка

Згідно зі ст.549 ЦК неустойка — це грошова сума або інше май­но, які боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

Неустойка є популярним засобом забезпечення зобов'язань, особливо у договірних відносинах за участю юридичних осіб. При­вабливість неустойки пояснюється тим, що вона є спрощеним за­собом компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх обов'язків.

До властивостей неустойки відносяться:

1) можливість стягнення неустойки за сам факт порушення зо­бов'язання, без надання доказів про завдання збитків та їх розмір;

2) можливість сторін на свій розсуд сформулювати підста­ви, розмір та умови сплати неустойки (крім випадків існування, так званої нормативної неустойки — ст.550 ЦК);

3) можливість для кредитора оперативно компенсувати збитки, завдані йому невиконанням договору, у зручній для нього грошовій формі. У зв'язку з цим слід звернути увагу на те, що хоча ст.549 ЦК передбачає можливість стягнення з боржника неустойки у вигляді майна, однак механізм реалізації такого права поки що не визначений, що на практиці може створити значні труднощі при обчисленні та стягненні такого виду неус­тойки.

У цивілістиці була висловлена точка зору, що неус­тойку у вигляді стягнення майна можна іменувати "альтернативна неустойка", оскільки тут для боржника має місце альтернатива: у разі порушення передати кредиторові грошову суму або інше май­но. Проте вона навряд чи може бути прийнятною, оскільки у цивілістиці вже вживається поняття "альтернативна неустойка" для позначення можливості кредитора обирати між стягненням неус­тойки або збитків.

Оскільки у ст.549 ЦК згадуються, крім неустойки, ще і штраф, пеня, то постає питання про їх правове значення. Існує думка, що це різновиди неустойки, які мають свої особливості. Ця позиція от­римала підтримку й у новому ЦК, який містить визначення цих традиційних для радянського цивільного права (ст.204 ЦК 1963 р.) різновидів неустойки. Згідно зі ст.549 ЦК штраф — це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми порушеного зобов'язання. Пеня — це неустойка, яка встановлюється на випадок прострочен­ня виконання зобов'язань і обчислюється у відсотках від суми не­своєчасно виконаного грошового зобов'язання.

Такий підхід, однак, здається не дуже вдалим, оскільки різні терміни вживаються для позначення тотожних понять. Фактично, пеня — це та сама виняткова неустойка, а штраф — неустойка штрафна. Тож виникає небезпека змішування різних понять, коли йдеться про однакові за сутністю санкції. До того ж вживання тер­мінів "неустойка", "штраф" і "пеня" у різному значенні є хибним з точку зору їх етимології: латинське роепае означає штраф (а під впливом російської термінології почало позначатися як неустойка).

Як вже зазначалося, неустойка за своєю юридичною природою є не тільки способом забезпечення виконання зобов'язань, а й од­нією з форм цивільно-правової відповідальності. Тому багато поло­жень, що регулюють її застосування, вміщені у гл.51 ЦК "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання". Зокрема згідно зі ст.611 ЦК неустойка визнається однією з санкцій за невиконання або неналежне виконання зо­бов'язання, а ст.550 ЦК встановлює, що кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зо­бов'язання (ст.617 ЦК).

Ведучи мову про неустойку як спеціальну форму відповідаль­ності, слід зазначити, що тут, як і в інших випадках застосування спеціальних форм відповідальності, часто немає необхідності в на­явності повного складу цивільного правопорушення. Наприклад, для стягнення виняткової неустойки не потрібна наявність збитків у кредитора, а отже, відпадає і питання про причинний зв'язок між збитками і протиправними діями. Тому для відповідальності тут достатньо протиправності й вини боржника.

Про це свідчить і судова практика. Так, наприклад, банки, пред'являючи до громадян позов про стягнення заборгованості за кредитом і пені (неустойки) за прострочення його повернення, позбавлені необхідності доводити наявність у них збитків внаслідок прострочення повернення позики. Докази надаються лише стосов­но факту видачі кредиту і неповернення його в строк. Саме прос­трочення є протиправною дією. Вина тут можлива як у формі на­міру, так і у формі необережності, однак для цієї категорії справ вказана обставина практично не має значення.

Неустойка має характер додаткового обтяження для боржника і за загальним правилом підлягає сплаті незалежно від наявності збитків (ст.624 ЦК).

Неустойка покликана забезпечити виконання зобов'язання, стимулюючи боржника до належного виконання, а вона компенсує (повністю або частково) збитки, які можуть бути заподіяні невико­нанням зобов'язання. Тому сплата неустойки не звільняє від вико­нання зобов'язання в натурі (ст.552 ЦК).

Умовами стягнення неустойки є невиконання зобов'язання і вина боржника, незалежно від наявності збитків у кредитора. Однак якщо збитки є, то залежно від співвідношення права на стягнення неустой­ки з правом на відшкодування збитків розрізняють неустойку:

1) залікову — не виключає права вимагати відшкодування збит­ків, проте лише в тій частині, яка не покрита неустойкою;

2) виняткову — закон або договір можуть передбачити стягнен­ня лише неустойки, але не збитків (використовується, як правило, у випадках прострочення зобов'язання);

3) штрафну (кумулятивну) — стягнення збитків в повній сумі понад неустойку; стягується у вигляді загального правила;

4) альтернативну — за вибором кредитора стягується або неус­тойка, або збитки (ст.624 ЦК).

Залежно від підстав встановлення неустойка поділяється на до­говірну та нормативну.

Провідною з них є договірна неустойка (та, що встановлюється договором сторін). Сфера застосування нормативної неустойки за­лежить від характеру норми. Якщо неустойка передбачена імпера­тивною нормою, вона підлягає безумовному застосуванню. У ви­падках коли положення про неустойку міститься в диспозитивній нормі, вона застосовується лише тоді, коли сторони своєю угодою не передбачили іншого розміру неустойки. Прикладом диспозитив­ної норми тут може бути правило ст.625 ЦК, згідно з яким бор­жник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на ви­могу кредитора зобов'язаний сплатити пеню в розмірі три процен­ти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановле­ний договором або законом. Прикладом імперативної норми може бути ч. 5 ст. 709 ЦК, згідно якої за кожен день прострочення продавцем або виготовлювачем усунення недоліків товару і невиконання вимоги про надання в користування аналогічного товару на час усунення недоліків продавець сплачує покупцеві неустойку в розмірі одного відсотка вартості товару.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільше­ний у договорі. Водночас сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства (крім випадків, передбачених законом).

Крім того, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності ін­ших обставин, які мають істотне значення. Слід зазначити, що у цьому випадку зменшення розміру неустойки є правом суду. Вод­ночас ст.616 ЦК зобов'язує суд зменшити неустойку, якщо пору­шення зобов'язання сталося з вини кредитора.