Структура зобов’язань

Як і будь-яке цивільне правовідношення зобов’язання включає такі елементи: суб'єкти, об'єкт, зміст.

Суб'єктами зобов'язання, як зазначалося вище, є кредитор і боржник (дебітор).

Кредитор — це особа, яка уповноважена вимагати від іншої особи (боржника) виконання певної дії (дій) або утримання від них. Ос­новна відмінність кредитора від уповноваженої особи в речовому зо­бов'язанні полягає в тому, що кредитор має право не на річ, а на дію, яку має здійснити боржник на його користь.

Боржник — це пасивний учасник зобов'язального правовідношення в силу того, що на ньому лежить обов'язок здійснити на користь кредитора певну дію: передати майно, виконати роботу, надати по­слугу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії (п. 1 ст. 509 ЦК України). Здебільшого боржник добровільно (за договором) бере на себе зобов'язання, хоча можливі ситуації, коли обов'язки у борж­ника виникають в силу прямої вказівки закону (наприклад, у випад­ку відшкодування моральної шкоди особі).

Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'яза­на вчинити на користь другої сторони, і кредитором у тому, що во­на має право вимагати від неї (ч.3 ст.510 ЦК).

Як кредитором, так і боржником у зобов'язанні можуть бути фі­зичні особи, юридичні особи, держава та інші соціальні утворення (Автономна Республіка Крим, територіальні громади та інші суб'єкти публічного права).

Залежно від кількості суб'єктів на тій або іншій (або на кожній) стороні зобов'язань розрізняють зобов'язання прості і складні (з множиною осіб).

Простими є зобов'язання, в яких є один боржник і один креди­тор.

Складними (зобов'язаннями з множиною осіб) є зобов'язання, де на котрійсь із сторін (або на обох сторонах) виступають кілька осіб.

Якщо в зобов'язанні кілька кредиторів — це активна, якщо кіль­ка боржників — пасивна, якщо кілька тих й інших — змішана мно­жина осіб.

Залежно від характеру розподілу прав або обов'язків між кілько­ма кредиторами або боржниками розрізняють зобов'язання частко­ві, солідарні і субсидіарні.

У часткових зобов'язаннях кожен боржник повинен виконати зобов'язання в певній частині, а кожен кредитор має право вима­гати виконання певної частки зобов'язання. У солідарних зо­бов'язаннях кожному кредитору у повному обсязі належить право вимоги, а кожен з боржників повинен виконати зобов'язання у повному обсязі. У субсидіарних зобов'язаннях є основний кредитор або боржник і додатковий кредитор (боржник). За загальним пра­вилом, між сторонами встановлюються часткові зобов'язання.

Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випад­ках, коли це передбачене договором або встановлено законом, зок­рема при неподільності предмета зобов'язання (ст. 541 ЦК). На­приклад, солідарні зобов'язання виникають у разі завдання шкоди кількома особами, коли неможливо встановити, чиїми діями і в якому конкретно розмірі заподіяно збиток.

ЦК досить детально регулює порядок виконання солідарного обов'язку і реалізації солідарної вимоги. Так, ст.543 передбачає, що при солідарному обов'язку боржників кредитор має право вимага­ти виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного окре­мо, притому, як повністю, так і в частині боргу.

Слід зазначити, що встановлення такого правила має на меті максимально повне задоволення вимог кредитора і захист його ін­тересів. Зокрема кредитор, який не отримав повного задоволення від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоотриманого від інших співборжників.

Цю ж мету має і збереження пов'язаності зобов'язань усіх солі­дарних боржників доти, доки зобов'язання не буде виконане пов­ністю: усі солідарні боржники залишаються зобов'язаними, поки зобов'язання не буде виконане повністю. Якщо хтось з них вико­нає частину зобов'язання, що припадає на його частку, але інші со­лідарні боржники не погасять свою частину боргу, то і той, який виконав, вважається зобов'язаним, поки зобов'язання не буде пога­шене в повному обсязі.

Але виконання зобов'язання одним з солідарних боржників припиняє його в повному обсязі і припиняє обов'язок усіх боржни­ків стосовно загального кредитора.

Однак слід зазначити, що йдеться лише про припинення обов'язку стосовно загального кредитора (кредиторів). Сам по собі обов'язок зберігається, але змінюється його адресат — уповноваже­ний суб'єкт: право вимоги переходить до боржника, що виконав зо­бов'язання. Він набуває права регресу, тобто зворотної вимоги до інших боржників. Ця вимога може бути адресована до кожного із солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлене законом або договором. При цьому маємо справу зі своєрідним розподілом боргу, що залишився, в похідному (ступінчастому) по­рядку: несплачене одним із солідарних боржників боржнику, що виконав солідарне зобов'язання, тепер припадає у рівній частці на кожного з решти солідарних боржників (ч.2 ст.544 ЦК). Тобто в цьому випадку начебто виникає нове солідарне зобов'язання, у якому беруть участь як солідарні боржники ті, хто не виконав обов'язку за першим зобов'язанням, і як кредитор — той боржник за першим зобов'язанням, що виконав його в повному обсязі. Від­бувається перехід права вимоги до нового кредитора і перерозподіл обов'язків між колишніми співборжниками.

Об'єктом зобов'язання є певна поведінка боржника. Найчастіше вона виражається в діях. Це може бути передання речі і відповідна її оплата в договорі купівлі-продажу, надання послуг за договором під­ряду, повернення боргу у договорі позики тощо. Однак не виключе­на ситуація, коли об'єктом зобов'язання може бути і бездіяльність. Наприклад, з власником земельної ділянки укладено договір про те, що він не буде перешкоджати випасу худоби на його ділянці.

Поведінка (дія, утримання від дії) передбачає точну визначеність її, щоб при виконанні зобов'язання не виникало сумнівів щодо того, чого чекають від боржника. Дія, що становить об'єкт зобов'язання, може полягати в передачі від однієї особи до іншої речі у власність (купівля-продаж, міна, дарування), наданні речі в користування (майновий найм), здійсненні послуг на користь іншої особи (дору­чення, комісія), утриманні від дій, виключне право на які належить кредиторові (видавничий договір)

Крім того, якщо обидва суб’єкти водночас виступають, як кредитор і боржник, то в такому зобов’язанні можна виділити два юридичні об’єкти - дії кожного учасника, які вчиняються ним при виконанні функцій боржника.

Наприклад, у договорі купівлі-продажу і продавець, і покупець водночас виступають боржниками, а саме: продавець зобов’язаний передати майно, а покупець зобов’язаний його оплатити.

Таким чином, юридичними об’єктами водночас виступають дії з передачі майна (які здійснює продавець) та дії з оплати майна (які здійснює покупець)

Дія, що становить об’єкт зобов'язання, може бути однократ­ною, багатократною та тривалою. Так, за договором дарування квартири угода здійснюється одноразово і права та обов'язки сторін припиняються з виконанням усіх повноважень та необхідних дій за договором. При виконанні зобов'язання відшкодувати працівникові втрату ним працездатності відповідні платежі здійснюються багато­кратно і припиняються відновленням працездатності або смертю особи. Якщо має місце договір зберігання, то це зобов'язання мати­ме тривалий характер — права та обов'язки існують протягом усьо­го терміну дії договору.

Від об'єкта зобов'язання слід відрізняти предмет зобов'язання. Якщо об'єкт — це певна поведінка його учасників, то предмет — ті речі або майно, нематеріальні блага, стосовно яких існує інтерес власників цього правовідношення.

Право вимоги кредитора і відповідний цій вимозі обов'язок боржника становлять зміст зобов'язального правовідношення. Спір­ним є питання: чи може існувати зобов'язання з немайновим змістом?

Зокрема, на думку О.В, Дзери, згідно з якою зобов'язання завжди виступають як майнові цивільні правовідносини.

Однак, на думку Лунц Л.А та Новицького І.Б., більш правильним видається виходити з того, що зо­бов'язання можуть бути як майнового, так і немайнового характеру. Класичним прикладом зобов'язального немайнового правовід­ношення можуть бути зобов'язання, що виникають з безвідплатно­го договору доручення, договору про спільну діяльність тощо. Немайновий зміст можуть мати зобов'язання, що виникають при ре­алізації немайнових прав у галузі інтелектуальної власності. Запро­вадження у ЦК книги другої "Особисті немайнові права фізичної особи" робить ще більш актуальним визнання існування зо­бов'язань з немайновим змістом. В іншому випадку залишається припустити, що стосовно прав, передбачених у книзі другій ЦК, можуть виникати лише охоронні, але не регулятивні цивільні пра­вовідносини.

Як було зазначено вище, зобов'язання залежно від визначеності змісту поділяються на альтернативні, факультативні та імперативні..

В альтернативному зобов'язанні боржник вибирає спосіб виконання, якщо інше не передбачено законом або договором. Він може сплатити грошові кошти або передати майно на суму, що вказана у договорі. Якщо боржник не здійснить вибору, це може зробити кре­дитор. Так, якщо при виході зі складу учасників товариства з обме­женою відповідальністю учаснику не сплатять належні йому грошові кошти, він може звернутися до суду з позовом про стягнення цих коштів або передачі йому майна товариства на зазначену суму.

У факультативному зобов'язанні боржник зобов'язаний здійсни­ти на користь кредитора конкретні дії, але може замінити їх іншим, завчасно передбаченим предметом. Так, підрядник, який виконав роботу з порушенням вимог щодо якості, може або сам усунути не­доліки за власний рахунок, виконати роботу заново або сплатити вартість усунення недоліків іншими особами. Від альтернативного зобов'язання факультативне відрізняється повною визначеністю предмета. Кредитор не може вимагати заміни виконання, а лише при неможливості виконання факультативне зобов'язання припи­няє свою дію.

Висновок по другому питанню:

Елементами зобов’язання як і будь-якого цивільного правовідношення є: сторони, об’єкт, зміст. Суб'єктами зобов'язання є кредитор і боржник (дебітор). Кредитор має право вимагати певної дії або утримання від такої зобов’язаною особою, а боржник зобов’язаний вчинити такі дії або утриматись від таких. Об’єктом зобов’язання є поведінка боржника. Змістом зобов'язального правовідношення є право вимоги кредитора і відповідний цій вимозі обов'язок боржника.

Перейдемо до з’ясування переліку юридичних фактів, що є підставами виникнення та припинення зобов’язань.