Фінансовий аналіз як підсистема фінансового менеджменту

Фінансовий аналіз (від грецьк. – розчленування, розклад) – це метод оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства. Як метод дослідження аналіз полягає в розчленуванні цілого на складові. Мета фінансового аналізу – інформаційно забезпечувати прийняття рішень, на які істотно впливають фактичні або прогнозні дані про фінансовий стан підприємства. Йдеться про отримання відносно невеликої кількості ключових, найінформативніших параметрів, що об‘єктивно і всебічно характеризують фінансовий стан підприємства (платоспроможність, фінансову стійкість, незалежність, рентабельність діяльності, ймовірність банкрутства тощо).

Основними споживачами аналізу фінансового стану підприємства виступають такі суб‘єкти ринку:

- саме підприємство, яке хоче мати неупереджену думку про свою діяльність і розробити заходи щодо покращання його фінансового стану і результатів;

- інвестори, що зацікавлені в ефективності та прийнятній ризикованості інвестування своїх коштів;

- кредитори і постачальники, які бажають впевнитися в платоспроможності підприємства;

- партнери по бізнесу та ін. представники мезооточення (постачальники, споживачі, транспортувальники, страхові компанії тощо), які прагнуть встановити з підприємством стабільні і надійні ділові відносини;

- сторонні щодо підприємства структури (так, Державна податкова адміністрація бажає впевнитись у спроможності підприємства сплачувати податки, профспілки – у стабільності зайнятості працівників і здатності своєчасно виплачувати зарплату, благодійні організації – у потенційній спроможності підприємства надавати допомогу).

Завдання фінансового аналізу зумовлені завданнями управління підприємством у трьох сферах діяльності – фінансовій, інвестиційній та операційній (виробничій), що поєднані рухом фінансових ресурсів. Звідси завдання фінансового аналізу полягають в інформаційному забезпеченні прийняття обґрунтованих рішень за такими видами діяльності підприємства:

- фінансова діяльність – управління пасивами, забезпечення підприємства фінансовими ресурсами, визначення оптимального розміру, складу і структури джерел фінансування зі свідомим ризиком за очікувані вигоди, пов‘язаним із використанням зовнішніх позик;

- інвестиційна діяльність – управління активами, розподіл фінансових ресурсів, визначення оптимального розміру, складу і структури активів підприємства, вибір і реалізація інвестиційних проектів;

- операційна діяльність – управління фінансовими результатами діяльності; забезпечення прибуткової поточної діяльності завдяки ефективному використанню наявних ресурсів.

За основним предметом методи та прийоми фінансового аналізу тради­ційно поділяють на такі: вертикальний, горизонтальний аналіз та метод аналізу відносних показників (коефіцієнтів).

Вертикальний (структурний) аналіз полягає у визначенні структури досліджуваного об'єкта (наприклад, структури активів, пасивів, прибутку від звичайної діяльності, операційних витрат тощо) з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат. За допомогою вертикального аналізу порівнюють відносні показники за підприємствами, що істотно різняться за абсолютними показниками обсягів виробництва і залучених фінансових ресурсів. Вертикальний аналіз зменшує вплив на вартісні показники інфляційного фактора.

Горизонтальний (часовий) аналіз має на меті дослідити зміни показників у часі через встановлення абсолютних і відносних відхилень (як правило, темпів приросту). Горизонтальний та вертикальний аналізи доповнюють один одно­го. На практиці складають аналітичні таблиці, де одночасно вико­ристовують прийоми вертикального та горизонтального аналізу.

Аналіз відносних показників. Відомо понад 200 відносних аналі­тичних показників, які можна розраховувати на основі фінансової звітності. Фінансовий аналітик не повинен намагатися розрахувати все, що можливо. Досвід свідчить, що кілька правильно вибраних ко­ефіцієнтів містять потрібну інформацію. Корисність і значимість кожного конкретно­го коефіцієнта визначається користувачем результатів аналізу та його цілями. Нижче наведено основні показники фінансового стану та результатів діяльності підприємства, які найчастіше використовують фінансові аналітики. Вони згруповані за змістовою ознакою, а саме: оцінювання фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності, ділової активності, прибутковості та рентабельності.

Оцінка динаміки основних відносних показників фінансової стійкості організаціїпобудованана основі співвідношення складових пасиву:

· Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності, концентрації власного капі­талу) () характеризує незалежність фінансового стану організації від зовніш­ніх джерел фінансування і показує частку власних коштів організації у загаль­ній сумі джерел її фінансування:

(1.1)

де ВК – власний капітал; ЗК – загальна сума джерел фінансування (загальний капітал) організації (валюта балансу) або А – загальна вартість всіх активів організації (валюта балансу = «Баланс»).

Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово стійкою і неза­лежною від зовнішніх кредиторів є організація. Мінімальне значення кое­фіцієн­та автономії оцінюється на рівні 0,5. Якщо ≥ 0,5, то теоретично всі зобов’я­зання організації можуть бути покриті її власними коштами.

· Коефіцієнт співвідношення власного і позикового капіталу (коефіцієнт фінансової стійкості) (k_фс) показує обсяг власного капіталу, що припадає на гривню залучених коштів, і характеризує рівень незалеж­нос­ті організації від зовнішніх джерел фінансування.

, (1.2)

де ПК – позикові кошти[1]; ДЗ – довгострокові зобов’язання і забезпечення; ПЗ – поточні зобов’язанняі забезпечення (у т.ч. доходи майбутніх періодів – доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів); ЗНА – зобов’язання, пов’язані з необоротними активами, утримуваними для продажу, та групами вибуття; НПФ – чиста вартість активів недержавного пенсійного фонду.

Цей показник є найзагальнішою оцінкою фінансової стійкості організації. Його зростання свідчить про зниження залежності від позикового капіталу і підвищення фінансової стійкості. Рекомендований рівень коефіцієнта співвідношення власного і позикового капіталу більший за 1,0. Ситуація, коли значення коефіцієнта менше від 1,0 (більша частина майна організації сформована за рахунок позикових коштів), може свідчити про небезпеку неплатоспроможності.

· Коефіцієнт довгострокового фінансовоголевериджу (Фл) характеризує співвідношення довгострокових зобов’язань організації і власного капіталу. Його зростання свідчить про посилення залежності від довгострокового позикового капіталу, про зниження фінансової стійкості. Безпечним для організації є перебування даного показника в межах 0< Фл <0,3. Проте, відсутність ДЗ у діяльності організації вважається небажаною.

Оцінка ліквідності та платоспроможності організації проводиться за такими коефіцієнтами:

· коефіцієнт абсолютної ліквідності () показує, яку частину поточних зобов’язань організація може погасити негайно за рахунок високоліквідних активів, і розраховується як відношення вартості високоліквідних активів (ЛА₁) до суми поточних зобов’язань і забезпечень (ПЗ). При цьому до ЛА₁ належать гроші та їх еквіваленти і поточні фінансові інвестиції. Теоретично достатнім вважається зна­чен­ня коефіцієнта більше за 0,20 ¸ 0,35, тобто в найкоротший термін орга­ніза­ція завдяки ЛА₁ може погасити 20 – 35 % своїх поточних боргів;

· коефіцієнт критичної ліквідності () відображає прогнозні пла­тіж­ні можливості організації за умови вчасного проведення розрахунків з дебіторами і обчислюється діленням суми високоліквідних та швидколіквідних активів (ЛА ₁+ ЛА ₂) на суму поточних зобов’язань (ПЗ) організації. При цьому до ЛА₂ належить дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги, за різними розрахунками (за виданими авансами, з бюджетом, з нарахованих доходів, із внутрішніх розрахунків) та інша поточна дебіторська заборгованість, векселі одержані і сума депозитів перестрахування. Оптимальним вважається значення цього коефіцієнта на рівні 1,0;

· коефіцієнт поточної ліквідності () визначають як відношення суми оборотних активів (ОА = ЛА₁ + ЛА ₂ + ЛА₃) до суми поточних зобов’язань (ПЗ) організації. При цьому до повільно ліквідних активів (ЛА₃) належать запаси, витрати майбутніх періодів, а також поточні біологічні активи, частка перестраховика у страхових резервах та інші оборотні активи.Спрощено під оборотними активами (ОА) розуміють суму грошових коштів, короткострокової дебіторської заборгованості і запасів. Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує очікувану плато­спро­мож­ність організації за період, який дорівнює середній тривалості одного обороту його оборотних активів. Організація своєчасно погашає борги, якщо значення цього коефіцієнта в межах 1,0 – 1,5 і має неліквідний баланс - при значенні меншому за 1,0.

Рівень ділової активності організації оцінюють за допомогою «золотого правила економіки» (співвідношення темпів зростання активів, чистого доходу і прибутку організації) і за допомогою сукупностіпоказників оборотності, головними з яких є показники, що характеризують інтенсивність обертання всіх оборотних активів і їх складових. Серед останніх зокрема розглядають:

· коефіцієнт оборотності оборотних активів – узагальнюючий показник оборотності капіталу, авансованого в оборотні активи організації, який обчис­лю­ють діленням чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) на середню за звітний період величину оборотних активів організації. За умови прибуткової діяльності організації зростання оборотності активів впливає позитивно, а збиткової — призводить до зростання суми збитків організації;

· час обороту оборотних активів – тривалість в днях одного обороту. Він визначається як відношення кількості календарних днів звітного періоду (приймається, що рік = 360 днів) до коефіцієнта оборотності оборотних активів. Час обороту вказує на кількість днів, що були необхідні організації для поповнення його оборотних активів,

· коефіцієнт оборотності запасів розраховують діленням чистого доходу від реалізації продукції (іноді тут використовують собівартість реалізованої продукції товарів, робіт, послуг) на середню вартість запасів за період.Він характеризує інтенсивність використання товарно-матеріальних запасів організації та показує, як часто обертаються запаси для забезпечення поточного обсягу реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Оцінка прибутковості і рентабельності організації. Інформацію про основні види при­бутку організації, як і основні дані для їх розрахунку, містить “Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід)”.

Оцінка рентабельності проводиться за показниками, які об’єднують у дві групи: рентабельність продукції та рентабельність капіталу (інвестицій). Показники рентабельності можуть бути обчислені за чистим, операційним або чистим прибутком (для збиткових підприємств (найчастіше) лише за валовим).

До системи основних показників рентабельності продукції належать:

1) показники рентабельності реалізації продукції, які розраховують як відношення суми прибутку організації до величини її чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

2) показники рентабельності витрат на випуск і реалізацію продукції, які розраховують як відношення суми прибутку від реалізації продукції до величини собівартості продукції (товарів, робіт, послуг).

При цьому показник рентабельності реалізації продукції показує, який прибуток одержує організація з кожної гривні чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Тоді як рентабельність витрат дозволяє співставити витрачені на випуск і реалізацію продукції кошти з отриманим у підсумку прибутком.

Показники рентабельності капіталу (інвестицій) характеризують взаємозв’язок прибутку і капіталу, інвестованого у формування активів організації з метою одержання цього прибутку. До цієї групи показників належать рентабельність сукупного капіталу (активів) та його складових: оборотного і основного капіталу, власного і позикового капіталу та ін. Серед найважливіших показників даної групи розглядають, наприклад, рентабельність активів, яка обчислюється як відношення загальної суми прибутку організації, одержаного за рік від усіх видів її господарської діяльності, до середньорічної суми активів. Названий показник характеризує прибутковість інвестованого в активи капіталу.

У процесі аналізу показників рентабельності оцінюють їх рівень, динаміку та вплив факторів на зміну рентабельності, виявляють резерви її підвищення.