Методи прогнозування доходів бюджету та їх характеристика

Сьогодні нараховується понад 200 різних методів прогнозування. Проте на практиці використовують як головні 15-20 методів. Єдиного й універсального методу прогнозування немає. Методи бюджетного прогнозування – це спосіб, алгоритм розробки прогнозу можливих змін у фінансовому забезпеченні реалізації основних напрямів соціально-економічного розвитку країни. Через велику кількість існуючих методів прогнозування, застосовуються різноманітні їх класифікації та групування.

Найбільш розповсюдженим вважається поділ усіх методів на дві великі групи, в основу якого покладено принцип їх сутнісного розмежування, а саме:

1) евристичні (інтуїтивні) методи, що базуються у більшій мірі на інтуїції та на використанні пізнавальних здібностей людей, а також їх досвіду оцінки майбутнього, зокрема проведення різного роду експертних оцінок, складання сценарних варіантів економічної динаміки тощо;

2) формалізовані методи, які передбачають використання тих чи інших статистичних або функціональних залежностей між показниками, здійснення у ході прогнозу достатньо точних розрахунків, зокрема методи прогнозних екстраполяцій, методи економіко-статистичного, математичного та імітаційного моделювання та інші.

В сучасних умовах коректно вести мову й про третю групу – комбінованих методів, оскільки під час реального прогнозування одночасно використовуються кількісні оцінки та інтуїція з метою взаємодоповнення та перевірки достовірності отриманих результатів.

Прогнозування надходжень до бюджету залишається однією із головних проблем з точки зору повноти охоплення дохідних джерел та реалістичності їх оцінки, а також є визначальним параметром під час складання бюджету. Тому для прогнозування основних статей доходів доцільно використовувати наступні методи: детерміністичний метод, метод економетричного моделювання, метод часового тренду, метод математичного моделювання, метод експертних оцінок.

1. Детерміністичний метод передбачає встановлення залежності прогнозованої величини з відомими або визначеними відомими змінними. Через легкість застосування та інформаційну гнучкості цей метод вважається найбільш актуальним для прогнозування доходів місцевих бюджетів.

Оскільки понад 70-90% доходів бюджету (залежно від рівня бюджету) забезпечують податкові надходження, то головне завдання полягає у визначенні саме їх обсягів. Обсяг податкових надходжень (ПН) залежить від податкової бази (ПБ), ставки податку (t), зміни обсягів заборгованості за конкретним податком (∆ЗА) та наданих податкових пільг (ПП), а також від нормативу відрахувань податку до нижчестоящого бюджету, у разі якщо він законодавчо визначений, як закріплений або регулюючий (НВ):

, (1)

де i – індекс року;

j – індекс податку.

Таким чином, для прогнозу ПН необхідно отримати прогноз по кожній змінній у формулі (1).

Детерміністичний метод прогнозування з метою спрощення розробки прогнозу та зменшення обсягів обробки необхідної первинної інформації припускає відмову від прогнозування таких складних явищ, як обсяг наданих податкових пільг, несвоєчасність сплати податкових платежів до бюджету та ухилення від сплати податків. Замість цього передбачається, що податкові втрати від вказаних явищ складатимуть фіксовану частку від податкових надходжень до бюджету:

, (2)

Крім того, передбачається постійна залежність ПБ від одного з макроекономічних показників (МП), зокрема ВВП, таким чином:

, (3)

де ∆МПij – темпи приросту МП у відсотках до попереднього року. У такому разі формула (1) після спрощення має наступний вигляд:

, (4)

У разі внесення змін до податкового або бюджетного кодексів, які можуть вплинути на розмір ставки податку, норматив відрахувань податку до нижчестоящого бюджету або податкову базу, з метою обліку наслідків таких змін елементів податку для ПБ у формулу вводиться поправочний коефіцієнт K1ij, який визначається шляхом експертних оцінок. Аналогічним чином вводиться поправочний коефіцієнт K2ij для обліку очікуваної експертом відносної зміни коефіцієнта α ij у результаті змін ставки і бази податку за новим законодавством, а також поправочний коефіцієнт Sij для обліку абсолютної зміни ПН у результаті будь-яких неврахованих чинників.

У кінцевому виді формула для прогнозу податкових надходжень до бюджету по податку j в рік i виглядає таким чином:

, (5)

Детерміністичний метод прогнозування доходів бюджету дозволяє отримати достовірні прогнози надходжень до бюджету по кожному із визначених джерел, однак він відрізняється значною трудомісткістю та може використовуватися лише на рівні окремої територіальної громади, оскільки будь-які узагальнення та припущення без врахування регіональної специфіки розвитку територій будуть негативно впливати на точність розрахунків.

2. Економетричний метод відноситься до більш складних та розвинених методів кількісного формалізованого прогнозування, що дозволяє отримувати залежності досліджуваних величин від набору характеристик, які спостерігаються, як в економіці в цілому, так і в окремих економічних агентів. Отримавши залежність, можна спрогнозувати, як зміняться залежні величини від екзогенних параметрів. Побудову регресії можна проводити на основі даних для окремих територіальних громад або країни в цілому, тимчасових рядів для конкретної територіальної громади (країни) або даних, отриманих за декілька періодів часу.

Економетричні моделі у загальному вигляді представляють собою функцію виду:

, (6)

де Y – доходи бюджету або будь-який інший макроекономічний індикатор;

Xi – чинники, що впливають на прогнозний показник, причому до їх переліку не обов’язково входить час.

Кількість таких чинників (i) зазвичай більше 1, але можна розглядати й однофакторну модель. Якщо виявлені на основі фактичних (емпіричних) даних залежності між функцією (Y) та чинниками-аргументами (Xi) використовуються в подальшому без змін, то така модель є екстраполяційною.

Відмінність такої економетричної моделі від моделі екстраполяційного тренду полягає в тому, що вона дозволяє провести змістовний аналіз залежності (Y) від цілого спектру чинників, а не тільки визначити тенденцію у часі.

Поодиноким випадком економетричного методу є метод тимчасового тренду, який припускає певну кореляцію значень досліджуваної величини з часом та/або власними значеннями у минулі періоди. У найпростішому варіанті використовується гіпотеза постійності темпів приросту доходів бюджету на величину n%. Неточність цього методу буде зростати із збільшенням горизонту прогнозування. З метою підвищення точності прогнозів на основі тимчасових рядів доцільно будувати складніші економетричні моделі, що вимагають, проте, більшої кількості спостережень.

У більшості випадків економетричний метод прогнозування передбачає використання багатофакторних моделей. Найбільше розповсюдження отримала двохфакторна модель у форму виробничої функції, яка у літературі отримала назву функції Кобба-Дугласа, виду:

, (7)

де K – капітал та L – праця – головні чинники, що впливають Y;

А – коефіцієнт пропорційності;

α та β – показники ступеню, які у класичній моделі функції Кобба-Дугласа, у сумі дорівнюють 1.

В сучасний умовах господарювання на головні чинники виробничої функції чинить суттєвий вплив науково-технічний прогрес (НТП), що знайшло свій прояв у модифікації моделі, зокрема передбачено, що (α + β) ≠ 1. У разі врахування у моделі чинника НТП має місце умова, що (α + β) > 1. У такому випадку модель буде мати більш складний вигляд:

, (8)

де t – час;

γ = (γ_к + γ_L) – коефіцієнт, що дозволяє виділити ступінь участі зміни ефективності капіталу та праці у зміні загальної ефективності;

e – основа натурального логарифму.

До основних недоліків економетричного методу прогнозування доходів бюджету можна віднести його трудомісткість, що вимагає значних додаткових організаційних та інформаційних витрат, складність інтерпретації економетричних моделей за допомогою економічної логіки та дещо нижча точність прогнозу порівняно з детерміністичним методом.

3. Математичне моделювання полягає в побудові інтегрованої моделі бюджетної системи країни, що враховує економічні зв’язки між рішеннями найбільш важливих груп економічних агентів (платників податків та споживачів суспільних послуг, інституціональних секторів економіки). Для точного прогнозування такі моделі вимагають значний обсяг інформації, високу кваліфікацію персоналу і застосування економетричних методів для оцінки певної частини параметрів моделі. Важливою перевагою такого моделювання є можливість проводити експерименти з податковою політикою і витратами з метою виявлення їх середньо та довгострокових наслідків для бюджету та економіки в цілому.

До методів математичного моделювання відносяться також імітаційні моделі, в яких передбачено відображення динамічних взаємозв’язків між основними параметрами бюджету. Для імітаційного моделювання характерно відтворення явища, що досліджується, на математичній або будь-якій іншій моделі із збереженням визначеної логічної структури та взаємозв’язків між показниками з метою отримання інформації про стан об’єкту, який аналізується, у разі зміні окремих параметрів системи або при різних варіантах поведінки структурних елементів. На базі імітаційних моделей, які розроблені у виді спеціальних комп’ютерних програм, може здійснюватися перевірка різноманітних гіпотез стосовно розвитку бюджетної політики.

4. Метод експертних оцінок відіграє головну роль у сфері розробки прогнозів із подовженим горизонтом та полягає у використанні професійної інтуїції експертів з бюджетного планування (прогнозування) та/або менеджменту великих платників податків. Цей метод використовується у разі неможливості застосування будь-якого із попередніх трьох методів. У випадку, коли значна частина податкових надходжень отримується від невеликої групи підприємств, то можна запросити у них власні прогнози щодо обсягів виручки від реалізації та прибутку, фонду оплати праці тощо. Що стосується прогнозування надходжень від інших платниках податків, то доцільно використовувати детерміністичний метод.

Найбільше розповсюдження серед експертних методів отримали метод “круглого столу” (метод комісій), метод “мозкового штурму”, метод Дельфі.

Метод “круглого столу” або метод комісій, передбачає обговорення проблеми прогнозу групою експертів з метою узгодження уявлень щодо можливих шляхів її вирішення та розробки єдиної спільної думки з цього приводу. Обмеженість цього методу полягає у тому, що від початку існує установка на знаходження компромісу, а це збільшує ризик вибору не найбільш оптимальних та раціональних рішень. Крім того, значний тиск на думку експертів та прийняття рішення чинить авторитет учасників “круглого столу”.

Метод “мозкового штурму (атаки)” відрізняється широкими можливостями щодо колективної генерації ідей. Позитивним моментом цього методу також є заборона критики думок експертів з боку колег, що дозволяє увібрати у підсумкове спільне рішення будь-які нестандартні, на перший погляд, та інноваційні за своєю суттю думки.

Метод Дельфі посідає провідне місце серед експертних інструментів прогнозування та дозволяє досягати максимально узгодженої позиції команди експертів стосовно проблеми дослідження за рахунок організації декількох турів інтерактивних індивідуальних опитувань із використанням спеціально підготовлених анкет опитування. Отримані у ході кожного туру результати опитувань аналізуються та доводяться до експертів, які можуть погодитися із отриманою загальною думкою колег або обґрунтувати власну, відмінну від запропонованого рішення, позицію із визначенням причин відмови. Процедура опитування продовжується до тих пір, поки не виникне ситуація, коли новий тур опитування вже не вплине суттєво на кінцевий результат. Недоліком цього методу є значна уніфікація отриманих результатів, що може призвести до втрати індивідуального неординарного прогнозу, який може передбачати зміну усталеної передбачуваної траєкторії розвитку бюджетної політики держави.