Фурса С. Я., И юра Т. В

- У другу чергу, правовий зміст вимоги, яка має Грунтуватись

і доводитись на нормах чинного законодавства або аналогії закону чи права;

- у третю чергу, встановлювати докази, на підставі яких пози-

вач доказує певні юридичні обставини, з якими законом пов'язуються права та відповідні обов'язки іншої сторони;

- в останню чергу, пояснення сторони, третьої особи, заявника

мають розглядатись як певний, передбачений законом засіб доказування. Це положення зумовлюється тим аспектом, що, за загальним правилом, для порушення провадження в справі недостатньо лише позовної лаяви, в якій висловлю­ються твердження позивача про існування певних юридич­них обставин, а необхідно надавати суду й інші докази. Тоб­то в цій ситуації досліджуватимуться лише два докази -пояснення позивача та відповідача, а дослідження доказів має здійснюватися в їх сукупності.

На підставі наведеного,можна робити висновок про необхід­ність конкретизації процедури розгляду справи по суті.

Так, ст. 178 чинного ЦПК має подібні положення порівняно із ст. 173 нового ЦПК щодо початку розгляду справи по суті. Але новий ЦПК з урахування змін щодо стадійності процесу вже більш детально регламентує початок розгляду справи по суті, який почи­нається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання, після чого з'ясовує: чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони закінчити справу мировою угодою або звернутись для вирішення спору до третейського суду. На практиці ж, деякі судді повністю зачитують позовну заяву і заперечення проти позову або зустріч­ний позов, а потім сторони знов дають пояснення з приводу своїх позовних вимог та читають свої позовні заяви та заперечення про­ти позову, що неможливо вважати раціональною формою роз­гляду справи. Деякі автори пропонують в доповіді викладати обставини справи шляхом короткого їх викладення, а не зачиту­вати всі матеріали справи.^Ів| Але знов тут не конкретизується, які

'" Гражданский процессуальный кодекс Украины. Научно практический комментарий. / Ав­тор комментария В. И. Тертышников. - Харьков. 1090. - С. 162-163.

обставини справи мають доповідатись суддею. Тому вважаємо, що доповідь головуючого має стосуватись загальних і лише проце­суальних аспектів справи, а саме: загального характеру розгля­дуваних правовідносин та заявлених позивачем суб'єктів, що бра­тимуть участь в справі, а також основних процесуальних дій, що були зроблені суддею під час підготовки справи до судового роз­гляду, а в подальшому - на стадії попереднього судового засідання.

Останнє положення зумовлено тим, що у стадії попереднього судового засідання вирішуватимуться процесуальні аспекти роз­гляду справи і, зокрема, стосовно витребування доказів тощо, а тому ці відомості мають бути офіційно повідомлені всім особам, що беруть участь в розгляді справи. При цьому, виходячи з того по­ложення, що в новому ЦПК передбачається ввести лише одне попе­реднє судове засідання, то можливим може бути випадок, коли не всі питання будуть вирішені до розгляду справи по суті. Наприк­лад, питання заміни неналежної сторони може виникнути перед розглядом справи по суті. А тому перед початком розгляду справи по суті потребується уточнити не тільки питання про те, чи підтри­мує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони закінчити справу мировою угодою або звер­нутись для вирішення спору до третейського суду, а й стосовно ін­ших прав сторін, що регламентовані ст. 31 нового ЦПК та спря­мування позову до конкретних осіб. Тобто на цій стадії, яка регламентується також ст. 179 чинного ЦПК (статей 174, 175 нового ЦПК) відбувається по суті припинення спору або уточнення його характеру і змісту позовних вимог. При цьому, процесуальні аспек­ти такого уточнення вже розглянуті в попередньому матеріалі, а інші аспекти досить чітко проаналізовані в юридичній літерату­рам і тому не будуть розглядатись у цьому підрозділі.

В той же час, вважається недоцільним на стадії судового роз­гляду (ст.173 нового ЦПК) з'ясовувати питання про бажання сто­рін звернутись до третейського суду для вирішення спору, оскіль-

^1И Фурса С Я. Ми рої» угода І процедура П аатвердження. /' Митна справа. Науково аивлі іичннй журнал. - М2. - 2001. - С.16-24: Подцерковнып О. Проблемы примирения сторон а арбитражном процессе. // Підприємництво, господарство і право. - М4. - 2001. - С 10; Ватман Д. П„ Елимроя В. А. Адвокат в гражданском процессе. // Юридическая литература. - М. 1069. - С. 87-80.

Фу реи С. >/.. Цюра Т. В.

Докази і Оока.іунииня у цивільному процесі

ки справа вже призначена до розгляду по суті,.з'явилися у судове засідання свідки, зібранні інші докази, в уяві судді сформувався предмет доказування тощо. Крім того, в правовій системі України суд загальної юрисдикції займає чітке правові' місце у вирішенні йому підвідомчих спорів, а по відношенню до його правового ста­тусу третейський суд за багатьма критеріями займає нижчу ієрархічну сходинку, а тому положення ст. 173 нового ЦПК про можливість передачі призначеної до розгляду справи і після про­ведення попереднього судового засідання та підготовчих дій до слухання справи, по суті, викликає сумнів в його доцільності і, має бути виключене з даної норми.

Стосовно процедури розгляду справи по суті, яка встановлю­ється в новому ЦПК, то викликає зауваження ч. З ст. 176, за якою суд може зобов'язати сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, дати окремо пояснення по кожній із заявлених ними ви­мог. Тобто в цій ситуації кожна заявлена вимога повинна бути належним чином доказана і обґрунтована посиланням на закон, а тому така ініціатива суду викликає зауваження в контексті ін­шої норми нового ЦПК. А саме, за п.З ч. 6 ст. 130 нового ЦПК предмет доказування в справі буде формуватись на попередньому судовому засіданні, оскільки передбачається, що суд визначатиме факти (юридичні обставини), які необхідно встановити для вирі­шення спору і які з них визнаються кожною стороною та які під­лягають доказуванню.

Таким чином, з аналізу ст. 130 та 176 нового ЦПК можна вва­жати правильною концепцію конкретизації доказового матеріа­лу та уточнення змісту наступного судового розгляду справи по суті шляхом встановлення предмету доказування. Але ця концеп­ція не знайшла свого логічного завершення ні в чинному законо­давстві, ні в новому ЦПК, оскільки порядок дослідження доказів - це таке ж спірне питання і може займати тривалий час, а тому це питання доцільно відносити на стадію підготовки справи до розгляду або попереднього судового засідання. В сучасній юри­дичній практиці, як зазначалось раніше, це питання взагалі вирі­шується суддею одноособово і без обговорення із сторонами. Біль­ше того, в ст. 177 нового ЦПК пропонується розділити "з'ясування обставин справи та дослідження доказів", але, вважаємо ці

поняття настільки взаємопов'язані, що поділити їх настільки ж важко, як обмежити розповідь свідка лише певними межами або огляд певного документу лише певною фразою. Якщо спробувати встановлювати лише певні обставини справи і розкладати розгляд справи по суті на певні етапи встановлення однієї і, лише потім, наступної обставини, то буде потрібно одних і тих самих свідків допитувати двічі або, навіть, тричі. Саме тому, вважаємо, хоча в новому ЦПК виділено "порядок з'ясування обставин справи", але це положення має лише декларативний характер, оскільки це передбачається здійснювати шляхом дослідження наданих сторо­нами доказів і відмежовувати стадії судового слідства за харак­тером засобів доказування, а не за іншими принципами. Так, вст. 180-183 нового ЦПК (ст. 182-185 чинного ЦПК), конкретизується дослідження показань свідків, ст. 185 нового ЦПК (ст. 186 чинного ЦПК) присвячена дослідженню письмових доказів та інші.

Таким чином, послідовне викладення норм, що присвячені дос­лідженню певних засобів доказування, визначає й порядок їх до­слідження. В той же час пропонується розглянути можливість змінити такий порядок і досліджувати докази та обставини спра­ви в іншій послідовності:

Перший варіант пов'язується з тими випадками, коли є проце­суальна можливість розкласти судовий розгляд на встановлення спочатку прав певних осіб - позивачів, відповідачів, коли заяв­лений зустрічний позов, або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору. В цій ситуації пропонується на першій стадії сконцентрувати дослідження доказів на доказуванні відповідни­ми особами тих обставин, з якими вони пов'язують випадки пра­вопорушення або оспорювання прав. Можливість переходу до дру­гої стадії буде пов'язана лише з випадками:

- встановлення відповідних прав позивача або інших осіб, що
заявили відповідні позовні вимоги;

- визнанням цих прав відповідачами по заявлених вимогах;

- вичерпним аналізом всіх пред'явлених доказів.

Друга ж стадія складатиметься з аналізу доказів, що пред'яв­лятимуться на обґрунтування винної поведінки відповідача або стосовно виникнення обов'язків відповідача з деліктів.

Третя стадія має бути присвячена встановленню розмірів зав­даної шкоди і обов'язків відповідача з її відшкодування.

Фу реи С. Я., Цніри Т. В.

Докази і доказування у цивільному процесі

Запропонована система дослідження обставин справи може бу­ти застосована й для справ окремого провадження, але для цього виду провадження вона складається лише з першої стадії.

Процесуально перехід від однієї стадії до іншої може відбува­тись, на наш погляд, на підставі відповідних ухвал:

1) про встановлення факту порушення прав позивача або заяв­
ника;

2) про встановлення факту порушення прав відповідачем або
обов'язків останнього з деліктів, встановлених законодав­
ством;

3) остання стадія має закінчуватись постановлениям рішення,
в якому має бути узагальнено все розглянуте і зроблено оста­
точний висновок суду.

Другий варіант, хоча й випливає із принципу змагальності, але надає певні переваги відповідачу, а тому може запроваджу­ватись в справах, коли відповідач обрав пасивну форму поведін­ки. Тобто відповідач просить розглянути справу без його участі і не надає жодного доказу, в тому числі, коли по справі буде вино­ситись заочне рішення (гл. 8 нового ЦПК), а тому суд буде дослі­джувати докази, надані лише однією стороною і розкладання роз­гляду справи по суті може вважатись недоцільним.

Третій варіант, пропонується авторами виходячи суто з прин­ципу змагальності і передбачає варіант подання доказів послідов­но по одному доказу від кожної сторони. При запровадженні цього варіанту може враховуватись загальний порядок дослідження доказів: спочатку сторони пропонують по одному допитати свід­ків до тих пір доки вони не будуть вичерпані, потім досліджу­ватимуться письмові та інші докази.

Зроблена пропозиція може застосовуватись й при чинній про­цедурі розгляду справ по суті, але як зазначалось раніше, стере­отип в дослідженні доказів, що склався протягом багатьох десяти­літь, заважає багатьом суддям змінювати прийнятий порядок дослідження доказів, а тому в більшості випадків судді отримують інформацію хаотично, що впливає на послідовність і об'єктивність постановлюваного рішення. Особливо це положення стосується перегляду рішень апеляційною і касаційною інстан­ціями, на розгляд яких надаються великі за обсягом матеріали

справи і спочатку виступає особа, яка оскаржує рішення суду, а потім інші заінтересовані особи (ч. З ст. 304 нового ЦПК). Тому, коли в рішенні суду зроблена не зовсім явна помилка, рішення в основному залишається не зміненим і не скасованим через те, що останнє враження на суди апеляційної та касаційної інстанції справляє відповідач.

Сучасна модель розгляду справи по суті передбачає "закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами" після до­даткових пояснень сторін і третіх осіб, що має здійснюватись шля­хом постановления ухвали. Після цього суд переходить до судових дебатів (ст. 193 чинного ЦІІК). Це положення зумовлює необхід­ність тлумачення правового і процесуального змісту ухвали суду на предмет можливості самим судом її скасовувати або навіть "не помічати" її винесення. Загальна концепція теоретиків цивіль­ного процесу зводиться до принципу незмінності судового рішен­ня,¹⁹³ яким фактично й є ухвала суду, але стосовно окремого пи­тання. Але в ст. 196 чинного ЦПК розглядається варіант, коли суд навіть після винесення відповідної ухвали визнає за необхідне з'я­сувати нові обставини, що мають значення для справи або дослі­дити нові докази він постановляє ухвалу про поновлення розгляду справи по суті. Таким чином, процесуальний порядок повинен передбачати спочатку "анулювання" попередньої ухвали і лише потім постановления нової про поновлення розгляду справи по суті.

Але в цій правовій ситуації пропонується з'ясувати, звідки на стадії судових дебатів з'являються "нові обставини", що мають значення для справи, і, фактично, не доведені стороною, а також нові докази, що не були подані сторонами на стадії дослідження доказів. Якщо розглядати процесуальні особливості розгляду справ позовного провадження, в яких робиться тривала перерва в розгляді саме після закінчення з'ясування обставин справи, то нові обставини та докази можуть з'явитись, але така ситуація має бути винятком із загального правила і чітко регламентуватись законом. При цьому, загальним правилом має бути надання дока-

¹ Цивільне процесуальне пр«ю України. / Під ред. В.В. Комаром. - Харкіс Право. IMS.

С МУЛ

Фу реи С, Я.. Кюри Т. Н.

Докали і доказування у цивільному процесі

зів у встановлені законодавством строки, тобто до початку роз­гляду справи по суті. Тому авторами робиться висновок, якщо сторони в судових дебатах будуть посилатись на нові обставини, які не підтверджувались докилими і які не розглядались судом, або на нові докази, то суд не повинен їх враховувати при поста-новленні рішення. Крім того, право сторін на зміну позовних ви­мог, що регламентовані от. 103 чинного ЦІІК та ст. 31 нового ЦІІК, не повинно поширюватись на стадію судових дебатів.

В ст. 192 нового ЦІІК пропонується також закінчувати роз­гляд справи по суті після додаткових пояснень сторін і передба­чається аналогічна чинному порядку можливість суду поновити розгляд справи по суті на підставі відповідної ухвали (ст. 194 нового ЦІІК). Тому пропонується це питання також привести у відповідність принципу змагальності, згідно з яким, у разі ба­жання сторін повернутись до розгляду справи по суті, звернутись до суду з відповідним клопотанням. Таке клопотання має розгля­датись судом в судовому засіданні з обов'язковим заслуховуван­ням позиції іншої сторони. В разі ж заперечень з її боку, ухвала суду про закінчення розгляду справи по суті може оскаржуватись до вищестоящого суду. Вищестоящий же суд одночасно буде пере­глядати причини пропуску строку надання суду доказів, і лише в разі доведеності поважності причин пропуску для надання доказів, ішріїпить питання про поновлення стадії розгляду справи по суті.

Загалом пропонуємо переглянути назву стадій судового роз­гляду, що пропонуються в новому ЦПК. Так, з назви ст. 192 нового ІUІК "Закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами" не зрозумілим є предмет дослідження в судових дебатах, оскільки виходить, що вони не мають відношення до розгляду справи по суті. Тому, пропонується виділити у новому ЦІІК стадію судового розгляду, на якій будуть надаватися сторонами та іншими осо­бами, які беруть участь у справі можливість давати додаткові пояснення, адже додаткові пояснення, які виходять від сторін та інших осіб, які беруть участь у справі є також доказами (ч. 2 ст. 57 нового ЦПК), тобто па цій стадії також досліджуються докази і назвати її "Стадія доказування сторонами обставин справи", а тому ст. 192 нового ЦПК доцільно назвати "Закінчення процесу доказування". Тоді стадія доведення переконливості наданих

сторонами доводів буде певною стадією і, відповідно до мшропо новішої в новому ЦПК стадійності судового розгляду, судові деба­ти увійдуть до розгляду справи по суті.

§ 2. Оцінка судом наданих у справі доказів

В цивільному процесі під оцінкою доказів науковці розуміють визначення належності і допустимості доказів, їх достовірності, достатності і наявності взаємного зв'язку, називаючи ці складові частини її змістом.^І1М Характеризуючи оцінку доказів, деякі тео­ретики вважають, що оцінка доказів - це остаточне судження суду про достовірність, силу і значення доказу, який має правові наслідки, та зафіксований у відповідній судовій постанові.

В літературі виділяють критерії для класифікації оцінки до­казів:

1. Залежно від суб'єктів, тобто того, хто оцінює докази:

- рекомендаційну;

- владну (завершальну);^|ві

2. Залежно від рівня пізнання:

- попередню;

- остаточну;

- контрольну.'**

Ці самі провідні вчені виділяють процесуально-правові гаран­тії правильної оцінки доказів, які називають правилами"⁷ чи принципами, серед яких виділяють наступні принципи: суд оці­нює докази за своїм внутрішнім переконанням; докази оціню­ються всебічно, у повному обсязі і неупереджено; ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили¹⁹". Авторам імпонує позиція М. Й. Штефана, який виділяє ще одне правило про керу­вання суду законом при оцінці доказів, через те, що діяльність останнього суду має підпорядковуватись закону і по можливості

^m Гражданский процесс. ' Под рея. М.К. Треушникова. - М.. 1998. - С. 172.