Фурса С. Я., Цюра Т. В. Тому розглянемо цю ситуацію в контексті діяльності сторін, які можуть доводити суду не тільки право

Тому розглянемо цю ситуацію в контексті діяльності сторін, які можуть доводити суду не тільки право, а й обов'язок суду на підставі затвердженої мирової угоди видавати виконавчий лист. З цією метою розглянемо можливі аргументи, які можуть бути застосовані стороною, яка бажає отримати виконавчий лист.

Оскільки сторони на умови мирової угоди погоджуються в добровільному порядку і кожна зі сторін володіє правом запере­чення проти її укладення, то мирові угоди мають виконуватися в добровільному порядку. Якщо одна із сторін з будь-яких причин не виконує умов мирової угоди, то у іншої сторони виникає право на примусове виконання умов мирової угоди шляхом передачі її до виконавчої служби для примусового виконання.

Наведене положення свідчить не про те, що автором запере­чується чинність положення про виключення п. 5 ст. З Закону, а про те, що у даному конкретному випадку ухвала суду про затвер­дження умов мирової угоди є загальнообов'язковою і підлягає виконанню у безспірному порядку. Про це свідчить і ст. 18-1 За­кону "Про виконавче провадження". Тому важко погодитися з позицією деяких авторів про те, що є потреба в особливій про­цедурі надання такій угоді обов'язкового характеру*.

Якщо припустити неможливість виконання умов мирової уго­ди у примусовому порядку, то вона стає безпредметною, оскільки в ній говориться про закінчення виконавчого провадження, а не про умови виконання зобов'язань боржником. Якщо сторони ви­конавчого провадження звернуться з такою угодою, то перед су­дом постане лише питання про те чи можна закінчувати виконавче провадження, чи потрібно проти волі сторін мирової угоди його продовжувати. Однак, закінчення виконавчого провадження має бути результатом певної діяльності, а мирова угода — домовле­ність, компроміс між сторонами. Тому немає логічних підстав обмежувати права сторін укладати мирову угоду і у виконавчому провадженні, яка, на думку автора, може стосуватися поступок з боку стягувача, а також альтернативних варіантів виконання зобов'язань боржником. Інша річ, що умови мирової угоди та її

Докази і доказування у цивільному процесі

зміст мають викладатися таким чином, щоб вона відповідала ви­могам Закону України "Про виконавче провадження". Зокрема, автор вважає, що до останнього часу правовий зміст та проце­суальні особливості мирової угоди процесуалістами досліджені недостатньо.

Така позиція була викладена автором у книзі' ще у 2004 році, але ця позиція аж ніяк не вплинула на позицію деяких суддів, які не вважають можливим затверджувати умов мирової угоди, поси­лаючись на те, що вона не має правового значення і не буде виконуватися у примусовому порядку державною виконавчою службою.

Проведемо аналогію між діяльністю суду та нотаріусів. Так, нотаріус посвідчує угоду двох осіб, а потім може вчинити вико­навчий напис на ній, що зумовлює можливість звернення зацікав­леної особи (кредитора) до державної виконавчої служби. Вихо­дить, що суд, коли ним затверджується мирова угода сторін має менше повноважень, ніж нотаріус, оскільки умови мирової угоди не будуть підлягати примусовому виконанню? Це парадокс, який виник через те, що багато „фахівців" не уміють читати закони та сприймати у сукупності його норми. Вони побачили, що згідно Закону N 1255-IV від 18.11.2003 року п. 5 статті 3 Закону України „Про виконавче провадження" виключений, тому вони вважають, що не підлягають виконанню: 5) мирові угоди, затверджені судом.

Але вони не звернули уваги на те, що з'явилася нова стаття 18-1 Закону України "Про виконавче провадження", в якій йдеться про те, що виконавчими документами є:

1) виконавчі листи, що видаються судами на підставі:

рішень, вироків, ухвал, постанов судів;

Отже, суд вправі на підставі своєї ухвали про затвердження умов мирової угоди та закриття виконавчого провадження випи­сати виконавчий лист. Дійсно, тут відбувається трансформація волевиявлення сторін, оскільки умови мирової угоди перестають бути лише волею двох сторін, вони набувають об'єктивного характеру на підставі ухвали суду. Який орган не зобов'язаний

' Корвут В. Есть ли смысл ■ мировом соглашении? // Юридическая практика. - 2004. — М 22 (336).

* Фурса С Я. ІЦгрвак С В. Законодавство України про аиконаіче провадження: Науково практичний коментар. - К.: Концерн „Видавничий Дім _Ін Юре". 2004.

Фурса С. Я.. Цюра Т. В.

Докази і доказування у цивільному процесі

виконувати загальнообов'язкові рішення суду, які оформлю­ються у виконавчому листі? Парадоксально, але державна вико­навча служба вважається такою, що вправі не виконувати за­гальнообов'язкові рішення суду?

Автор підкреслює, що статус судді і державного виконавця різні, оскільки із самого поняття "Державна виконавча служба" випливає, що вона виконує, а не розглядає питання про законність рішення суду. Існує лише одне обмеження у виконанні рішень суду, встановлене у статті 60 Конституції, а саме: Ніхто не зобо­в'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. Але на особу, яка відмовилася виконувати такий наказ чи розпо­рядження лягатиме обов'язок довести, що він явно злочинний.

Загалом, державна виконавча служба має повноваження пере­віряти лише формальні підстави виконання рішень судів та інших органів, а не змістовні.

Тому вважається, що не зважаючи на сучасну юридичну прак­тику, судді вправі затверджувати мирові угоди сторін {Див. доба ток 13), а також на їх підставі виписувати виконавчі листи, коли однією із сторін умови мирової угоди не виконуються. У сучасних умовах у таких ситуаціях пропонується відмічати в ухвалі про затвердження умов мирової угоди лише, що сторонам роз'яснено ті правові наслідки, які можуть виникнути для однієї із сторін, коли вона не виконуватиме умов мирової угоди. Зокрема, це сто­сується можливості суду виписати виконавчий лист на підставі заяви однієї із сторін та на підставі статті 18-1 Закону України "Про виконавче провадження". Зрозуміло, що це положення має увійти до норм ЦПК.

Інакше, затвердження умов мирової угоди необхідно сприй­мати як тривалу процесуальну дію. Мало того, що особи між со­бою погодилися і підписали заяву до суду про затвердження умов мирової угоди, суд має її затверджувати лише в тому випадку, коли ці умови мають бути виконані. Деякі судді пропонують: Ви погодилися, виконуйте умови мирової угоди у встановлені вами терміни, а потім я винесу рішення. З таким положенням важко погодитися, оскільки рішення буде вже зайвим - конфлікт між сторонами вичерпаний, навіщо ж тоді постфактум рішення суду. Рішення суду може бути оскарженим до суду апеляційної інстан-

ції. Тобто рішення суду за своїм статусом у даному конкретному випадку може розцінюватися нижче, ніж ухвала про затвер­дження мирової угоди, оскільки, за звичай, мирова угода - це згода обох сторін, а не однієї. Виходячи ж з принципів цивільного права, то волевиявлення сторони та свобода договору - це визна­чальні принципи для визнання угоди дійсною.

Іноді судді після затвердження умов мирової угоди вважають можливим відновити провадження у справі і розглядати її по суті, з чим також важко погодитися, оскільки для цього необхідно буде переглядати саме мирову угоду по суті, але вона затверджена са­мим судом як законна і відповідна інтересам обох сторін на момент її посвідчення.

Тому пропонуємо такий варіант заяви про примусове вико­нання умов мирової угоди, на який має аргументовано і вмотиво­вано відповісти суддя, що останньому, на наш погляд, буде зро­бити складно, якщо він не погоджуватиметься видати виконавчий лист.

Печерський районний суд м. Києва, судді...