Фурса С. Я., Цюри Т. В

Докази і доказування у цивільному процесі

можуть з'явитись сумніви в правильності обчислення розміру платежу, але не зрозумілим залишається звідки. Якщо одна сто­рона надаватиме докази по справі, то сумнівів у суду, який за звичай не є фахівцем в обчисленні податків, реально виникнути не може. Тому участь заінтересованих осіб в таких справах є не тільки бажаною, а й необхідною. При цьому, "недоїмник" є осо­бисто заінтересованою у вирішенні справи особою і повинен дово­дити правильність, зроблених ним розрахунків.

Якщо ж звернути увагу на суб'єктний склад заявників по окре­мих категоріях справ, які мають доводити обґрунтованість скар­ги, то, неодмінно виникне питання про те, що в деяких категоріях справ об'єднані протилежні за змістом інтереси у заявників. Дово­лі цікавим для аналізу, у цьому зв'язку, є категорія справ по скар­гах на рішення, дії або бездіяльність центральної виборчої комісії, територіальної, дільничної виборчої комісії по виборах прези­дента України та заяви про скасування реєстрації кандидатом у президенти України, що регламентована главою ЗОБ чинного ЦПК. Так, за ст. 243-7 чинного ЦПК встановлюється порядок по­дання заяви, скарги на рішення, дії або бездіяльність територі­альних, дільничних виборчих комісій можуть бути подані в суд кандидатами у Президенти України, їх довіреними особами, упов­новаженими особами партій (блоків), а також не менш як двад­цятьма виборцями протягом семи днів з дня прийняття відповід­ною виборчою комісією рішення або вчинення дії. При цьому, в ст. 243-9 чинного ЦПК встановлено, що про розгляд у судовому засіданні скарги (заяви) повідомляються заявник, автор скарги, представник відповідної виборчої комісії, інші заінтересовані осо­би. З цього аналізу випливає, що до суду можуть звертатись навіть більше як двадцять заявників, тобто необмежена група осіб, з чого можна було б зробити помилковий висновок про представництво цією групою осіб інтересів кандидата у Президенти України. Але такий висновок буде помилковим, оскільки вони не уповноважені звертатись за захистом прав інших осіб, інакше порушуватиметь­ся принцип диспозитивності цивільного процесу. Отже, при роз­гляді цієї категорії справ постане питання про участь в справі всіх, тобто більше 20 заявників, які за ст. 99 чинного ЦПК повинні мати право брати участь в судовому розгляді, надавати суду докази тощо.

Межі і можливий зміст скарги можна встановити лише із ст. 243-10 чинного ЦПК, якою визначені два варіанти судового рі­шення стосовно встановлення юридичних фактів: 1) неправомір­ності дій центральної виборчої комісії, територіальної, дільнич­ної виборчої комісії по виборах президента України; 2) порушення кандидатом у Президенти України вимог виборчого законодав­ства. На ці юридичні обставини й має спрямовуватись діяльність суб'єктів доказування, але доцільним є для всіх справ, що вини­кають з адміністративно-правових відносин уточнювати зміст за­яви або скарги.

Цікавим є й термін застосований в ст. 243-9 чинного ЦПК "автор скарги", який також потребує відповідного тлумачення і встановлення його відмінностей від заявника. Якщо в нормі зако­ну встановлений термін, то його необхідно розкривати, оскільки такий суб'єкт, якщо його "викликають в судове засідання", має користуватись певними процесуальними правами.

На нашу думку, в нормах, які регулюють розгляд справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, законодавцеві необхідно було відтворити загальні вимоги до понятійного апара­ту, що застосовується в ст. 98 чинного ЦПК і у відповідності до якого мають застосовуватись терміни заявник та заінтересовані особи. В юридичні літературі пропонуються й більш відповідні для цього виду провадження терміни "скаржник" та "відповідач", що дозволить закріпити поняття "заявник" лише за справами окремого провадження.

їй і доказування у цивільному процесі

РОЗДІЛ III

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ ДОКАЗУВАННЯ І ОЦІНКИ ДОКАЗІВ

§ 1. Загальні принципи та правила діяльності суду при дослідженні і оцінці доказів

В юридичній літературі незначну увагу приділено діяльності суду по дослідженню і оцінці доказів, що з одного боку зумовлю­ється вимогами чинного законодавства, які передбачають певну процедуру дослідження доказів, а з іншого положенням ст. 62 чинного та ст. 212 нового ЦПК, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням. Аналогічне положення цивільного процесу Німеччини сформульовано навіть в принцип вільної оцін­ки доказів судом¹**, існування якого розкривається і підтверджу­ється й іншими вченими"", але це питання доволі складне і потре­бує глибокого і різнобічного аналізу з урахуванням особливостей дослідження доказів.

Вважаємо, що процес дослідження доказів в цивільному судо­чинстві відбувається доволі хаотично, що призводить до розми­тості інформаційних потоків, які спрямовуються для досліджен­ня суду. Якщо в попередньому розділі говорилось про труднощі в концентрації доказового матеріалу, то в цьому розділі пропону­ється більш докладно звернути увагу на процедуру дослідження

'" Шак X. Международное гражданское процессуальное право. - М.. 2001. - С.339-340. '" Филимонов БА. Основы теории доказательств ■ германском уголовном процессе. - М..

матеріалів справи, а також розробити логічну схему в їх наданні і дослідженні. Так, в теорії цивільного процесу виділяють підго­товчу частину судового засідання, яка регламентована для вста­новлення можливості розгляду справи по суті, сам розгляд справи по суті, яку інакше називають стадією судового слідства, що за­кінчується постановлениям і проголошенням судового рішення. Але ця концепція не відтворена в чинному ЦПК, оскільки ці стадії не відокремлені у окремі відповідні підрозділи. Крім того, сучасна загальна процедура розгляду справ позовного провадження має бути адаптованою для розгляду справ окремого провадження і справ, що виникають з адміністративно-правових відносин. Це положення зумовлене тим, що певні обов'язки по забезпеченню доказів має суд в силу прямих вказівок в законі, а тому відкла­дення судового засідання може зумовлюватись необхідністю вико­нання певних дій.

Звідси випливає висновок, що хаотичне надання інформації і сприйняття її судом ускладнює наступну її об"єктивну оцінку, а тому зрозуміло, що для остаточної систематизації інформації по­требується певний час. Якщо до виключення ч. 4 ст. 209 чинного ЦПК передбачалась можливість відкладення складання мотиво­ваного рішення на строк не більше трьох днів, то після внесення змін і доповнень до ст. 203 чинного ЦПК строк обґрунтування висновків, зазначених в судовому рішенні, здійснюється у десяти­денний строк з дня заявления вимоги. Отже, можна констатувати, що самим складним процесом у постановлені судового рішення є обґрунтування судом зроблених ним висновків і це питання пов'я­зується з процедурою розгляду справи.

Так, вважаємо, що інформацію сторони та заявники мають надавати в певній послідовності, яка має відповідати таким ста­діям.

1. Насамперед має надаватися виклад обставин, що характе­ризують порушення або оспорювання прав чи охоронюваних зако­ном інтересів, і твердження про певні юридичні обставини, які кожна сторона та заявники зобов'язані доказати. При цьому, твердження про існування певних юридичних обставин: дій, подій або стану можуть робити в своїх поясненнях лише суб'єкти, які брали участь у розглядуваних правовідносинах, а їх представ-

Фурса С. Я.. Цюра Т. В.

Дика.іи і доказування и цивільному процесі