Фурса С. Я., Цюри Т. В

⇐ ПредыдущаяСтр 20 из 35Следующая ⇒

Докази і доказування у цивільному процесі

можуть з'явитись сумніви в правильності обчислення розміру платежу, але не зрозумілим залишається звідки. Якщо одна сторона надаватиме докази по справі, то сумнівів у суду, який за звичай не є фахівцем в обчисленні податків, реально виникнути не може. Тому участь заінтересованих осіб в таких справах є не тільки бажаною, а й необхідною. При цьому, "недоїмник" є особисто заінтересованою у вирішенні справи особою і повинен доводити правильність, зроблених ним розрахунків.

Якщо ж звернути увагу на суб'єктний склад заявників по окремих категоріях справ, які мають доводити обґрунтованість скарги, то, неодмінно виникне питання про те, що в деяких категоріях справ об'єднані протилежні за змістом інтереси у заявників. Доволі цікавим для аналізу, у цьому зв'язку, є категорія справ по скаргах на рішення, дії або бездіяльність центральної виборчої комісії, територіальної, дільничної виборчої комісії по виборах президента України та заяви про скасування реєстрації кандидатом у президенти України, що регламентована главою ЗОБ чинного ЦПК. Так, за ст. 243-7 чинного ЦПК встановлюється порядок подання заяви, скарги на рішення, дії або бездіяльність територіальних, дільничних виборчих комісій можуть бути подані в суд кандидатами у Президенти України, їх довіреними особами, уповноваженими особами партій (блоків), а також не менш як двадцятьма виборцями протягом семи днів з дня прийняття відповідною виборчою комісією рішення або вчинення дії. При цьому, в ст. 243-9 чинного ЦПК встановлено, що про розгляд у судовому засіданні скарги (заяви) повідомляються заявник, автор скарги, представник відповідної виборчої комісії, інші заінтересовані особи. З цього аналізу випливає, що до суду можуть звертатись навіть більше як двадцять заявників, тобто необмежена група осіб, з чого можна було б зробити помилковий висновок про представництво цією групою осіб інтересів кандидата у Президенти України. Але такий висновок буде помилковим, оскільки вони не уповноважені звертатись за захистом прав інших осіб, інакше порушуватиметься принцип диспозитивності цивільного процесу. Отже, при розгляді цієї категорії справ постане питання про участь в справі всіх, тобто більше 20 заявників, які за ст. 99 чинного ЦПК повинні мати право брати участь в судовому розгляді, надавати суду докази тощо.

Межі і можливий зміст скарги можна встановити лише із ст. 243-10 чинного ЦПК, якою визначені два варіанти судового рішення стосовно встановлення юридичних фактів: 1) неправомірності дій центральної виборчої комісії, територіальної, дільничної виборчої комісії по виборах президента України; 2) порушення кандидатом у Президенти України вимог виборчого законодавства. На ці юридичні обставини й має спрямовуватись діяльність суб'єктів доказування, але доцільним є для всіх справ, що виникають з адміністративно-правових відносин уточнювати зміст заяви або скарги.

Цікавим є й термін застосований в ст. 243-9 чинного ЦПК "автор скарги", який також потребує відповідного тлумачення і встановлення його відмінностей від заявника. Якщо в нормі закону встановлений термін, то його необхідно розкривати, оскільки такий суб'єкт, якщо його "викликають в судове засідання", має користуватись певними процесуальними правами.

На нашу думку, в нормах, які регулюють розгляд справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, законодавцеві необхідно було відтворити загальні вимоги до понятійного апарату, що застосовується в ст. 98 чинного ЦПК і у відповідності до якого мають застосовуватись терміни заявник та заінтересовані особи. В юридичні літературі пропонуються й більш відповідні для цього виду провадження терміни "скаржник" та "відповідач", що дозволить закріпити поняття "заявник" лише за справами окремого провадження.

їй і доказування у цивільному процесі

РОЗДІЛ III

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ ДОКАЗУВАННЯ І ОЦІНКИ ДОКАЗІВ

§ 1. Загальні принципи та правила діяльності суду при дослідженні і оцінці доказів

В юридичній літературі незначну увагу приділено діяльності суду по дослідженню і оцінці доказів, що з одного боку зумовлюється вимогами чинного законодавства, які передбачають певну процедуру дослідження доказів, а з іншого положенням ст. 62 чинного та ст. 212 нового ЦПК, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням. Аналогічне положення цивільного процесу Німеччини сформульовано навіть в принцип вільної оцінки доказів судом¹**, існування якого розкривається і підтверджується й іншими вченими"", але це питання доволі складне і потребує глибокого і різнобічного аналізу з урахуванням особливостей дослідження доказів.

Вважаємо, що процес дослідження доказів в цивільному судочинстві відбувається доволі хаотично, що призводить до розмитості інформаційних потоків, які спрямовуються для дослідження суду. Якщо в попередньому розділі говорилось про труднощі в концентрації доказового матеріалу, то в цьому розділі пропонується більш докладно звернути увагу на процедуру дослідження

'" Шак X. Международное гражданское процессуальное право. - М.. 2001. - С.339-340. '" Филимонов БА. Основы теории доказательств ■ германском уголовном процессе. - М..

матеріалів справи, а також розробити логічну схему в їх наданні і дослідженні. Так, в теорії цивільного процесу виділяють підготовчу частину судового засідання, яка регламентована для встановлення можливості розгляду справи по суті, сам розгляд справи по суті, яку інакше називають стадією судового слідства, що закінчується постановлениям і проголошенням судового рішення. Але ця концепція не відтворена в чинному ЦПК, оскільки ці стадії не відокремлені у окремі відповідні підрозділи. Крім того, сучасна загальна процедура розгляду справ позовного провадження має бути адаптованою для розгляду справ окремого провадження і справ, що виникають з адміністративно-правових відносин. Це положення зумовлене тим, що певні обов'язки по забезпеченню доказів має суд в силу прямих вказівок в законі, а тому відкладення судового засідання може зумовлюватись необхідністю виконання певних дій.

Звідси випливає висновок, що хаотичне надання інформації і сприйняття її судом ускладнює наступну її об"єктивну оцінку, а тому зрозуміло, що для остаточної систематизації інформації потребується певний час. Якщо до виключення ч. 4 ст. 209 чинного ЦПК передбачалась можливість відкладення складання мотивованого рішення на строк не більше трьох днів, то після внесення змін і доповнень до ст. 203 чинного ЦПК строк обґрунтування висновків, зазначених в судовому рішенні, здійснюється у десятиденний строк з дня заявления вимоги. Отже, можна констатувати, що самим складним процесом у постановлені судового рішення є обґрунтування судом зроблених ним висновків і це питання пов'язується з процедурою розгляду справи.

Так, вважаємо, що інформацію сторони та заявники мають надавати в певній послідовності, яка має відповідати таким стадіям.

1. Насамперед має надаватися виклад обставин, що характеризують порушення або оспорювання прав чи охоронюваних законом інтересів, і твердження про певні юридичні обставини, які кожна сторона та заявники зобов'язані доказати. При цьому, твердження про існування певних юридичних обставин: дій, подій або стану можуть робити в своїх поясненнях лише суб'єкти, які брали участь у розглядуваних правовідносинах, а їх представ-

Фурса С. Я.. Цюра Т. В.

Дика.іи і доказування и цивільному процесі

пикам необхідно надавати лише правову оцінку відповідним обставинам, висловлювати доводи та міркування. Ллє перша стадія надання пояснень мас відповідати предмету доказування, який формується кожною стороною і на підставі цього має складатись в уяві судді, якому на відміну від суб"єктивної позиції кожної сторони необхідно сприйняти об'єктивні межі дослідження. Звідси випливає, що у судді має формуватись уява про предмет доказування, який буде враховувати не тільки позицію однієї сторони, а й інших осіб, що беруть участь в справі. Наприклад, коли позивачем буде спрямований позов до юридичної особи, безумовно, як особливий суб'єкт цивільних правовідносин юридична особа набуває дієздатності через уповноважених нею певних осіб, які, як правило, й є правопорушниками. Так, водій, що вчинив дорожньо-транспортну пригоду братиме участь у такій справі як третя особа без самостійних вимог на боці відповідача, а тому у свідомості судді має скластись враження про складність трансформації правовідносин, що розглядаються. Тобто на кому лежить обов'язок доказування внутрішніх відносин у юридичній особі: на позивачеві чи відповідачеві? Наприклад, автомобіль дійсно належить юридичній особі, але вона його здала в оренду іншій юридичній особі, водій якої й здійснив ДТП. В цій ситуації на боці відповідача мають притягуватись до відповідальності не тільки власник автомобіля, а й його орендар та працівник цього підприємства. У такій ситуації, вважається, що позивач обмежиться встановленням належного відповідача по справі - власника автомобіля, оскільки його в основному не цікавлять правовідносини останнього з іншими суб'єктами, а тому обов'язок доказування внутрішніх взаємовідносин і притягнення третіх осіб до участі в справі лежатиме на відповідачеві, який й має відстоювати свої інтереси шляхом залучення до справи третіх осіб (ч. 1 ст. 108 чинного ЦПК, статті 35,36 нового ЦПК). Звідси випливає, що ініціатива суду, який по-суті не здатен встановити дійсні внутрішні взаємовідносини відповідача з іншими особами, не тільки зайва, але й вона суперечить принципу змагальності цивільного судочинства. Тому пропонується виключити з ч. 1 ст. 108 чинного ЦПК положення про те, що треті особи без самостійних вимог можуть бути притягнуті до участі у справі також за клопотанням "прокурора або з ініціативи

суду", оскільки участь прокурора в цивільному процесі зумовлюється лише представництвом інтересів особи або держави і він за сучасним законодавством не володіє особливим статусом. Так, у ст. 35 нового ЦІПС прокурорі! не виділяють серед інших осіб, які беруть участь у справі, тобто законодавець не наділяє його якимось особливим статусом, виходячи із принципу рівності. Щодо ініціативи суду, то вона ще залишилась у цій нормі, але вважаємо, клопотання про вступ у процес третіх осіб має заявляти відповідач чи позивач, на чиєму боці буде виступати ця особа, а суд не повинен проявляти у цьому ініціативи.

2. Пояснення (заперечення) відповідача ми бачимо в межах заявлених позивачем тверджень, доводів та міркувань, на які має відповісти відповідач. Таким чином гадаємо, що будь-яким юридичним обставинам має даватись аналіз відповідачем, а в противному разі ці юридичні обставини мають вважатись встановленими. При цьому, виходячи з процесуального статусу відповідача, він лише захищається від заявлених позовних вимог.

Заявники ж висловлюють лише твердження, а заінтересовані особи можуть й не спростовувати твердження ваявшка. Зміст їх висловлювань на стадії пояснень може зводитись до вимоги довести певні юридичні факти на підставі належних доказів і допустимих засобів доказування.

Так, деякі автори пропонують приділяти основну увагу при дослідженні пояснень сторін і третіх осіб в судовому засіданні встановленню того, як сформувалось знання про факти, чи були факти, які вплинули на якість збереження в пам'яті сторін отриманих відомостей, на вияснення і ліквідацію суперечностей в поясненнях сторін і третіх осіб.¹*⁰ Але ми вважаємо, що пояснення сторін і третіх осіб, які стосуються твердження про Існування певних обставин, слід аналізувати І враховувати наступні положення:

- у першу чергу, предмет логічного зв"язку порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу з вимогами позивача або заявника, тобто, як сформований останнім предмет доказування;

' Тргушникон М. К Судебные докамтмы-гм. - М.: Городец. 1997. - С.192.

⇐ Предыдущая 15 16 17 18 192021 22 23 24 Следующая ⇒

Date: 2016-02-19; view: 401; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2025 year. (0.109 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию