Основные направления ресурсосбережения

Ресурсозбереження – система засобів, спрямованих на виробництво і реалізацію кінцевих продуктів і з мінімальною витратою сировин і матеріалів ті енергії на усіх стадіях технологічного процесу.

У виробничої діяльності галузей характерні два основних напрями підвищення їх ефективності:

1) зростання виробництва продукції, необхідної для задоволення потреб споживачів на основі підвищення фондо-, енерго-, електрооснащеності праці, що призводить до економії живої праці.

2) ресурсозбереження, що включає раціональне використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів на базі застосування ресурсозберігаючої техніки і технології, удосконалювання організації виробництва і праці.

115. Поняття екологічної політики.

Екологічна політика - організаційна та регулятивно-контрольна діяльність суспільства та держави, спрямована на охорону та оздоровлення природного довкілля, ефективне поєднання функцій природокористування та природо охорони та забезпечення нормальної життєдіяльності

116. Особливості екологічної політики України.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду.

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій. Низький рівень екологічної свідомості суспільства призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України.

117. Основні положення закону «Про охорону атмосферного повітря».

Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища.

Цей Закон спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище.

Цей Закон визначає правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря.

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

атмосферне повітря - життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень;

охорона атмосферного повітря - система заходів, пов'язаних із збереженням, поліпшенням та відновленням стану атмосферного повітря, запобіганням та зниженням рівня його забруднення та впливу на нього хімічних сполук, фізичних та біологічних факторів;

забруднення атмосферного повітря - змінення складу і властивостей атмосферного повітря в результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища;

118. Основні положення закону «Про екологічну експертизу».

Екологічна експертиза в Україні - вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів,
реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і
відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Завданням законодавства про екологічну експертизу є регулювання суспільних відносин в галузі екологічної експертизи для забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту екологічних прав та інтересів громадян і держави.

Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.

Суб'єктами екологічної експертизи є:

1) Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої
влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на
місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та
еколого-експертні підрозділи чи комісії;

119. Основні положення закону «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного добробуту населення».

Цей Закон регулює суспільні відносини, які виникають у сфері
забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає
відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств,
установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації
державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення
державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан
здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому
показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної
території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри
факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах,
визначених санітарними нормами;

120. Основні положення закону «Про охорону навколишнього природного середовища».

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне
використання і відтворення природних ресурсів.

Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

121. Основні положення закону «Про відходи».

Цей Закон визначає правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу
відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України.

відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення;

Основними завданнями законодавства про відходи є:

а) визначення основних принципів державної політики у сфері поводження з відходами;

б) правове регулювання відносин щодо діяльності у сфері поводження з відходами;

в) визначення основних умов, вимог і правил щодо екологічно безпечного поводження з відходами, а також системи заходів, пов'язаних з організаційно-економічним стимулюванням ресурсозбереження;

г) забезпечення мінімального утворення відходів, розширення їх використання у господарській діяльності, запобігання шкідливому впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини.

122. Загальна характеристика екологічного законодавства України.

Згідно з Конституцією України обов’язком держави є забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу.

Екологічне право – це система правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів.
Ця система норм є комплексною, тобто екологічне право має міжгалузевий характер і охоплює земельне, водне, лісове, гірниче законодавство, відповідні норми кримінального, адміністративного та інших галузей права. Воно регулює питання використання територій та природних ресурсів України; забезпечення екологічної безпеки; затвердження проблем охорони навколишнього середовища, національних програм ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи; оголошення в разі необхідності зонами надзвичайних екологічних ситуацій окремих місцевостей України; проведення політики в галузі охорони природи, екологічної безпеки, природокористування, землекористування тощо.

Природне середовище України включає озоносферу та тверду земну кору, що відносяться до території України.

Правовий захист навколишнього природного середовища означає сукупність правових норм, спрямованих на здійснення заходів для його збереження й оздоровлення, раціонального використання природних ресурсів.
Відповідно до Конституції України кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля і разом з тим кожен зобов’язаний не чинити шкоди природі, відшкодовувати завдані їй збитки.
Законодавство про охорону навколишнього середовища складається із Законів України «Про природно-заповідний фонд України», «Про охорону атмосферного повітря», «Про охорону і використання тваринного світу», «Про екологічну експертизу», Земельний, Водний, Лісовий, Повітряний кодекси України, Кодекс законів про надра тощо, за виконанням яких здійснюється прокурорський нагляд природоохоронними прокурорами.

123. Причини виникнення техногенних катастроф.

Техногенная катастрофа - это следствие умышленных или неумышленных действий человека (в большинстве случаев). Также это явление служит "карой небесной" и предупреждением человеку, чтобы он остановился и задумался над тем, как он живёт и даёт ли он жить другим.

Авиакатастрофы Причины: неисправность двигателей, ошибка пилота, неблагоприятные погодные условия, террористические акты, столкновение с посторонним объектом, поражение боевым оружием.

Взрывы Причины: ошибки и просчёты людей, присутствие ядовитых и горючих газов, избыток взрывоопасной пыли, хранение старых боеприпасов, перегрузка судна, террористические акты.

Железнодорожные катастрофы Причины: неисправные и перегруженные поезда.

Катастрофы на воде Причины: взрыв, пожар.

Пожары Причины: человеческие ошибки, небрежность и злой умысел; землетрясения, войны

Экологические катастрофы Причины: пренебрежение мерами безопасности, халатность персонала предприятий, политические и административные амбиции, алчность, бездумное стремление к экономии средств и к дезинформации или полному утаиванию сведений о катастрофе.

124. Основні заходи запобігання техногенних катастроф.

Поскольку техногенные катастрофы детерминированы человеческим фактором, то проводится работа по их профилактике: ведется тестирование техники на вопрос её износа, проверяется дисциплина и профессионализм обслуживающего персонала. Поскольку полностью предотвратить возможность техногенной катастрофы нельзя, то необходимо предусмотреть мероприятия по своевременному оповещению о её возможном начале, планы её локализации, эвакуации населения из пострадавшего района и организация помощи пострадавшим и выжившим в зоне бедствия (Гуманитарная помощь).

125. Поняття еколого-економічної системи.

Интеграция экономики и природы, которая представляет собой взаимосвязаннное функционирование общественного производства и естественных процес сов в природе

126. Концепція сталого розвитку України.

Сталий соціально-економічний розвиток будь-якої країни означає, зрештою, таке функціонування її народногосподарського комплексу, коли одночасно забезпечуються: задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб населення; раціональне та екологобезпечне господарювання й високоефективне використання природних ресурсів; підтримання сприятливих для здоров'я людини природно-екологічних умов життєдіяльності, збереження, відтворення і примноження якості довкілля та природно-ресурсного потенціалу суспільного виробництва. Інакше кажучи, сталий розвиток — це насамперед економічне зростання, за якого ефективно розв'язуються найважливіші проблеми життєзабезпечення суспільства без виснаження, деградації і забруднення довкілля.

127. Екологічні проблеми міста

Урбанізація та її вплив на природне середовище

Сучасні великі міста -- це центри зосередження багатогалузевої промисловості, розгалуженої транспортної мережі в густо населених житлових масивах. Причому найважливішим джерелом зростання міського населення була й все ще залишається міграція сільських жителів у міста. На неї припадає більше половини приросту міського населення в Україні.

Забруднення атмосфери міст

Основними джерелами забруднення атмосфери міста є транспорт, енергетичні системи міста та промисловість.

У містах зосереджена основна маса транспортних засобів. Це вантажний, власний та громадський транспорт. Автотранспорт дає 70% усіх токсичних викидів в атмосферу.

Забруднення питної води в містах

Питна вода -- найважливіший фактор здоров'я людини. В крани міських квартир питна вода потрапляє з річок, водосховищ, озер, з підземних глибин. Найчистіша -- підземна (особливо глибинна, артезіанська) вода. Але для великих міст цієї води не вистачає.

У реальних умовах вода містить органічні й мінеральні сполуки, мікро- і макроелементи, гази, колоїдні частинки та живі мікроорганізми

Шумове, вібраційне та електромагнітне забруднення міст

Для мешканців міста шум -- справа звичайна. В будь-якому регіоні міста шумить автотранспорт, гуркоче трамвай, з певним шумом працює підприємство, поблизу злітають з аеродрому літаки. В квартирах шумлять холодильники і пральні машини, в під'їздах -- ліфти. Однак за своїм впливом на організм людини шум більше шкідливий, ніж хімічне забруднення. Ефективним заходом боротьби з шумом в містах є озеленення. Дерева, які посаджені близько одне від одного, оточені густими кущами, значно знижують рівень техногенного шуму і покращують міське середовище.

До негативних фізичних чинників міста належить також вібрація. Джерелами вібрації в містах є: рейковий транспорт, автомобільний транспорт, будівельна техніка, промислові установки.

Несприятливо впливають на організм людини і електромагнітні випромінювання промислової частоти (50 герц) та частот радіохвильового діапазону. В помешканнях електромагнітні поля створюють: радіоапаратура, телевізори, холодильники тощо, що становить певну небезпеку. Якщо поруч знаходиться постійне джерело електромагнітного випромінювання, яке працює на аналогічній (чи є кратною) частоті, що може призвести до збільшення або зменшення нормальної частоти роботи людського органа, то наслідком цього можуть бути головний біль, порушення сну, перевтома, навіть загроза виникнення стенокардії. Найбільш небезпечним випромінювання є тоді, коли людина (а особливо дитина) спить.

128. Екологічний моніторинг: поняття і національні особливості.

Державна система екологічного моніторингу — це система спостережень, збирання, обробки, пере­давання, збереження та аналізу інформації про її стан довкілля, прогнозування його змін і роз­робки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Проведення моніторингу регламентується екологічним законодавством України за такими напрямами:

1. Ґрунти (Земельний кодекс України, постанова Кабінету Міністрів Ук­раїни від 20 серпня 1993 р. № 661 "Про затвердження Положення про моніторинг земель"):

2. Води (Водний кодекс України, постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 815 "Про затвердження Порядку здійснення державного моніторингу вод"):

3. Атмосферне повітря (закон України "Про охорону атмосферного повітря", постанова Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. № 343 "Про затвердження Порядку організації та проведення моніто­рингу в галузі охорони атмосферного повітря"):

4. Біологічні об'єкти (закони України "Про тваринний світ", "Про рос­линний світ", Конвенція про охорону біологічного різноманіття):

5. Надра (закон України "Про Державну геологічну службу України"):

6. Відходи (закон України "Про відходи", "Про затвердження Положен­ня про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією"):

7. Небезпечні природні явища та техногенні аварії (закон України "Про гідрометеорологічну діяльність", указ Президента України "Про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи", поста­нова Кабінету Міністрів України від 16 грудня 1999 р. № 2303 "Про створення Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань над­звичайних ситуацій"):

8. Об'єкти підвищеної небезпеки (закони України "Про об'єкти підвище­ної небезпеки", "Про перевезення небезпечних вантажів", постанова Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554 "Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку"):

129. Державне регулювання природокористування.

Всі важелі народногосподарської природозахисної системи становлять єдине ціле і доповнюють один одного. Водночас кожен із них має самостійні функції, розв’язує певне коло завдань і, залежно від рівня сформованості, стимулює або гальмує роботу системи в цілому.

Правовий і нормативний механізм здійснюється у формі загальнодержавного законодавства, а також стандартизації. Саме правове регулювання природокористування є одним із основних важелів управління цим процесом.
До правових основ охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування належить система державних заходів, що її закріплено у праві та спрямовано на збереження й відновлення природних ресурсів і поліпшення умов, необхідних для життя людини і розвитку матеріального виробництва.
До системи права у сфері раціонального природокористування входять:
- правове регулювання, збереження й відновлення природних ресурсів;
- державний і громадський контроль за виконанням вимог охорони природи і раціонального природокористування;

- юридична відповідальність правопорушників.

Сукупність природоохоронних норм і правових актів, об’єднаних спільністю об’єкта, предмета, працівників і мети правової охорони природи, утворює природоохоронне законодавство.

Як первинний документ під час вирішення питань про застосування юридичної відповідальності використовується акт про порушення правил охорони природи. У сфері навколишнього середовища здебільшого застосовуються чотири види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, цивільно-правова й дисциплінарна.

Існують певні форми законодавства, в тому числі й природоохоронного; зокрема, такими є нормативні акти, що містять норми права з охорони природи і раціонального природокористування. Вони розділяються на закони і підзаконні акти.

Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища розглядається в розділі 10, де сформульовані безпосередньо економічні та фінансові заходи щодо охорони навколишнього природного середовища (Стаття 41,42). Обґрунтовується плата за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища, за погіршення якості природних ресурсів на основі нормативів плати та лімітів використання, викидів і скидів (Стаття 43-45). Крім цього, розглядаються питання розподілу платежів, створення фондів охорони навколишнього природного середовища, стимулювання, екологічного страхування.

130. Ринкові методи регулювання природокористування.

Економічні методи управління процесом природокористування належать до найпоширеніших у світовій практиці. Це — платежі за ресурси та забруднення, надання пільг в оподаткуванні підприємств, надання на пільгових умовах коротко- і довгострокових позичок для реалізації проектів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, звільнення від оподаткування фондів охорони довкілля; передача частини коштів позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища на довготривалих договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам для вжиття заходів із гарантованого зниження викидів і скидів забруднювальних речовин, на розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв, інвестиції на охорону природи, створення державного та регіональних екологічних фондів.
Одним із найголовніших економічних методів є плата за ресурси. Науковою основою для визначення розмірів такої плати служить їх економічна оцінка, в основу якої покладено диференційну ренту.

131. Екологічні проблеми урбанізованих територій.

Сучасні великі міста -- це центри зосередження багатогалузевої промисловості, розгалуженої транспортної мережі в густо населених житлових масивах. Причому найважливішим джерелом зростання міського населення була й все ще залишається міграція сільських жителів у міста. На неї припадає більше половини приросту міського населення в Україні.

132. Основні екологічні проблеми Харківської області.

Харків — велике сучасне місто, один з найбільш розвинутих промислових центрів України. Місто займає площу 306,0 км², чисельність населення становить 1,46 млн. чол., а райони Харкова відповідають за кількістю жителів невеликим містам (від 100 до 300 тис. чол.). У галузевій структурі промислового комплексу провідна роль належить машинобудуванню та металообробці, електроенергетичній, паливній, харчовій та медичній промисловості, добре розвинуті деревообробна, поліграфічна та хімічна галузі, місто має розвинену будівельну базу.

Екологічний стан міста характеризується як стабільно напружений, хоча спад виробництва частково стримують наро­стання негативних процесів деградації навколишнього природного середовища.

За масштабами забруднення навколишнього природного се­редовища Харків посідає 15-17 місце в Україні.

Найвагоміші чинники антропогенного наван­таження на довкілля:

· значне зростання кількості автомобільного транспорту при надзвичайно низьких екологічних параметрах автомобілів, що спричинило збільшення шкідливих викидів в атмосферу. Це обумовило те, що автомобільний транспорт став найнесприятливішим фактором стану атмосферного повітря міста;

· накопичення мулового осаду, що утворюється на очисних каналізаційних спорудах міста та складується на мулових полях фільтрації, виводить з обігу 126 га міських земель (мулові поля є екологічно небезпечними, бо призводять до забруднення: атмосферного повітря — пилом та парниковими газами (метан, метилмеркаптан), підземної гідросфери — фільтратом);

· більше 80 % забруднень, що надходять у водні об'єкти, і перш за все річки, припадає на неочищений поверхневий стік з території міста. Це призвело до замулювання русел, забрудненню вод, порушенню гідрологічного режиму та технічного стану річок;

· відсутність сучасних підприємств із переробки побутових і промислових відходів призвела до накопи­чення на території міста значної кількості відходів.

Не менш значними є проблеми покращення стану зеленої та лісової зон Харкова, їхнього захисту від впливу фізичних факторів. Це особливо важливим через те, що місто зростає за рахунок ущільнення міської забудови.

133. Вплив виробничих підприємств на навколишнє середовище. \

Головними причинами, що призвели до загрожуючого стану довкілля є:

- застаріла технологія виробництва та обладнання;

- високий рівень концентрації промислових об'єктів;

- несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв;

- відсутність належних природоохоронних систем;

- відсутність належного правового та економічного механізмів;

- відсутність належного контролю за охороною довкілля.

134. Вплив транспорту на екологічну систему міста.

Одной из наиболее важных проблем экологии больших городов и мегаполисов в последнее время стала проблема транспорта. Увеличение его числа на душу населения приводит к ухудшению экологической обстановки, а в частности деградации почвенного покрова, загрязнению водных ресурсов, вымирание растительного и животного мира, а так же, что немаловажно для горожан, снижение качества воздуха и повышенный шум, пагубно влияющие на здоровье. Особенно остро эти проблемы стоят в Москве. Подчас днем в центре города невозможно дышать, над магистралями нависают клубы смога, отовсюду доносится рокот проносящихся или стоящих в пробках автомобилей.

Стійкий розвиток залізничного транспорту варто реалізувати з дотриманням екологічних вимог. За останнє 10-річчя проблема негативного впливу транспорту в цілому і залізничного транспорту зокрема на стан навколишнього середовища отримала глобальний масштаб. У зв'язку з цим комісія Європейського Співтовариства (ЄС) визначила транспорт як одне із найбільш значних джерел забруднення.
Не дивлячись на те, що залізничний транспорт з усіх інших видів транспорту є найбільш безпечним, ця проблема особливо актуальна для України, тому що вона по щільності залізничної мережі і вантажонапруженості перевищує багато інших країн Центральної Європи.
З огляду на те що в Україні напружено функціонує й автомобільний транспорт, ці два фактори можуть значно вплинути на екологію країни. Крім того, більшість залізничних ліній України споруджувалися 30-40 і більш років тому переважно без дотримання елементів екологічних вимог, давно вичерпали свою пропускну здатність і мають потребу в модернізації.
Крім магістральної мережі, господарство залізничного транспорту містить у собі тисячі вокзалів і вантажних дворів, велику кількість локомотивних і вагонних депо. Тому проблема екологизаціі залізничного транспорту дуже важлива.

135. Особливості впливу на людину фізичних забруднювачів (шум, випромінювання).

Для мешканців міста шум -- справа звичайна. В будь-якому регіоні міста шумить автотранспорт, гуркоче трамвай, з певним шумом працює підприємство, поблизу злітають з аеродрому літаки. В квартирах шумлять холодильники і пральні машини, в під'їздах -- ліфти. Однак за своїм впливом на організм людини шум більше шкідливий, ніж хімічне забруднення. Ефективним заходом боротьби з шумом в містах є озеленення. Дерева, які посаджені близько одне від одного, оточені густими кущами, значно знижують рівень техногенного шуму і покращують міське середовище.

До негативних фізичних чинників міста належить також вібрація. Джерелами вібрації в містах є: рейковий транспорт, автомобільний транспорт, будівельна техніка, промислові установки.

Несприятливо впливають на організм людини і електромагнітні випромінювання промислової частоти (50 герц) та частот радіохвильового діапазону. В помешканнях електромагнітні поля створюють: радіоапаратура, телевізори, холодильники тощо, що становить певну небезпеку. Якщо поруч знаходиться постійне джерело електромагнітного випромінювання, яке працює на аналогічній (чи є кратною) частоті, що може призвести до збільшення або зменшення нормальної частоти роботи людського органа, то наслідком цього можуть бути головний біль, порушення сну, перевтома, навіть загроза виникнення стенокардії. Найбільш небезпечним випромінювання є тоді, коли людина (а особливо дитина) спить.

136. Способи утилізації відходів.

Відомі чотири основних засоби утилізації відходів: біотермічннй, поховання, компостування і спалювання.

Біотермічний засіб заснований на спроможності твердих відходів до самозаймання під впливом особливих мікроорганізмів - термофільних бактерій.

Компостування (гниїння) - біологічний процес розкладання органічних речовин за допомогою мікроорганізмів. Тепло, що виділяється при цьому, має дезинфікуючу властивість, завдяки чому утворюється цінне добриво для грунту. Сгоряння відходів відбувається в спеціальних печах. Теплом, що при цьому виділяється, можна опалювати будинки, підігрівати воду. Проте в компості, а отже и у грунті, іноді присутні домішки важких металів і інших токсичних сполук, що накопичуються і можуть завдати шкоди людині і навколишньому середовищу.

Спалювання - один із кращих методів ліквідації відходів, використовуваних як промислова сировина. При цьому потрібно враховувати те, що спалювання відходів на сміттєспалювальних фабриках спричиняє забруднення атмосфери. Розроблено технології, за якими з відходів виділяють чорні і кольорові метали, виготовляють будівельні матеріали. З економічної точки зору спалювати сміття вигідно: теплотворна спроможність сухих відходів сягає 9 мДж/ кг.

Поховання відходів відноситься до найбільш поширеного засобу їхньої утилізації. В Україні таким способом утилізується до 98% міських відходів. З цією метою відчужуються тисячі гектарів не тільки пустошів, але і родючих земель.

Стічні води за фізичним станом забруднення поділяються на: мінеральні (в них містяться пісок, глина, розчини мінеральних кислот і лугів), органічні (рослинного і тваринного походження), бактеріальні і біологічні (складаються з різноманітних мікроорганізмів - дріжджових і цвілевих грибків, дрібних водоростей, сапрофітних і патогенних бактерій). До рослинних забруднень відносять залишки рослин, плодів, овочів, злаків; до тваринних залишків - фізіологічні виділення тварин, залишки тканин тощо.

Механічне очищення - не процеджування, відстоювання, фільтрування, центрифугування. Частки, у залежності від розмірів, вловлюються решітками, сітками і ситами різноманітних конструкцій. Поверхневі забруднювачі води вловлюються нафтоловушками, маслоуловлювачами, смолоуловлювачами. Механічне очищення може очистити стічні води не більше ніж на 60%, а промислові стоки - не більше ніж на 80%.

138. Міжнародні екологічні організації.

ЮНЕСКО (ООН по вопросам образования, науки, культуры)

ВООЗ (Всемирная организация здравоохранения

МАГАТЭ (Международная организация по радиологической защите)

МСОП (Международный союз охраны природных ресурсов)

139. Римський клуб: передумови створення та коротка історія розвитку.

Ри́мский клуб — международная общественная организация, созданная итальянским промышленником Аурелио Печчеи (который стал его первым президентом) и генеральным директором по вопросам науки ОЭСР Александром Кингом 6-7 апреля 1968 года, объединяющая представителей мировой политической, финансовой, культурной и научной элиты. Организация внесла значительный вклад в изучение перспектив развития биосферы и пропаганду идеи гармонизации отношений человека и природы.

Одной из главных своих задач Римский клуб изначально считал привлечение внимания мировой общественности к глобальным проблемам посредством своих докладов. Заказ Клуба на доклады определяет только тему и гарантирует финансирование научных исследований, но ни в коем случае не влияет ни на ход работы, ни на её результаты и выводы; авторы докладов, в том числе и те из них, кто входит в число членов Клуба, пользуются полной свободой и независимостью. Получив готовый доклад, Клуб рассматривает и утверждает его, как правило, в ходе ежегодной конференции, нередко в присутствии широкой публики — представителей общественности, науки, политических деятелей, прессы, — а затем занимается распространением результатов исследования, публикуя доклады и проводя их обсуждение в разных аудиториях и странах мира.

Римский клуб положил начало исследовательским работам по проблемам, названным «Глобальной проблематикой». Для ответа на поставленные клубом вопросы ряд выдающихся ученых создали серию «Докладов Римскому клубу» под общим названием «Трудности человечества». Прогнозы перспектив развития мира прогнозировались по компьютерным моделям, а полученные результаты были опубликованы и обсуждались во всем мире.

В начале 2008 года международный секретариат Римского клуба передислоцирован из Гамбурга, Германия в Винтертур, Швейцария (кантон Цюрих). Римский клуб в настоящее время продолжает исследования современного состояния мира, в котором произошли фундаментальные перемены, особенно в геополитике. Стоит также помнить о том, что экологическая ситуация на планете продолжает ухудшаться. В тесном сотрудничестве с множеством научных и образовательных организаций, Римский клуб в мае 2008 года разработал новую трехгодичную программу «Новый путь мирового развития» (A New Path for World Development), в которой обозначены основные направления деятельности до 2012 года.

140. Міжнародні документи з охорони навколишнього середовища.

конвенція о запрете военного и вражеского использования средств влияния на природную среду

декларація об окружающей человеке среде

конвенція о биологическом разнообразии

конвенція об изменении климата

конвенція о борьбе с опустынивание

Питання до іспиту

1. Поняття регіональної економіки.

2. Предмет і об'єкт регіональної економіки.

3. Регіональна економіка в системі економічних наук.

4. Завдання регіональної економіки.

5. Методологія регіональної економіки.

6. Зарубіжні теорії розміщення виробництва.

7. Теорія розміщення виробництва А. Вебера.

8. Теорія розміщення виробництва І. Тюнена.

9. Класична теорія регіональної економіки Дж. Кейнса.

10. Неокласична теорія економічного розвитку М. Фрідмана.

11. Теорія «центральних місць» В. Крісталлера і А. Льоша.

12. «Теорія економічних центрів» Я. Тінбергена і Х. Боса.

13. «Теорія економічного взаємодії територій» Д. Рейлі і Уіклі.

14. Теорія «витрати-випуск» В. Леонтьєва.

15. Основні положення регіонального аналізу У. Изарда.

16. Громадські теорії регіоналізму.

17. Розвиток регіональної економіки вітчизняними вченими.

18. Регіональна економіка в умовах глобалізації.

19. Показники розвитку та розміщення продуктивних сил.

20. Методи оцінки розміщення продуктивних сил.

21. Сучасні проблеми розміщення продуктивних сил України.

22. Економічні закони суспільного виробництва.

23. Основні закономірності розміщення продуктивних сил.

24. Принципи і фактори розміщення виробництва.

25. Національна безпека в контексті економічного розвитку.

26. Динаміка чисельності населення України.

27. Демографічна структура населення України.

28. Соціально-економічна структура населення України.

29. Регіональні особливості розселення населення України.

30. Регіональні особливості відтворення населення України.

31. Міграція населення: поняття і види.

32. Міграція населення України: причини і географія.

33. Трудові ресурси України та їх структура.

34. Трудоресурсна ситуація та регіональні особливості.

35. Ринок праці: причини безробіття і проблеми раціонального викорис-тання трудових ресурсів України.

36. Сутність природно-ресурсного потенціалу та його класифікація.

37. Компонентна структура природно-ресурсного потенціалу.

38. Класифікація природних ресурсів за ознакою вичерпності.

39. Класифікація природних ресурсів за економічною ознакою.

40. Відтворювальна структура природних ресурсів.

41. Характеристика природно-ресурсного потенціалу Україна.

42. Регіональні особливості природно-ресурсного потенціалу.

43. Методи оцінки природно-ресурсного потенціалу Україна.

44. Економічна оцінка природних ресурсів.

45. Технологічна оцінка природних ресурсів.

46. Платежі за користування природними ресурсами.

47. Платежі за нераціональне використання природних ресурсів.

48. Платежі за охорону та відновлення природних ресурсів.

49. Земельний фонд України: сутність, структура і регіональні особливості.

50. Водні ресурси Україні: особливості формування, розміщення та проблеми раціонального використання.

51. Лісові ресурси України: господарське значення та основні шляхи ра-нальні використання.

52. Рекреаційні ресурси України: структура, особливості розміщення та перспективи розвитку.

53. Нові форми територіальної організації науково-технічної діяльності.

54. Проблеми розвитку науково-технічного потенціалу України.

55. Поняття і сутність сталого розвитку продуктивних сил.

56. Концепція сталого розвитку: передумови та мета створення.

57. Основні напрями державної політики щодо забезпечення стійкості розвитку населених пунктів.

58. Регіональні особливості реалізації принципів сталого розвитку.

59. Економіка країни як єдиний господарський комплекс.

60. Сучасна галузева структура економіки України.

61. Тенденції розвитку галузевої структури економіки.

62. Виробничий потенціал господарського комплексу України.

63. Промисловість як фактор, що визначає територіальну організацію господарства.

64. Міжгалузевий комплекс як елемент господарського комплексу.

65. Коротка характеристика паливно-енергетичного комплексу України.

66. Коротка характеристика машинобудівного комплексу України.

67. Форми територіальної організації машинобудівного виробництва.

68. Сучасні особливості машинобудівного комплексу.

69. Коротка характеристика металургійного комплексу України.

70. Коротка характеристика хімічного комплексу України.

71. Форми територіальної організації виробництва в хімічному комплексі.

72. Коротка характеристика лісопромислового комплексу України.

73. Коротка характеристика будівельного комплексу України.

74. Виробництво будівельних матеріалів в Україні: передумови і по-слідства розвитку.

75. Коротка характеристика агропромислового комплексу України.

76. Структура сільського господарства та його регіональні особливості.

77. Коротка характеристика соціального комплексу України.

78. Господарська спеціалізація регіонів України.

79. Оцінка ефективності розміщення підприємств і галузей господарчого комплексу.

80. Регіон і адміністративно-територіальний поділ держави.

81. Регіон як об'єкт економічного аналізу.

82. Основні функції та правове забезпечення регіону.

83. Фактори регіонального відтворення.

84. Регіональна структура ВВП.

85. Економічне районування як науковий метод територіальної організації економіки.

86. Економічний район: сутність, основа формування і фактори утворювання.

87. Принципи економічного районування.

88. Розвиток економічного районування.

89. Значення економічного районування.

90. Сучасна мережа економічних районів України.

91. Форми територіальної організації продуктивних сил економічних районів.

92. Суть регіонального управління.

93. Об'єкт і суб'єкт регіонального управління.

94. Рівні регіонального управління.

95. Поняття та мета регіональної економічної політики.

96. Принципи регіональної економічної політики.

97. Об'єкти регіональної економічної політики.

98. Суб'єкти регіональної економічної політики.

99. Завдання регіональної економічної політики.

100. Пріоритети регіональної економічної політики.

101. Організаційно-економічні форми державного регулювання регіонального розвитку.

102. Поняття і структура територіальної соціально-економічної системи.

103. Теорія кластерного механізму як основа регіонального розвитку.

104. Інтегральна оцінка регіонального розвитку.

105. Основні форми зовнішньоекономічних зв'язків.

106. Зовнішня торгівля України: сучасний стан і тенденції розвитку.

107. Територіальна структура експорту зовнішньої торгівлі України.

108. Територіальна структура імпорту зовнішньої торгівлі України.

109. Товарна структура експорту та імпорту зовнішньої торгівлі України.

110. Проблеми іноземного інвестування в Україну.

111. Основні закони раціонального природокористування.

112. Основні напрямки ресурсозбереження.

113. Історичний досвід природокористування та його типи.

114. Стратегічні моделі природокористування та їх оцінка.

115. Поняття екологічної політики.

116. Особливості екологічної політики України.

117. Основні положення закону «Про охорону атмосферного повітря».

118. Основні положення закону «Про екологічну експертизу».

119. Основні положення закону «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного добробуту населення».

120. Основні положення закону «Про охорону навколишнього природного середовища».

121. Основні положення закону «Про відходи».

122. Загальна характеристика екологічного законодавства України.

123. Причини виникнення техногенних катастроф.

124. Основні заходи запобігання техногенних катастроф.

125. Поняття еколого-економічної системи.

126. Концепція сталого розвитку України.

127. Екологічні проблеми міста.

128. Екологічний моніторинг: поняття і національні особливості.

129. Державне регулювання природокористування.

130. Ринкові методи регулювання природокористування.

131. Екологічні проблеми урбанізованих територій.

132. Основні екологічні проблеми Харківської області.

133. Вплив виробничих підприємств на навколишнє середовище.

134. Вплив транспорту на екологічну систему міста.

135. Особливості впливу на людину фізичних забруднювачів (шум, випромінювання).

136. Способи утилізації відходів.

137. Екологізація виробництва: сутність і реалізація в Україні.

138. Міжнародні екологічні організації.

139. Римський клуб: передумови створення та коротка історія розвитку.

140. Міжнародні документи з охорони навколишнього середовища.