Развитие экономического районирования

Економічне районування України на державній організаційній основі почалося в 1921 р. по проекті Держплана територія була розділена на два економічних райони:
0= Південний гірничопромисловий, з розвиненим землеробством і гірничозаводською промисловістю;
0= Південно-Західний (Правобережжя України), в основному сільськогосподарський.

В 1952 р. ученими під керівництвом академіка К. Воблого, з огляду на особливості економіко-територіального положення й формування господарства в минулому й тодішній спеціалізації, було виділено п'ять економічних районів (груп областей).

В 1957 р. з організацією Рад Народного Господарства (СНХ) і переходом від галузевого до територіального розвитку народного господарства СРСР була затверджена нова мережа, що складалася з економічних адміністративних районів.

В 1960 р. їхню кількість була збільшена з 11 до 14., а в 1962 р. вони знову були зменшені від 14 до 7-мі.

Із січня 1965 р. рішенням уряду СРСР були створені галузеві міністерства, одночасно реформувалася мережа економічних районів у масштабі території Радянського Союзу. У результаті було утворено 18 більших економічних районів і один середній (мезорайон) - Молдавська РСР 1990 р.

Після розпаду СРСР (1990г) в умовах переходу України до ринкової економіки й самостійному економічному розвитку стара мережа більших економічних районів втратила своє призначення. Тому виникла невідкладна проблема розробки й твердження нової мережі економічних районів, яка б відповідала потребам подальшого розвитку держави.

В 1990-х роках економіками-географами й економістами України було запропоновано кілька варіантів удосконалення мережі економічних районів. На основі пропозицій сучасних учених щодо доцільності економічного районування Кабінет Міністрів України запропонував наступну мережу економічних районів: Донецький (Донецька й Луганська області); Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізької, Кіровоградська області); Східний (Харківської, Полтавської, Сумська області); Центральний (Київської, Черкаська області й м. Київ); Поліський (Ровенська, Волинська, Житомирська й Чернігівська області); Подільської (Вінницької, Тернопільської, Хмельницька області); Причорноморський (АР Крим, Миколаївської, Одеської, Херсонська області й м. Севастополь); Карпатський (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська й Чернівецька області).

Хоча запропонований варіант має недоліки, саме він ляже в основу майбутнього територіального визначення економічних районів України.