Права та право порушувати закон 5 page

Порядок прийому до Юридичної школи Вашингтонсько­го університету відзначався складністю. Спочатку вступні заяви розділялись на дві групи. А потім більшість абітурієн­тів— ті, що не належали до визначених меншин,— мали бути піддані скринінґу, який мав на меті відсіяти всіх тих, чий передбачуваний середній показник, який вираховувався на основі оцінок, отриманих у коледжі, та балів, одержаних під час тестування на професійну придатність, виявлявся нижчим від певного рівня. Абітурієнти-представники біль­шості, які не «зрізались» на цьому початковому етапі, нада-

¹ "Sweatt v. Painter", 339 U. S., crop. 629, 70 S. Ct., стор. 848.

² "DeFunis v. Odegaard", 94 S. Ct., 1974, crop. 1704.

318 Роналд Дворкін. СЕРЙОЗНИЙ ПОГЛЯД НА ПРАВА

лі розподілялись за категоріями, що мали бути піддані деда­лі прискіпливішому аналізові. На відміну від них, абітурієн­тів, що представляли меншини, не піддавали скринінґу; справу кожного з них найретельніше вивчав спеціальний комітет, що складався з чорношкірого професора права і бі­лого професора, який раніше займався викладанням у рам­ках програм допомоги чорношкірим студентам юридичного профілю. Більшість представників меншин, яких було при­йнято того року, коли відмовили Дефунісові, мали передба­чувані середні показники нижче від рівня «зрізки», і юри­дична школа визнала, що будь-якого абітурієнта, який нале­жить до меншин, було б прийнято, якби його середній показник був таким же, як у позивача.

Справа Дефуніса розколола політично активні групи, які традиційно обстоювали ліберальні орієнтації. Ліга ан-тидефамації «Бнай Брит» та АФП-КВП, наприклад, на­правили до суду меморандуми (як атісі сигіае¹) на підтрим­ку позову Дефуніса, тоді як Американська рада єврейських жінок, Об'єднання американських робітників та Об'єднання шахтарів Америки направили меморандуми, спрямовані проти нього.

Цей розкол між давніми союзниками демонструє як пра­ктичну, так і теоретичну важливість даної справи. Раніше ліберали обстоювали три положення в рамках одного і того ж набору позицій: що расова класифікація є злом сама по собі; що кожна людина має право на освіту відповідно до своїх здібностей; і що рішучі дії з боку держави, спрямовані на виправлення серйозних нерівномірностей у розвитку американського суспільства, є цілком правомірними. Проте в останнє десятиріччя з'явилась і зміцніла думка, що ці три ліберальні положення фактично несумісні між собою, тому що найефективніші державні програми —ті, що віддають конкурентну перевагу представникам етнічних меншин.

Проти цієї думки, звичайно ж, висловлюються заперечен­ня. Декотрі з освітян твердять, що милостиві квоти неефек­тивні, навіть приречені на провал, тому що преференційне ставлення посилюватиме почуття меншовартості, яке вже й без того мають багато чорношкірих громадян. Інші висува­ють загальніше заперечення. Вони твердять, що будь-яка расова дискримінація, навіть та, що має на меті принести користь меншинам, у дійсності завдасть цим меншинам

¹ "DeFunis v. Odegaard", 94 S. Ct, 1974, стор. 1704.