Права та цілі

А. Типи прав

Аргументи принципу — це аргументи, покликані визначити індивідуальне право; аргументи політики — це аргументи, покликані визначити колективну мету. Принципи є твер­дженнями, що описують права; політики є твердженнями, що описують цілі. Проте що таке права і що таке цілі, і яка між ними різниця? Важко дати таке визначення, в якому не мала б місце тавтологія. Наприклад, здається природним, що свобода слова є правом, а не ціллю, бо правопідстава

4. Складні справи

громадян мати цю свободу лежить у сфері політичної мо­ралі, і що зростання виробництва військового споряджен­ня є ціллю, а не правом, бо воно сприяє колективному благові, тоді як жоден конкретний виробник не має право-підстави вимагати одержання державного контракту. Однак такий погляд не сприяє кращому розумінню суті справи, то­му що поняття правопідстави використовує, а не пояснює поняття права.

У цьому розділі я відрізнятиму права від цілей, зо­середжуючи увагу на дистрибутивній природі заявок на права і на силі цих заявок порівняно з конкурентни­ми заявками іншої дистрибутивної природи в політично­му аргументі. Тобто я проведу формальне розмежування, що не має на меті показати, які права насправді мають чо­ловіки та жінки і чи взагалі вони мають якісь права. Нато­мість ця відмінність буде орієнтиром при визначенні, які права мають чоловіки та жінки з точки зору тієї чи іншої конкретної політичної теорії. Звичайно ж, ця формальна відмінність підказує нам підхід до фундаментальнішого пи­тання: вона пропонує, щоб ми визначили, які права фактич­но мають люди, розглянувши аргументи, що обґрунтовують заявки, які мають відповідний дистрибутивний характер. Проте дана відмінність сама по собі не надає нам таких аргументів.

Я почну з ідеї політичної мети як загального політичного обґрунтування. Політична теорія визнає певний стан речей як політичну мету, якщо, з точки зору цієї теорії, на користь будь-якого політичного рішення зараховується та обстави­на, що це рішення ймовірно посприяє досягненню чи збере­женню такого стану речей, а проти такого рішення —те, що воно уповільнить досягнення такого стану речей чи по­ставить під загрозу його збереження. Політичне право є ін­дивідуалізована політична мета. Індивід має право на пев­ну можливість, засіб чи свободу тоді, коли на користь політичного рішення зараховується та обставина, що це рішення ймовірно посприяє досягненню чи захисту та­кого стану речей, за якого індивід володітиме таким правом, навіть якщо при цьому не обслуговуватиметься жодна інша політична мета, а досягненню певної полі­тичної мети буде завдано шкоди, а проти такого рішен­ня — те, що воно уповільнить досягнення даного стану речей чи поставить під загрозу його збереження, навіть як­що при цьому обслуговуватиметься якась Інша політична

140 Роналд Дворкін. СЕРЙОЗНИЙ ПОГЛЯД НА ПРАВА

мета '. Ціль є неіндивідуалізована політична мета, тобто та­кий стан речей, умови якого не передбачають надання конк­ретним індивідам якоїсь конкретної можливості, засобу чи свободи.

Колективні цілі стимулюють досягнення компромісів що­до благ і тягарів усередині спільноти з метою продукування якогось загального блага для спільноти в цілому. Колектив­ною ціллю є економічна ефективність: вона передбачає та­кий розподіл можливостей та обов'язків, що забезпечить максимізацію визначеного у певний спосіб сукупного еко­номічного блага. Певну концепцію рівності також можна вважати колективною ціллю; спільнота може націлюватись на такий розподіл, при якому максимальне особисте багатс­тво не перевищуватиме більш ніж удвічі мінімальне багатс­тво, або ж, при іншій концепції, на такий стан речей, коли жодна расова чи етнічна група не буде набагато біднішою за інші групи. Звичайно, будь-яка колективна ціль передба­чає конкретний розподіл за наявності конкретних фактів. Економічна ефективність як ціль вимагатиме за одних об­ставин субсидування певної галузі промисловості, а за ін­ших— її карального оподатковування. Рівність як ціль ви­магатиме за одних обставин перерозподілу негайного і пов­ного, а за інших — часткового та диференційованого. В кожному такому випадку дистрибутивні принципи підпо­рядковуються певній концепції сукупного колективного блага, так що пропонування меншої частки певного блага якійсь людині можна виправдати простим показом того, що це приведе до збільшення блага загального.

Колективні цілі можуть бути, проте не обов'язково є, абсолютними. Спільнота може в один і той же час ставити перед собою різні цілі Й іти на кроки, що сприяють досяг­ненню однієї цілі за рахунок іншої. Наприклад, вона може мати на меті економічну ефективність і разом з тим війсь­кову міць. У такому разі розподіл, що його буде запропоно­вано, визначатиметься сумою двох політик, а це приведе до збільшення кількості пермутацій та комбінацій можливих компромісів. У будь-якому разі ці пермутації та комбінації підкажуть декілька конкуруючих стратегій для обслугову-

¹ Я розглядаю юридичних осіб як індивідів, так що права можуть мати й корпорації; з огляду на це в політичній теорії, що розглядає особливі групи (наприклад, расові) як такі, що займають певне корпоративне становище всередині спільноти, може йти мова про групові права.